<< Главная страница

БАГЛЮК ГРИГОРIЙ МИКИТОВИЧ


1904 (23.12) - 1938 (1.03)
Вже протягом кiлькох десятилiть постать Григорiя Баглюка , вiдповiдального редактора журналу ЇЗабой - - ЇЛiтературний Донбас Ї, вiдомого у 20-х роках письменника , привертає увагу дослiдникiв лiтературного процесу на Донбасi. Вiд початку 60-х рокiв , з часу його реабiлiтацiï владою, i до останнього десятилiття його творчий i життєвий шлях лiтературознавцi i краєзнавцi прагнуть пiддати ретельному аналiзу.
Така увага не випадкова. На фонi лiтературного життя Донбасу 20- поч. 30-х рокiв постать Григорiя Баглюка була непересiчним явищем: питомий донбасiвець , талановитий письменник i активний органiзатор письменницьких сил глибоко увiйшов у культурне життя краю. Саме в той час на Донбасi пiд потужним благотворним впливом украïнськоï революцiï 1917-1920 рокiв становилось украïнське письменство. Одна з провiдних ролей у цьому процесi належала Баглюку. Вiн був автором роману ЇМолодiсть - , кiлькох оповiдань, зокрема, ЇРозповiдь про пiдсудного Ї, та популярних серед молодi вiршiв.
Двадцятi роки Їце новий етап розвитку лiтературного життя на Донбасi, час становлення письменницькоï органiзацiï ЇЗабой - та одноiменного художньо-публiцистичного журналу . У середовищi письменникiв розгортаються пошуки нових тем , жанрiв та образiв. Митцi ще можуть вибирати кращий для себе варiант служiння у словi пролетарям та радянськiй владi. В республiцi у цей час розгортається украïнiзацiя. Починається активний перехiд письменникiв Донбасу на украïнську мову (Б.Горбатов, Г.Баглюк, В.Гайворонський, Г. Жуков, В.Торiн, Ю.Черкаський та iн).
Лiтературний Донбас iнтенсивно втягується у вир загальноукраïнського лiтературного життя, висуває десятки нових поетiв, прозаïкiв i критикiв. Потужний лiтературний рух iз своєю власною автономною письменницькою органiзацiєю i журнальною трибуною Їнепересiчне явище в украïнському лiтературному життi. Шахтарським краєм опiкуються вiдомi украïнськi письменники Iван Ле та Iван Микитенко, перший з яких очолив на початку 30-х спiлку письменникiв ЇЗабой Ї, а другий увiйшов до складу редакцiï однойменного часопису. Журнал
ЇЗабой - активно пропагує на своïх сторiнках десятки творiв молодих поетiв i прозаïкiв. Тут iнтенсивно друкуються поети Василь Iванiв-Краматорський, Кость Герасименко, Микола Упеник, Дмитро Надiïн, Володимир Сосюра, прозаïки Григорiй Баглюк, Василь Гайворонський, Юлiан Западинський, Фелiкс Ковалевський та iн.
Часто авторами журналу стають робiтники, переважно передовики виробництва
- це прiоритетна автура редакцiйноï колегiï i спiлки письменникiв.
ЇТвори на сторiнках ЇЗабою - Їце в основному нарисового змiсту оповiдання й повiстi, якi вiдтворюють життя промислового Донбасу , виробничi проблеми на заводах, фабриках i руднях (так спочатку називались шахти), актуальнi вiршi тощо. На пiдприємствах вiдкривались осередки ЇЗабою Ї, в яких, на думку спiлчанського керiвництва , повинно було вигострюватись i гартуватись письменницьке робiтниче слово.
Та на початку 30-х рокiв страшний комуно-кремлiвський смерч пройшовся над Украïною ( в котрий уже раз!): вiдбувся судовий процес над так званими членами СВУ, у 1932-1933 рр. Ївладою органiзовано штучний голодомор в украïнських селах. У цей час тотально знищуються здобутки украïнства за межами Украïни в республiках СРСР: закрито тисячi украïнських шкiл та перiодичнi украïнськi органи, репресовано повнiстю украïнську iнтелiгенцiю, арештовано украïнську книжку. В ряду цих злочинiв проти украïнського народу i винищення украïнського письменства на Донбасi. Учасник тих подiй i сам репресований владою лiтератор Василь Гайворонський, заступник вiдповiдального редактора журналу ЇЛiтературний Донбас - початку 30-х рокi , згадує: Ї...одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкували
ЇЛiтературний Донбас Ї, присвячений з Їïздовi письменникiв (з Їïзд повинен був вiдбутися у кiнцi 1932 року в Артемiвську ЇВ.О.), поставило бiля машин озброєну варту, а вже вночi почалися арешти. Арештовано лише кiлька душ, в тому числi Баглюка i мене. А решту письменникiв узяли пiд догляд. Звичайно, хто мав можливiсть, то повтiкали Ї.1
Причини такого крутого i трагiчного повороту подiй В.Гайворонський бачить перш за все ось у чому: ЇI в такий спосiб, позбувшися украïнцiв, купка росiян-письменникiв П.Безпощадний, П.Сєвєров, П.Чебалiн захопили журнал у своï руки, зрусифiкували його, назвавши вже по-росiйському ЇЛитературный Донбасс Ї, i видають вони його до цього часу Ї2. З цих подiй i починається стражденний шлях Григорiя Баглюка. За першим вироком письменник був звинувачений у антирадянськiй троцькiстськiй дiяльностi i вiдправлений до Татарiï. Але невдовзi вiдбулися новi слiдства i звинувачення . I, вчитуючись у десятки сторiнок його справи з фондiв Донецького СБУ , бачиш, що якась невмолима i жорстока рука послiдовно i настирно керувала процесом знищення колишнiх троцькiстiв, яких було зiбрано у другiй половинi 30-х рокiв з усього Радянського Союзу i сконцентровано у Воркутинських таборах . Для нелюдських знущань i тотального винищення.
Далi ми спробуємо зупинитись на фактах , пов Їязаних з останнiми двома роками життя Г.Баглюка, коли вiн у 1936-1937 рр. вступив за колючим дротом у виснажливу i смертельну битву з тоталiтарною державою, кинувши разом iз сотнями своïх однодумцiв (швидше - однотабiрникiв) виклик ïï кремлiвському керiвництву.

1.Гайворонський В. А свiт такий гарний.-Бенос-Айрес: Видавництво Середяка, 1962.
2.Там же.

Що ж лягло в основу нового матерiалу про перебування Г.Баглюка в таборах Воркути (до цього вiн вiдбував термiн покарання в Татарiï.). Це, звичайно, ще раз i ще раз перечитанi матерiали особовоï справи, яка згаходиться в Донецькому обласному СБУ , а також використання ранiше не приступних в Украïнi глибоко хвилюючих спогадiв украïнського лiтературного критика Григорiя Костюка ЇОкаяннi роки - (Торонто, 1978). Як виявилося , вiдомий украïнський лiтературознавець перебував разом з Г.Баглюком у таборах Воркути i був учасником знаменитоï голодовки-протесту, одним iз органiзаторiв якоï був наш земляк. Дозволяють доповнити спогади критика яскравi i глибоко хвилюючi трагiчнi картини помсти радянського ладу активiстам голодовки у Воркутi 1937 року сторiнки з роману ЇАрхiпелаг ГУЛАГ - Олександра Солженiцина. Вiдновлена завдяки цим свiдченням картина страждань i борiнь Григорiя Баглюка додасть не тiльки нових рис до портрета письменника, але й ще раз виявить складностi i трагiзм становлення украïнськоï лiтератури у ХХ столiттi.
Отже, звернемось спочатку до матерiалiв особовоï справи Г.Баглюка, яка розкриває предмет нашого дослiдження ,так би мовити, Їз середини Ї. У листопадi 1935 року у Татарiï Баглюк був повторно засуджений на п
Їять рокiв . У матерiалах особовоï справи, яка знаходиться в архiвi Архангельського УКГБ за Ї5944, i на основi якоï укладена для донецьких слiдчих органiв
ЇОглядова довiдка - (у зв Їязку з клопотанням у 60-х роках про реабiлiтацiю Баглюка) про це написано так :
Ї3 февраля 1936 г. особым совещанием при НКВД СССР Баглюк был осужден за троцкистскую деятельность к заключению на 5 лет Ї. У цьому документi називаються прiзвища двох спiвучасникiв справи Баглюка
Їце уродженець Харкiвськоï областi Крикун Микола Дмитрович i земляк Баглюка
ЇЄмчук Олександр Олександрович ,1912 р. нар., уродженець села Благодатного на Донеччинi. Цього останнього засуджено за троцькiстську дiяльнiсть ще на 3 роки.
Так трапилось, а швидше всього з чиєïсь навмисноï волi, у воркутинських таборах було зосереджено сотнi учасникiв лiквiдованого у кiнцi 20-х рокiв троцькiстського руху. Там, за свiдченнями Г.Костюка, знаходився i син Троцького Сєдов. Сталiнiсти готували криваву розправу iз своïми полiтичними опонентами, не останню роль серед яких вiдiгравав i наш земляк, колишнiй прихильник iдей Троцького Григорiй Баглюк .
Подальша доля приреченого на смерть письменника так описана в уже цитованiй довiдцi:
ЇВ Архангельске, солидаризируясь с группой троцкистов, объявил голодовку. Активно занимался антисоветской пропагандой. По прибытии в лагерь (не названо який
ЇВ.О.) Баглюк продолжал свою контрреволюционную деятельность с троцкистами, отказывался от работы, мотивируя Їчто это каторжный труд Ї, выполнять мы не обязаны Ї. Вел активно агитацию за коллективную голодовку и сам в таковой участвовал с 19 октября 1936 г. по 19 марта 1937 г. - Участь у голодовцi i стала причиною смертельного присуду сумнозвiсноï
Їтрiйки Ї.
В останнiй iнформацiï про воркутинський перiод страждань письменника взнаємо з тiєï ж довiдки :
Ї27 декабря 1937 г. тройкой УНКВД по Архангельской области Баглюк был осужден к ВМН Їрасстрелу за то, что он , отбывая наказание в Ухт. Печ. ИТЛ, систематически занимался контрреволюционной троцкистской агитацией Ї.
Там же ,в документах слiдчоï справи, повiдомляється, що вирок суду здiйснено ЇГ.Баглюк був розстрiляний 1 березня 1938 року.
За протокольно-безбарвними рядками ледь-ледь чи прозирається постать самого письменника, його думки, страждання i муки, на якi вiн свiдомо, як це ми бачимо, йшов. Протоколи тогочасного радянського слiдства Їце гра в однi ворота, безапеляцiйнi звинувачення i жодного слова про катування i муки безвинноï людини. I, можливо, нiхто б нiколи не взнав як боровся i загинув Баглюк. Та свiдки знайшлись i донесли слово правди до людства.
Безпосереднiм очевидцем боротьби Баглюка в таборах був вiдомий сьогоднi украïнський лiтературознавець зi Сполучених Штатiв Америки Григорiй Костюк. У його спогадах про перебування в радянських концтаборах є сторiнки, присвяченi зустрiчам з Григорiєм Баглюком . На Воркуту Костюк потрапив 23 вересня 1936 року теж iз звинуваченням в антирадянськiй та нацiоналiстичнiй дiяльностi. Тут вiн одного разу i зустрiвся з редактором ЇЛiтературного Донбасу - i був свiдком проведення групою в Їязнiв (бiля 400 колишнiх троцькiстiв, серед яких був i Баглюк) голодовки.
Костюк цього акту не пiдтримував, бо вважав , що це нiчого не дасть, а лише пiдiрве сили i так замордованих i знесилених в Їязнiв. Iнiцiатори страйку сподiвались добитись полiпшенння умов у ïхньому таборовому життi. Але кiнець був трагiчний: всiх учасникiв акцiï було пiзнiше розстрiляно, а багато повмирали пiд час самоï голодовки. Про свою першу зустрiч з Баглюком лiтературознавець писав:
ЇМи потиснули один одному руки, як давнi знайомi i друзi - Григорiя Баглюка я знав з преси, як молодого, але талановитого прозаïка. Його єдиний роман ЇГоризонти - заповiдав народження талановитого i вдумливого соцiяльного аналiтика й психолога. За його редаAуванням, двотижневик ЇЗабой - перетворений був у мiсячник ЇЛiтературний Донбас - (1932) i став солiдним лiтературно-мистецьким украïномовним журналом Донбасу. I ось цей син робiтничого Донбасу, талановитий молодий письменник i редактор впливового журналу, в очах сталiнських наглядачiв за лiтературою стає небажаною i небезпечною фiгурою... - Про причини приєднання Баглюка до троцькiстiв у таборi Г.Костюк розповiдає так:
ЇОднаково, Їсказав вiн (Баглюк ЇВ.О.) менi одного разу, - нашi шляхи схрестились. Сталiн заповзявся знищити i ïх i нас(мається на увазi троцькiсти i нацiоналiсти ЇО.В.). Недаремне ж i придумана сталiнськими органами терору ота магiчна формула
ЇУкраïнсько троцькiстсько-нацiоналiстичного бльоку Ї. Тож протиставлятись насиллю тиранiï будемо спiльно. - У спогадах Г.Костюка перераховуються висунутi страйкарями вимоги до табiрноï i московськоï влад. Сталiн називається у поданому документi
Їкривавий собака революцiï - за розстрiли старих революцiонерiв, за перетворення краïни у фашистську державу тощо. Вимоги висувались такi: 1.Вiдокремити полiтичних в Їязнiв вiд карних злочинцiв. Скасувати привiлеï карних злочинцiв, яких призначали на керiвнi посади в таборах. 2.Кожному дати роботу за фахом. 3.Харчування повинно бути нормальне незалежно вiд виробленоï норми працi. Праця повинна бути восьмигодинною. 4. В Їязнi повиннi мати право на купiвлю харчiв i побутових речей у таборовiй крамницi в межах свого заробiтку. 5.На територiï табору подружжя повиннi мати право жити родинним життям.
6.В Їязням надати право на передплату журналiв i газет, що виходять у межах Радянського Союзу.
Бiля 1000 чоловiк почали голодовку й страйк Їневихiд на роботу. Частина в Їязнiв оголосила часткову голодовку i страйк...та через кiлька днiв вони припинили акт непокори i вийшли на роботу. Адмiнiстрацiя вiдокремила голодуючих i поставила коло них варту, чекаючи на вказiвки з Москви. Голодуючих в Їязнiв вивезли за межi табору в далеку Сир-Ягу. Там приречених почали годувати примусово. Процедуру штучного годування, Їзгадує Г.Костюк, - тодi почали здiйснювати силою, за допомогою охоронноï варти.
I от, остання зустрiч пiсля голодовки Г.Костюка з нашим земляком:

ЇОдного разу, Їзгадує критик, - правдоподiбно в липнi, в таборовiй лiкарнi я зустрiв Григорiя Баглюка. Ми потиснули один одному руки. Я був потрясений. Менi замкнуло мову. Передi мною стояв не той колишнiй мiцно збудований, широкоплечий Гриць. Це була тiнь його, яка ледь-ледь трималася на ногах. Я ще раз, як i колись, висловив йому свою думку , що не варто було йти на цю безнадiйну голодiвку . Вiн пробував слабо перечити:
ЇЯк не варто? Адже ж вони таки змушенi були прийняти нашi умови.
ЇДруже, що вони прийняли? Навiщо жити iлюзiєю? ЇЯк що? Живемо окремо в палатцi. Жiнки нашi з нами. На роботу нас не ганяють. Харчi стали задовiльнi. Обiцяють, що скоро й преса почне приходити. Яка ж тут iлюзiя?....
Це була моя остання зустрiч i розмова з Григорiєм Баглюком Ї. А фiнал протистояння озброєних мучителiв з безсилими i напiвживими в
Їязнями був такий. До Воркути у груднi 1937 р. прилетiв з Москви лiтак, на якому прибула виïзна трiйка Верховного суду СРСР Григорович, Кашкетiн, Зеленiн. Вони провели в таборi Їслiдство Ї. Було арештовано сотнi в Їязнiв у справi голодовки i деяких iнших для вигляду об Їєктивностi слiдства...Тобто навмисно створювалося враження, що в таборi наводиться загальний порядок .
А далi подiï розгортались таким чином: ЇI ось, Їзгадує Г.Костюк, - як грiм з ясного неба: 9 березня 1938 року таборове радiо спецiальною передачею повiдомило , що виïзна трiйка Вiйськового трибуналу Верховного Суду СРСР , пiсля розгляду цiлого ряду справ про антирадянську дiяльнiсть деяких в
Їязнiв воркутинського табору, ухвалила:
За органiзацiю низки антирадянських контрреволюцiйних груп на теренi табору, за контрреволюцiйний саботаж, за вiдмову вiд працi, за органiзацiю втеч iз табору, за таборовий бандитизм та iншi контрреволюцiйнi вчинки, Їзасудити до вищоï мiри покарання Їрозстрiлу таких осiб... - далi подавався список розстрiляних бiля 50 осiб....Серед розстрiляних, в основному, учасникiв голодовки, було названо й iм Їя Григорiя Баглюка.
Г.Костюку вдалося з Їясувати загальну кiлькiсть розстрiляних за вироком трiйки Верховного суду у справi органiзованоï колишнiми троцькiстами голодiвки Їця цифра жахлива -1300 в Їязнiв iз 3000 невiльникiв воркутинського концтабору! Те, що бачив своïми очима Григорiй Костюк , не тiльки доповнює матерiали слiдчоï справи Григорiя Баглюка, але й додає масу правдивих фактiв про страждання i муки нашого письменника-земляка в таборах, виявляє його неабиякий стiйкий характер, волю. Iсторiя зберегла ще одне правдиве свiдчення про смертельне змагання в
Їязнiв з терористичною владою у воркутинських таборах. Це сторiнки роману Олександра Солженiцина ЇАрхiпелаг ГУЛАГ Ї.
Солженiцин у частинi третiй ЇИстребительно-трудовые - розповiдає про розстрiли i звiрячi засоби знищення охороною страйкарiв
Їтроцькiстiв на Воркутi. Ось, одна з них.
ЇЗимой 1937-38 года из разных мест сосредоточения Їиз палаток в устье Сыр-Яги, с Кочмаса, из Сивой Маски, из Ухтарки, троцкистов да еще и децистов ( Їдемократические централисты Ї) стали стягивать на старый Кирпичный завод (иных - и безо всякого следствия). Несколько самых видных взяли в Москву в связи с процессами. Остальных к апрелю 1938 года набралось на Старом Кирпичном тысяча пятьдесят три человека... а потом с пополнениями, поставили рядом еще две старые рваные ничем не обложенные палатки на двести пятьдесят человек каждая...Посреди такой палатки двадцать на шесть метров одна бензиновая бочка вместо печи, а угля отпускалось на неё в сутки Їведро, да ещё бросали в неё вшей, подтапливали. Толстый иней покрывал полотнище изнутри. На нарах не хватало мест, и в очередь то лежали, то ходили. Давали хлеба в день трёхсотку и один раз миску баланды. Иногда, не каждый день, по кусочку трески. Воды не было, а раздавали кусочками лёд как паёк. Уж ,разумеется, никогда не умывались, и бани не бывало. По телу проступали цинготные пятна
Ї. Через деякий час бунтiвникiв стали партiями вiдправляти Їна етап Ї, який виглядав, як дехто помiтив , дещо пiдозрiло. Коли з возу падали речi ув
Їязнених, ïх нiхто не пiднiмав...
ЇКолонна, Їпише за спогадами свiдкiв О.Солженiцин, - шла бодро: ждала их какая-то новая жизнь, новая деятельность, пусть изнурительная, но не хуже этого ожидания...
Светило солнце. И вдруг по чёрной идущей колонне невидимо откуда, из ослепительной снежной пелены, открыт был частый пулемётный огонь. Арестанты падали, другие ещё стояли, и никто ничего не понимал. Смерть пришла в солнечно-снежных ризах, безгрешная, милосердная.
...Из временных снежных укреплений поднялись убийцы в полярных балахонах бежали к дороге и добивали кольтами живых. А недалеко были заготовлены ямы, куда подъехавшие блатные стали стаскивать трупы... 23-го и 24-го апреля там же и так же расстреляли ещё семьсот шестьдесят человек.
- Ще кiлька вражаючих плановим садизмом влади рядкiв про муки i страждання приречених на смерть: ЇНочами опозиционеров брали Їс вещами - на этап, за зону, Їпише О.Солженiцин. - А за зоной стоял домик оперчасти. Обреченных поодиночке заводили в комнату , там на них набрасывались вохровцы. В рот им запихивали мягкое, руки связывали назад верёвками. Потом валили по пять Їсемь человек на подводу и отвозили на ЇГорку - Їлагерное кладбище. Там сволакивали их в готовые большие ямы и тут ж и в ы х з а к а п ы в а л и. Не из зверства, нет. А, выяснено, что обращаться с живыми
Їперетаскивать, поднимать Їгораздо легче, чем с мертвыми. - Або ще один приклад кривавоï бойнi: Солженiцин пише: Ї...с дальних командировок этапы смертников опоздали, они продолжали поступать по пять Їдесять человек. Отряд убийц принимал их на станции Кирпичный завод, вёл к старой бане Їбудке, изнутри в три-четыре слоя обитой одеялами. Там велели смертникам на снегу раздеваться и голыми входить. Внутри их расстреливали из пистолетов. Так за полтора месяца было уничтожено около двухсот человек. Трупы убитых сжигали в тундре. - Влада розправилась з людьми, якi пiднялись в умовах садистського терору на активний протест за своï права. Всi вони були знищенi. Росiйський письменник не згадує у своïй розповiдi про Григорiя Баглюка, вiн, мабуть, не був серед iнших полiтичних зекiв надто помiтною фiгурою. Та завдяки його розповiдi останнiй шлях письменника-земляка набирає реальних i правдивих рис.
...Десь серед цих нещасних загинув i наш украïнський письменник-донбасiвець Григорiй Баглюк. З Їясовуючи п р и ч и н и тотального винищення украïнства сталiнiзмом, радянською владою, Г.Костюк наводить роздуми одного iз в Їязнiв-украïнцiв, з яким не можна не погодитись: - ЇОт, думаю я, чому ми з вами отут сидимо? Ми ж не вчинили жодного злочину. Але нас бояться, нам не довiряють, нас iзолюють i винищують. Чому? Тому, що ми маємо свiдомiсть украïнськоï людини, яка збуджена революцiєю, випросталась на весь свiй зрiст i владно вимагає права на своє буття. Не знаю, може я помиляюсь. Але iнакше пояснити не можу. Iнших причин не бачу Ї.
Що тут можна додати? I ,справдi, хiба не прагнули комунiсти i троцькiсти ( з ними починав свiй свiдомий життєвий шлях i з ними закiнчував своє життя Григорiй Баглюк) через революцiйний беззастережний порив, терор i насилля удосконалювати життя. Хiба не ïхньою волею i зусиллями все це робилося?!
Прояви запеклих революцiйних iдей можна знайти i в творчостi Г.Баглюка, часто наскрiзь пройнятiй революцiйним часто вузькокласовим поглядом на дiйснiсть . Так, зокрема ,в його оповiданнi ЇРозповiдь про пiдсудного - зображено класовий радянський суд, який може простити людинi злочин тiльки тому, що ця людина пролетар. Але класовий ворог, звичайно, тут не може розраховувати на милiсть та прощення.
Свого часу критики вiдзначили тонко вiдтворений письменником психологiзм переживань героïв твору, умiння автора проникнути в душi ворогiв пролетарiату. Та вже через кiлька рокiв, волею долi сам письменник вiдчує на собi
Їсправедливiсть - неправедного суду, сповна переживатиме Їмилiсть - тоталiтарного режиму до своïх справжнiх i надуманих ворогiв.
Разом з тим ми не можемо не засвоïти на прикладi життєвоï трагедiï Г.Баглюка ще один урок-науку: без власноï держави наш народ приречений довiчно на знищення, на асимiляцiю iншими державними народами...Такi реалiï дiйсностi.
У трагiчнiй долi украïнського шахтарського письменника Григорiя Баглюка причини воркутинськоï i не тiльки воркутинськоï трагедiй щiльно переплелися. Письменник, революцiонер-троцькiст за молодостi , активний вiдроджувач украïнського слова став жертвою i власноï життєвоï позицiï й обставин бездержавностi Украïни.

БАГЛЮК ГРИГОРIЙ МИКИТОВИЧ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация