Дмитро Чуб


Наша людина в Австралiï Вiд цього вже немолодого чоловiка йде якась добра i свiтла сила. Вона до фiзичного вiдчутна, коли слухаєш його спокiйнi й тихi слова, бачиш ощадливi жести. А ще за всiм тим вчуваєш: минуле чоловiка не було аж надто ласкавим до нього
- там його пiдстерiгало немало складних випробувань, там переплелися справдi нелегкi дороги, що часто випадають на долю тих людей, якi не хотiли змиритися з обставинами й не капiтулювали перед ними. Це справдi рiдкiсний людський тип, оскiльки переважна бiльшiсть iз нас покiрно сприймає все те, що поза нашою волею вiдбувається з нами. Живе вiн у тих краях, якi уявляються нам доволi екзотично: пальми, евкалiпти, кенгуру. Але не тiльки цими прикметами характерне його життя в далекiй Австралiï. Є на тому континентi маленький украïнський острiв, без перебiльшення можна сказати - створений наполегливими зусиллями таких людей, як цей чоловiк. Маю на увазi громаду (а вона - чималенька!) наших землякiв, якi не тiльки не забули рiдну мову та культуру, а й з усiх сил плекають ïх. Вони органiзували украïнськi школи, видають украïнськi газети й журнали, проводять лiтературнi свята й вечори. I душею всiх таких справ є вiн, Дмитро Нитченко, знаний ще в лiтературi i як Дмитро Чуб (майже п'ять десятилiть тому прибрав собi цей псевдонiм). А народився Дмитро Чуб у заможнiй селянськiй родинi на Полтавщинi далекого 1905 року. Про своє дитинство, як, зрештою, i про все подальше - доавстралiйське - життя, вiн докладно розповiв у дуже цiкавiй книжцi спогадiв "Вiд Зiнькова до Мельбурна", що побачила свiт в австралiйському украïнському видавництвi "Байда". Там же, до речi, опублiковано бiльшiсть його книжок. Навчався майбутнiй письменник в iндустрiально-технiчнiй школi в Зiньковi, потiм був Краснодарський робiтфак, де його оголосили класовим ворогом, i з цим тавром його було виключено (така доля в тi часи характерна для десяткiв тисяч людей). Вiн переïхав до Харкова, вступив на мовно-лiтературний факультет мiсцевого педiнституту. Там прилучився до лiтературного життя столицi Украïни, знайомиться з вiдомими письменниками, починає працювати в Державному видавництвi. Сторiнки спогадiв про той перiод життя ряснiють iменами Iвана Багряного, Миколи Хвильового, Бориса Антоненка-Давидовича, Остапа Вишнi, Майка Йогансена, Григорiя Епiка, Олекси Слiсаренка, Володимира Сосюри, Юрiя Яновського - всiх ïх Дмитро Нитченко бачив зблизька й запам'ятав характернi деталi, якi допомагають читачевi побачити цих людей справдi живими. З початком другоï свiтовоï вiйни Дмитра Нитченка мобiлiзують в армiю, вiн потрапляє в полон. Вiйна закiнчується. Письменник разом iз сiм'єю живе в таборi переселенцiв у Нiмеччинi, де зiбралося чимало украïнських iнтелiгентiв, якi не мають жодного намiру повертатися додому, де лютують репресiï. Тут навiть налагоджується культурно-лiтературне життя. В мiстi Ульмi дiє украïнська гiмназiя, в якiй викладає i Дмитро Нитченко, вiдбуваються лiтературно-мистецькi вечори. 1949 року письменник разом iз сiм'єю вiд'ïздить до Австралiï. В одному iз своïх вiршiв вiн так передав тодiшнiй стан душi: Незнаний свiт за обрiєм клекоче, Хлюпоче день об кораблiв борти, А серце б'ється птахом серед ночi: У край який життя своє нести? I от у свiт бiжать в'юнкi дороги, Геть перетнувши прiрви i поля, Та ще не раз нас дожене тривога: Чи вернемо додому звiдтiля? Чи рiдний сад почує моє слово (Там не одна пролинула весна), Чи яблуко зiрву я з яблунь знову, Що вiтами схилились до вiкна? Чи вийду ще з косою я на луки, Чи рiдне сонце в щоку припече? I серце стогне, плаче вiд розпуки, Хоч по виду сльоза й не потече. Нелегко було на перших порах на п'ятому континентi. Треба було щодня думати про хлiб насущний, оскiльки сiм'я, ясна рiч, не мала нiяких заощаджень,
- Дмитро Нитченко працював тодi у каменоломнях. А у вiльний час вивчав англiйську мову. I, звичайно ж, не переставав писати. Успадкована ще вiд дiда-прадiда селянська наполегливiсть та працелюбнiсть допомогли йому вижити в тому свiтi, вигодувати й вивчити дiтей. Незабаром Кенгуралiя (так жартома називають тамтешнi украïнцi Австралiю) стала йому вже не чужиною, а майже рiдним краєм. Вiн тривалий час учителював в украïнських школах, очолював Украïнську центральну шкiльну раду в Австралiï, органiзував лiтературно-мистецький клуб iменi Василя Симоненка й керував його дiяльнiстю. Нитченко - також член об'єднання украïнських письменникiв "Слово" (очолює його австралiйську фiлiю), дiйсний член Наукового товариства iменi Шевченка. Одне слово, громадських обов'язкiв у нього вистачило б на десятьох. Але така вiн людина, що просто не може без цього обходитися. Та й у своï, скажемо прямо, вже далеко не молодi лiта почувається людиною при здоров'ï i по-молодечи гострому розумi. Про це чи не найкраще свiдчить така деталь. Я зустрiвся з ним у киïвському готелi "Днiпро" пiд час його приïзду до столицi Украïни. Пiсля кiлькагодинноï розповiдi про свою життєву одiссею й украïнську лiтературу Австралiï вiн почав демонструвати менi комплекс складних фiзичних вправ, якi вiн виконує щоденно, пiдтримуючи "форму". Такi навантаження посильнi не кожному з молодикiв. З-пiд його невтомного пера вийшло чимало книг. А пише вiн i вiршi, й оповiдання для дiтей, i мемуари, i лiтературознавчi працi, i пiдручники, i статтi та рецензiï - здається, просто немає тих жанрiв, у яких би вiн не працював. З-помiж найпомiтнiших його книжок треба назвати "Це трапилось в Австралiï", "На гадючому островi", "Вовченя", "Стежками пригод", "З новогвiнейських вражень", кiлька пiдручникiв i збiрок статей. Є серед них особливо популярна серед юних украïнських читачiв Австралiï, Канади, Нiмеччини й США (вона витримала вже кiлька видань). Це - "Живий Шевченко". Вперше свою бiографiю поета Дмитро Чуб опублiкував ще 1947 року. Вона була прихильно прийнята украïнською емiгрантською пресою. Потiм з'явилася в англiйському перекладi Юрiя Ткача (до речi, внука письменника), а також в оригiналi, збагачена новими роздiлами й матерiалами. Вiн добре знає працi вiтчизняних i зарубiжних шевченкознавцiв, спогади сучасникiв Кобзаря i пов'язанi з його особою документи. Чи ж треба казати про те, що за цим стоïть багатолiтня напружена робота над темою. Книжку Дмитра Чуба складає мозаïка епiзодiв iз бiографiï Тараса Шевченка вiд днiв дитинства й до смертi поета. Кожен iз них подано як самостiйну документальну новелу. Характерно, що автор нiде не намагається особливо белетризувати подiï, а викладає ïх стисло, постiйно пiдкреслюючи достовiрнiсть посилання на джерела. Звичайно ж, тут зiбрано не тiльки епiзоди з побуту. Широко йдеться й про оточення поета, близьких i дорогих йому людей, про радiснi й сумнi днi Кобзаря. Обрана форма подачi матерiалу дає змогу авторовi вiльно переходити вiд побутовоï подробицi до узагальнення чи навiть гiпотези. Все це робить книгу справдi цiкавою для читання. Отже, праця Дмитра Чуба йде на велику Украïну. Письменник мрiяв про такий час, вiрив у те, що вiн настане. Привiтаймо ж i його, i себе з цiєю подiєю.

Михайло Слабошпицький З книги: Дмитро Чуб. Живий Шевченко. - К.: "Веселка". - 1994р.

Дмитро Чуб