<< Главная страница

Чубинський Павло Платонович (1839-1884) етнограф, фольклорист, поет Народився 27 сiчня 1839 року на хуторi, що нинi входить у межi мiста Борисполя поблизу Києва, в сiм Їï бiдного дворянина. Закiнчив Другу Киïвську гiмназiю, навчався у Петербурзькому унiверситетi на юридичному факультетi. В студентськi роки брав участь у дiяльностi петербурзькоï украïнськоï громади. Був автором журналу "Основа", де познайомився з Т.Шевченком, М.Костомаровим. Пiсля мiтингу проти розправи над учасниками варшавськоï манiфестацiï Чубинського виключають з унiверситету, i вiн деякий час живе на Чернiгiвщинi, в селi Ропша. 1861 року захищає в Петербурзi дисертацiю "Нариси народних юридичних звичаïв i понять з цивiльного права Малоросiï" й одержує вчений ступiнь кандидата правознавства. Повернувшись в Украïну, впродовж 1861 -1862 рокiв пише статтi для "Основи": "Значення могорича у договорi, господарськi товариства, найм робiтникiв", "Украïнський спектакль у Чернiговi", "Два слова про сiльське училище", "Ярмарок у Борисполi", спiвпрацює у "Черниговском листке", де публiкує матерiал "Декiлька слiв про значення казок, прислiв Їïв та пiсень для кримiналiста", та у "Киевских губернских ведомостях", в яких побачила свiт його "Програма для вивчення народних юридичних звичаïв у Малоросiï" (1862). У цей час намагається вiдкрити безплатну сiльську школу в Борисполi, але не добився дозволу влади. 1862 року в Києвi кiлька украïнофiльських гурткiв об Їєдналися в Громаду, серед перших членiв якоï були П.Чубинський, В.Антонович, П.Житецький, Тадей Рильський та iн. Проти Громади невдовзi було заведено кримiнальну справу, почалося слiдство. У вереснi того року в Золотонiському повiтi полiцiя виявила прокламацiю украïнською мовою "Усiм добрим людям". Тiєï осенi 1862 року П.Чубинський пише вiрш "Ще не вмерла Украïна", що став нацiональним гiмном украïнського народу. 20 жовтня шеф жандармiв князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського "за вредное влияние на умы простолюдинов" на проживання в Архангельську губернiю пiд нагляд полiцiï. Туди ж висилають громадiвця Петра Єфименка та його дружину, iсторика Олександру Єфименко. Через рiк вiн оселяється в Архангельську, де працює слiдчим, потiм секретарем статистичного комiтету, редактором губернськоï газети, чиновником з особливих доручень при губернаторi. За сiм рокiв заслання в Архангельську украïнець Чубинський зробив чимало для росiйськоï науки, зокрема написав дослiдження про ярмарки в архангельському краï, про смертнiсть на Архангельщинi, про печорський край, торгiвлю в пiвнiчних губернiях Росiï, дослiдив юридичнi звичаï в губернiï та iн. 1869 року йому дозволяють повернутися в Петербург, а потiм i в Украïну, щоб очолити експедицiю в Пiвденно-Захiдний край для етнографiчних та статистичних дослiджень. Протягом двох рокiв експедицiя дослiджувала Киïвську, Волинську, Подiльську губернiï, частину Мiнськоï, Гродненськоï, Люблiнськоï, Седлецькоï губернiй та Бессарабiю, де автохтонно проживали украïнцi. Матерiали експедицiï увiйшли до семитомника, виданого протягом 1872 -1879 рокiв. У 1872 роцi Чубинський засновує Пiвденно-Захiдний вiддiл Росiйського Географiчного товариства. У серпнi-вереснi 1874 року в Києвi вiдбувся III Археологiчний з Їïзд, що мав велике значення в активiзацiï украïнознавчих дослiджень. 1873 року Росiйське Географiчне товариство нагородило Чубинського золотою медаллю. 1875 року вiн одержав золоту медаль Мiжнародного етнографiч-ного конгресу в Парижi. Почалася кампанiя, пiднята реакцiйним украïнофобським "Киевлянином" проти дiяльностi громадiвцiв. Помiчник попечителя Киïвського навчального округу М.Юзефович, учасник арештiв Т.Шевченка та кириломефодiïвцiв, послав Олександру II донос про украïнофiльство й сепаратизм Громад, що зазiхали "на державну єднiсть Росiï". У вiдповiдь цар видав так званий Емський акт (18 травня 1876 року), який заборонив дiяльнiсть украïнських товариств, видання лiтератури, театральнi та концертнi програми украïнською мовою. Чимало дiячiв украïнськоï культури змушенi залишити Украïну. На початку 1877 року Чубинський знову у Петербурзi, де працює чиновником Мiнiстерства шляхiв. У той час вiн тяжко захворiв, у квiтнi 1879 року йде у вiдставку й пiсля наполегливих клопотань дiстає дозвiл повернутися в Украïну. Живе у Борисполi та на своєму хуторi неподалiк. 1880 року його розбив паралiч, i вiн до кiнця життя був прикутий до лiжка. Помер Чубинський 26 сiчня 1884 року. Похований у Борисполi. Павло Чубинський працював у надзвичайно складних умовах переслiдування царським урядом украïнськоï культури i за своє недовге життя встиг зробити стiльки, що, за висловом його друга i спiвробiтника Федора Вовка, його заслуг вистачило б i на декiлькох професiональних учених. Один лише вiрш "Ще не вмерла Украïна" зробив його iм Їя безсмертним навiки. Що вже казати про титанiчну працю його в галузi етнографiï. За словами академiка Л.Берга, експедицiя, очолювана Павлом Чубинським у Пiвденно-Захiдний край, була найвидатнiшим явищем в iсторiï тогочасноï етнографiï. Вже в наш час академiк Олександр Бiлецький писав, що видання етнографiчних та фольклорних праць П.Чубинського було надзвичайним фактором у галузi збирання пам Їяток. Вражає обсяг i глибина дослiдницькоï працi експедицiï, як вражають i тi незлiченнi скарби народноï культури, зiбранi в семи томах ( дев


Їяти книгах) "Праць етнографiчно-статистичноï експедицiï в Захiдно-Руський край", якi вийшли в Петербурзi у 1872 -1879 роках. Домогтися вiд уряду, який вважав, що украïнського народу, украïнськоï мови немає й нiколи не було, а є лише пiвденна окраïна Росiйськоï iмперiï i зiпсоване польськими впливами "малороссийское наречие", було вельми складно, а вже здiйснити таку широкомасштабну експедицiю
- й поготiв. "Я старався збирати матерiали ще й тому, - писав Чубинський у передмовi до першого тому "Праць", - що численнi пам Їятки народноï творчостi вимирають, народ ïх забуває. Якби М.Максимович та iншi збирачi матерiалiв не записали iсторичних дум i пiсень, то багато з них було б назавжди втрачено. Те ж могло б статися з багатьма обрядами, повiр
Їями, казками, легендами й навiть звичаями; тому й пропускати якусь рису народноï творчостi чи народного побуту я вважав непрощенним". Чубинський записав майже чотири тисячi обрядових пiсень, триста казок, у шiстдесяти мiсцевостях зафiксував i опрацював говiрки, звичаï, повiр Їя, прикмети. З книг волосних та земських судiв, староств та управ вiн вибрав тисячi справ, випадкiв та ухвал, якi б вияскравлювали характернi типи взаємовiдносин мiж людьми, виявляли залишки стародавнiх звичаïв, повiр
Їïв, звичаєвого права, дохристиянських вiрувань украïнського народу, ïх залишки й органiчне поєд-нання староукраïнськоï, дохристиянськоï та християнськоï культур. Вiн скрiзь фiксував рiд та характер занять населення, вiдмiнностi в обробiтку грунту, народнi прикмети, за якими регламентується сiльськогосподарське життя селянина. Особливу увагу вченого привертали головнi подiï людського життя - народження, одруження, проводи в рекрути, смерть людини, i Чубинський на багатьох яскравих прикладах показав велику естетичну наснаженiсть i гуманiстичну значущiсть обрядових дiйств пiд час цих подiй. Завдяки експедицiï Чубинського збереглися матерiали про стан торгiвлi в рiзних мiсцевостях, бджолярства, тютюнництва, виноробства, шовкiвництва, броварства. Але найцiкавiшими в "Працях" експедицiï є численнi записи свят, в яких найбiльше розкривається душа украïнського народу, його художнiй генiй. Завдяки експедицiï Павла Чубинського i виданню ïï "Праць" нащадкам залишилися прекраснi перли усноï народноï творчостi, якi безслiдно зникали з наступом цивiлiзацï, нiвелiзацiï нацiональних рис, безвiр Їя та духовного поневолення. Експедицiя Чубинського набула розголосу, й до неï прилучилося багато ентузiастiв, якi надавали ïй своï матерiали. Зокрема, значний внесок зробив I.Новицький, який передав у розпорядження Чубинського п Їять тисяч записаних ним ранiше пiсень, О.Кiстякiвський, який надав цiннi записи з ухвал волосних судiв i додав iсторичний нарис цiєï iнституцiï. В.Антонович зробив виписки з судових процесiв минулого столiття про вiдьомство та чаклунство. М.Лисенко поклав на ноти виданi у "Працях" мотиви весiльних та iнших обрядових пiсень Бориспiльщини. В.Симиренко зiбрав рiдкiснi фотографiï народних типiв з рiзних регiонiв Украïни, архiтектури та улаштування житла. Матерiали надавали також Я.Темненко, Г.Залюбовський, Димiнський, Чернецький, Петров, Воронецький, Столбiн, Андрiєвський, Жданов та iн. "Працi етнографiчно-статистичноï експедицiï в Захiдно-Руський край" були явищем величезноï ваги в iсторiï украïнськоï культури. Вони показали свiтовi яскравi взiрцi вияву вроджених якостей духу украïнцiв, величну простоту, безпосереднiсть i водночас глибоку емоцiйнiсть, естетичну наснаженiсть, силу поетичного чуття, яскравiсть барв народноï поезiï та пiснi - те головне, що вiдрiзняє украïнський народ серед iнших слов
Їянських народiв. Водночас публiкацiя матерiалiв експедицiï була вiдчутним ударом по офiцiйнiй погодiнсько-валуєвськiй теорiï про несамостiйнiсть украïнськоï нацiï, ïï мови та культури. Блискуче проведення експедицiï зробило iм Їя Чубинського вiдомим i авторитетним в офiцiйних наукових колах i дозволило йому домогтися вiд уряду створення Пiвденно-Захiдного вiддiлу Росiйського Географiчного товариства в Києвi., який вiдiграв визначну роль у збираннi, дослiдженнi й популяризацiï фольклорних, iсторичних, етнографiчних та археологiчних пам
Їяток на територiï Украïни. Усього за кiлька рокiв ця наукова установа, яку очолювали, крiм Чубинського, Г.Галаган, О.Русов, за кiлька рокiв видала два томи "Записок Пiвденно-Захiдного вiддiлу iмператорського РГТ", де опублiковано працi М.Драгоманова, В.Антоновича, П.Чубинського, Ф.Вовка та багатьох iнших вiдомих вчених. Було зiбрано матерiалiв ще на три томи "Записок". Вiддiл пiдготував до видання три томи праць Михайла Максимовича, вперше опублiкував украïнськi думи й пiснi з репертуару кобзаря Остапа Вересая. Крiм того вийшов "Календар Пiвденно-Захiдного краю на 1873 рiк", "Програма для збирання етнографiчних та статистичних даних", "Звiт про дiяльнiсть Пiвденно-Захiдного вiддiлу Росiйського Географiчного товариства" за 1873 -1874 роки. З iнiцiативи киïвських вчених було органiзовано проведення у Києвi III Археологiчного з Їïзду Росiйського географiчного товариства, який, за висловом О.Терлецького, принiс велику користь "украïнофiльськiй справi в Росiï, бо сливе всi рефератори торкалися Украïни, а щойно на конгресi побачили i своï, i великороси, яка багата Украïна на науковi сили". 1873 року Росiйське географiчне товариство нагородило Чубинського золотою медаллю "за особенную его деятельность и те неусыпные труды, коим русская наука обязана собранием громадного материала для изучения быта, юридических обычаев и народной жизни Юго-Западного края". 1875 року Мiжнародний етнографiчний конгрес у Парижi також нагороджує його золотою медаллю. 1879 року вiн отримав найпочеснiшу наукову нагороду в Росiï
- Уваровську премiю Петербурзькоï Академiï наук. Успiх ученого та його однодумцiв з киïвського вiддiлу Росiйського географiчного товариства викликав хвилю нападок i цькування у шовiнiстичнiй пресi, особливо у газетах "Киевлянин", "День", якi звинувачували вчених у сепаратизмi, насмiхалися з "бесплодной и смешной забавы сочинять и издавать сочинения и переводы на малороссийском крестьянском говоре... Край этот русский, русский! В нем нет разных национальностей и вер" (газета "День", I.Аксаков). Над Чубинським знову нависли хмари й вiн переïжджає до Петербурга, де йому було дозволено працювати чиновником у департаментi загальних справ Мiнiстерства шляхiв, i сумлiнний трудiвник, хоч i вiдiрваний силомiць вiд улюбленоï справи, також досяг успiхiв i 1878 року був призначений статським радником. В останнi роки життя Чубинському через тяжку хворобу вже не вдалося чогось зробити, але його справу продовжили Головацький, Iванов, Рудченко, Грiнченко, Манжура, Гнатюк, Франко, Яворницький, Новицький, Милорадович, Сумцов, Щербакiвський, Бiляшiвський. Твори Чубинського, його вiрш "Ще не вмерла Украïна", "Працi" етнографiчноï експедицiï були тривалий час забороненi, хоч ними щедро послуговувалося безлiч радянських науковцiв без посилань на автора. З набуттям незалежностi Украïною слова вiрша Павла Чубинського "Ще не вмерла Украïна" стали нацiональним гiмном держави. 1995 року видавництво "Мистецтво" видало гарно iлюстрований двотомник "Мудрiсть вiкiв. Украïнське народознавство у творчiй спадщинi Павла Чубинського". ** Слiд, що його залишив вiн в етнографiï, заслуги його такi великi, що ïх вистачило б i на декiлькох професiональних вчених. /**Ф.Вовк.**/
** П.П.Чубинський, з усiма його достоïнствами й недолiками, був, безперечно, надзвичайно великою особистiстю, якiй за iнших обставин належала б набагато бiльша iсторична роль. Але у нього начебто не було i усвiдомлення своєï переваги над багатьма iншими, i з усiм своïм бурхливим темпераментом вiн був, по сутi, вражаюче скромним i невибагливим, i нiколи не виявляв претензiй на який би там не було авторитаризм. Це ще одна симпатична риса для характеристики його високого громадського значення, яке не забудеться Украïною нiколи. /**Ф.Вовк.**/

Чубинський Павло Платонович (1839-1884) етнограф, фольклорист, поет Народився 27 сiчня 1839 року на хуторi, що нинi входить у межi мiста Борисполя поблизу Києва, в сiм Їï бiдного дворянина. Закiнчив Другу Киïвську гiмназiю, навчався у Петербурзькому унiверситетi на юридичному факультетi. В студентськi роки брав участь у дiяльностi петербурзькоï украïнськоï громади. Був автором журналу "Основа", де познайомився з Т.Шевченком, М.Костомаровим. Пiсля мiтингу проти розправи над учасниками варшавськоï манiфестацiï Чубинського виключають з унiверситету, i вiн деякий час живе на Чернiгiвщинi, в селi Ропша. 1861 року захищає в Петербурзi дисертацiю "Нариси народних юридичних звичаïв i понять з цивiльного права Малоросiï" й одержує вчений ступiнь кандидата правознавства. Повернувшись в Украïну, впродовж 1861 -1862 рокiв пише статтi для "Основи": "Значення могорича у договорi, господарськi товариства, найм робiтникiв", "Украïнський спектакль у Чернiговi", "Два слова про сiльське училище", "Ярмарок у Борисполi", спiвпрацює у "Черниговском листке", де публiкує матерiал "Декiлька слiв про значення казок, прислiв Їïв та пiсень для кримiналiста", та у "Киевских губернских ведомостях", в яких побачила свiт його "Програма для вивчення народних юридичних звичаïв у Малоросiï" (1862). У цей час намагається вiдкрити безплатну сiльську школу в Борисполi, але не добився дозволу влади. 1862 року в Києвi кiлька украïнофiльських гурткiв об Їєдналися в Громаду, серед перших членiв якоï були П.Чубинський, В.Антонович, П.Житецький, Тадей Рильський та iн. Проти Громади невдовзi було заведено кримiнальну справу, почалося слiдство. У вереснi того року в Золотонiському повiтi полiцiя виявила прокламацiю украïнською мовою "Усiм добрим людям". Тiєï осенi 1862 року П.Чубинський пише вiрш "Ще не вмерла Украïна", що став нацiональним гiмном украïнського народу. 20 жовтня шеф жандармiв князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського "за вредное влияние на умы простолюдинов" на проживання в Архангельську губернiю пiд нагляд полiцiï. Туди ж висилають громадiвця Петра Єфименка та його дружину, iсторика Олександру Єфименко. Через рiк вiн оселяється в Архангельську, де працює слiдчим, потiм секретарем статистичного комiтету, редактором губернськоï газети, чиновником з особливих доручень при губернаторi. За сiм рокiв заслання в Архангельську украïнець Чубинський зробив чимало для росiйськоï науки, зокрема написав дослiдження про ярмарки в архангельському краï, про смертнiсть на Архангельщинi, про печорський край, торгiвлю в пiвнiчних губернiях Росiï, дослiдив юридичнi звичаï в губернiï та iн. 1869 року йому дозволяють повернутися в Петербург, а потiм i в Украïну, щоб очолити експедицiю в Пiвденно-Захiдний край для етнографiчних та статистичних дослiджень. Протягом двох рокiв експедицiя дослiджувала Киïвську, Волинську, Подiльську губернiï, частину Мiнськоï, Гродненськоï, Люблiнськоï, Седлецькоï губернiй та Бессарабiю, де автохтонно проживали украïнцi. Матерiали експедицiï увiйшли до семитомника, виданого протягом 1872 -1879 рокiв. У 1872 роцi Чубинський засновує Пiвденно-Захiдний вiддiл Росiйського Географiчного товариства. У серпнi-вереснi 1874 року в Києвi вiдбувся III Археологiчний з Їïзд, що мав велике значення в активiзацiï украïнознавчих дослiджень. 1873 року Росiйське Географiчне товариство нагородило Чубинського золотою медаллю. 1875 року вiн одержав золоту медаль Мiжнародного етнографiч-ного конгресу в Парижi. Почалася кампанiя, пiднята реакцiйним украïнофобським "Киевлянином" проти дiяльностi громадiвцiв. Помiчник попечителя Киïвського навчального округу М.Юзефович, учасник арештiв Т.Шевченка та кириломефодiïвцiв, послав Олександру II донос про украïнофiльство й сепаратизм Громад, що зазiхали "на державну єднiсть Росiï". У вiдповiдь цар видав так званий Емський акт (18 травня 1876 року), який заборонив дiяльнiсть украïнських товариств, видання лiтератури, театральнi та концертнi програми украïнською мовою. Чимало дiячiв украïнськоï культури змушенi залишити Украïну. На початку 1877 року Чубинський знову у Петербурзi, де працює чиновником Мiнiстерства шляхiв. У той час вiн тяжко захворiв, у квiтнi 1879 року йде у вiдставку й пiсля наполегливих клопотань дiстає дозвiл повернутися в Украïну. Живе у Борисполi та на своєму хуторi неподалiк. 1880 року його розбив паралiч, i вiн до кiнця життя був прикутий до лiжка. Помер Чубинський 26 сiчня 1884 року. Похований у Борисполi. Павло Чубинський працював у надзвичайно складних умовах переслiдування царським урядом украïнськоï культури i за своє недовге життя встиг зробити стiльки, що, за висловом його друга i спiвробiтника Федора Вовка, його заслуг вистачило б i на декiлькох професiональних учених. Один лише вiрш "Ще не вмерла Украïна" зробив його iм Їя безсмертним навiки. Що вже казати про титанiчну працю його в галузi етнографiï. За словами академiка Л.Берга, експедицiя, очолювана Павлом Чубинським у Пiвденно-Захiдний край, була найвидатнiшим явищем в iсторiï тогочасноï етнографiï. Вже в наш час академiк Олександр Бiлецький писав, що видання етнографiчних та фольклорних праць П.Чубинського було надзвичайним фактором у галузi збирання пам Їяток. Вражає обсяг i глибина дослiдницькоï працi експедицiï, як вражають i тi незлiченнi скарби народноï культури, зiбранi в семи томах ( дев


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация