Кость БуревIй (1888-1934) Кость Степанович Буревiй (псевдонiми - Едвард Стрiха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нехтенборенг) народився 2 серпня 1888 року в селi Великi Меженки на Воронiжчинi в украïнськiй родинi. Формувався у росiйськомовному середовищi. Батько Костя - Степан Буревiй - мав багато дiтей i мало землi. Тому Кость змiг закiнчити тiльки сiльську чотирирiчку. Подальшу освiту здобував самотужки, переважно в тюрмi та на каторзi. К.Буревiй став членом росiйськоï Партiï соцiалiстiв-революцiонерiв i дописувачем нелегальних росiйських есерiвських газет вже в 15-лiтньому вiцi (Воронiж був визнаним центром есерiвського руху, натомiсть iнформацiï про дiяльнiсть украïнських полiтичних органiзацiй на пiвденну Воронiжчину майже не надходило). Пiд час першого заслання за революцiйну дiяльнiсть товаришi К.Буревiя по неволi (переважно студенти), що були в захопленнi вiд таланту простого сiльського парубка, допомогли йому пiдготуватися до гiмназiйного iспиту на атестат зрiлостi. Тодi ж вiн вивчив польську i французьку мови. Увесь час, що провiв у мiсцях позбавлення волi, багато читав. Пiсля другого заслання вчився на Вищих комерцiйних курсах у Петербурзi. Буревiй був активним дiячем обох революцiй - 1905 i 1917 рокiв. 1905 р. вперше заарештований за звинуваченням в участi в аграрних заворушеннях. Арешт наблизив Костя до пiдпiлля й до участi в замаху на воронiзького генерал-губернатора. 1907 року Кость стає членом Острогорського повiтового комiтету ПСР. В 1911 р. вдруге заарештований Буревiй сидить на лавi пiдсудних серед 300 селян. Вироком суду засланий в Олонецьку губернiю на острiв Большой Куганаволок. Iз заслання ïде не додому, а до Петербургу, де здає iспити на атестат зрiлостi й виконує вiдповiдальну роботу в напiвлегальнiй газетi "Мысль". В липнi 1914 року - третiй арешт. Спочатку Петербурзька тюрма, потiм заслання на Єнiсеï (Схiдний Сибiр). Звiдти К.Буревiй тiкає за допомогою Григорiя Петровського (майбутнiй президент Радянськоï Украïни). Красноярськ, Москва, i знову Петербург, де вiн стає органiзатором робiтничого забезпечення - лiкарень, страхкас, страйкових комiтетiв. Пiдпiлля, постiйна змiна паспортiв, помешкань, прiзвищ - Участь у пiдготовцi замаху на Кабiнет мiнiстрiв. Водночас Буревiй навчається на вищих комерцiйних курсах. В жовтнi 1916 року - четвертий арешт i заслання до Сибiру на 5 рокiв. Довгi арештантськi етапи, той самий Туруханський тракт i глуха сибiрська тайга. Пiдготовку новоï втечi "зiрвала" лютнева революцiя 1917 р.


В березнi К.Буревiй по амнiстiï повертається додому. З весни до осенi 1917 р. Буревiй знаходиться у Воронiжi, де виконує обов'язки голови ради робiтничих солдатських i селянських депутатiв, члена губкому ПСР, депутата Всеросiйських установчих Зборiв, члена бюро есерiвськоï фракцiï Зборiв. Четвертий з'ïзд ПСР у груднi 1917 обирає його членом Центрального Комiтету Партiï Соцiалiстiв-революцiонерiв. Вiн активно бореться проти бiльшовицькоï диктатури, стає одним з керiвникiв повстання на Поволжi. В цей час Буревiй працює в самарському комiтетi "Установчих Зборiв". У боротьбi з iмперсько-реставраторськими нахилами ПСР Буревiй з однодумцями органiзовує групу "меншiсть ПСР", яка проiснувала до 1922 р. В цей час Буревiя вперше заарештовано органами ЧК. Переконавшись, що демократичнi сили неспроможнi протистояти диктаторському режимовi "всеiмперства", на межi 1922-23 рр. Буревiй припиняє активну полiтичну дiяльнiсть. В цей перiод вiн закiнчує книги "Колчаковщина", "Поэт белого знамени", "Распад". Певний час письменник працює редактором-економiстом у "Сельхозсоюзе", звiдки виходить на пенсiю по iнвалiдностi через туберкульоз кiсток. Родину (дружину Клавдiю i дочку Оксану) утримує тiльки лiтературними гонорарами. У 1925 р. в "Червоному Шляху" з'являється уривок iз його роману "Хами", а також нариси про життя чисельноï украïнськоï колонiï в Москвi, про Украïнський клуб, про пов'язану з "Березолем" Украïнську театральну студiю (в нiй Кость Степанович викладав iсторiю театру), про видавництво "Село i мiсто", в органiзацiï якого Буревiй вiдiграв провiдну роль. К.Буревiй веде боротьбу за те, щоб уряд РСФСР узяв на бюджет культурнi установи украïнськоï меншини в Москвi, як то зробив уряд Украïни для росiйськоï меншини. 1925 року, далекий вiд справжнього розумiння украïнського питання, К.Буревiй втрутився в лiтературну дискусiю написавши книжку "Європа чи Росiя", де виступив опонентом Хвильового, закидаючи останньому iдеалiзацiю Європи i недооцiнку вартостей росiйськоï художньоï лiтератури. Ця праця викликала рiшучий протест Миколи Хвильового (див. його памфлет "Апологети писаризму").
Об'єктом безкомпромiсноï сатири Буревiя стає панфутуризм, лiдером якого був М.Семенко. Панфутуристи тодi виступали проти неокласикiв i ваплiтян, як "буржуазних нацiоналiстiв", ще з бiльшою затятiстю, нiж партiя. У пародiйнiй "Зозендропiï" Кость Буревiй виводить мiфiчний образ Едварда Стрiхи - тип радянського кар'єриста, що ïздить дипкур'єром уряду СРСР по лiнiï Москва-Париж й пише ультралiвi комунiстично-футуристичнi вiршi. Цей персонаж поєднує в собi якостi безпардонного нахаби й жалюгiдного пристосуванця до вимог компартiï, "обпльовувача" всiх цiнностей i майстра самореклами. Цiлковита порожнеча Е.Стрiхи доповнюється страшенною галасливiстю, примiтивiзм - претензiєю на ультрамодерну "європейськiсть", безмежний егоïзм та егоцентризм - великим бажанням робити революцiï i полiпшувати суспiльство. Формально це була пародiя на "комункультiвський панфутуризм", фактично ж - сатирична пародiя на бiльшовицький лад та пропаговану ним "пролетарську" лiтературу i критику. Свiй твiр автор пiдписав iм'ям лiтературного образу - Едвард Стрiха. Цiкаво, що М.Семенко повiрив у те, що Едвард Стрiха реальний футурист i дипкур'єр, а не вигаданий герой, i впродовж 1927-1928 рокiв друкував у своєму журналi нищiвнi пародiï на самого себе. З часом з пiд пера "Едварда Стрiхи" з'являються й iншi гострi сатиричнi твори: театральнi ревю для "Березоля": "Опортунiя" (1930) та "Чотири Чемберлени" (1931). Останнi твори не залишаються непомiченими в ЦК партiï, i партiйна критика починає методично розвiнчувати вiдступника вiд партiйноï лiнiï - "Е.Стрiху". Коли ж з'ясувалося, що Е.Стрiхи, як такого, власне й не iснує, К.Буревiй, аби вивести з-пiд удару колег-журналiстiв, був змушений виступити з самокритичною заявою. Вона мала назву "Автоекзекуцiя" i ïï було пiдписано тим же псевдонiмом - "Едвард Стрiха". Так, в часи поголовноï самокритики, з'являється пародiя на неï. У драмi "Павло Полуботок" (закiнчена 1928) висвiтлено трагiчний перiод в iсторiï Украïни, що настав пiсля виступу гетьмана Мазепи проти колонiальноï полiтики Московщини. Гетьман Полуботок, що намагався бути рiвноправним союзником Москви, на очах царя помирає в петербурзькiй тюрмi, проклинаючи московське вiроломство: "О! Я тепер добре знаю, що воля мiститься на кiнцi шаблюки!" В цих словах прозвучав висновок, який зробило цiле радянське поколiння украïнцiв iз свого найсвiжiшого досвiду спiвпрацi з бiльшовицькою Росiєю. Такого зухвальства Буревiєвi вибачити не могли. Його позбавлено всiх заробiткiв, а преса активно готує громадську думку до арешту письменника.
У 1932-33 роках письменник марно намагається знайти роботу в Украïнi. Час вiд часу пiд псевдонiмами "Варвара Жукова" або "Нахтенборген" йому вдається надрукувати якiсь дрiбнi статтi, а в шухлядах нагромаджуються новi працi про театр та драматургiю, без надiï на публiкацiю лежать "Мертвi петлi. Тюремнi мемуари". Пресинг влади та злиднi стають аж надто вiдчутними, i у вереснi 1934 р. Буревiй залишає родину в Харковi та ïде до Москви шукати заробiтку i порятунку вiд арешту. В жовтнi родина отримала вiд нього листа, а далi - мовчанка, перервана урядовим повiдомленням, помiщеним у бiльшостi радянських газет за 11 грудня про арешт украïнськоï групи "терористiв-бiлогвардiйцiв". Тих самих "28", помiж яких, поруч з К.Буревiєм, було згадано прiзвища Олекси Влизька, Григорiя Косинки, Дмитра Фалькiвського та iнших. 13-15 грудня 1934 року виïзною сесiєю Вiйськовоï колегiï Верховного суду СРСР у Києвi за звинуваченнями "в органiзацiï пiдготовки терористичних актiв проти працiвникiв Радянськоï влади" К.Буревiя було засуджено до розстрiлу.
Вирок було виконано 15 грудня 1934 року. Лiтературна спадщина Костя Буревiя: Зб. поезiй - "Колчаковщина", "Поэт белого знамени", "Распад"; сатиричнi та пародiйнi твори - "Хами" (1925), "Зозендропiя", Опортунiя" (1930), "Чотири Чемберлени" (1931), "Мертвi петлi. Тюремнi мемуари"; iсторична драма "Павло Полуботок"; монографiï "Три поеми" (1931, про творчiсть П.Тичини, М.Семенка, В.Полiщука) й "Амвросiй Бучма" (1933).
Кость БуревIй (1888-1934) Кость Степанович Буревiй (псевдонiми - Едвард Стрiха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нехтенборенг) народився 2 серпня 1888 року в селi Великi Меженки на Воронiжчинi в украïнськiй родинi. Формувався у росiйськомовному середовищi. Батько Костя - Степан Буревiй - мав багато дiтей i мало землi. Тому Кость змiг закiнчити тiльки сiльську чотирирiчку. Подальшу освiту здобував самотужки, переважно в тюрмi та на каторзi. К.Буревiй став членом росiйськоï Партiï соцiалiстiв-революцiонерiв i дописувачем нелегальних росiйських есерiвських газет вже в 15-лiтньому вiцi (Воронiж був визнаним центром есерiвського руху, натомiсть iнформацiï про дiяльнiсть украïнських полiтичних органiзацiй на пiвденну Воронiжчину майже не надходило). Пiд час першого заслання за революцiйну дiяльнiсть товаришi К.Буревiя по неволi (переважно студенти), що були в захопленнi вiд таланту простого сiльського парубка, допомогли йому пiдготуватися до гiмназiйного iспиту на атестат зрiлостi. Тодi ж вiн вивчив польську i французьку мови. Увесь час, що провiв у мiсцях позбавлення волi, багато читав. Пiсля другого заслання вчився на Вищих комерцiйних курсах у Петербурзi. Буревiй був активним дiячем обох революцiй - 1905 i 1917 рокiв. 1905 р. вперше заарештований за звинуваченням в участi в аграрних заворушеннях. Арешт наблизив Костя до пiдпiлля й до участi в замаху на воронiзького генерал-губернатора. 1907 року Кость стає членом Острогорського повiтового комiтету ПСР. В 1911 р. вдруге заарештований Буревiй сидить на лавi пiдсудних серед 300 селян. Вироком суду засланий в Олонецьку губернiю на острiв Большой Куганаволок. Iз заслання ïде не додому, а до Петербургу, де здає iспити на атестат зрiлостi й виконує вiдповiдальну роботу в напiвлегальнiй газетi "Мысль". В липнi 1914 року - третiй арешт. Спочатку Петербурзька тюрма, потiм заслання на Єнiсеï (Схiдний Сибiр). Звiдти К.Буревiй тiкає за допомогою Григорiя Петровського (майбутнiй президент Радянськоï Украïни). Красноярськ, Москва, i знову Петербург, де вiн стає органiзатором робiтничого забезпечення - лiкарень, страхкас, страйкових комiтетiв. Пiдпiлля, постiйна змiна паспортiв, помешкань, прiзвищ - Участь у пiдготовцi замаху на Кабiнет мiнiстрiв. Водночас Буревiй навчається на вищих комерцiйних курсах. В жовтнi 1916 року - четвертий арешт i заслання до Сибiру на 5 рокiв. Довгi арештантськi етапи, той самий Туруханський тракт i глуха сибiрська тайга. Пiдготовку новоï втечi "зiрвала" лютнева революцiя 1917 р.