ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО (1894 -1956) Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 р. в с. В'юнище (тепер м. Сосницi Чернiгiвськоï областi) в селянськiй родинi. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищi, був вiдмiнником, потiм у Глухiвському учительському iнститутi. Протягом 1914 Ї-1917 pp. Олександр викладав фiзику, природознавство, географiю, iсторiю та гiмнастику в 2-му Житомирському змiшаному вищому початковому училищi, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, органiзував украïнський етнографiчний хор в одному з ближчих до Глухова сiл. У 1917р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва i вступив на економiчний факультет Комерцiйного iнституту, був головою громади iнституту. У 1920 р. вiн брав активну участь у суспiльно-полiтичному життi краïни: як бiльшовик боровся проти бiлополякiв у житомирському та киïвському пiдпiллi. О. Довженко в 1921 р. працював завiдуючим загальним вiддiлом при украïнському посольствi у Варшавi. Наступного року - в Нiмеччинi на посадi секретаря консульського вiддiлу торгового представництва УНР Тут вiн вступив до приватноï художньоï майстернi й одночасно вiдвiдував лекцiï в берлiнськiй Академiчнiй вищiй школi образотворчого мистецтва. У 1923 р. повернувся до Харкова й незабаром став вiдомим як художник-iлюстратор "Вiстей", автор полiтичних карикатур, який пiдписувався псевдонiмом "Сашко". О. Довженко належав до лiтературних органiзацiй "Гарт" та "ВАПЛIТЕ". Протягом 1926


-1933 pp. вiн працював на Одеськiй кiнофабрицi та Киïвськiй студiï художнiх фiльмiв. У 1930р. О. Довженко зняв картину "Земля", яка вивела украïнське мистецтво на широкi мiжнароднi обшири й принесла митцю свiтову славу. Цього ж року разом зi своєю дружиною i надалi режисером усiх його фiльмiв Ю. Солнцєвою митець виïжджає в тривале закордонне вiдрядження. Вiн вiдвiдав Берлiн, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи "Землю", "Звенигору", "Арсенал", виступав перед журналiстами, кiномитцями й кiнокритиками, виголосив кiлька доповiдей про нову кiнематографiю. У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутнiй кiнорежисер, фундатор поетичного кiно, визнаний свiтом митець. Чарлi Чаплiн зазначав: "Слов'янство поки що дало свiтовi в кiнематографiï одного великого митця, мислителя i поета
- Олександра Довженка". У 1932р. Довженко зняв перший звуковий фiльм "Iван" i був запрошений до кiностудiï "Мосфiльм". Конфлiкти Довженка на Киïвськiй студiï, особливо пiсля постановки фiльму "Iван", загострювалися. Тому митець прийняв рiшення виïхати до Москви i з 1933р. працював на "Мосфiльмi".
У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Ленiна, а восени того ж року на екранах з'явився "оптимiстичний" "Аероград". У 1939р. вийшов на екрани "Щорс" (поставлений на Киïвськiй кiностудiï). Фiльм швидко став популярним, глядачевi подобались поданi з гумором колоритнi народнi, нацiональнi характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа... Протягом 1941 Їг 1945 pp. О. Довженко створив низку новел: "Нiч перед боєм", "Мати", "Стiй, смерть, зупинись", "Хата", "Тризна" та iншi. Епосом вiйни називають кiноповiсть "Украïна в огнi" (1943). Цей твiр був Сталiним заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в Украïну. За "iдеологiчно правильний" фiльм "Мiчурiн" митець у 1949 р. одержав Державну премiю, яка означала офiцiйну його реабiлiтацiю пiсля "Украïни в огнi".
Протягом 1949 -1956 pp. Довженко викладав у ВДIКу (Всесоюзному Державному iнститутi кiнематографiï), ставши професором цього навчального закладу.
У 1956 р. у березневому номерi журналу "Днiпро" була опублiкована "Зачарована Десна", з цього приводу Довженко дуже радiв. У цей час була завершена й "Поема про море". У листопадi розпочались зйомки однойменного кiнофiльму. А 25 листопада Олександр Довженко раптово помер. У 1957р. з'явилася друком збiрка повiстей митця "Зачарована Десна", вiд якоï фактично почався "вiдлiк" письменницькоï слави. На всесвiтнiй виставцi в Брюсселi в 1958р. 117 вiдомих кiнознавцiв i кiнокритикiв iз 20 краïн, добираючи 12 найкращих фiльмiв усiх часiв i народiв, назвали i "Землю" О. Довженка... За своє творче життя О. Довженко поставив 14 iгрових i документальних фiльмiв, написав 15 лiтературних сценарiïв i кiноповiстей, двi п'єси, автобiографiчну повiсть, понад 20 оповiдань i ноаел, ряд публiцистичних статей i теоретичних праць, присвячених питанням кiномистецтва. Його кiнопоеми "Звенигора" 11928) та "Арсенал" (1929), кiноповiсть "Земля" (1930) були визнанi свiтовою кiнокритикою шедеврами свiтового кiнематографа, а Довженко - першим поетом кiно. Низку кiноповiстей О. Довженка було екранiзовано пiсля його смертi: "Повiсть полум'яних лiт" (1944, 1961), "Поема про море" (1956, 1958), "Зачарована Десна" (1956, 1957). Вражаючими документами доби є "Щоденники" О. Довженка, а шедевром його творчостi
- "Зачарована Десна". У преамбулi до кiноповiстi письменник пояснив причину ïï написання "довгою розлукою з землею батькiв" i бажанням "усвiдомити свою природу на раннiй досвiтнiй зорi коло самих ïï первiсних джерел". У кiноповiстi "Зачарована Десна" вабили до себе народнi, виразно.нацiональнi характери, про якi потiм говорили не iнакше, як про "довженкiвськi", i щирий, всепроникаючий лiризм, тодi такою мiрою ще не властивий, мабуть, жодному радянському творовi, надто, якщо говорити про дiапазон його тембрiв
- вiд найтрепетнiшого, найпоетичнiшого пiанiссiмо до громоподiбного, набатного, спрямованого на глобальнi болi й проблеми ("Горiв i я тодi у тiм вогнi, загибав усiма смертями людськими, звiрячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь на шибеницях, розлiтався прахом i димом од вибухiв катастрофiчних, 3 м'язiв моïх i потрощених кiсток варили мило в Захiднiй Європi в серединi двадцятого столiття. Шкiра моя йшла на палiтурки i абажури для ламп, валялась на дорогах вiйни, виутюжена важкими танками останньоï вiйни людства"),
- i фiлософське, синiвське осмислення й виявлення рис свого роду й народу, його духовних джерел. "Зачарована Десна" - автобiографiчний твiр, спогади письменника про дитинство, першi кроки пiзнання життя, про "першi радощi, i вболiвання, i чари перших захоплень дитячих...", про дiда i прадiда Тараса, прабабу, матiр i батька, коваля дiда Захарка, дядька Самiйла - неперевершеного косаря. Спогади цi час од часу переростають у авторськi роздуми
- про "тяжкi кайдани неписьменностi i несвободи", iншi лиха й страждання трудових людей Украïни i разом з тим - багатство ïхнiх душ, моральне здоров'я, внутрiшню культуру думок i почуттiв, ïхнiй смак, ïхню вроджену готовнiсть до "найвищого i тонкого", про вiйнуч спалене фашистами село, про ставлення до минулого: вiдомий авторський монолог, який починається словами: "Я син свого часу i весь належу сучасникам своïм. Коли ж обертаюсь я часом до криницi, з якоï' пив колись воду..." i в якому висловлено знамениту формулу: "Сучасне завжди на дорозi з минулого в майбутнє". Письменник прекрасно знав духовний свiт селянина, народний побут, звичаï, його психологiю. Можна сказати, що "Зачарована Десна" - своєрiдна енциклопедiя сiльського життя Украïни кiнця XIX i початку XX столiть. Над повiстю О. Довженко продовжував працювати до 1955 року. Якого великого значення надавав вiн цьому творовi, пiдтверджує такий факт: в архiвi письменника зберiгається чотири варiанти рукопису украïнською мовою. Власноруч вiн здiйснив i переклад твору росiйською мовою. За повiстю "Зачарована Десна" 1964 року режисер Ю. Солнцева поставила однойменний фiльм. Досить плiдним перiодом у творчостi письменника була Велика Вiтчизняна вiйна. Тiльки протягом 1942
-1943 рокiв ним було створено 18 статей, 10 оповiдань, п'єса i кiноповiсть. Пiд безпосереднiм враженням баченого й пережитого на фронтi О. Довженко приступає до роботи над кiноповiстю "Украïна в огнi". Почав писати з кiнця, потiм повернувся до мирних днiв. Принцип ретроспективного зiставлення подiй визначив i сюжет, i композицiю твору: трагедiя вiйни надовго розлучає членiв родини колгоспника Запорожця, якi уособлюють весь украïнський народ, зганьблений, розтоптаний окупантами. Довженко поспiшав, бо реально вже бачив майбутнiй фiльм. Вiн хотiв розказати "правду про народ i його бiду", про палаючу в огненному кiльцi мiж двох iмперiй Украïну. У творi не було пiднесеного пафосу, оспiвування трiумфального рyxy Червоноï Армiï, жодного слова вiн не сказав i про Сталiна. Його повiсть стала криком болю, першим гострим, вразливим сприйманням фашистськоï навали. Довженко не оминав гострих проблем, устами героïв запитував самого вождя, як же сталося, що не "б'ємо ворога на його територiï" i цiлий народ украïнський - вiддано на заклання. Ясна рiч, кiноповiсть "не сподобалася Сталiну, i вiн ïï заборонив для друку i для постановки... "...менi важко од свiдомостi, - записував у щоденнику О. Довженко, - що "Украïна в огнi" - це правда. Але Сталiн думав по-iншому. У сiчнi 1944р. скликали навiть спецiальне засiдання полiтбюро ЦК ВКП (б), на якому було затавровано Довженка "як куркульського пiдспiвувача, ворожого полiтицi партiï - та iнтересам украïнського й усього радянського народу". Письменника вивели зi складу комiтетiв i редколегiй, звiльнили з посади художнього керiвника Киïвськоï кiностудiï i назавжди вислали з Украïни. Тiльки 1966 року кiноповiсть уперше надрукували, щоправда, з багатьма цензурними купюрами. Багато хто з дослiдникiв Довженка звертає увагу на те, що його оповiдання, кiноповiстi мають внутрiшню єднiсть, значно бiльшу, нiж звичайна спiльнiсть у творах, написаних тим самим письменником, - це й справдi нiби одна книга про час i народ. ïï прологом по праву може вважатися "Зачарована Десна", а вивершенням
- "Поема про море", перейнята прагненням широкого поетичного синтезу розповiдь про сучаснiсть i iсторiю, народ i особистiсть, працю й красу, схвильованi роздуми про "народну душу" та "виховання почуттiв". Активна мистецька настроєнiсть на сучаснiсть i ïï проблеми, органiчний iсторизм образного мислення, принципи творення глибоко народних, нацiонально своєрiдних характерiв, поєднання високого романтичного злету думки з проникливим аналiзом реальноï дiйсностi, переосмислення поетики народноï творчостi, вiльне застосування гiперболiзму, гротеску, символiки - цi й багато iнших рис Довженковоï творчостi iстотно збагачували пошуки украïнськоï прози. Його називали поетом i водночас полiтиком кiно. Митця порiвнювали з Гомером, Шекспiром, Рабле, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном, Брехтом. А сам Довженко казав, що своï картини "писав з гарячою любов'ю, щиро. Вони складали найголовнiший смисл мого життя". Система, використовуючи цю "гарячу любов", не тiльки пiдносила митця, а й ламала його. Як один зi знакiв тоï боротьби Довженка за свою духовну свободу залишився запис в його щоденнику: "Товаришу мiй Сталiн, коли б Ви були навiть богом, я й тодi не повiрив би Вам, що я нацiоналiст, якого треба плямувати й тримати в чорному тiлi. Коли немає ненавистi принциповоï, i зневаги нема, i недоброзичливостi нi до одного народу в свiтi, нi до його долi, нi до його щастя, нi гiдностi чи добробуту, - невже любов до свого народу є нацiоналiзм? Чи нацiоналiзм в непотураннi глупотi людей чиновних, холодних дiляг, чи в невмiннi художника стримати сльози, коли народу боляче?..". ОСНОВНI ТВОРИ: Кiноповiстi "Земля", "Украïна в огнi", автобiографiчна повiсть "Зачарована Десна", новели "Нiч перед боєм", "Воля до життя"; "Щоденник". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. О. Довженко. Господи, пошли менi сили: Щоденник, кiноповiсть, оповiдання, фольклорнi записи, листи, документи. - 1994. 2. Кошелiвець I. Про затемненi мiсця з бiографiï О. Довженка // Днiпро.
- 1994. - - 9 Ї10. 3. Лаврiненко Ю. Олександр Довженко // Украïнське слово. Т. 2.
- К., 1994. 4. Семенчук I.P. Життєпис Олександра Довженка. - К., 1991. 5. Дончик В. Олександр Довженко // Iсторiя украïнськоï лiтератури XX ст.: У 2 кн. Кн, 1/ За ред. В.Г. Дончика. - К-, 1994. 6. Корогодський Р. Довженко в полонi. Розвiдки та есе про майстра.
- К., 2000.
ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО (1894 -1956) Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 р. в с. В'юнище (тепер м. Сосницi Чернiгiвськоï областi) в селянськiй родинi. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищi, був вiдмiнником, потiм у Глухiвському учительському iнститутi. Протягом 1914 Ї-1917 pp. Олександр викладав фiзику, природознавство, географiю, iсторiю та гiмнастику в 2-му Житомирському змiшаному вищому початковому училищi, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, органiзував украïнський етнографiчний хор в одному з ближчих до Глухова сiл. У 1917р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва i вступив на економiчний факультет Комерцiйного iнституту, був головою громади iнституту. У 1920 р. вiн брав активну участь у суспiльно-полiтичному життi краïни: як бiльшовик боровся проти бiлополякiв у житомирському та киïвському пiдпiллi. О. Довженко в 1921 р. працював завiдуючим загальним вiддiлом при украïнському посольствi у Варшавi. Наступного року - в Нiмеччинi на посадi секретаря консульського вiддiлу торгового представництва УНР Тут вiн вступив до приватноï художньоï майстернi й одночасно вiдвiдував лекцiï в берлiнськiй Академiчнiй вищiй школi образотворчого мистецтва. У 1923 р. повернувся до Харкова й незабаром став вiдомим як художник-iлюстратор "Вiстей", автор полiтичних карикатур, який пiдписувався псевдонiмом "Сашко". О. Довженко належав до лiтературних органiзацiй "Гарт" та "ВАПЛIТЕ". Протягом 1926