<< Главная страница

Микола Бажан


(9 жовтня 1904 - 23 листопада 1983)
З юних дебютантiв другоï половини двадцятих рокiв Бажан єдиний устиг за короткi п'ять хвилин до "дванадцятоï" (1928 - 1931) вивершитись на богатиря поезiï нашого сторiччя. Його виступ iз першою книжкою стався в час, коли кремлiвський Вiй уже показав пальцем на викритого Кагановичем автора "Синiх етюдiв" i "Камо грядеши". Москва вже йшла в другу фронтальну атаку проти Украïни, i росiйсько-украïнська полiтична, культурна й усяких iнших форм вiйна дiйшла критичного пункту. 21рiчний Бажан приєднується до найвiдважнiших, кличе iти назустрiч бурi, "рубати ланцюги причалiв"; "в часи смертельного авралу i компаса i серцю метнутись не даси убiк". ("Нiчний рейс", 1927). I дiйсно, наступних кiлькох аварiйних рокiв Бажан (подiбно як Микола Кулiш п'єсами) капiтально змiцнює позицiï молодого украïнського вiдродження своïми найкращими творами - "Будiвлi", "Гетто в Гуманi", "Розмова сердець", "Слiпцi"... Тодi на межi тридцятих рокiв росiйська радянська поезiя вже нiчого рiвновартного цьому не могла протиставити. I ще одно диво: серед терористичного шалу московськоï розплати зумiв вiн уникнути не тiльки росiйськоï кулi, Aрат чи колючого дроту на Соловках, а й, так би мовити, остатися "при владi", "ходити в бiлих сенаторських штанах". Його свiжа, могутня суверенна украïнська сила була врахована i "пошанована" остiльки, що коли пiсля поразки вiн пiдняв руки, то його Сталiн потрактував як маршала, що дав згоду на капiтуляцiю. Щоб схилити його також до коляборацiï, то одною рукою йому весь час показують цiвку пiстоля, а другою дають аж двi сталiнськi премiï, орден Ленiна, орден Червоного Прапора, орден Червоного Трудового Прапора, роблять його членом Президiï Верховних Рад СРСР i УРСР, членом Академiï наук, речником радянськоï делегацiï в Об'єднаних Нацiях, вiце-прем'єром Украïни, нарештi, членом ЦК партiï. В лютому 1941 вперше в iсторiï КПУ на киïвському партактивi звiт за конференцiю ВКП(б) робить не перший секретар ЦК КПУ (тодi Хрущов), а Бажан, про якого не знали навiть, що вiн уже став членом партiï. Офiцiйно перша сталiнська премiя (1946) була за антинiмецькi "Клятва" (1941), "Данило Галицький" (1942) i "Сталiнградський зошит" (1943). А друга - за антианглiйськi "Англiйськi враження" (1948). Але фактично сталiнськi премiï Бажан, як i Тичина та Рильський, здобув головно одами до Сталiна й Москви ("Людина стоïть в зореноснiм Кремлi" - 1932, "Клич вождя" - 1939, "Ранок у Горi" та iншi). Сюди належать також такi його виступи, як промова в Об'єднаних Нацiях з вимогою видачi украïнськоï радянськоï емiграцiï Москвi (див. "Радянська Украïна" за 6 i 7 лютого 1946) чи стаття "До кiнця викорчувати буржуазно-нацiоналiстичнi погляди в питаннях iсторiï i лiтератури Украïни" ("Радянська Украïна", 17 листопада 1946). Чи мусiв поет платити ще якусь "дань" за своє життя? Хто знає культурну й нацiональну вартiсть "Соняшних клярнетiв" i "Замiсть сонетiв i октав" чи "Розмови сердець" i "Слiпцi", той може повiрити, що навiть для Москви i Сталiна оди Тичини, Рильського i Бажана прямим катам Украïни i культури - цiна фантастично найвища - цiна духового єства людини i нацiï. Такi речi були можливi тiльки на вiстрi ножа при горлi, коли навколо росли гори трупiв. Ще в 1934 роцi, пiсля загибелi кiлькох мiльйонiв украïнцiв i перших вiршiв Сталiновi, Москва ясно грозила поетовi: "Тiльки зрозумiвши катастрофу, яка чекає тих, хто вiдiрвався вiд широкого шляху пролетарськоï революцiï, може Бажан досягти переломового пункту в його творчостi" ("Червоний шлях", ч. I, 1934, стор. 186). Народився Бажан 9 жовтня 1904р. в Кам'янцi-Подiльському, але його юнацькi роки пройшли в Уманi. Батько його Платон був вiйськовим топографом, за неперевiреними чутками генеральського рангу. Кам'янець-Подiльський i Умань - визначнi центри украïнськоï iсторiï i традицiï. Тут вiяв дух глибокого iсторичного простору, перехрещувались шляхи впливiв грецького та iталiйського Пiвдня, католицького Заходу, магометанського i жидiвського Сходу. Тут ще були свiжi спомини про останнi вибухи козацькоï Украïни
- Гонту, Залiзняка, Кармелюка. В Уманi пiд час революцiï 1917
- 1921рр. кипiла мiсцева нацiонально-державна i культурна iнiцiятива, тим часом як через мiсто проносилися найрiзноманiтнiшi воєннi вихори - галицькi Сiчовi Стрiльцi i Махно, нiмецькi гусари смерти i полки Тютюнника, денiкiнська бiла гвардiя i кiннота Котовського. Гостював тут довго i театр Леся Курбаса (1919 - 1920). Десь коло 1922 року Бажан, що закiнчив Уманський кооперативний технiкум, ïде до Києва учитися тут в Кооперативному iнститутi, а потiм в Iнститутi зовнiшнiх зносин. Семенко вводить Бажана в лiтературне життя (перший друкований вiрш Бажана "Сурма юрм" у "Жовтневому збiрнику панфутуристiв", Киïв, 1923). Та куди бiльший вплив, нiж Семенко, мали, мабуть, на юнака експресiонiстичнi вистави Курбаса в "Березолi", а пiзнiше Олександер Довженко, з яким Бажан познайомився, працюючи у ВУФКУ (Всеукраïнське фотокiноуправлiння). Бажан був одним iз перших вiдкривачiв i захоплених пропагандистiв генiяльного кiномистецтва Довженка, а пiзнiше видав книжку про нього (О. ДОВЖЕНКО. Киïв, ВУФКУ. 1930, 32 стор.).
Листи Хвильового до лiтературноï "молодоï молодi" та запекла дискусiя навколо них остаточно розлучають Бажана iз футуризмом, i вiн опиняється в числi 25 "вiльних академiкiв", що утворили ВАПЛIТЕ. Роки життя в Харковi i спiвпрацi з Хвильовим i "романтиками вiтаïзму" пiд постiйним вогнем партiйноï критики були найплiднiшими творчими роками в усьому дотеперiшньому життi Бажана.
Перша книжка поезiй Бажана "17-й патруль" (Харкiв, "Книгоспiлка", 1926, 68 стор.) позначена впливами футуризму, конструктивiзму, завдяки яким Бажан уник утертих шабльонових колiй попередньоï украïнськоï поезiï. У другiй книжцi "Рiзьблена тiнь", лiрика ("Книгоспiлка", 1927, 32 стор.), Бажан здає в архiв i футуризм, намацуючи свiй власний експресiонiстично-барокково-романтичний стиль i охоплюючи великий круг украïнських тем. Все це була лише пiдготовка до справжньоï сенсацiï лiтератури того часу - книжок: "Будiвлi" (1924), "Дорога" (1930), пiдсумкова збiрка "Поезiï" (Киïв, "Книгоспiлка", 1930, 64 стор.); також велика iсторична поема "Слiпцi" (нам доступнi лише двi ïï першi частини з "Життя й революцiя", 1930, чч. 7 i 8-9 та 1931, чч. 1-2 i 3-4). Тут Бажан iде по найвищих верхiв'ях, його сувереннiсть проявляється в усiх напрямах. Поет, що горiв спрагою полiтичного i культурного вiдродження та пориву своєï нацiï iз тюрми в майбутнє, з якоюсь нелюдською силою дає анатомiчний розтин свого - чужого - свiтового "гетто", розкриває "хитливiсть i жах" шовiнiзму "всiх рас i натовпiв": "на iнших нивах родиться твоє прийдешнє, замучений, знеславлений народе!" ("Гетто в Гуманi", 1928). 1928 рiк був найурожайнiшим роком Бажана. Крiм "Гетто в Гуманi", в тому роцi вiн написав монументальнi "Будiвлi" - трилогiю готичного собору, барокковоï украïнськоï брами i модерного будинку. Це надхненна синтетична анатомiя трьох рiзних свiтiв, стилiв, душ; спроба (правда, не цiлком успiшна) синтези готичного спiритуального пориву вгору iз всеохопною земною силою барокко. Того ж 1928 року є i поема "Розмова сердець" - пристрасна дискусiя з одвiчним "всеросiйським" iдеологом, нищiвна вiдповiдь на "всеросiйськi" i всесвiтнi претенсiï того месiянства з його комплексом "язви як великоï чести", з його мiсiєю "свiтового городовика" (полiцая), що радий би сповiдати в своïх полiцiйних участках "грiшникiв" з усього свiту. Тут математично точно схоплена i реконструйована поетичними засобами структура i суть явища, i то явища найбiльш непроглядного, замаскованого, що складалося вiками вiд Петра I до Сталiна. Сьогоднi, коли в СРСР знову у фаворi Достоєвський епохи "Дневника" i коли програмовим виданням Москва випускає "Двенадцать" i "Скифы" Блока, а ЦК КПРС, русифiкуючи Украïну хоче "визволити" i всю Азiю та Африку,
- "Розмова сердець" звучить ще бiльш актуально, як у 1928 роцi. Але ж i слiду в цiй поемi нема риторики, розумувань, деклямацiй - лише чистоï води поезiя, досконала естетична асимiляцiя колосальних звалищ позаестетичних елементiв, отоï "сировини" життя. "Гофманова нiч" (1929) - клясичне i вершинне втiлення власного стилю Бажана - вичаровує образ i ритм душi поета, придавленого прусською бюрократично-феодальною суспiльною тюрмою. В шинковiй оргiï вчинив Гофман романтичний бунт i вiд "смерти ще раз видер кипучу нiч з надхненням i вином", щоб потiм знову пiти на дно буднiв своєï мертвотноï доби. Ця рiч у Бажана має гiркий автобiографiчний присмак. Ця гiркiсть почувається в найбiльшому розмiром, а може, й вартiстю творi Бажана "Слiпцi". У цiй iсторичнiй епiчнiй поемi поет, озброïвшись великим iсторичним матерiялом i велетенським специфiчним словником, малює з докладним знанням цех лiрникiв-прошакiв XVIII сторiччя. Кольорит епохи, людей, речей, психологiя i дух часу схопленi в точних образах, ритмах, словах. "Незрячi жебраки", що "бачили багато", що грають вiками для ярмаркових натовпiв i вождiв усiх епох, пiсля Сагайдачного i Конашевича - модерним Кочубеям i т. п. - це сучаснi Бажановi поети Украïни, це сам Бажан, що бачить бiльше за iнших, а все ж зараховує й себе до слiпцiв. Сюжет розгортається на основному конфлiктi мiж старим лiрником, якого прикрашують струпи i всеохопна мудрiсть, i молодим слiпцем, що хоче "здолати, пробитися, вийти як муж, а не мученик... Чуєш? Як муж!" Тут знову подиву гiдна здiбнiсть Бажана перетопити в естетичний витвiр колосальну складнiсть, рiзноманiтнiсть, рiзноголосiсть та внутрiшню рiзнодинамiку свiту, уйняти весь хаос мiкро- i макрокосмосу в потужний ритм, в архiтектурний плян, обертати все те на своïй вiсi i спрямувати в потрiбному напрямi. "Слiпцi" були останньою з його речей поетичною вершиною Бажана. Поеми "Число" (1931), "Смерть Гамлета" (1932) - твiр, цiкавий для вияснення комплексу чи проблеми гамлетизму в Бажановiй творчостi, - уже позначенi компромiсом iз переможеним ворогом. Основний доробок Бажана 30-х рокiв, по розгромi Украïни, не у власнiй поезiï, а в перекладах. Це насамперед незрiвнянний переклад клясики грузинського середньовiччя - "Витязь у тигровiй шкурi" Шота Руставелi (1937). Вiн, як i Тичина, придiляв схiднiм лiтературам особливу увагу та розглядав Схiд як "шкурну" проблему Украïни. Схiд є органiчним складником i стилю Бажана. Що ж таке стиль Бажана? Футуризм? Експресiонiзм? Барокко? Романтика а ля Гофман? Даремно було б втискувати суверенного поета в рамцi, виробленi iншими суверенами. Правда, футуризм дав Бажановi внутрiшню свободу вiд тиранiï психологiчноï i естетичноï iнертности, вiд якоï на украïнськiй поезiï були витворились "пролежнi". Експресiонiзм дав йому смак пристрасноï сили свiдомости, спраги до життя i до формування життя, iндивiдуального вислову. Барокко (украïнське i захiдне) - всеохопнiсть деталей i патос цiлости. Романтизм Гофмана i Гоголя дав йому уяву про масштаби фантазiï, фантастичности буденного, смiливого розтину по живому i зрощування розiрваних свiтiв. Але все це Бажан брав тiльки як матерiял, яким оперував надзвичайно свiдомо. Стиль Бажана - це стиль людини i доби 1917 - 1933рр., що ïх дитиною вiн був, ïх любив i ненавидiв, аналiзував i давав ïм власну синтезу. Хвильовий ще до появи Бажана назвав цей стиль "романтикою вiтаïзму", розумiючи цей термiн так широко, що й неоклясикiв уважав якоюсь мiрою причетними до нього. Але великий iнтуïтивiст утримався вiд точнiшого окреслення створеного ним поняття, сказавши, що це зроблять тi молодшi, що приходять чи прийдуть в лiтературу. I дiйсно, вже через два роки Бажан своïм лiричним епосом дав один iз найбiльш автентичних вкладiв у романтику вiтаïзму - поруч Тичини-лiрика, Кулiша-драматурга, Хвильового i Яновського
- прозаïкiв, Курбаса-режисера i Довженка-кiномистця. I коли Хвильовий прочитав "Гофманову нiч", то на очах компанiï колег-лiтераторiв у клубi Блакитного буквально упав до нiг Бажана. Безумовно, барокко i романтизм - головне успадкування Бажана. Романтизм, як слушно зауважив Дмитро Чижевський, не зменшив, а збiльшив наслiдки барокко. Цiкаво, що майже одночасно украïнське барокко i "бароккову людину" XVII - XVIII сторiч вiдкрив Бажан в УРСР (його "Брама" з "Будiвель" - пряма манiфестацiя того вiдкриття) i Дмитро Чижевський на емiграцiï у своïх нарисах про украïнське лiтературне барокко. У змiнi i повторах культурно-iсторичних типiв i циклiв нiби знову повiяло в нашому столiттi духом i настроєм барокко. Якою мiрою доба самостiйницькоï i бурхливоï Хмельниччини i "Малоросiйськоï Колегiï" подiбна до доби Украïнськоï Революцiï i держави 1917 - 1919 рр. та УРСР, такою мiрою i дух "барокковоï людини" присутнiй у стилi Бажана. Якою мiрою доба прусського мертвотного феодального бюрократизму подiбна до московського комунiстичного тоталiтаризму, такою мiрою i романтично-сатиричний бунт Гофмана вiдлунюється в поезiï Бажана. Та аналогiя не тотожнiсть. На Украïнi, яку Сталiн 1918 року назвав "свiтовим узлом" суперечностей, розiгралась i досi триває гра велетенських сил - Заходу i Сходу, Украïни i Росiï, аграрного i iндустрiяльного свiту, принципу здиференцiйованоï єдности i принципу тотального монолiту. Може, тому i в стилi Бажана не грає ролi "краса", а насамперед дiє в його естетицi сила. Сила стихiй, сила закономiрности, сила суперечностей, гра сил i ïх ритмiв. А найбiльше сила людини на тлi вищих вiд неï законiв свiту. I в цю гру поет кидає i велику силу свого таланту, цiлоï своєï незвичайноï особистости. З несамовитiстю експресiонiста й романтика, з точнiстю конструктора, оперуючи брутальною метафорою, антитезами сил i ïх ритму, копальнями життьовоï фактури i найбагатшим в украïнськiй поезiï словником, розпiкаючи вогнем сатири i трагiчного патосу мову, вiн опановує барокково-романтичний хаос свого розбурханого до дна часу i своєю естетичною iнтуïцiєю дає йому цiлеспрямованiсть i плян: О земле юрб i добр, о земле сил i дiй, Я кожну яв твою зв'яжу i вiдокремлю В єдинiй складностi твоïй. Тебе до пня, до дна тебе й до краю Всю вичерпать i розiтнути суть! Тебе, немов мету i жертву, розкриваю Й не можу до кiнця збагнуть, Бо мудрости й буття неiсходима путь. Тут дiє фаустiвський активiстичний дух проникнення i всеохоплення. I, може, й гетiвська "фiлiстерська" теза брати своєчасно необхiднiсть за основу пiдшепнула Бажановi одним iз перших написати оду Сталiну. Та от загадка: що рухало ним у його багатьох пiзнiших "партiйних" творах, що мають вони слiди його "музи" i богатирськоï поетичноï сили? Може, вiн i Сталiна, i сталiнську добу, i себе в ïх складi брав лише як матерiял? Занадто живий iще цей поет, щоб робити якiсь остаточнi судження.
Юрiй ЛАВРIНЕНКО Украïнське слово. - Т. 2. - К., 1994.

Заголовок 1 Заголовок 2
Микола Бажан


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация