Борис АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ



Антоненко-Давидович Борис Дмитрович народився 5 серпня 1899р. в передмiстi м. Ромни - Засуллi (тепер Сумськоï обл.) у сiм'ï машинiста-залiзничника Дмитра Олександровича Давидова i Юлiï Максимiвни Яновськоï. ("Антоненко-Давкдович" є водночас i псевдонiм, i прiзвище його прадiдiв - реєстрових козакiв Антоненкiв). Закiнчивши в 1917р. Охтирську гiмназiю, майбутнiй письменник вступив на природничий вiддiл Харкiвського унiверситету, але невдовзi перевiвся на iсторико-фiлологiчний факультет Киïвського унiверситету. Через матерiальнi нестатки та безперервну змiну влад офiцiйноï вищоï освiти так i не здобув; довелося опановувати науку самотужки "в бiблiотеках та з великоï книги життя".
У 1920-1921рр. ще зовсiм юним членом КП(б)У Б.Антоненко-Давидович завiдував Охтирською наросвiтою, ходив у загонi ЧОНу проти Махна та мiсцевих повстанських ватаг, збирав продрозкладку й органiзовував вибори до Рад. Не зрозумiвши сутностi НЕПу й не погоджуючись iз практикою розв'язання нацiонального питання на Украïнi, восени 1921р. вийшов iз КП(б)У i вступив до УКП. Та, переконавшись у марностi ïï дiяльностi i не бажаючи "помножувати дякiвський хор у московськiй церквi з фiлiалом в Украïнi", восени 1923р. вийшов з УКП.
У 1923р. в киïвському журналi "Нова громада" надрукував перше оповiдання "Останнi два", яке й поклало початок його творчостi. Своє лiтературне "хрещення" письменник одержав у лiтературнiй органiзацiï "Ланка" (згодом - "Марс", що вiдокремилась од строкатого "Аспису" (асоцiацiï письменникiв), яка об'єднувала невеличку, але творчо дуже сильну групу молодих "попутникiв": Б.Антоненко-Давидович, Г.Косинка, В.Пiдмогильний, Є.Плужник, Б.Тенета, Т.Осьмачка, Д.Фалькiвський та iн. Б.Антоненко-Давидович - автор бiльше двох десяткiв оригiнальних книг оповiдань, повiстей, роману, лiтературно-критичних нарисiв та портретiв. Найвiдомiшi його книги, якi й визначають творче обличчя письменника, це повiсть "Смерть" (1928), збiрка лiтрепортажiв "Землею украïнською" (1930), роман "За ширмою" (1963), цикл "Сибiрських новел" (1989) та мовознавча праця "Як ми говоримо" (1970, 1991).
Одним iз найпомiтнiших творiв у лiтературному процесi на Украïнi 20-х рокiв була повiсть "Смерть", яка з-помiж iнших факторiв спричинилася до багаторiчних поневiрянь письменника "на розпуттях велелюдних". У нiй Антоненко-Давидович глибоко дослiдив процес витравлення нацiональноï свiдомостi й гiдностi, вiдлучення украïнського iнтелiгента вiд свого етносу й деградацiю його в безбатченка-манкурта. Повiсть "Смерть", як i книга "Землею украïнською", були пiдданi нищiвнiй критицi. Автора публiчно звинувачували в "неприкритому зоологiчному нацiоналiзмi", в усiх iнших найтяжчих "грiхах". I матерiально, й морально життя письменника стало нестерпним, i вiн виïздить до Алма-Ати, де влаштовується працювати в Держкрайвидавi редактором.
Та пiсля вбивства Кiрова по всiй краïнi почалися жорстокi репресiï. Вже 5 грудня 1934р. заарештовано Є.Плужника, а 17 грудня розстрiлянi як "вороги народу" i "терористи" друзi Антоненка-Давидовича Г.Косинка, Д.Фалькiвський, К.Буревiй, О.Близько. Цунамi терору докотилася й до Казахстану. 2 сiчня 1935р. Антоненка-Давидовича заарештовано й пiд конвоєм вiдправлено до Києва.
На допитах письменник тримався гiдно й мужньо. Коли слiдчий НКВС Хаєт вимагав зiзнатися в приналежностi до терористичноï органiзацiï й обiцяв зберегти йому "мерзенне" життя, якщо покається i видасть своïх спiльникiв по УВО, Б.Антоненко-Давидович вiдповiв: "Я не знаю, якi у вас є засоби впливу на в'язнiв пiд слiдством. Та навiть коли б, припустимо, якимись невiдомими способами вам пощастило зламати мене i я виказав би вам на себе й на iнших оцю фантасмагорiю, i коли б ви не тiльки дарували менi моє "мерзенне", як ви кажете, життя, а навiть випустили на волю, то я повiсився б на першому ж сучку. Тому, що таким людям, як я, можна жити з переламаним хребтом, але з переламаним моральним хребтом я жити не змiг би. На це ви зважте." Отож Хаєт змушений був визнати, що в особi Антоненка-Давидовича вiн зустрiв "закоренiлого ворога, але стiйкого".
Сталiнськi опричники звинуватили письменника у "приналежностi до контрреволюцiйноï нацiоналiстичноï органiзацiï" (УВО), яка нiбито силою зброï "прагнула повалити Радвладу на Украïнi i готувала iндивiдуальний терор проти Компартiï i Радянськоï держави". На пiдставi цiєï фальшивки Б. Антоненка-Давидовича було засуджено на 10 рокiв концтаборiв, де письменник пройшов усi кола ГУЛАГiвського пекла, а пiсля того був вiдправлений на довiчне заслання в село з промовистою назвою Малоросєйка Больше-Муртанського району Красноярського краю.
Лише 1956р. був реабiлiтований, а наступного року повернувся до Києва i спрагло взявся до творчоï роботи. Та з виходом у свiт роману "За ширмою" на нього знову посипалися звинувачення у всiляких грiхах. У роки брежнєвсько-сусловськоï стагнацiï письменник був ошельмований, зацькований i зловiсно замовчаний, але морально не зломлений.
Вiн помер 9 травня 1984р. ЛУ 19(4428) 9.05.1991
Борис АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