<< Главная страница

БОЖКО САВА ЗАХАРОВИЧ 1901 (24.04) - 1947 (27.04)


Ще зовсiм недавно наше лiтературознавство, виконуючи "вказiвки згори", вправно зрiзало "гострi кути" бiографiй репресованих письменникiв. Так, в письменницьких довiдниках дати смертi, а правильнiше, брехливо перекрученi дати смертi, переносились на воєннi або важкi пiслявоєннi роки... Комусь хотiлося списати своï чорнi справи на воєннi лихолiття. В бiографiчних матерiалах про життєвий шлях репресованих письменникiв страхiтливi факти ïхнiх поневiрянь i страждань замовчувались або вiдверто фальсифiкувались. Та народна мудрiсть проголошує: немає на свiтi нiчого таємного, що не стало б рано чи пiзно вiдомим. Тому й зникають поволi бiлi плями недавньоï iсторiï, i правда пробивається на свiт.
Однiєю з трагiчних в украïнському письменствi є постать нашого земляка Сави Захаровича Божка, справжнi факти життя якого тiльки недавно стали вiдомими читачам. Трагiзм його долi полягав не лише в тому, що вiн був репресований тоталiтарним режимом сталiнськоï епохи. Вiдбувши 5 рокiв концтаборiв на пiвночi (1938 -1943) i вiдвоювавши в Радянськiй Армiï на фронтах другоï свiтовоï вiйни, С. Божко повернувся у суспiльство, де з новою силою i пекельною затятiстю розгорталася боротьба з "украïнським буржуазним нацiоналiзмом". А саме у прихильностi до нього й був звинувачений письменник сумнозвiсною "трiйкою" до вiйни. Не витримавши глухого муру людськоï байдужостi, вiн помирає. Блюзнiрська реабiлiтацiя вiдбудеться лише в 1960 роцi.
Пам'ять вимагає правдивих свiдчень про долю письменника-мученика. роман якого "В степах" зображує iсторичне минуле нашого краю на гранi нинiшнього i попереднього столiть. Другий роман, назва якого залишається невiдомою, про пiслявоєннi буднi донецьких шахтарiв припадає пилом десь в архiвах колишнього КДБ.
Яким же був життєвий шлях С. Божка, чиє iм'я для багатьох читачiв невiдоме й досi?
Сава Захарович Божко народився 24 квiтня 1901 року на Катеринославщинi, на хуторi Крутоярiвка (тепер Межiвський район Днiпропетровськоï областi). Вирiс вiн у багатодiтнiй селянськiй сiм'ï. Пас громадську худобу, допомагав на полi i вдома батькам. Вчився у сiльськiй школi, потiм у Павлоградськiй учительськiй семiнарiï, а згодом закiнчив унiверситет iменi Артема в Харковi. До речi, тут вчився в цей же час i Володимир Сосюра, з яким вони приïздили в Крутоярiвку, i там про цю подiю пам'ятають i досi.
С. Божко друкував своï нариси i статтi у газетах "Селянська правда", "Студент революцiï", "Вiстi ВУЦВК" та iн. Належав до органiзацiï селянських письменникiв "Плуг" i ВУССП. Брав участь у створеннi газети прикордонного округу в Кам'янець-Подiльському. Назву цiй газетi - "Червоний кордон" - дав С. Божко. Перший номер часопису вийшов у травнi 1924 року. Ранiше письменник уже опублiкував свiй перший вiрш "Плуг i молот", а з 1922 року прозовi твори-оповiдання "Козаччина" i "Хмельниччина". Талановитого письменника помiтили за кордоном. Так, 1924 року Канадським видавництвом "Пролеткульт" було видано Божкову "Козаччину". У Кам'янець-Подiльському в редакцiï "Червоного кордону" разом з нашим земляком працювали майбутнiй лiтературознавець) П. Довгалюк i поет Т. Масенко. Повернувшись з мiста над Смотричем до Харкова, С. Божко друкує iсторичну повiсть "Над колискою Запорiжжя" (1925). Та, мабуть, цей твiр можна точнiше назвати нарисом iсторико-соцiологiчного змiсту, оскiльки письменник придiлив значну увагу економiчним викладкам з iсторiï запорiзьких земель, заселенню ïх нiмецькими колонiстами та наймитсько-заробiтчанським людом.
Наступний твiр письменника - "Украïнська Шампань" (1930) - розкриває iсторiю виноградарства на Пiвднi Украïни вiд початку XIX столiття до кiнця 20-х рокiв XX столiття. Божко прагне освоïти жанр роману, який був характерним для прози 20-х рокiв. Поряд з соцiально-побутовим (А. Головко "Бур'ян"), iсторико-революцiйним (О. Досвiтнiй "Америка") з'являються виробничi романи (О. Кузь-мич "Крило"), проблемно-психологiчнi (В. Пiдмогильний "Мiсто", О. Копиленко "Народжується мiсто"), науково-фантастичнi (В. Винниченко "Сонячна машина"), в 1930 роцi з'являється iсторичний твiр С. Божка "В степах". Вiн свого часу був високо оцiнений критикою "як найвизначнiший твiр у цiлiй украïнськiй лiтературi". 1986 року вiдбулося повернення до читача саме цього роману. Донецький обласний iнститут удосконалення вчителiв звернувся з пропозицiєю до СПУ перевидати твiр. I це було позитивно сприйнято. Хоча письменник до деякоï мiри й захоплювався на сторiнках роману питаннями соцiологiï бiльше, нiж того вимагає художнє освоєння життєвого матерiалу, вiн, як нiхто з його попередникiв, широко розкрив картини становлення Донеччини як промислово-вугiльного краю Украïни. С. Божко починає писати на шахтарську тематику, розроблювану в украïнськiй лiтературi Б. Грiнченком, С. Черкасенком, М. Чернявським та iн. Для Божка є характерним багатоплановий погляд на долю шахтарства в контекстi суспiльно-полiтичних проблем Донбасу.
У романi "В степах" змальовано зародження крупних землевласницьких володiнь, розвиток капiталiстичних вiдносин i зародження вугiльноï промисловостi. Багато сторiнок твору вiдводиться показу перетворення невеликого степового мiстечка значний торгiвельний i промисловий центр, своєрiдну столицю захiдного Донбасу. Автор iз знанням справи змальовує це мiсто: "Курiв степ копальнями, сходились i з'ïздились юрби безробiтiньоï людностi, а пунктом ïхнього розподiлу була станцiя Генераш. I коли маси робочоï людностi розпорошились по копальнях, коли увiрвалися в пiдземнi товщi степу, тодi тут i там погнало могили сiро-червоноï породи та чорно-синього вугiлля. Станцiя стала мiсцем розподiлу i робочоï сили, i вугiлля, i хлiба. Майдан навколо станцiï обсiли крамницi й будинки ремiсникiв та мiстечкового купецтва. Закурiли димарi величезних парових млинiв, а забране з околiшнiх сiл та економiй зерно перемелювалось на борошно й шло на копальнi та дальше - заводи Донбасу". Цей край був близьким Савi Божку, бо недалеко звiдси, в широких степах захiдного Донбасу, знаходився i його хутiр Крутоярiвка. А назва цього мiста та його опис наштовхують на думку, що перед нами Гришине - теперiшнiй Красноармiйськ.
У творi ми знайомимось з образами сiльських пiдприємцiв (граф Шаботинський, Генрiх Нейман) i промисловикiв-капiталiстiв рiзних рангiв (Густав Нейман, юрист Шеïн та iн.). Вони зображенi в гострiй економiчнiй боротьбi за виживання. Однi з них (iноземцi) мрiють збiльшити капiтали на донецькiй землi, iншi
- плекають .намiри на загарбання у власнi руки багатств iноземцiв. Так, зокрема, розкривається в романi сюжетна лiнiя росiйськоге юриста Шеïна
- людини iз збiднiлого, колись вiдомого московського боярсь-го роду. Йому на завадi стоять iноземнi капiталiсти, якi спритнiше, нiж росiйськi багатiï, вмiють грабувати украïнську землю. Чи не бажаними сьогоднi для декого з прихильникiв "єдиноï i недєлiмоï" є такi думки Шейна про украïнськi багатства:
"У тiй землi, з ïï надр, руськими руками розкрадаються руськi скарби для росту французького, бельгiйського та нiмецького капiталiв. Руськi люди, руська мова тiльки в урядових iнституцiях та товщах робочого люду. Фiнансово-промисловий та землевласницький свiт цього багатющого краю жаргонить на всiх мовах.
Невже ж задля цього руськi царi гнали сюди полки та цiлi армiï, щоб постачати для Донбасу рабiв та погоничiв? - думав у такi хвилини Шеïн. Чим дужче зростав в глибинi душi повiреного протест, тим жадоба бачити завойовану руськими царями землю, звiльнену вiд чужинцiв, збiльшувалась".
Крiм багатiïв, у творi зображено колоритнi постатi шахтарiв Сидорова, Зав'ялова, Квiтченка, китайця Го, трудiвникiв панськоï еканомiï. Актуально звучить в романi i тема шахтарських страйкiв на Донбасi у першi роки ХХ-го столiття. Соцiальний i психологiчний аналiз нашоï iсторiï органiчо поєднується в романi з описами степовоï природи, на тлi якоï розкриваються людськi характери. Лiризм є характерною ознакою стилю письменника. Уже з перших сторiнок роману читач поринає у широкий степовий простiр, який є часткою душi дiйових осiб:
"Надходить весна на степи. Ось вона повiває з-за ген того бугра. Через бугор великий чумацький шлях аж до Марiуполя. Це ж оцим шляхом на крилах теплого азовського вiтру вона лине - пливе. Легенька, пiвденно-схiдна сором-Диво ступає випещеними нiжками по снiгових наметах: торкнеться льодового сугробу - стрибає через яри та балочки, припадає злегка до узгiр'ïв, торкнеться пругкими молодими грудьми високого бугра, м'яко цiлує його чоло що од поцiлункiв тих гарячих чорними латками покривається..." Письменник зображує степ в усi пори року: навеснi, влiтку, восени i взимку. Передає його рiзноманiтну, таку дорогу степовиковi красу. Мова героïв твору iндивiдуалiзована, передусiм вiдповiдає ïхньому соцiальному статусу. На сторiнках роману автор вiдтворив i переповiв устами героïв звичаï степового краю. Звернувся вiн, природно, i до шахтарського фольклору, продовживши цим самим традицiï попередникiв, особливо С.Черкасенка.
У 1932 роцi письменник переïздить до Херсона. Чому вiн покинув столицю, сьогоднi зясувати важко. Вiрогiдно, що рятувався вiд репресiй, якi вже починали розгортатись в Украïнi: смерть Хвильового та Скрипника, справа з Спiлкою Визволення Украïни, явно сфабрикованою спецорганами. Все це, напевне, змусило нашого земляка виïхати до периферiйного мiста. Там вiн викладав полiтекономiю в педагогiчному iнститутi та у Всеукраïнському заочному iнститутi масовоï партосвiти. В той час письменник виступив на сторiнках мiсцевоï газети "Надднiпрянська правда", надрукувавши зокрема в нiй кiлька роздiлiв роману "До моря". Та творча праця продовжувалась недовго. Кiльце репресiй навколо нього звужувалось, i ось 14 листопада 1935 року бюро Херсонського мiськкому партiï розглянуло його справу i виявило, що, працюючи в Харковi, С. Божко "протягував нацiоналiстичнi ухили, боротьбу з Хвильовим розцiнював як боротьбу за наркомiвське мiсце". Письменника С. Божка було виключено з партiï. Можна тiльки уявити, яким пiсля цього стало життя письменника. Та все ж вiн продовжував писати.У 1936 роцi закiнчив роботу згадував лiтературозна-вець, П. М. Довгалюк, рукопис роману С. Божко представив у Киïвське видавництво "ЛIМ" ("Лiтература i мистецтво").В обговореннi роману брав участь один з керiвникiв Спiлки письменникiв М. М. Попов, який схвально вiдгукнувся про твiр i рекомендував його до друку.
У цьому романi зображувалася iсторiя заселення пiвдня Украïни пiсля грудневих подiй 1825 року у Петербурзi. Сам автор на сторiнках "Лiтературноï газети" пояснював:"Свiй новий роман "До моря" я писав протягом п'яти рокiв. Доба, яку я в ньому змалював, одна з найчорнiших в iсторiï народiв колишньоï царськоï Росiï, а саме реакцiя Миколи I. Хронологiчно самi подiï охоплюють лише один рiк. Але у розповiдях-сповiдях героïв роману автор вiдбиває колонiза-торсько-крiпацьку полiтику росiйського, польського та украïнського панства кiнця XVIII i початку ХIХ-го сторiччя". Крiм того, вiдзначав письменник, в романi мова йшла про iншi малодослiдженi сторiнки iсторiï пiвдня Украïни, змальовувались лiквiдацiя бузького козацтва, заведення уланщини в колишнiй Херсонськiй губернiï i життя вiйськових поселень.
Як бачимо, iсторична тематика широко захопила письменника. Жанр iсторичного роману став для нього провiдним. Та цей твiр так i не з'явився друком. Через кiлька мiсяцiв пiсля схвалення "До моря" було репресовано як ворога народу М. М. Попова. Через деякий час ця ж участь спiткала i Саву Божка: 27 червня 1938 року його арештували. Пiд час обшуку було забрано з квартири письменника i рукопис роману "До моря". Його не знайдено й у видавництвi "ЛIМ", оскiльки воно не було евакуйовано в тил, i подальша доля його не вiдома.
У слiдчих документах у справi С. Божка зазначалось, що вiн є одним iз активних учасникiв антирадянського нацiоналiстичного пiдпiлля, за завданням якого веде пiдривну роботу. Слiдство тривало десять мiсяцiв. На судовому процесi 29
ЇЗО травня 1939 року письменник заявив, що попереднi свiдчення вiн давав пiд примусом, тому вони є неправдивими. Та особлива нарада засудила С. 3. Божка до п'яти рокiв ув'язнення у виправно-трудових таборах.. От i опинився письменник в Ухтi, працював на шахтах, рубав лiс i прокладав шляхи у вiчнiй мерзлотi.
У 1943 роцi, пiсля закiнчення термiну ув'язнення, його беруть на фронт спочатку кореспондентом дивiзiйноï, а пiзнiше фронтовоï газети. На подив, живим i неушкодженим повернувся в Украïну пiсля закiнчення другоï свiтовоï вiйни. Таке з репресованими письменниками бувало тодi надзвичайно рiдко.
А тепер подумки помандруємо в iсторичний 1945 рiк... Солдати-переможцi повертаються iз Захiдноï Європи додому, серед (них нагороджений бойовими медалями капiтан Сава Божко). Та до столицi, куди вiн вiдразу поïхав шукати рукопис роману "До моря", його не пустили. Як пояснили йому "компетентнi органи", колишнiм ворогам народу (а саме таким був вирок суду) заборонено проживати в столицях республiк та в обласних центрах...
Як же складалася доля письменника. далi? Це можна простежити за облiковою карткою гiрника шахти iм. Димитрова м. Димитрового Донецькоï областi: "Основная профессия - писатель-журналист. С 18.02-1946 года работал по найму уборщиком породы. С 3.06.1946 г. - газомерщиком. Расчет по болезни 7.03.1947 г. Судимость 1938 -1943 ст. им. Московского особого совещания. п. Николаев А. С. за политику заглазно".
Як бачимо, колишньому репресованому не знайшлося мiсця нiде, крiм виснажливоï роботи в шахтi. Наступнi подiï, власне останнi днi життя Сави Захаровича Божка простежуються зi слiв його близьких, зокрема померлого не-щодавно Петра Пилиповича Божка, племiнника письменника. Зморений тяжкими роками таборiв, пекельними роками вiйни, важкою шахтарською працею, виснажений психiчно, вирiшив вiн повернутись у рiдне село, мабуть, вiдчуваючи близьку кончину... Та по дорозi у Крутоярiвку, заслабнувши, потрапляє до лiкарнi села Слов'янка (недалеко вiд рiдного села), де 27 квiтня 1947 року помирає. Похований був письменник на краю села. Сьогоднi на його могилi стоïть скромний пам'ятник iз викарбуваними словами: "Украïнський письменник Сава Божко. 1901 -1947".
У 1960 роцi рiднi нашого земляка одержали реабiлiтацiйну довiдку такого сухого канцелярського змiсту: "Мiнiстерство юстицiï Украïнськоï РСР Херсонський обласний суд ДОВIДКА
Справу у звинуваченнi Божка Сави Захаровича, який до арешту працював у Херсонському педiнститутi викладачем давньоï iсторiï, переглянуто у Президiï Херсонського обласного суду 24 серпня 1960 року.
Постанова Особливоï наради при НКВС СРСР вiд 29 жовтня 1939 року у вiдношеннi Божка Сави Захаровича вiдмiнена, справа припинена, i вiн реабiлiтований
Заст. Голови Херсонського Обласного суду Л.ПIДВИСОЦЬКИЙ"
Iм`я письменника повертається до народу. У школi - 12 мiста Красноармiйська завдяки багаторiчнiй лiтературно-краєзнавчiй пошуковiй дiяльностi вчительки украïнськоï мови i лiтератури Божко Надiï Григорiвни створено музей письменника-земляка. Там зiбрано свiдчення про трагiчну, але разом з тим високу долю людини, що любила життя i свiй рiдний край.
(Олiфiренко В.В.)
Заголовок 3
БОЖКО САВА ЗАХАРОВИЧ 1901 (24.04) - 1947 (27.04)


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация