БIЛЯЇВ ВОЛОДИМИР IВАНОВИЧ


З далекого заокеання хвилi радiостанцiï "Голос Америки" з Вашингтону майже кожного вечора доносили до Украïни слово нашого земляка Володимира Бiляïва. Вiн був у 80-90 роках керiвником украïнського вiддiлу радiостанцiï , передачi якоï, згiдно з приблизними пiдрахунками, регулярно слухає вiд п'яти до семи мiльйонiв людей в Украïнi. Вiдомим як поет дiаспори Бiляïв став з початку сiмдесятих рокiв, коли вийшла перша збiрка його поезiй Полiття . А вже з виданням другоï книжки По той бiк щастя
(1979) украïнська лiтературна громадськiсть Америки вшанувала талант поета званням лауреата Украïнськоï Могиляïнськоï Академiï Наук за 1980 рiк.
На початку 2001 року була видана вже в Украïнi, на батькiвщинi письменника, у Донецьку, його третя книжка вiршiв
Осiння обнова.
До неï увiйшли поезiï, написанi у 80-хi 90-х роках, а також деякi твори iз попереднiх збiрникiв. Крiм названих видань, Бiляïв є автором науково-популярного нарису про видатну спiвачку Олену Шишацьку-Карапетян, десяткiв статей, есе на теми полiтики, лiтератури, суспiльного життя, якi друкувались у численних украïнських перiодичних виданнях як на Заходi, так i в Украïнi (Всесвiт, Березiль,
Лiтературна Украïна та iн.).
Як же склалася доля цiєï обдарованоï людини, як ïй вдалося зберегти i збагачувати на чужинi рiдне слово? Володимир Iванович Бiляïв народився 25 червня 1925 року в селищi Мосьпине в родинi гiрничого iнженера. Тут вiн вчився в школi. Сталiнськими енкаведистами у кiнцi тридцятих рокiв було арештовано батька майбутнього поета. Хоча дитинство проходить в зрусифiкованому середовищi, серце Володимиравiдкрилось рiдному слову. Ось як про це розповiдає В. Бi-ляïв у своïй автобiографiï: "Моє знайомство з украïнським поетичним словом я завдячую матерi моïй i тiтцi. Неписьменнi жiнки-селянки, що походили з Бiлоцеркiвщини, вони з раннiх дитячих лiт моïх в умовах поспiль зрусифiкованого iндустрiального Донбасу зрiднили мене не тiльки з самою мовою, але й з украïнською пiснею, казкою й звичаями, вiрнiше переказами про звичаï стародавнього украïнського побуту.
Моïми улюбленими пiснями були "Стоïть явiр над водою" та пiсня про Морозенка. Цi пiснi, як i молитву "Отче наш", я вже знав з тiєï пори, вiдколи починає дiяти пам'ять про людей, мiсця й подiï в життi родини i найближчого оточення".
У своïх поетичних творах вже в далекiй Америцi В. Бi-ляïв не раз згадуватиме рiдний край, Донеччину, звiдки повiз з собою у далекий свiт пам'ять про матiр, степ, Савур-Могилу. Згадуватиме вiн через багато рокiв i свого вчителя украïнськоï мови i литератури Павла Остаповича Бiлоконя, який намовляв його писати вiршi. I така спроба одного разу сталася: хлопчик написав поезiю, присвячену Кобзаревi. "Але, - згадував пiзнiше поет, ЇПавло Остапович так виправив вiрша, що автором треба вважати мого вчителя".
Хороших вчителiв не бракувало Бiляïву нi вдома, в Украïнi. нi за кордоном, куди вiн був вивезений у 1943 роцi на роботу до Нiмеччини. Особисто сам вiн вважає своïми натхненниками Тараса Шевченка, Володимира Сосюру, Максима Рильського, Леонiда Первомайского, а з тих письменникiв, якi належать до дiаспори,
- Юрiя Клена, Євгена Маланюка, Леонiда Мосендза, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Теодосiя Осьмачку, Олену Телiгу, Iваïна Багряного. Ремiнiсценцiï з ïхньоï творчостi часто можна вiдчути в поетичному словi Бiляïва.
Пiсля закiнчення другоï свiтовоï вiйни доля кидала В. Бiляïва по свiтах то службовцем у повiтряних силах США в Європi, то спiвробiтником газети "Украïнськi вiстi" (Нiмеччина), часописiв "Єднiсть" та "Вiльна Думка" (Австралiя). У п'ятдесятих роках вiн осiдає у Сполучених Штатах Америки, де займається журналiстською працею, дописуючи до багатьох украïнських перiодичних видань.
Вiршi почав писати систематично в Нiмеччинi. Першим твором за межами Украïни був "Ранок" (1946 р,), про який поет скромно згадує, як про "таку собi мiнiатюру":
Його зозуля на крилi принесла
i птаство будить у гаï "ку-ку", Рибалка-вiтер променистi весла Занурює у повiнь гомiнку Густих ланiв, росистих, колосистих. Висвистуючи пiсеньку на жарт. Вклоняється тополя дзвiнколиста Березам лагiдно, а маки сиплять жар. I линуть, линуть хмари звiдусюди, I сонце крила золотi звело. Мале хлоп'я (i з нього будуть люди!) Бiжить стрiчати ранок за село.

Вiрш автор вважає твором "початковоï дитячоï ще поезiï" (iз автобiографiчних матерiалiв ЇО. В.). I все ж, зауважимо, що тут вiдчутне тепло рiдноï землi, вiра в свiтле майбутнє, яке повинно прийти, хоча поета оточувала сувора реальнiсть чужини. Природа та долi землякiв стануть предметом художнього пiзнання Бiляïва. Його творчiсть знаходить позитивну оцiнку лiтературних критикiв з дiаспори Г.Костюка, М. Степаненка, Н. Пазуняк. А вiдзначення поета високим званням лауреата УМАН остаточно утвердило за ним iм'я знаного i шанованого майстра поетичного слова. Що є провiдним у творчостi нашого земляка? Спочатку звернемося до естетичного кредо поета, висловленого ним у шiстдесятi роки, i яке вiн сповiдує й досi. Тодi вiн писав: "В добу iндустрiï, комерцiалiзацiï i надзвичайного розвитку науки поезiя в життi переважаючоï кiлькостi моïх сучасникiв є чимось несуттєвим. На мою думку, скiльки б добра i користi не приносили (Три основнi компоненти нашоï доби
поезiя назавжди залишиться непiдкупним лiтописом духовного стану людства в цiлому i ножного народу зокрема". Поет, слiдуючи естетичнiй настановi класикiв украïнськоï лiтератури, вбачає в пiоетичному словi порадника, виразника народних сподiвань та прагнень. Лiтературознавець Григорiй Костюк назвав творчiсть Бiляïва "поезiєю, проникнутою iдеєю". I це справдi так. В час, коли поет став входити в лiтературне життя, багато поетiв у своïх поетичних експериментах часто вiдривалися вiд реальностi, надаючи художньому слову роль "поезiï для поетiв", тобто дляобраних. В. Бiляïв пiшов своïм шляхом, ставлячи за мету творити "лiтопис духовного стану народу". Додамо украïнського народу, який пiднявся у ХХ-му столiттi виборювати свободу i незалежнiсть,
У вiршах нашого земляка провiдною є тема матерi i материнства. Мати для Бiляïва є уособленням основи i початку життя не тiльки в матерiальному, але й духовному значеннi. У вiршi "Мати" поет виголошує:
В далеку путь iдуть твоï сини, За тридев'ять земель чужих i невiдомих, I ïм у слiд, прадавнiй i сумний, ï руки трикратний хресний помах. Iдуть на Подвиг у лиху годину. О, руки, матернi, лагiднi й шкарубкi, до вас вернутися лише на мить єдину! В далеку путь рушають парубки.
Тему матерi, суголосну своïм творам, В. Бiляïв знаходить i в таких видатних майстрiв мистецтва слова, як iталiйський поет Сальваторе Квазiмодо i шведський поет Верiнер фон Гайденстам. ïхнi вiршi у перекладi Бiляïва доповнюють образ матерi-жiнки, яка "роздiлює любов синам далеким" (С. Квазiмодо, "Лист до матерi").
Синiвська вдячнiсть за .подароване життя i за материнську науку проймає не один вiрш В. Бiляïва. Образ матерi, святоï матерi це уособлення рiдноï землi, яка залишилася в серцi поета назавжди.
Цiкавою в Бiляïва є й пейзажна лiрика Часто це вiршi про мiста, селища, села, моря, океани, якi в подорожах по свiту бачив поет. Але особливiстю творiв є постiйне звернення автора до картин рiдного краю, Донеччини. Передусiм це краєвиди донецького степу. Азовського моря та iнших куточкiв рiдного пейзажу. Картини-асоцiацiï, пов'язанi з Придiнцiв'ям, є для Бiляïва не лише зовнiшнiм проявом любовi до землi. Зi степом вiн пов'язаний генетичне, кров'ю давнiх степовикiв, своïх предкiв. Поет по-синiвськи проголошує:

Та стопи, де б моï свiй слiд не полишали, I до яких би див мiн зiр не прикипiв, Я давнiх предкiв дар несу в червоножилах Густу й лiниву кров степовикiв.
("Над морем")
Ось чому степ для поета є не лише образом-спомином про рiдний край. Спокiйна хвиля степу є внутрiшньою сутнiстю рiдноï землi, в глибинний змiст якоï вiн прагне заглянути. Тема степу єднає поетичне слово В. Бiляïва з творчiстю таких наших землякiв, як М. Чернявський, С. Черкасенко, X. Алчевська. Але в його творi образ степу набирає особливого звучання, пов'язаного з гiркотою споминiв про далекий рiдний край.
Поет вiдтворює природу неповторними барвами. У нього не просто вишнi будуть цвiсти, а "метеликами цвiт обляже вишники", верби не схиляються ,над водою, а "шукають броду", вiтряного дня дерева не просто пiдiймають своï вiти, а "пiрнають у вiтряну купiль за крилами лелечими". Поет .бачить чайку, "як тепла i лету бiлоперий жмуток", i чує "вдари хвиль, немов звучання рим". Рельєфнi, барвистi картини хвилюють читача,
Для лiричного героя В. Бiляïва є властивими роздуми над сенсом людського життя, над добром i злом. Вiршi такого спрямування пройнятi iдеєю пошуку щастя. " -:
У кращих традицiях украïнськоï класики поет дотримується єдностi форми з досконалiстю змiсту, ось хоча б такi рядки:
Там пада й гасне лист жарiюча пiр'ïна. Спроквола дотлiвають вiзерунку риз, осiнь слухає, як на злежалий хмиз. Клякає тиша чиста i первинна.
("Напередоднi")
В. Бiляïв
патрiот, це знайшло вiдображення в багатьох поезiях. Через усю творчiсть проходить думка про неминучiсть приходу в рiдний край свободи пiд знаком "Тризуба

сокола вогнекрилого". У вiршах-епiтафiях поет схиляється перед улюбленими творцями слова чи дiï: Симоном Петлюрою, Iваном Багряним, Євгеном Маланюком, Галиною Журбою та iншими видатними синами i дочками украïнського народу, У поемi "Розмова з ровесником", уривок з якоï надруковано в збiрцi "По той бiк щастя", звучить гостра iнвектива
звинувачення на адресу майстрiв нелюдськоï розправи", якi були вiрними iдеям миколаïвських фельдфебелiв i капралiв, "що шкуру з наших прадiдiв здирали", iут присутнi "I ленiнськi дзержинцi-сiроманцi", i сталiнська "єжова рукавиця", I Смерша закривавлена правиця
"тюремноï iмперiï незмiнний страж". Згадує автор пекучим словом i своïх землякiв-перевертнiв:
В долонi б'ють служаки завидющi, I хрипнуть вiд "У-р-р-а!" глухi i невидющi Й завжди байдужi до народу згуби, Всi рiднi цинiки i скалозуби Собi хихикають в кулак!
Поет продовжує традицiю свого великого попередника, зображуючи нащадкiв "синiв сердешноï Украïни" (Шевченко). В одному з вiршiв збiрки ,"По той бiк щастя" поет так висловив своє кредо:

Не зла жалом жезлом добра Будь, моє слово, будь!
("Слово моє")
Так, вiршi Володимира Бiляïва зичать людям щастя i добра, вони свiдчать про синiвську любов поета до рiдноï землi, палке бажання працювати в iм'я ïï визволення. Творчiсть нашого земляка знаходить тепер свого читача уже й на вiльнiй батькiвщинi.
БIЛЯЇВ ВОЛОДИМИР IВАНОВИЧ