<< Главная страница

Довженко Олександр Петрович (1894-1956) письменник, кiнорежисер Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянськiй родинi на Чернiгiвщинi, в мальовничому мiстечку Сосниця. Дитинство його проходило серед казковоï природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедiй i свят своïх землякiв. Пiзнiше цей побачений, почутий, пережитий у дитинствi свiт знайде своє втiлення у довженкiвських фiльмах, що золотими лiтерами впишуться у скарбницю свiтового кiно. У Сосницi Сашко, як звали його рiднi, здобуває початкову освiту. З сiмнадцяти рокiв вiн - студент Глухiвського учительського iнституту, закiнчивши який у 1914 роцi, отримує направлення до Житомира. Вчителювання його тривало до лiта 1917 року й включало в себе природознавство й гiмнастику, географiю й фiзику, iсторiю й малювання. Згодом вiн переïздить на роботу до Києва. Тут вiн вчителює i вчиться в Киïвському комерцiйному iнститутi на економiчному факультетi. Коли ж у Києвi вiдкрилася Академiя мистецтв, Довженко стає ïï слухачем. У буремне лихолiття 1918 - 1920 рокiв Довженко на службi у Червонiй Армiï. Пiсля визволення Києва вiд польських iнтервентiв працює в губернському управлiннi народноï освiти завiдуючим вiддiлом мистецтва. Так тривало до липня 1921 року, коли його, за наказом Наркомату закордонних справ УРСР, було зараховано спiвробiтником цього поважного вiдомства i направлено на роботу за кордон - спочатку до консульства у Варшаву, а згодом у Берлiн. Там вiн продовжує малювати й студiювати малярство. У 1923 роцi О.Довженко повертається в Украïну. Доля заносить його до Харкова, на той час столицi Украïни, де вiн влаштовується на роботу в газету "Вiстi", працюючи там карикатуристом та художником-iлюстратором. На тридцять третьому роцi життя О.Довженка круто змiнюється. Вiн приïжджає до Одеси, де починає працювати режисером на кiностудiï. Першою пробою став фiльм "Ягiдка кохання", що мав комедiйний характер, але Олександр Петрович нiколи не зараховував його до свого творчого доробку. Точкою вiдлiку свого кiнематографiчного життя вiн справедливо розпочинав зi стрiчки "Сумка дипкур Їєра", в якiй окрiм всього ще знявся i в ролi кочегара. Мрiєю О.Довженка було нацiональне кiно, наближення його естетики до народного мистецтва. У 1928 роцi вiн за сто днiв знiмає фiльм "Звенигора" - iсторiю украïнського народу вiд сивоï давнини до сучасностi. "Картину я не зробив, а проспiвав, як птах", - казав митець. Наступною роботою О.Довженка стає стрiчка "Арсенал", а ще через рiк, у 1930 р., на екрани виходить неперевершений шедевр свiтовоï кiнокласики


- "Земля". Цей фiльм - гiмн життю - було названо серед двадцяти кращих кiнострiчок усiх часiв i народiв. Фiльм, у якому О.Довженко звернувся до трьох одвiчних загальнолюдських тем: життя i смерть, людина i земля, старе i нове - уже знiмався на Киïвськiй кiнофабрицi, яку тiльки розпочали будувати. В цей час на ïï територiï Довженко i закладає свiй знаменитий сад. Вiдносною творчою невдачею можна вважати стрiчку "Iван", у якiй вiдбилися творчi шукання автора по вiдтворенню нового змiсту життя. На початку 1933 року залишає Киïвську кiнофабрику i переïздить до Москви. Згодом разом з дружиною Ю.Солнцевою та письменником О.Фадєєвим вирушає на Далекий Схiд. Мета поïздки
- створення сценарiю про схiднi рубежi краïни. Результатом творчого вiдрядження став фiльм "Аероград". Напередоднi вiйни працює над фiльмом "Щорс", з основною темою - народ у вiйнi. За цю роботу митець був удостоєний Державноï премiï СРСР. З початком вiйни змiнюється i життя О.Довженка. Вiн добровольцем iде на фронт захищати рiдну землю. Працює в газетах "Красная Армия", "Красная звезда", "Известия". Пише серiю оповiдань. У 1943 роцi на екрани виходить документальний фiльм "За нашу Радянську Украïну". У травнi 1945 року з Їявляється ще одна стрiчка "Перемога на Правобережнiй Украïнi". Пiсля вiйни О.Довженко знiмає документальний фiльм про Вiрменiю "Рiдна краïна", у 1949 роцi - стрiчку "Мiчурiн". На початку п Їятдесятих рокiв великий режисер в основному займається педагогiчною та викладацькою роботою в Iнститутi кiнематографiï. Пише сценарiï та кiноповiстi: "Вiдкриття Антарктиди", "Поема про море", "Повiсть полум
Їяних лiт", "Зачарована Десна". Сповнений творчих планiв, О.Довженко раптово помирає 25 листопада 1956 року. Йому йшов шiстдесят третiй рiк... Уже пiсля його смертi виходить вибране О.П.Довженка, дознiмаються дружиною Ю.Солнцевою "Поема про море", "Повiсть полум Їяних лiт", "Зачарована Десна". У 1959 роцi за сценарiй фiльму "Поема про море" О.П.Довженку посмертно присуджується Ленiнська премiя. Оглядаючи творчий доробок генiального майстра, великого романтика й поета, щоразу неодмiнно навертаєшся до думки: де ж витоки того свiту краси i гармонiï, що таким чистим свiтлом, мудрим i невмирущим, постає зi сторiнок його творiв? Що ж саме могло запасти в душу i пiдкорити серця цивiлiзованого свiту, коли роботи митця визнавалися неперевершеними? Висновки можуть бути надзвичайно простими. Та й пiдказку на них дає сам О.Довженко. Вiддана й щира любов до своєï землi, своєï батькiвщини, свого роду й народу, добре, чуйне, мудре ставлення до всього живого - ось тi орiєнтири, що виводять на правильну вiдповiдь, пояснюючи невмирущiсть i одвiчну магiю його творчостi. О.Довженко опоетизовував свiт i намагався життям своïм не порушувати природну красу i гармонiю, а примножувати ïï де б то не було i яким би то не було чином. Мабуть, нiхто краще й проникливiше не сказав про той оберiг чистоï духовноï й емоцiйноï пам
Їятi, про звичайну сiльську хату, яку нiби "нiхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, мiж грушею i погребом", про дитинство, яке минуло серед неповторних краєвидiв, про людей, якi були наче органiчним доповненням казковоï природи. В одному з лiричних вiдступiв у "Зачарованiй Деснi" письменник так казав про той незабутнiй перiод життя: "Коли ж обертаюсь я часом до криницi, з якоï пив колись воду, i до моєï бiлоï привiтноï хатинки i посилаю ïм у далеке минуле своє благословення, я роблю ту лише "помилку", яку роблять i робитимуть, скiльки й свiт стоятиме, душi народнi живi всiх епох i народiв, згадуючи про незабутнi чари дитинства. Свiт одкривається перед ясними очима перших лiт пiзнання, всi враження буття зливаються в невмирущу гармонiю, людяну, дорогоцiнну. Сумно i смутно людинi, коли висихає i слiпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нiчого не бачить вона дорогого, небуденного, нiщо не грiє ïï, не будить радостi анi людяного суму. Безбарвна людина ота, яку посаду не посiдала б вона, i труд ïï, не зiгрiтий теплим промiнням часу, безбарвний". О.Довженко вважав, що людина, яка не любить природу, не розумiє ïï, - не може стати справжнiм митцем. Ота благоговiйнiсть i, головне, сприйняття людини в органiчному єднаннi з нею, як одного цiлого, безсумнiвно, знайшли своє талановите вiдображення в усiх художнiх творах митця - вiд оповiдань до фiльмiв. "Жили ми в повнiй гармонiï з силами природи, зимою мерзли, лiтом смажилися на сонцi, восени мiсили грязь, а весною нас заливало водою, i хто цього не знає, не знає тiєï радостi i повноти життя". I основний стрижень тiєï природи - своєрiдний символ, рiка життя, зачарована Десна. "Благословенна будь, моя незаймана дiвиця Десно, що, згадуючи тебе вже много лiт, я завжди добрiшав, почував себе невичерпно багатим i щедрим. Так багато дала ти менi подарункiв на все життя. Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березi, що пив у незабутнi роки твою м Їяку, веселу, сиву воду, що ходив босий по твоïх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоïх човнах i казання старих про давнину, що лiчив у тобi зорi на перекинутому небi, що й досi, дивлячись униз, не втратив щастя бачити отi зорi навiть у буденних калюжах на життєвих шляхах". Саме його надчутливiсть дозволила створити опоетизовану симфонiю драматичних часiв, коли, здавалося, потрясаються основи буття. Вiдомо, як греки надзвичайно ревно ставилися до своєï легендарноï iсторiï, але пiсля смертi О.Довженка вони шанобливо назвали його Гомером ХХ столiття. У своïх художнiх сповiдях митець наближається до найкращих традицiй украïнськоï народноï творчостi: лiризм, емоцiйнiсть, фi-лософська заглибленiсть думки, романтична пiднесенiсть i патетична пристраснiсть насичують i струмують у кожному словi чи кадрi художника. Змальовуючи своïх предкiв, О.Довженко через своïх рiдних мовби вiдтворює колективний образ всього народу. Цi високi узагальнення проступають навiть через такi деталi, як руки прадiда Тараса, якi "нiкому й нiколи не заподiяли зла на землi, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили кровi. Знали труд i мир, щедроти й добро". Чи ж не звiдси витоки того заклику-звернення до своïх учнiв
