Василь Чумак (1901 - 1919)


Три першi вiршi поета ЇДо працi Ї, ЇНе вам Ї, ЇДалi - були опублiкованi в листопадi в 1917p., a 1918p. пролунав свiжий, бадьорий голос поета: Бiльше надiï, брати! Мiсця сумнiву нема - смiло i прямо iти, ширше ступать до мети з мiццю, що скелi лама. Цi рядки, згодом покладенi на музику, стали однiєю з улюблених пiсень повстанцiв, що бачили в революцiï визволення вiд соцiального й нацiонального гнiту. Проте самого поета серед них уже не було. Разом з Г. Михайличенком i К. Ковальовою в нiч з 20 на 21 листопада 1919р. Василь Чумак був розстрiляний денiкiнцями в Києвi. На той час поетовi не сповнилося й дев'ятнадцяти рокiв. Народився В. Чумак 7 сiчня 1901р. в мiстечку Iчня на Чернiгiвщинi.
ЇБатьки - небагатi селяни-хлiбороби Ї, як зазначав сам поет, вiдповiдаючи на запитання анкети товариства
ЇЧас Ї. Навчався пiсля початковоï школи в Iчнянському чотирикласному училищi (1910
- 1914) та Городнянськiй гiмназiï (1914 - 1918), щороку приносячи батькам похвальнi листи. Дуже рано вiдчув нахил до поетичноï творчостi. Перший вiрш у прозi Їнаписав у 1910 роцi на мiсцевому жаргонi Ї. Рано сформулювалася й нацiональна свiдомiсть поета, про що свiдчать уже першi вiдомi нам вiршi ( ЇПiснi минулих часiв Ї, 1913): Пробудiться, орли сизi, Славнi козаченьки, Завернiть колишню славу Украïни-неньки. Швидко проминає пора учнiвства, i за три роки (1917 - 1919) В. Чумак стає першорядним поетом, громадським й культурним дiячем. Перша i єдина книжка вiршiв ЇЗаспiв - була пiдготовлена ще самим автором, але побачила свiт уже пiсля його трагiчноï загибелi вiд рук денiкiнцiв. Книжка справила великий вплив на розвиток революцiйно-романтичного напряму в украïнськiй поезiï, а iм'я ïï автора ставили поряд з П. Тичиною, В. Елланом, М. Семенком. Засвоïвши уроки модернiстiв, вiн зумiв уже пiсля М. Вороного, О. Олеся та Г. Чупринки створити щось принципово нове. Це був поет, у творчостi якого вже чiтко окреслився демократичний iдеал: ...Хай летять моï думи-пiснi-метеори - Не в палаци гучнi, не в безмежнi блакитнi простори, А в хатину людську, де в кутках оселилися злиднi. Моï спiви простi i робочому серцевi рiднi. Книжка починається циклом ЇЗ ранкових настроïв Ї, потiм поет нiби повертається до своïх модернiстських настроïв, вплiтаючи у цикли ЇМрiйновтома - й ЇОсiннє - мiнорнi мотиви суму, вмирання, навiть певнi релiгiйнi асоцiацiï. Однак тут є i натяк на лютнево-березневi подiï, й заперечення декадентських мотивiв:
В перебiжнiм шумовиннi ланки-бризки марсельез: хай загине, хай загине мрiйновтома сонних плес. ( ЇБерезневий каламут Ї) Рвучкий ритм, мелодiйнiсть iнтонацiï, оригiнальнi метафори, благозвучнi рими та асонанси, характернi епiтети-прикладки, лаконiзм виразу - все це виказує природний поетичний талант, який спирається на нацiональнi художнi традицiï i збагачений усiма здобутками поетичноï, художньоï культури, У своïх творчих пошуках поет часом досягав вiртуозностi, як у вiршi
ЇОй, там у полi - на обнiжку Ї: Ой та й погасли... - тi жарини - змерзли волошки в межi... ...Бiлий метелик лине та лине, бiлий метелик снiжин. Не менш довершений i вiрш ЇОбнiжок Ї, де в однiй строфi передано цiлу гаму настроïв: Вранцi - роси. Марити. Мовчати. Колос. Шум. Волошки. Знов волошки. Материнка. Конюшина. Смутку трошки. Вранцi - роси. Марити. Мовчати. У поезiях ЇОблетiли пелюстки моïх Гiрлянди тьмяного намиста Ї, ЇНесли твою труну - виразно помiтнi впливи естетики модернiзму i, ясна рiч, враження вiд перебування у в'язницi та пiдпiллi. I, нарештi, ЇЦикл соцiального Ї. Триптих ЇЧервоний заспiв - згодом посяде своє мiсце в усiх хрестоматiях та антологiях цього перiоду:
Риємо-риємо-риємо землю неначе кроти; з кутiв плазуємо змiями, сiємо-сiємо-сiємо буйнi червонi цвiти... У 1918 - 1920 pp. Киïв дванадцять разiв переходив iз рук в руки найрiзноманiтнiших полiтичних i вiйськових сил. Ось чому Їдесь поза гратами-мурами... ранки конають яснi Ї, ось чому треба було кидати в лице можновладцiв: ЇВладарi свiту з коронами, вже непотрiбнi ви нам Ї. Таким же закликом до боротьби є i другий вiрш триптиха, а третiй закiнчується лiвацьким рефреном Їми гiмни тобi заплели, червоний тероре! Ї. Подiбна лiрика заохочувалася бiльшовицькими iдеологами. Цикл ЇРеволюцiя Ї, що вмiщує п'ять восьмирядкових вiршiв-мiнiатюр, - це своєрiдний лiро-епос доби, що однозначно вiтається поетом. Знайдемо тут широко цитованi рядки: Їна кремiнь - крицю: буде свiт! Ми непохитнi, мов гранiт Ї, бо Їтворим блиск, i творим днi! Ї. Це i був манiфест нового революцiйного мистецтва. Цiкаво, що в четвертому вiршi (вiн, до речi, має два варiанти), як i перший, змiнюється символiка кольорiв; якщо в першому: ЇВище ïх! До блакитi! Ми птицi! Ї, то в другому - ЇТуди - в червонi береги - з низин. Туди! Ми - крила! Птицi! Ї. Якщо у поетичних циклах ЇЗ ранкових настроïв Ї, ЇМрiйновтома Ї, ЇОсiннє - переважають Їбiлi-бiлi душi нарцисiв Ї, Їблакитна далечiнь Ї, Їзлотнi тополi Ї, то у ЇЦиклi соцiального - домiнує червоний колiр. Дуже характерний передостаннiй твiр циклу (
ЇОфiра Ї), провiдна думка якого - виправдання самопожертви (i жертв?) в iм'я революцiï, революцiйного мистецтва: На плакатах не атрамент. I не фарби. Кров. Пензлi-пучки умочайте в колектив-цебро. А ось як це обiграно в програмнiй статтi В. Чумака ЇРеволюцiя як джерело Ї: ЇТремтять незримi струни поєднання, i молекула-мистецтво горить, ятриться, бризкає кров'ю i погасає, i знов горить - сипле iскрами слiв, фарб, згуку, черпаючи творчий матерiал з джерел революцiйноï дiï... - Талановитий поет, юнак, по сутi, був захоплений магiєю перетворень, i його вiзiï майбутнього оповитi серпанком утопiï. А проте, - слiд визнати тепер, - вони ховають у собi й Ївишкiр розбудженого звiра Ї. Чи не тому його поезiя, хоч мала i свiй нацiональний, народотворчий смисл бодай завдяки потенцiï живого художнього слова, була так високо пiднесена в наступнi страшнi часи? В. Чумак був не лише поетом, а й здiбним прозаïком. Три оповiдання
- ЇТоварищ - (росiйською мовою), ЇЩо було - i ЇПожовклi сторiнки - - присвяченi старiй школi, середовище якоï автор добре знав. Етюд
ЇБризки пролiсок - вiдбиває настроï учнiв гiмназiï пiсля Лютневоï революцiï. Шкiц ЇБратовi - руку - мiстить полемiку з пролеткультiвськими поетами, якi стверджували, що
Їтолько в городе возможны и движенье, и борьба Ї. Як своєрiдну мемуарну прозу слiд розглядати й тюремний щоденник В. Чумака
ЇЗа гратами Ї.

С. Крижанiвський Iсторiя украïнськоï лiтератури ХХ ст. - Кн. 2. - К.: Либiдь, 1998.
Заголовок 1
Василь Чумак (1901 - 1919)