Дмитро БОРЗЯК


Борзяк Дмитро Семенович народився 25 жовтня 1897 року в селi Пищики Iрклiïвського (нинi Золотонiського) району на Черкащинi. Батько майбутнього прозаïка мав 200 десятин землi й брав великi пiдряди на будiвництво залiзниць.
1915 року Дмитро закiнчив Золотонiську класичну гiмназiю й продовжував навчання на медичному факультетi Киïвського унiверситету. Найближчим студентським другом Д. Борзяка став його земляк Олександр Фiль - активiст украïнськоï партiï соцiал-революцiонерiв. Щоправда, пiдпiльною роботою Дмитре не займався, але пiд таємний нагляд полiцiï - пiд прiзвиськом "Яд" - все ж таки потрапив. Значно активнiшу участi студент-медик брав в "Украïнськiй студентськi" громадi", лiдерами якоï були Гермайзе(майбутнiй ректор унiверситету), Любинський i Отамановський.
Весною революцiйного 1917 року Д Борзяк виïхав у рiднi Пищики, а потiм перебрався до Золотоношi, де став членом партiï есерiв.
Чим займався вiн у роки громадянськоï вiйни - невiдомо.
1921 року колишнiй студент-медик знову з'явився в унiверситетi, але незабаром повернувся до Золотоношi, де займався сiльським господарством, давав приватнi уроки з математики. З 1923 року вiн знову у Києвi i повнiстю вiддається лiтературнiй роботi, подiляючи естетичнi засади неокласикiв.
Прозаïк-початкiвець мав доволi близьке знайомство з Терещенком i Зеровим, Филиповичек i Антонснком-Давидовичем, Ри дьським i Косинкою, Iвченком i Осьмачкою. Вони привiтали першу публiкацiю Д. Борзяка (оповiдання "Пiд дощ" у журналi "Всесвiт"). Не залишилася вона поза увагою й Миколи Хвильового - вiн надiслав вiтального листа авторовi.
Оповiдання "Пiд дощ" дало наЛУ книжцi, яку прозаïк видав 1927 року. Ще ранiше з'явились i книжки Д. Борзяка "У монастир", "Варенька".
1928 року вiн уклав договiр iз Державним видавництвом Украïни на видання книги "Руйнування Батурина". До цiєï роботи схвально поставився Зеров, про неï позитивно вiдгукнувся Гермайзе. Через рiк Борзяк завершив читання й добiр необхiдних матерiалiв, але почати рукопис новоï книжки не встиг - був заарештований у зв'язку з сумнозвiсним процесом СВУ. Через кiлька мiсяцiв Д. Борзяк вийшов на волю. Однак про продовження лiтературноï роботи не могло бути й мови. Життєвi обставини письменника неухильно погiршувалися. Пiсля арешту Зерова Борзяк усвiдомив невiдворотнiсть власноï трагедiï. Так воно й сталося: 21 квiтня 1938 року письменника - на той час виконавця рiзних пiдсобних робiт, бо треба ж було з чогось жити, - заарештували.
Слiдчий швидко знайшов вiдповiднi "звинувачення": соцiальна приналежнiсть батька, процес СВУ. 31 грудня 1938 року Д. Борзяк почув вирок: розстрiл. Однак 5 травня 1939 року Верховний суд СРСР визначив iнше покарання: 10 рокiв ув'язнення й 5 рокiв заслання.
За даними, що є у справi, Д. Борзяк помер того ж, 1939-го, вiд невилiковноï хвороби.
1957 року дружина письменника Нiна Олексiïвна Бондарева, пiдтримана М. Бажаном, звернулася з вимогою реабiлiтацiï чоловiка. Чесне громадянське iм'я Д. Борзяка було вiдновлено.
Вiн реабiлiтований посмертно. Володимир Музика ЛУ 21(4430) 23.05.1991
Дмитро БОРЗЯК