- "усе життя грати етюд на iнтелiгентнiсть"? I чи не саме це так магiчно приваблює людей у його творчостi? Iнша iпостась художнього оспiвування митця
- праця. Просто i ненав Їязливо виступає означена тема в роботах О.Довженка, але своєю внутрiшньою величчю ця стихiя творення заворожує, ще i ще раз пiдтверджуючи вiковий iсторичний висновок про те, що основним моральним i естетичним критерiєм для народу є праця. Вона вивершує i визначає все найпрекраснiше на нашiй землi. "Любiть землю! Любiть працю на землi, бо без цього не буде щастя нам i дiтям нашим нi на якiй планетi". Звернення до простих i святих понять, чесне й проникливе осмислення ïх роблять автора фiлософом, володарем дум, людиною середини ХХ столiття, що уособлює собою радощi й болi свого часу i свого народу. При зверненнi до безсмертноï творчостi митця переконуємося у цьому постiйно. I ще О.Довженко - великий гуманiст, який не мислив себе без людей, своєï дiяльностi на благо народу без органiчного свого єднання з ними, а через них - з самим життям. "Я син свого часу i весь належу сучасникам своïм",
- так говорив про себе Олександр Петрович Довженко, помиляючись по сутi, можливо, вперше в життi. Iсторiя розсудила по-своєму: належить вiн тепер вiчностi, як невiд
Їємна частка могутньоï свiтовоï культури, як свiтосяйний генiй украïнського народу.
Довженко Олександр Петрович (1894-1956) письменник, кiнорежисер Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянськiй родинi на Чернiгiвщинi, в мальовничому мiстечку Сосниця. Дитинство його проходило серед казковоï природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедiй i свят своïх землякiв. Пiзнiше цей побачений, почутий, пережитий у дитинствi свiт знайде своє втiлення у довженкiвських фiльмах, що золотими лiтерами впишуться у скарбницю свiтового кiно. У Сосницi Сашко, як звали його рiднi, здобуває початкову освiту. З сiмнадцяти рокiв вiн - студент Глухiвського учительського iнституту, закiнчивши який у 1914 роцi, отримує направлення до Житомира. Вчителювання його тривало до лiта 1917 року й включало в себе природознавство й гiмнастику, географiю й фiзику, iсторiю й малювання. Згодом вiн переïздить на роботу до Києва. Тут вiн вчителює i вчиться в Киïвському комерцiйному iнститутi на економiчному факультетi. Коли ж у Києвi вiдкрилася Академiя мистецтв, Довженко стає ïï слухачем. У буремне лихолiття 1918 - 1920 рокiв Довженко на службi у Червонiй Армiï. Пiсля визволення Києва вiд польських iнтервентiв працює в губернському управлiннi народноï освiти завiдуючим вiддiлом мистецтва. Так тривало до липня 1921 року, коли його, за наказом Наркомату закордонних справ УРСР, було зараховано спiвробiтником цього поважного вiдомства i направлено на роботу за кордон - спочатку до консульства у Варшаву, а згодом у Берлiн. Там вiн продовжує малювати й студiювати малярство. У 1923 роцi О.Довженко повертається в Украïну. Доля заносить його до Харкова, на той час столицi Украïни, де вiн влаштовується на роботу в газету "Вiстi", працюючи там карикатуристом та художником-iлюстратором. На тридцять третьому роцi життя О.Довженка круто змiнюється. Вiн приïжджає до Одеси, де починає працювати режисером на кiностудiï. Першою пробою став фiльм "Ягiдка кохання", що мав комедiйний характер, але Олександр Петрович нiколи не зараховував його до свого творчого доробку. Точкою вiдлiку свого кiнематографiчного життя вiн справедливо розпочинав зi стрiчки "Сумка дипкур Їєра", в якiй окрiм всього ще знявся i в ролi кочегара. Мрiєю О.Довженка було нацiональне кiно, наближення його естетики до народного мистецтва. У 1928 роцi вiн за сто днiв знiмає фiльм "Звенигора" - iсторiю украïнського народу вiд сивоï давнини до сучасностi. "Картину я не зробив, а проспiвав, як птах", - казав митець. Наступною роботою О.Довженка стає стрiчка "Арсенал", а ще через рiк, у 1930 р., на екрани виходить неперевершений шедевр свiтовоï кiнокласики


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация