<< Главная страница

IВАН ДРАЧ (рiк народження 1936) Iван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 р. в с Телiжинцi Тетiïвського району на Киïвщинi. У 1951 р. у районнiй газетi був надрукований його перший вiрш. Пiсля закiнчення ТетiïвськоI середньоï школи I. Драч викладав росiйську мову та лiтературу в семирiчцi сусiднього села Дзвiнячого, був iнструктором райкому комсомолу, служив у армiï i у вiцi, коли iншi закiнчують унiверситет, вступив на перший курс фiлологiчного факультету Киïвського унiверситету, але навчання не закiнчив, був виключений пiдтиском каральних органiв. Влаштувався на роботу в "Лiтературну Украïну". Закiнчив дворiчнi Вищi сценарнi курси в Москвi, працював сценаристом на кiностудiï художнiх фiльмiв iм. О. Довженка, потiм у редакцiï журналу "Вiтчизна". У 1961 р. I. Драч опублiкував у "Лiтературнiй газетi" драму-феєрiю "Нiж у сонцi", яка вiдразу привернула увагу критики. Протягом 1962^-1988 pp. виходили його збiрки: "Соняшник" (1962), "Протуберанцi серця" (1965), "Балади буднiв" (1967), "До джерел" (1972), "Корiнь i крона" (1974), "Киïвське небо" (1976), "Шабля i хустина" (1981), "Драматичнi поеми" (1982), "Телiжинцi" (1985), "Чорнобильська мадонна" (1987), "Храм серця" (1988). Збiрка I. Драча "Корiнь i крона" була вiдзначена Державною премiєю Украïни iм. Т. Шевченка у 1976р. У серединi 80-х pp. поет був обраний до правлiння Киïвськоï органiзацiï Спiлки письменникiв Украïни, далi - його головою, а ще згодом - Головою Народного руху Украïни та депутатом Верховноï Ради Украïни, керував товариством "Украïна", очолював Свiтовий конгрес украïнцiв та Конгрес украïнськоï iнтелiгенцiï (КУIн), був мiнiстром в урядi В.А. Ющенка, брав активну участь у подiях Помаранчевоï революцiï. Сьогоднi I. Драч продовжує активну громадсько-полiтичну дiяльнiсть, є головою багатьох республiканських i мiжнародних органiзацiй, органiзатором i членом кiлькох рухiв.


Поет Iван Драч - постать неординарна в нашiй лiтературi. Адже його творчiсть - це постiйний пошук, постiйне новаторство: Художнику немає скутих норм. Вiн - норма сам, вiн сам в своєму стилi... На початку 60-хр. творчiсть поета сприймалася неоднозначно, багато кого дратувала асоцiативнiсть, метафоричнiсть, символiзм його творiв, незвичнi словосполуки, смiливе введення в, мову вiрша науковоï лексики. Цiкавою видається вже перша збiрка поета "Соняшник", в якiй оспiвувалась доля звичайноï людини, невичерпнiсть людського генiя на теренах науки й технiки, бажання розгадати таємницi буття. I до сьогоднi "вiзиткови-ми" для Iвана Драча є твори, якi ще на початку 60-х захоплювали читачiв неординарнiстю поетичного мислення: "Балада про соняшник" (котра дала назву й дебютнiй збiрцi) та "Етюд про хлiб".
Iван Драч назвав свiй твiр про соняшник баладою, але балада, зокрема фольклорна,-^- вид лiро-епiчноï поезiï фантастичного, iсторико-героïчного або соцiально-побутового змiсту з драматичним сюжетом. А значить, "Балада про соняшник" не вкладалася в загальноприйнятому розумiннi в рамки цього жанру, маючи ознаки то притчi, то медитацiï, то невеликоï поеми. "Балада про соняшник" - твiр незвичний. Йому притаманнi баладнi елементи фантастики (зокрема, олюднення образiв соняшника i сонця, ïх "одивнення" за рахунок навмисного заземлення, спрощення), особливий драматизм (адже справжнє потрясiння переживає химерний персонаж iз зеленими руками й ногами вiд дивовижного видива - сонця на велосипедi). Сюжет твору доволi кумедний: живе соняшник, своєю поведiнкою вiн нагадує звичайного хлопчика, який бiгає наввипередки, рве на грушi гнилицi, купається коло млина, стрiляє горобцiв з рогатки тощо. Єдину вiдмiннiсть вiдзначає автор: у соняшника було шорстке зелене тiло. I одного разу пiсля купання, стрибаючи на однiй нiжцi, щоб вилити з вуха воду, вiн побачив сонце, "у червонiй сорочцi навипуск, що ïхало на велосипедi, обминаючи хмари у небi". I соняшник, застигши в нiмому захопленнi, просить, щоб сонце або дало покататись на велосипедi, або посадило його на раму. На перший погляд, цей вiрш
- просто весела забавка. Але своєрiдний висновок твору примушує визнати, що передками - не потiшна оповiдка про дивнi подiï, а притча про красу й силу поезiï:
Поезiє, сонце моє оранжеве! Щомитi якийсь хлопчисько Вiдкриває тебе для себе, Щоб стати навiки соняшником. Павловi Тичинi в "Баладi про соняшник" сподобалось, що добре вiдома в лiтературi тема - обдарованостi й таланту - була подана цiлком по-новому: тiльки той творець зможе вiдкрити сонце поезiï, хто, поглянувши на це сонце, навiки ним захопиться. Досить цiкавим
- вибiр образiв на роль поезiï та поета. Якщо сонце - символ свiтла, тепла, чистоти, життя - цiлком пiдходить на роль поезiï, то на соняшник як образ поета вибiр випав через його нацiональну символiку (хоча рослина i була завезена в Украïну). Можна говорити, що заглиблений корiнням в землю соняшник, який тягнеться голiвкою до сонця i нагадує його (сонце) формою i кольором, досить точно передає думку автора: поет має прагнути високостi в поезiï, але при цьому "закорiнюючись" у рiдний грунт, у нацiональну творчiсть. Також новим у цьому творi було ще й те, що I. Драч звернувся не до класичного римованого вiрша, а до верлiбру
- тобто вiрша без рими i розмiрiв з довiльним чергуванням рядкiв рiзноï довжини. Отже, тiльки в одному поетичному творi збiрки "Соняшник* спостерiгається новаторство 1. Драча в жанрi балади, в ритмiчно-iнтонацiйних особливостях твору й неординарному розкриттi теми. Майстернiсть митця виявляється також в умiннi побачити по-новому тi явища i процеси оточуючого нас життя, повз якi решта людей проходить, навiть не помiчаючи ïх. Сказане вповнi стосується твору I. Драча "Етюд про хлiб", який в романтично-опоетизованiй формi змальовує буденний для селянина процес випiкання хлiба. Цей процес подається водночас i конкретно, i узагальнено. Хто, де й коли священнодiйствує над тiстом - невiдомо, але читачi немовби присутнi при цьому, чують трiскотiння iскор й вiдчувають запах свiжоспеченого короваю. Спочатку вiрш називався просто "Хлiб". Потiм поет додав жанрове означення (етюд - з франц. - вправа, вивчення - невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твiр настроєвого характеру, в якому автор подає конкретну картину, фiксує момент, вихоплений з життя, вiдтворює внутрiшнiй стан людини, нерiдко на тлi спiвзвучного пейзажу). Це, так би мовити, замальовка з натури, головне завдання якоï - схопити кiлькома штрихами характер моменту життя. Спочатку етюд був жанром малярства, графiки, скульптури. Тож природно, що "Етюд про хлiб"
- це яскравий словесний малюнок. Змальований образ "мiнiатюрноï зоряноï ночi" надає зображенню особливоï святковостi й значущостi. Цiкаво, що
"головний герой" твору - тобто хлiб - у текстi жодного разу, окрiм заголовку, не названий. Але при цьому вiн рiзноманiтно характеризується, отримує властивостi живоï iстоти:
На хмелi замiшаний, видме груди, Зарум 'янiлий, круглий на вид або
/ зачарується бiлена хата З сонця пахучого на столi. Характеристика хлiба через метафоричний образ "пахучого сонця" ненав'язливо пiдкреслює ставлення людини до короваю, що нарiвнi iз самим сонцем несе життя.
Балада "Крила" (хоч автор i назвав цей твiр "Новорiчна Казка", за жанровими ознаками це все-таки балада) розповiдає про те, як Новий рiк обдарував людей рiзними подарунками, - i дядьковi Кириловi дiстались крила. Але подарунок не радував нi Кирила, нi його дружину, бо вiд такого подарунка родина не мала нiякоï користi. I тодi вiн: Так Кирило до тини брiв, I, щоб мати якусь свободу, Сокиру бруском задобрив ! крила обтяв об колоду. Але дядьковi не пощастило, бо на ранок крила знову вiдросли. Тодi, щоб мати хоч якусь вигоду, вiн "На крилах навiть розжився, - Крилами хату вшив, Крилами обгородився". На перший погляд, цей твiр має суто розважальний характер, але, як це було i в "Баладi про соняшник", автор вводить до тексту кiлька рядкiв, якi мають пiдказати, що твiр має значно глибший фiлософський пiдтекст, нiж це здається спочатку: А тi крила розкрили поети, Щоб ïх муза була не безкрила, На тi крила молились естети, I снилося небо порубаним крилам. У баладi I. Драч через образ дядька Кирила розповiдає про невмiння людей скористатися своïм, вимрiяним вiками, щастям, прирiкає ïх бути рабами мiзерних побутових iнтересiв. Божественний дарунок - крила не приносять сподiваноï радостi Кириловi, бо його обмежений внутрiшнiй свiт не готовий ïх прийняти. З точки зору самого дядька, його дружини, громади, яка ïх оточує, цiнними є лише матерiальнi блага, а в такому розумiннi крила - абсолютно некорисна рiч. Для глибшого розкриття хворобливоï несумiсностi духовного й матерiального свiтiв I. Драч вдається до гротеску (гротеск
Їтип художньоï образностi, що грунтується на фантастицi, гiперболi, контрастi фантастичного i реального, прекрасного i потворного, трагiчного i комiчного). Внаслiдок цього начебто звичайнi предмети та явища зазнають неминучого "одивнення", зображення набуває м'якого iронiчного характеру. Прихована насмiшка над недалекоглядним, але "житейськи" правильним Кирилом має в собi змiстовне узагальнення, вказує на досить типове, надзвичайно прикре явище суспiльноï дiйсностi, де крила, що прагнуть неба, мусять правити за огорожу на землi. Абсурд невiдповiдностей набуває в такому свiтi кричущих розмiрiв. Але балада має доволi оптимiстичний пiдтекст: духовнi пориви - незнищеннi, бо крила, якi обтинав Кирило, постiйно вiдростали i зрештою були "розкритi поетами". Автор не завершує цiєï iсторiï, невiдомо,-що далi сталось iз дядьком Кирилом. Та й не в цьому полягає призначення поезiï. Iван Драч ставить читачiв перед питанням духовностi, а висновки пропонує зробити ïм самим. I. Драч не єдиний з поетiв та письменникiв украïнськоï лiтератури, хто розкривав проблему духовностi й бездуховностi через образ крил. У А. Дiмарова в збiрцi "Мiськi iсторiï" є оповiдання "Крила", де йдеться про юнака, який не змiг знайти кращого призначення своïм крилам у нашому "приземленному" життi, нiж пiдмiтати ними пiдлогу. Але зовнiшня подiбнiсть сюжету свiдчить тiльки про важливiсть цiєï проблеми в нашому життi, а не про обмеженiсть фантазiï ïх авторiв. Жанр балади у творчостi I. Драча представлений ще одним твором - "Балада роду", хоча вiн також, як i "Балада про соняшник", не вкладається в загальноприйняте визначення цього жанру. У цьому творi поет передає щире переконання в безсмертностi украïнського народу попри всi негаразди, якi йому довелось пережити: Сто скажених сивих бiд Та й сушило ж роду вроду, Та не висхне зроду рiд Нi в погоду, нi в негоду. У цiй поезiï I. Драч звертається до змалювання вiдомого з усноï народноï творчостi образу стежки як символу життєвоï дороги людини:
Внучок тупцю тупотить. Тупцю, внуцю, тупцю, хлопче. Сто стежин у свiт летить, Вiн
- сто першеньку протопче... Перед кожним поколiнням роду вiдкривається своя дорога, якою йому (поколiнню) доведеться iти, тому кожен представник свого народу має усвiдомлювати, що вiд його вибору, вiд його дiй у життi залежатиме життя цiлоï нацiï. I згадка про внука, що "тупцю тупотить", бо тiльки-но вчиться ходити, не випадкова: автор вказує на нерозривний зв'язок поколiнь, коли вiддiда до онука, вiд, баби до онуки передаються тi найцiннiшi знання, традицiï, уявлення, якi й дають можливiсть не загинути цiлому народу. Останнi рядки поетичного твору мають урочисто-пiднесене звучання, наголошуючи на вiрi автора в свiтле майбутнє украïнцiв:
Роде рiдний! Не стлумить Нашу жилаву породу - Сто вiтрiв в ногах лежить Мого роду i народу... Трьома крапками в кiнцi твору Iван Драч дає можливiсть зрозумiти, що iсторiя украïнського народу не дописана, що i наступним поколiнням доведеться багато чого вписати в життєпис нашоï нацiï. Наприкiнцi XX ст., а саме 26 квiтня 1986 року Украïнi випало пережити чорнобильську катастрофу. Аварiя на 4-му блоцi Чорнобильськоï атомноï електростанцiï переросла в глобальну катастрофу - не тiльки екологiчну, але й, у першу чергу, моральну. Поети i письменники намагалися осмислити цю трагедiю, розкрити ïï жахливу правду, приховану за стриманими повiдомленнями тогочасного радянського уряду. З таким завданням прагнули впоратися Б. Олiйник у поемi "Сiм", В. Яворiвський у романi "Марiя з полином в кiнцi столiття", Ю. Щербак у документальнiй повiстi "Чорнобиль" та деякi iншi. Особливе мiсце в тогочасному лiтературному доробку на цю тему посiла поема Iвана Драча "Чорнобильська мадонна", опублiкована спочатку в журналi "Вiтчизна" (1988р.), а потiм у збiрцi "Храм сонця" в цьому ж роцi, хоча твiр був написаний в 1987р. На вiдмiну вiд iнших авторiв, поет хотiв не так показати перебiг жахливих подiй, як висвiтлити ïх крiзь призму вистражданого людського серця, показати в сконцентрованiй мiсткiй метафорi людську розтерзану долю на перехрестi конкретного життя та всесвiтньоï iсторiï. Поема-мозаïка "Чорнобильська мадонна" постала як спокута й прозрiн ня дорогою цiною. За безладу безмiр, за кар'єри i премiï, Немов на вiйнi, знову вихiд один: За мудрiсть всесвiтню дурних академiй Платим безсмертям - життям молодим... - заключна строфа фрагмента поеми, озаглавленого гiрко-саркастично: "Ода молодостi". Прагнучи передати багатоликiсть народноï бiди, поет зберiгає й фактологiчну основу, портретну конкретику, подає зразки "сучасного фольклору":
На горi горить реактор. Пiд горою оре трактор, цитує колег-письменникiв, переповiдає розповiдi -учасникiв лiквiдацiï аварiï, вловлює ïï закордонне вiдлуння. Iз цiєï мозаïки постає багатошарова структура, де алегорiя єднається з прямою мовою, саркастичнi й трагiчнi ноти - зi сповiдальними, постає естетично пережита художня iстина. Ще на початку своєï лiтературноï дiяльностi багато хто з шiстдесятникiв застерiгав сучасникiв i нащадкiв вiд "варварiв iз атомного вiку":
Пильнуйте, люди добрi й щирi. Не спiть, ученi i женцi! Чатують вас людинозвiрi з страхiттям атомним в руцi (В. Симоненко, "Невже?"). Iван Драч також чи не першим висунув вимогу моральноï вiдповiдальностi людини за непрогнозованï результати НТР ("Балада ДНК", "Балада про кiбернетичний собор"). Та, на жаль, усi цi перестороги вчасно не були почутi. За гiркою iронiєю долi, саме Драчевi судилося "оспiвати" будiвництво Чорнобильськоï атомноï станцiï. Щоправда, в його циклi "Подих атомноï" зi збiрки "Корiнь i крона" немає "рожевого" захоплення величчю ядерноï потуги, а скорiше психологiчнi портрети справдi гарних i працьовитих людей, якi споруджували електростанцiю. Цiкавий факт з бiографiï Iвана Драча: вiн є одним з небагатьох, хто не вивозив пiсля вибуху на АЕС поквапливо своïх дiтей з Києва, мало того, його син Максим, на той час уже випускник медiнституту, брав участь в евакуюваннi потерпiлих, ïх обстеженнi й наданнi першоï допомоги i сам теж зазнав опромiнення. Тому глибоко iндивiдуальним болем", сердечною тривогою вiдгукнулася у серцi поета глобальна катастрофа. "Чорнобильська мадонна" - це голосiння i покаяння, скорботна "материнська пiсня з чоловiчоï душi".
Образ Матерi-Мадонни - один з традицiйних в украïнськiй лiтературi. У часи найбiльших iсторичних випробувань наш народ шукав захисту й вiдпущення грiхiв саме в Матерi Божоï, його за-ступницi-берегинi. Марiя Оранта, здiйнявши руки над цiєю землею, боронила вiд всякоï скверни Киïвську Русь. Запорожцi не йшли в бiй, не попросивши в неï благословенна. Тому в творчостi майже кожного письменника можна "Скорбна мати" Тичини, Марiя з однойменного твору Упаса Самчука. "Чорнобильська mk't донна" - неначе продовження цього ряду. Автор у пролозi до поеми звертається до багатовiковоï традицiï"зображення Мадонни, водночас переживаючи глибокi сумнiви щодо власного права виразити в словi грандiозну катастрофу, перед якою всi слова безсилi, забуденнi й замалi. Водночас вiн усвiдомлює, що й мовчати не має права, коли душу гнiтить обов'язок сказати правду про вселюдську трагедiю. Уже не поет пише про Чорнобильську Мадонну, а Вона пише ним. Вiн бачить ïï профiль у кожному жiночому обличчi, позначеному печаттю Чорнобиля. Мати
- Мадонна - Украïна зливаються в уявi митця, розгортаючи галерею жiночих образiв: Мати Божа, заступниця людська, Жiнка-Мати (у тому числi майбутня, якiй ще треба буде родити), Мати-Батькiвщина - усе це гранi: одного образу. Багатоголосся, розмаïття емоцiйних тональностей - вiд бурлеску до-патетики, вiд сатири до трагiзму - виливаються у своєрiдний жанр "поемн-мозаïки" (за визначенням А. Ткаченка), складеноï з окремих, нiбито незалежних, сюжетно не пов'язаних епiзодiв, об'єднаних, проте, спiльною iдеєю - покути за страшний грiх перед своïми дiтьми й матерями, своïм народом, своєю землею. Тому в поемi, цеге-тральною є проблема людськоï вiдповiдальностi за долю цiлоï планети. Адже корiння трагедiï поет вбачає насамперед в моральнiй площинi: багатолiтнє "христопродавство", споживацько-утилiтарне ставлення до свiту помстилося на народовi. "Помста вона i є - Чорнобильська чорна Мадонна". Поема - це твiр фiлософськоï глибини й високого етичного пафосу, проблематика якого сягає далеко за межi самих лишень причин i наслiдкiв катастрофи. "Чорнобильська мадонна" - це крик болю. Крик несамовитого болю вiд страшенноï рани, завданоï природi, Украïнi, людинi, людству. "Чорнобильська мадонна" - це пересторога.-Пересторога синам Украïни i синам усiєï Землi: будьте пильнi, будьте людянi, будьте правдивi, iнакше планета не витримає наруги
- i вибухне божевiллям. Отже, протягом трьох десятирiч лiтературноï дiяльностi I. Драч видав багато збiрок поезiй, перекладiв, кiноповiстей, лiтературно-критичних розвiдок. Його твори виходили в перекладах мовами народiв СРСР та основними мовами свiту. Вiн є лауреатом Державноï премiï УРСР iм. Т. Г. Шевченка (1976) та Державноï премiï СРСР (1983). За мотивами творiв М. Гоголя I. Драч написав два кiносценарiï - "Пропала грамота" (1971) i "Вечори на хуторi бiля Диканьки" (1984). У спiвавторствi з I. Миколайчуком написав кiноповiсть про композитора Миколу
Лисенка; у спiвавторствi з М. Мащенком - два екранiзованi ним сценарiï - "Мама рiдна, улюблена" (1986) та "Зона" (1988). Усе це дає право стверджувати, що Iван Драч - це, безперечно, непересiчна постать не тiльки в украïнськiй, але й у свiтовiй лiтературi. ОСНОВНI ТВОРИ: "Балада про соняшник", "Етюд про хлiб", "Крила", "Балада роду", "Балада ДНК", "Чорнобильська мадонна", "Балада про творчiсть". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА:
1. Тихолоз Б. Поети-шiстдесятники: Iван Драч // Усе для школи. Украïнська лiтература: програми, тексти, iлюстрацiï, пояснення, завдання, тести.
- К., Львiв, 2001. 11 клас. 2. Ткаченко А. Iван Драч // Iсторiя украïнськоï лiтератури XX столiття: У 2 кн. / За ред. В.Г. Дончика. - К., 1998. - Кн. 2. 3. Iльницький М. Iван Драч. - К., 1986. 4. Сонце i слово: Штрихи до портрета Iвана Драча // Украïнська мова i лiтература в школi. - 1986. - - 10. 5. Ткаченко А. Художнiй свiт Iвана Драча. - К-, 1992.
IВАН ДРАЧ (рiк народження 1936) Iван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 р. в с Телiжинцi Тетiïвського району на Киïвщинi. У 1951 р. у районнiй газетi був надрукований його перший вiрш. Пiсля закiнчення ТетiïвськоI середньоï школи I. Драч викладав росiйську мову та лiтературу в семирiчцi сусiднього села Дзвiнячого, був iнструктором райкому комсомолу, служив у армiï i у вiцi, коли iншi закiнчують унiверситет, вступив на перший курс фiлологiчного факультету Киïвського унiверситету, але навчання не закiнчив, був виключений пiдтиском каральних органiв. Влаштувався на роботу в "Лiтературну Украïну". Закiнчив дворiчнi Вищi сценарнi курси в Москвi, працював сценаристом на кiностудiï художнiх фiльмiв iм. О. Довженка, потiм у редакцiï журналу "Вiтчизна". У 1961 р. I. Драч опублiкував у "Лiтературнiй газетi" драму-феєрiю "Нiж у сонцi", яка вiдразу привернула увагу критики. Протягом 1962^-1988 pp. виходили його збiрки: "Соняшник" (1962), "Протуберанцi серця" (1965), "Балади буднiв" (1967), "До джерел" (1972), "Корiнь i крона" (1974), "Киïвське небо" (1976), "Шабля i хустина" (1981), "Драматичнi поеми" (1982), "Телiжинцi" (1985), "Чорнобильська мадонна" (1987), "Храм серця" (1988). Збiрка I. Драча "Корiнь i крона" була вiдзначена Державною премiєю Украïни iм. Т. Шевченка у 1976р. У серединi 80-х pp. поет був обраний до правлiння Киïвськоï органiзацiï Спiлки письменникiв Украïни, далi - його головою, а ще згодом - Головою Народного руху Украïни та депутатом Верховноï Ради Украïни, керував товариством "Украïна", очолював Свiтовий конгрес украïнцiв та Конгрес украïнськоï iнтелiгенцiï (КУIн), був мiнiстром в урядi В.А. Ющенка, брав активну участь у подiях Помаранчевоï революцiï. Сьогоднi I. Драч продовжує активну громадсько-полiтичну дiяльнiсть, є головою багатьох республiканських i мiжнародних органiзацiй, органiзатором i членом кiлькох рухiв.


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация