<< Главная страница

IВАН БАГРЯНИЙ


(1906 - 1963) Iншi псевдонiми
Полярний, Дон Кочерга та iншi. Справжнє iм'я
Iван Павлович Лозов'яга (Лозов'ягiн). Iван Багряний народився 2 жовтня 1906 р. в с. Куземин на Полтавщинi (тепер Сумська область) у родинi робiтника-муляра. У 1912
1916 pp. хлопець навчався в церковно-парафiяльнiй школi в Охтирцi, згодом у вищiй початковiй школi та у Краснопiльськiй художньо-керамiчнiй школi.
У 1920 роцi вiн став свiдком жорстокоï розправи чекiстiв iз його дядьком i 92-рiчним дiдом на пасiцi (кололи багнетами, стрiляли з револьверiв), ïх смерть страшенно вразила хлопця. До того ж iншого дядька вислали на Соловки, звiдки вiн не повернувся. Усе це народжувало протест у душi Iвана.
У 1922 -1926 pp. вiн викладав малювання, працював на шахтах Донбасу, а у 1924 р. вступив до Охтирськоï фiлiï органiзацiï селянських письменникiв "Плуг". Учителював, заробляючи на прожиток. Писав вiршi. Побував у Криму, на Кубанi, в Кам'янцi-Подiльському, де редагував мiсцеву газету. Протягом 1926 -1930 pp. Iван навчався в Киïвському художньому iнститутi, але диплома не отримав, бо виявив себе "полiтично неблагонадiйним". По-перше, "сумнiвна" iдеологiчна позицiя прочитувалася мiж рядками його вiршiв, опублiкованих у журналах "Глобус", "Життя й революцiя", "Червоний шлях", "Плужанин". По-друге, вiн входив до попутницькоï органiзацiï МАРС, до якоï належали Г. Косинка, Є. Плужник, В. Пiдмогиль-ний, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Д. Фаль-кiвський. А також товаришував iз М. Хвильовим, М. Кулiшем, Остапом Вишнею, М. Яловим. У 1928р. I. Багряний написав роман у вiршах "Скелька", де використав почуту в дитинствi легенду про те, як у XVIII ст. селяни села Скелька (що на Полтавщинi), протестуючи проти засилля московських ченцiв, спалили чоловiчий монастир. Наступного року з'явилася друком збiрка поезiй I. Багряного "До меж заказаних", яка вже в самiй назвi мiстила активний протест, не кажучи про змiст усерединi, що був своєрiдною прискiпливою оцiнкою пореволюцiйноï дiйсностi. Наступнi книжки "В потi чола" i "Комета" потрапляють тiльки до портфеля НКВС. Того ж року вiн написав поему "Аве Марiя", де в присвятi розмiстив таке звернення: "Вiчним бунтарям i протестантам, всiм, хто родився рабом i не хоче бути ним, всiм скривдженим, зборканим i своïй бiднiй матерi крик свого серця присвячує автор". Цiкаво, що книжка вийшла в свiт без усякого цензурного дозволу на те, до того ж з вказiвкою неiснуючого видавництва "САМ". Поки справжнi наглядачi зорiєнтувалися й наказали зняти книжки з продажу, кiлькасот примiрникiв встигли розкупити. Зрозумiло, що подiбний твiр не мiг залишитись непомiченим владою.
У 1930р. харкiвське видавництво "Книгоспiлка" видало роман у вiршах "Скелька". Волелюбний пафос твору привернув увагу офiцiйноï критики - "Скельку" було конфiсковано. Наступного року з'явилась стаття О. Правдкжа "Куркульським шляхом", яка свiдчила про намiри влади щодо бунтiвливого, iдеологiчно невпокореного I. Багряного. Пiсля цiєï статтi твори письменника були вилученi з бiблiотек i книжкових крамниць. У 1932 р. I. Багряний був заарештований у Харковi в присутностi колег В. Полiщука i О. Слiсаренка "за полiтичний самостiйницький украïнський ухил в лiтературi й полiтицi...", засуджений на п'ять рокiв концтаборiв БАМЛАГу (Байкало-амурский лагерь). У 1936 р. I. Багряний утiк, переховувався мiж украïнцями Зеленого Клину на Далекому Сходi (враження вiд цього перiоду життя вiдбито в романi "Тигролови"). Через два роки письменник повернувся додому, був повторно заарештований, сидiв у Харкiвськiй в'язницi 2 роки й 7 мiсяцiв (пережите в ув'язненнi вiн пiзнiше описав у романi "Сад Гетсиманський"). У 1940 р. з вiдбитими легенями й нирками був звiльнений пiд нагляд. Знову оселився в Охтирцi, працював декоратором у мiсцевому театрi, редагував газету "Голос Охтирщини", пiсля початку вiйни потрапив до народного ополчення, працював у ОУН: малював листiвки, плакати, складав пiснi, виступав перед воïнами УПА.
Згiдно з нiмецьким курсом щодо украïнськоï нацiональноï iнтелiгенцiï у 1942р. мав бути розстрiляний, але випадково врятувався.
У 1944 р. I. Багряний розiйшовся в поглядах з керiвництвом УПА i сам, без родини, емiгрував до Словаччини, а згодом до Нiмеччини. Новий Ульм стає мiсцем його постiйного перебування в емiграцiï. Завдяки Iвану Багряному це мiсто стало центром украïнського культурного вiдродження, демократично-визвольного руху. Вiн у 1945р. заснував газету "Украïнськi вiстi". При нiй почали дiяти кiлька видавництв, зокрема "Украïна", "Прометей", у яких з'являються забороненi в СРСР книжки украïнських письменникiв, переклади зарубiжноï лiтератури украïнською мовою, взяв участь у створеннi МУРу (Мистецький Украïнський Рух), який згодом у США перетворився на об'єднання украïнських письменникiв "Слово" з центром у Нью-Йорку. У 1946 р. письменник перейшов на легальне становище. Памфлетом "Чому я не хочу вертати до СРСР?" (1946р.) I. Багряний привернув увагу свiтовоï громадськостi вражаючою правдою про iстинне становище людини в СРСР, урятувавши цим вiд репатрiацiï не одного нещасного. У 1948 р. вiн заснував Украïнську Революцiйну Демократичну партiю (УРДП), очолив Украïнську нацiональну раду, заснував ОДУМ (Об'єднання демократичноï украïнськоï молодi). За кордоном побачили свiт романи "Тигролови" (1944, "Звiролови"
- 1946), "СадГетсиманський" (1950), "Огненне коло" (1953), "Буйний вiтер" (1957), "Людина бiжить над прiрвою" (1965), п'єси ("Генерал", "Морiтурi", "Розгром"), поема "Антон Бiда - герой труда", збiрка "Золотий бумеранг", твори для дiтей. Письменник помер 25 серпня 1963 р. у санаторiï Блазiен у Шварцвальдi (Захiдна Нiмеччина). Iвана Багряного посмертно реабiлiтовано у 1991р., вiдтодi почала перевидаватися його творча спадщина. Письменник залишив чималий доробок у рiзних жанрах, але найбiльшу популярнiсть здобув своïми романами. Першим великим твором були "Тигролови" (1944; 1946 перевиданi пiд назвою "Звiролови"), перекладенi нiмецькою та виданi в мiстi Кельнi трьома накладами. Цю книжку високо оцiнив В. Винниченко, прорiкаючи велике творче майбутнє ïï авторовi. В основу "Тигроловiв" покладено подiï, що сталися пiд час вiдбування автором заслання на Далекому Сходi. Його герой Григорiй Многогрiшний увiбрав у себе чимало багрянiвських рис характеру: вiн не скорився, не змирився з насильницьки нав'яза- ним йому статусом в'язня жахливоï системи й залишився Людиною. Сюжетна канва роману вибудована на iсторiï "полювання" майора НКВС Медвииа
- цього новiтнього тигролова - на гордого, не прирученого тоталiтарною системою молодого хлопця з Украïни, який у тайзi знайшов землякiв, друзiв, кохання... Григорiй Многогрiшний перемiг. Передусiм тому, що не визнав себе нулем в iсторiï, не озвiрiв, не перейнявся озлобленням i ненавистю до людей, зберiг у собi людянiсть, доброту, здатнiсть спiвчувати, спiвпереживати i вiрити, що людина може й повинна кинути виклик страшнiй системi й вистояти. Безперечно, це романтичний твiр, з елементами пригодницького жанру (тому закономiрна його популярнiсть серед нiмецькоï молодi). Сюжет захоплюючий i динамiчний, читач постiйно перебуває в емоцiйному напруженнi. I все ж "Тигролови" виходять за межi звичайноï "масовоï" лiтератури. Насамперед
- iдейним спрямуванням (у лiтературi "масовiй", як у старiй казцi, добро теж завжди перемагає), але в творi Багряного всепоглинаюча iдея перемоги добра над злом втiлюється через художнi -образи, лiричнi вiдступи, промовисту символiку. Згадаймо той стрiмкий потяг-експрес, що мчить на Далекий Схiд. Як мчить i саме життя XX ст. У ньому розважаються й милуються краєвидами представники пануючоï влади i терзаються роздумами про своє майбутнє звичайнi люди, яких перетворено на зекiв, безправних "остiв". Серед останнiх i Григорiй Многогрiшний. Вiн тiкає з поïзда, як iз жорстокоï, занедбаноï Богом та людьми реальностi, потрапляє на розкiшний острiвець у тайзi, що зветься Зеленим Клином, наче у мрiю-казку. Символiчний пiдтекст цiєï назви. Тут живуть украïнцi, колишнi втiкачi й вигнанцi,-якi були колись ро,зкуркуленг радянською владою. Тут вони створили свiй украïнський свiт, наповнений моральною чистотою i гармонiєю. Атмосфера в родинi старого Сiрка, яка прийняла й порятувала Григорiя, тепла, домашня, як i довколишня мати-природа. На тлi цiєï розкiшноï багатовiковоï природи розквiтає кохання Григорiя до доньки Сiрка Наталки. Без такоï тремтливоï любовноï колiзiï немислимий жоден романтичний твiр. Але сюжет далекий вiд мрiйливоï сентиментальностi, навпаки
вiн напружений, динамiчний. Сiрки мають незвичне й небезпечне заняття виловлюють у тайзi тигрiв гордих, незалежних i сильних звiрiв. Звернiмо увагу: цi люди звiрiв не убивають, а лише ловлять. У двобоï з тиграми вони є рiвновеликими, такими ж гордими та незалежними. Украïнцi протистоять силам зла, яке уособлено в образi майора НКВС Медвина, протистоять i перемагають. Медвин женеться за Григорiєм, пiдступно вистежуючи його в тайзi, готовий у слушний момент вбити. Але в цьому двобоï перемагає Григорiй. I це цiлком закономiрно: письменник щиро вiрить, що переможе тiльки добро. Таким же мужнiм i несхитним показано iншого героя
Андрiя Чумака в романi "Сад Гетсиманський". В. Винниченко назвав його "великим, вопiющим i страшним документом" радянськоï дiйсностi, сприяв його друковi у Францiï. У цiлому цей твiр також має романтичного спрямування, хоч i переважають там детальнi реалiстичнi картини перебування Андрiя в слiдчому iзоляторi, у в'язницi. Заслуга I. Багряного насамперед у тому, що вiн першим розповiв свiтовi про страшнi катiвнi НКВС у "квiтуючiй Краïнi Рад" (це через 20 рокiв повторить О. Солженiцин своïм романом "Архiпелаг ГУЛАГ"). Правдивi описи тюремного ув'язнення головного героя заснованi на особистому авторському досвiдi. Отож, на майже документальнiй основi досить вправно вибудовується розгалужений каркас витвореного уявою i фантазiєю митця апокалiптичного свiту безправ'я, нелюдських знущань i принижень. Цей зовнiшнiй свiт контрастно протиставляється духовно наповненому, глибокому внутрiшньому свiтовi Андрiя Чумака. Показуючи переживання, душевнi муки, страждання свого головного героя, I. Багряний психологiчно переконливо демонструє стiйкий опiр добра злу, виходячи при цьому з традицiй саме украïнськоï класичноï лiтератури, яка завжди розкривала душу народу, його ментальнiсть, мораль. Вiн також безпосередньо використовує засоби фольклорноï поетики. Скажiмо, пiсенний зачин роману до матерi приïхали всi дiти, щоб почути заповiт померлого батька, старого коваля. Цей заповiт у традицiï споконвiчноï народноï моралi: триматися один одного, рятувати того, хто потрапляє в бiду. А в бiдi зараз найменший брат репресований Андрiй. Як це вiдповiдало душевному стану самого автора! Навiть бiльше, заповiт старого Чумака звучить досить символiчно, наче заклик, прохання до всiх майбутнiх нащадкiв. Символiчною є -назва твору. За бiблiйною легендою, Гетси-манський сад мiсце передсмертних мук, молитов Iсуса Христа, мiсце зради. Там гарно й затишно, ростуть солодкi маслини. Такий сад душевноï опори є разючим контрастом до тiєï дiйсностi, в якiй змушений страждати Андрiй Чумак, якiй вiн мусить мужньо протистояти. Обставини незвичайнi, ситуацiï напруженi, в душах героïв багато сум'яття, розпачу, зневiри, проте всупереч усьому Андрiй перемагає, витримує тортури й допити, знаходить у собi сили зберегти людську гiднiсть. Андрiя та iнших дiтей коваля не розчавлює тоталiтарний прес
ситуацiя скорiше бажана, анiж дiйсна. В нiй передано непереможну вiру автора в незнищеннiсть свого народу. Така оптимiстична кiнцiвка i така провiдна iдея "Саду Гетсиманського". Окрiм основноï проблеми, у цьому творi Iван Багряний також художньо дослiджує iншi: любовi й ненавистi, вiрностi та зради, батькiв i дiтей, вiри та безнадiï, збереження роду, родини. Всi вони показанi традицiйно для народного сприймання з позицiï прiоритету гуманiзму й добра на землi. Роман мiстить чимало публiцистичних вiдступiв, роздумiв, якi пiдкреслюють провiдну iдею, авторську позицiю. Вони знижують художню вартiсть твору, але є прикметною рисою iндивiдуального стилю письменника. Творчiсть Iвана Багряного довела, що сповнене небезпек, пригод, трагедiй, зрад життя письменника не знищило в ньому вiри в перемогу добра над злом. I радiсно, що, хоч i з великим запiзненням, його народ має можливiсть читати твори, дiзнаватися з них про гiркi сторiнки украïнськоï iсторiï, щоб уже нiколи не допустити ïх повторення. ОСНОВНI ТВОРИ: Романи "Тигролови" ("Звiролови"), "Сад Гетсиманський", "Огненне коло", "Людина бiжить над прiрвою", стаття-памфлет "Чому я не хочу вертати до СРСР?", поема "Аве Марiя". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Багряний I. Пiд знаком скорпiона. З творчоï спадщини письменника. Поезiя, проза, публiцистика.
К., 1994. 2. Череватенко Л. "Ходи тiльки по лiнiï найбiльшого опору - i ти пiзнаєш свiт" //Днiпро.
1990.
ЛЪ 12. 3. Шугай О. Iван Багряний, або Через терни Гетсиманського саду.

К-:, 1996. 4. Клочек Г. Романи I. Багряного "Тигролови" i "Сад Гетсиманський". Навчальний посiбник.
Кiровоград, 1998.
IВАН БАГРЯНИЙ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация