АНАТОЛIЙ ДIМАРОВ (рiк народження 1922) Анатолiй Андрiйович Дiмаров народився 5.05.1922 р. у Миргородi на Полтавщинi в учительськiй сiм'ï. Пiсля закiнчення середньоï школи був мобiлiзований до армiï. У цей час розпочалася Велика Вiтчизняна вiйна, письменник воював на Пiвденно-Захiдному фронтi побував у окупацiï, був поранений, пiсля одужання деякий час партизанив. Увесь цей життєвий досвiд пiзнiше вiдбився в його творах.


У 1949р. вiн видав першу збiрку оповiдань "Гостi з Волинi". Протягом 1950
-1951 pp. А. Дiмаров навчався в Лiтературному iнститутi iм. М. Горького в Москвi, у 1951 -1953 pp. - у Львiвському педагогiчному iнститутi; потiм (1953 -1956 pp.) - у Вищiй партiйнiй школi в Москвi. Закiнчивши навчання, працював редактором у видавництвах, А. Дiмаров є автором нарису "Двi Марiï" (1951), збiрки оповiдань та новел "На волинськiй землi" (1951), "Волинськi легенди" (1956), "Через мiсточок" (1957), повiстi "Син капiтана" (1958), збiрки повiстей та оповiдань "Жiнка з дитиною" (1959), романiв "Його сiм Їя" (1956), "Iдол" (1961), "I будуть люди" (1964). Творчий доробок письменника складає кiлька десяткiв томiв. Важливiшi з них: "Зiнське щеня" (1969), "Мiстечковi iсторiï" (1983), "На конi i пiд конем" (1978), "Вершини" (1986). У 1981 р. роман у двох книгах "Бiль i гнiв" був вiдзначений Державною премiєю iм. Т: Шевченка. Письменник, переконує, що вiйну перемогло саме народне життя. "Болем i гнiвом" А. Дiмаров стверджує це пристрасно, доконано, завершуючи свою величну фреску окупацiйного лихолiття епiзодом, що найвиразнiше оголює полемiчний нерв усiєï епопеï. Єдина на всю спалену Тарасiвку жiнка Ганна Лавриненко вiдтягла з подвiр'я мертвого нiмця, намила картоплi, знайшла обгорiлий шолом i мовчки заходилася варити в нiм нехитру селянську ïжу. "Отой шолом i привернув увагу вiйськових. Вiйськовi в'ïхали у спалене село вантажною машиною: двоє в кабiнi, двоє у кузовi, й одразу ж побачили Ганну, яка сидiла застигло над вогнищем. Вiйськовi були з фронтовоï газети, i один iз них, наймолодший, аж шию витягнув, бо вгледiв, у чому варить Ганна картоплю. Вiн одразу ж подумав, що неодмiнно напише про цю жiнку i шолом, вiн складав уже подумки фрази, красивi й гучнi: про вiйну, про звитягу наших солдатiв, про безсмертя народу. А Ганна нi про що те не думала: Ганна просто варила картоплю". У цьому "просто варила картоплю" i є весь Дiмаров як мислитель i як художник. Найулюбленiшим жанром письменника в роки творчоï зрiлостi стали "iсторiï" - сiльськi, мiстечковi, мiськi. Започаткованi вони були збiркою "Зiнське щеня" (1969), що народжувалась у полiському хуторi Малий Тiкач, мешканцi якого, як це й трапляється в усiх вiдстояних сiльських громадах, "породичалися" з бiльшiстю людських цнот i вад, зiгрiваючи i караючи ними не лише сусiдiв, а й самих себе. Цi соцiально та психологiчно болючi питання зринають i пiсля знайомства з книжкою "Пострiли Уляни Кашук" (1978), - вона разом з попередньою увiйшла до пiдсумкового видання А. Дiмарова "Сiльськi iсторiï" (1987). Бiльшiсть ïï персонажiв - теж люди лiтнi, ïм довелося дивитись у вiчi найстрашнiшому лиховi
- насильницькiй смертi, яка в роки вiйни слiпо й легко косила всiх пiдряд, а ось бiля них кружляла довше. I часто через те, що боялись вони передусiм не ïï, а осуду власноï совiстi. Посутньо про таке, яку вiйнi, але-безкровне вже прорiдження релiктово "чистих" народних натур, ïхнє поступове струхлявiння чи то в болотi застiйного побуту, чи в духовно пiсному Aрунтi сучасних мегаполiсiв розмiрковує А. Дiмаров у книжках "Мiстечковi iсторiï" (1987) та "Боги на продаж. Мiськi iсторiï" (1988). Обидвi вони густо населенi людьми, чиï здебiльшого скособоченi долi свiдчать про кризу цiнностей, що ïх держава мала, з одного боку, за моральний абсолют, а з iншого - чи не щодень iгнорувала. Нехтуючи при тому й характери, де тi цiнностi прижились, аби врештi-решт стати разом з ïхнiми носiями нiкому не потрiбними. А бува, й офiцiйно переслiдуваними, як це сталося з молодим робiтником ("Термiнальна iсторiя"): боротьбою з приписками вiн тiльки того й добився, що судовоï справи проти себе. Таку ж неможливiсть пробитися бодай до здорового глузду, який подеколи пiдмiняв усунуту з офiцiйних установ совiснiсть, iлюструють трагiчнi iсторiï доведеноï до самогубства школярки ("Дiтям до шiстнадцяти"), котрiй ïï ж учителi грубо iнкримiнували розпусту; або молодого зятя, який прийшов у сiм'ю нареченоï з крилами, але пiд тиском мiщанського пресу мусив ïх потайки пообтинати ("Крила":). Головнi мотиви "Мiських iсторiй" Анатолiя Дiмарова, це - людина у всьому розмаïттi п вiдносин з оточуючим свiтом. Навiть за загальним пафосом повiстi, що увiйшли до "Мiських iсторiй", фiксують рiзнi зрiзи дiйсностi: комiчнi ("Роман", "Бiлi троянди, червонi троянди..."), трагiчнi ("Лунохiд i Квазiмодо", "Дiтям до шiстнадцяти", "Симон-рiзник", "Попiл Клааса"), фантастично-умовнi ("Крила"). Але найбiльше тут творiв, якi стикують у собi взаємопротилежнi начала, зображують людину в такому поєднаннi почуттiв i суперечностей, що годi шукати однозначноï вiдповiдi на запитання "хто є хто": "Квартира", "Мама Люба", "Кримiнальна Iсторiя", "Жизнь є жизнь", "До сина", "Медалi", "Дзвони", "Боги на продаж". "Мiськi iсторiï" спонукають до серйозних роздумiв, якi ж причини тих моральних деформацiй, свiдками котрих ми є останнiм часом, якi сили змушують людину забувати такi важливi моральнi iмперативи, як добро, благородство, милосердя. Дослiджуючи цi причини, письменник намагається запропонувати рiзнi вiдповiдi на цi болючi питання. Одна з них пов'язує втрату людиною людяностi насамперед iз хворобою речовiзму, що жахливою епiдемiєю накрила мешканцiв мiста (та й, додамо, села), перетворюючи ïх, колись добрих i лагiдних, на холодних егоïстiв, заслiплених єдиним бажанням - щось "дiстати", "вхопити", "запопасти". У повiстi "Боги на продаж", якою завершується книга, письменник звертається до iсторiï. Твiр цей - жорсткий аналiз становлення пiдлостi в людинi, художнє дослiдження того, як пiд впливом жахливих обставин тоталiтарноï диктатури, "класового пiдходу" вiдбувалося перетворення чистоï дитячоï свiдомостi на свiдомiсть батько продавця, що незмивним тавром лягає на совiсть людини, призводить до моральноï деградацiï, робить злою, жорстокою, зловтiшною, такою, яка ненавидить усiх навколо себе. А почалося все з "батько продавця" Павлика Морозова, чи, радше, зi слiв учительки: "...пiднiмiть руки, хто вчинив би так, як Павлик Морозов!" I вiд того першого несмiливого пiдняття руки - до письмовоï заяви-публiкацiï в газетi: "зрiкаюся батька як класово ворожого Радянськiй державi" - такий швидкий i короткий шлях. Викривлена свiдомiсть i страх - це та могутня сила, на яку розраховував сталiнiзм - давала блискучi наслiдки нiвечення людськоï свiдомостi, перетворення особистостi на "гада плазуючого". А потiм - вiдмова й вiд заарештованоï матерi, конфлiкт iз сестрою, зрада нареченоï. I так через ненависть до людей, через озлобленiсть, до останнього свого притулку, аж поки не прозвучали слова оповiдача: "Коли ж ми опустили його нарештi до ями, i засипали землею, й завалили вiнками, всi вiдчули дивовижну полегкiсть. Неначе виконали дуже неприємний Обов'язок i тепер були вiльнi од нього". Яка оцiнка людського життя може бути жахливiшою, нiж ця? Але ж "продаж богiв" торгiвля совiстю iншоï оцiнки й не заслуговує... Анатолiй Дiмаров написав такi захоплюючi книжки для дiтей: "Блакитна дитина", "На конi i пiд конем", "Про хлопчика, який не хотiв ïсти", "Для чого людинi серце", "Друга планета", "Тир-лик". В оповiданнi з казковою формою "Для чого людинi серце" йдеться про плем'я дерев'яних чоловiчкiв, якi "не мали сердець, тому не могли нi любити, анi ненавидiти, не знали, що таке радiсть i гнiв, злiсть або спiвчуття". Але доля звела одного з чоловiчкiв iз лiкарем," який збирав серця померлих людей. Вiн i подарував дерев'яному чоловiчку серце доброï людини. Отримавши це серце, колись байдужий до всього чоловiчок навiть жертвує своïм життям заради того, щоб врятувати хлопчика, який замерзає у лiсi. Цим оповiданням письменник пiдкреслює, що тiльки серце вiдрiзняє справжню Людину вiд дерев'яного чоловiчка, дає можливiсть насолоджуватись життям, навiть жертвувати ним заради iншоï людини, що саме серце є справжнiм багатством людськоï душi.
Отже, твори Анатолiя Дiмарова - багатограннi, рiзноплановi й, безперечно, не можуть не привернути уваги читача.
ОСНОВНI ТВОРИ: Збiрки "Сiльськi iсторiï", "Мiстечковi iсторiï", "Мiськi iсторiï". Твори "Зiнське щеня", "Iдол", "I будуть люди", "Бiль i гнiв". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Дiмаров А. Вибране. Т. 1 - 2. ЇК., 1982. 2. Штонь Г. Анатолiй Дiмаров. Ї-К., 1987. 3. Iсторiя украïнськоï лiтератури XX столiття. У 2 кн. Кн. 2/ За ред. В. Г. Дончика. ЇК., 1998. 4. Безхутрий Ю. Мiсто i мiстяни. Про "мiськi iсторiï" Анатолiя Дiмарова //Березiль. 1991. - Ї6.
АНАТОЛIЙ ДIМАРОВ (рiк народження 1922) Анатолiй Андрiйович Дiмаров народився 5.05.1922 р. у Миргородi на Полтавщинi в учительськiй сiм'ï. Пiсля закiнчення середньоï школи був мобiлiзований до армiï. У цей час розпочалася Велика Вiтчизняна вiйна, письменник воював на Пiвденно-Захiдному фронтi побував у окупацiï, був поранений, пiсля одужання деякий час партизанив. Увесь цей життєвий досвiд пiзнiше вiдбився в його творах.