Iван Чендей (1922 р. нар.)


Першим лiтературним учителем Iвана Чендея була народна творчiсть
- казка, легенда, пiсня-коломийка. Їх вiн чув вiд матерi, потiм вичитував у журналi "Наш рiдний край". Були ще рiздвянi вертепи з колядками-лицедiями, народнi веснянi забави, похороннi голосiння, ворожiння й заклинання, верховинськi весiлля... Все це збагачувало уяву, захоплювало, вражало... На час визволення Закарпаття 1944p. вiд фашистiв Iван Чендей був учасником лiтературного збiрника хустських гiмназистiв. Головною школою для майбутнього письменника стала праця в обласнiй газетi "Закарпатська правда", до редакцiï якоï вiн прийшов у березнi 1945p. Згодом Iван Чендей закiнчує Ужгородський унiверситет, Вищi лiтературнi курси в Москвi. Новела "Чайки летять на Схiд" дала назву першiй, у 1955p. виданiй книжечцi оповiдань Iвана Чендея. Назва ця сконденсувала високу символiку вiками очiкуваного й виборюваного закарпатцями єднання з братами на Сходi. У новелi через трагедiйну велич самопожертви батька й сина розкривається незламнiсть народного духу. Зворушливо й правдиво, духовно сильними й благородними зображує своïх землякiв письменник i в iнших оповiданнях, нарисах, повiстях, зiбраних у збiрках "Вiтер з полонин" (1958), "Ватри не згасають" (1960), "Чорнокнижник" (1961), "Поєдинок" (1962), "Терен цвiте" (1967), "Коли на ранок благословлялось" (1967), "Зелена Верховина" (1975), "Свалявськi зустрiчi" (1977), "Теплий дощ" (1979), "Казка бiлого iнею" (1979), "Кринична вода" (1980) та iн. У 1965p. виходить друком роман "Птахи полишають гнiзда...", у 1989 - "Скрип колиски". Iван Чендей писав кiносценарiï, перекладав з угорськоï мови. I заселяв своï твори новими героями, а частiше
- начеб обережно переводив ïх iз уже написаних у новi - i тих, привабливих своєю моральною чистотою, красою духовного свiту, i тих, чию непогамовну зажерливiсть, скупiсть i моральну ницiсть хотiв висвiтлити правдою сучасностi. Iсторiя й сучаснiсть нероз'ємно переплелися в творчостi письменника.
Своєрiднiсть творчоï iндивiдуальностi Iвана Чендея полягає в максималiстськiй увазi до найвищих категорiй людськоï моральностi, що, зрозумiло, передбачає загострену правдивiсть художнього вiдображення життя. Це зумовило iдейно-тематичну та стильову оригiнальнiсть Чендея-прозаïка, яку переконливо засвiдчив роман "Птахи полишають гнiзда...". Спокiйно поглядала на бiлий свiт вiконцями хата газди Михайла Пригари, який i не вiдав, що змушений буде покинути рiдну, обжиту дiдами землю. Втрата землi в умовах буржуазноï сваволi означала голод, далеку дорогу за океан або розпач, який гасився в шинку. Старий Пригара також розгублено апелює до закону, коли голова сiльськоï Ради Дмитро Славинець повiдомляє його про будiвництво електростанцiï в долинi рiки Бистроï, вода якоï затопить його садибу. Згодом колгосп вибудує Пригарi нову, з широкими вiкнами, з великими сiнями свiтлицю. Та у думках, тривожними ночами, Михайло буде повертатися в рiдну хату, буде чути, як скрипить у нiй колиска, буде бачити "стiл у кутку i лавицю, що ïï з клена витесав прадiд...". Традицiйнi уявлення про фаталiстичну визначенiсть долi людини на землi, про необхiднiсть щоденного, щохвилинного спiлкування з природою, про невичерпнiсть гармонiйноï послiдовностi й змiнностi поколiнь, пiр року, буднiв i свят, людських обов'язкiв, радощiв i печалей настiльки органiчнi для Михайла Пригари, що з порушенням цих норм i форм буття починають хитатися i розвалюватися його духовнi й моральнi основи. Мине понад десять рокiв пiсля написання "Птахiв...", i росiйський прозаïк Валентин Распутiн у повiстi "Прощание с Матерой" звернеться до цих проблем i виступить проти утилiтаризму, iгнорування прадавнiх святинь, якi духовно єднають людину з ïï минулим, iз землею. Чендей одним iз перших в украïнськiй прозi 60-х рокiв художньо переконливо розкрив внутрiшнiй людський змiст єдностi людини з духовним материком свого народу, з моральними цiнностями, набутими у вiках. У творчостi I. Чендея перехрещуються важливi соцiальнi, духовнi й моральнi координати iсторiï Закарпаття. Впевнено наближався письменник до народного характеру-типу, ненав'язливо, але послiдовно, вiд твору до твору, проводячи iдею добротворення, високого призначення людського буття на землi. Доброï слави по багатьох селах i далеких околицях зажив майстер-тесляр Iван (повiсть "Iвановi журавлi"). Коли поминали його люди, згадували мости, якi Iван збудував, хати, якi вiн зводив, дороги, його руками прокладенi... Маминi невтомнi руки пiднесено оспiванi в повiстi "Кринична вода". У батька (автобiографiчна повiсть "Луна блакитного овиду") - широка, тверда, мозоляста долоня як свiдчення порядностi й цноти. I слова батька, якi значною мiрою визначають властивi творчостi Iвана Чендея морально-етичнi принципи характеротворення: "Чесно робити тяжко, але вiд чесноï роботи легко на душi..." Наступнi збiрки Iвана Чендея - "Теплий дощ", "Казка бiлого iнею", "Кринична вода" засвiдчують зосередженiсть письменника на дослiдженнi соцiально-психологiчноï природи людських характерiв, ïхнiх морально-фiлософських першооснов. Незмiнно в центрi уваги письменника - вiками витворюванi народом духовнi цiнностi. Як розумiти духовнiсть? Де, коли, в якiй ситуацiï втрачаються визначальнi критерiï iнтелiгентностi, елементарна самокритичнiсть, як то сталося з письменником Гаманом (оповiдання "Комаха в бурштинi")? Чому його так навально захопила жадоба наживи, пихата вдоволенiсть своïми писаннями?.. Прийшла старiсть, огорнула самотнiсть, i тепер Гаман з гiркотою згадує слова покiйноï дружини: "Ти цiле життя брiв на гору, а дiйсно всього вибирався на утлi пригiрки..." Оповiдання "Комаха в бурштинi" написано не в традицiйнiй для Iвана Чендея манерi. Засобами iронiï, сарказму, впевненими переходами вiд монологiчноï розповiдi до "вiдстороненоï" констатацiï подiй, вмонтуванням у текст оповiдання невеличкоï п'єси про "боротьбу" Гамана з видавництвом Iван Чендей досягає значного ефекту в сатиричному розвiнчуваннi новiтнiх форм суспiльноï мiмiкрiï. Iсторiя його краю - в його творах. Вона вiдлунює в них гомоном блакитних овидiв дитинства, складними перипетiями людських взаємин, свiтить чарiвним свiтлом народних казок i легенд...


М. Жулинський Iсторiя украïнськоï лiтератури ХХ ст. - Кн. 2. - К.: Либiдь, 1998.

Iван Чендей (1922 р. нар.)