<< Главная страница

Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895) публiцист, iсторик, лiтературознавець, фольклорист, економiст, фiлософ, громадський дiяч Народився Михайло Петрович Драгоманов 18 вересня 1841 року в Гадячi на Полтавщинi. Батьки, дрiбнопомiснi дворяни, нащадки козацькоï старшини, були освiченими людьми, подiляли лiберальнi для свого часу погляди. "Я надто зобов


Їязаний своєму батьку, який розвив у менi iнтелектуальнi iнтереси, з яким у мене не було морального розладу i боротьби..." - згадував пiзнiше Михайло Петрович. З 1849 по 1853 рiк юнак навчався в Гадяцькому повiтовому училищi, де, з-помiж iнших дисциплiн, видiляв iсторiю, географiю, мови, захоплювався античним свiтом. Продовжував своє навчання допитливий хлопець у Полтавськiй гiмназiï. Це були часи накопичення знань, розширення поля iнтересiв, захоплення новiтнiми полiтичними течiями. М.Драгоманов вражав викладачiв своєю надзвичайною цiлеспрямованiстю, працьовитiстю, освiченiстю. Його сестра Ольга (майбутня письменниця Олена Пчiлка, мати Лесi Украïнки) згадувала, що "книжок... Михайло перечитав ще в гiмназiï таку силу i таких авторiв, що багато учнiв середнiх шкiл пiзнiших часiв... здивувались би, почувши, що мiж тими авторами були й такi... як Шлосер, Маколей, Прескот, Гiзо". Восени 1859 року М.Драгоманов вступає на iсторико-фiлологiчний факультет Киïвського унiверситету. Тут у нього з Їявляються значно ширшi i бiльшi можливостi вдосконалювати свою загальну освiту, повнiше i живiше знайомитися з тими суспiльними i полiтичними процесами, що постiйно зароджувалися у неспокiйному студентському середовищi. Унiверситет тих часiв являв собою один iз найважливiших осередкiв наукового, культурного i громадського життя. Значною мiрою це була заслуга попечителя цього закладу, славетного хiрурга М.Пирогова, який "допустив у Києвi de facto академiчну свободу, схожу на європейську". М.Драгоманов намагався встигати й органiчно поєднувати процес навчання з практичною громадською роботою, на яку пiдштовхували розбудженi загальною ситуацiєю полiтичнi настроï. Етапним у справi становлення М.Драгоманова як полiтичного i громадського дiяча став його виступ над труною Шевченка у Києвi, коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечоï гори. Слова, сказанi тодi ще юним промовцем: "Кожний, хто йде служити народу, тим самим надiває на себе терновий вiнець", - виявилися пророчими. У 1863 роцi М.Драгоманов стає членом Громади. Цi об
Їєднання виникали як форма пробудження свiдомостi нацiональноï iнтелiгенцiï до пiзнання украïнськоï лiтератури, iсторiï, культури,народного побуту, права. Пiзнiше у 70-х рр. з Їявилися новi, молодi Громади, в статутах яких уже стояло питання про "самостiйне полiтичне iснування" Украïни з "виборним народним правлiнням". З середини 60-х рокiв становлення М.Драгоманова як ученого вiдбувається у тiсному взаємозв
Їязку з його публiцистичною дiяль-нiстю. По сутi, в цих роботах М.Драгоманова
- iсторичних, етнографiчних, фiлологiчних, соцiологiчних - мимоволi вiдбувається змiщення акцентування на полiтичне пiдгрунтя означуваного питання. У 1871 роцi Киïвський унiверситет вiдряджає М.Драгоманова за кордон. Замiсть запланованих двох рокiв молодий учений пробув там майже три, вiдвiдавши за цей час Берлiн, Прагу, Вiдень, Флоренцiю, Гейдельберг, Львiв. Особливе мiсце в полiтично-публiцистичнiй дiяльностi М.Драгоманова посiдає Галичина. Вiн був одним з перших, хто намагався розбудити галицьке громадське життя, пiднести рiвень суспiльноï свiдомостi. Трирiчне закордонне турне М.Драгоманова було надзвичайно плiдним для молодого вченого. Вiн тепер мiг критично оглянути й оцiнити своï переконання, зiставляючи ïх з наочним захiдноєвропейським досвiдом. Наступ реакцiï, повторне запровадження утискiв проти вiдроджуваних проявiв украïнськоï культури змусили М.Драгоманова виïхати за кордон i стати полiтичним емiгрантом. Восени 1875 року Михайло Петрович через Галичину та Угорщину вирушає до Вiдня з намiром створити там осередок нацiональноï полiтичноï думки, започаткувати випуск украïнськоï газети. Прогресивний громадсько-полiтичний збiрник "Громада" М.Драгоманов створив у Женевi восени 1876р. Було видано п Їять томiв збiрника. Головна тема "Громади" - дати якнайбiльше матерiалiв для вивчення Украïни i ïï народу, його духовних починань i устремлiнь до свободи i рiвностi серед свiтовоï спiльноти. З другоï половини 80-х рр. М.Драгоманова запрошують до спiвпрацi ряд провiдних видань Галичини. Становлення i розвиток радикальних рухiв у Захiднiй Украïнi, за свiдченням I.Франка, стало останньою i, мабуть, найбiльшою радiстю в життi Драгоманова. У 1889 роцi Михайла Петровича запрошують на кафедру загальноï iсторiï iсторико-фiлологiчного факультету Софiйського унiверситету Болгарiï. Iм Їя М.Драгоманова асоцiювалося в свiдомостi прогресивноï громадськостi з боротьбою слов Їянських народiв за свободу, автономiю, братерство. Виважений i проникливий полiтик, М.Драгоманов мучився тiєю задушливою загальною атмосферою, що склалася на теренах Росiйськоï iмперiï у ставленнi до нацiональних меншин. Це був перiод перед черговим тотальним наступом на вiльнолюбний настрiй народу. "Пригнiчений стан духу значною мiрою збiльшується вiд усвiдомлення печального стану справ в Украïнi", - так свiдчила Леся Украïнка про останнi днi життя М.Драгоманова. Тимчасовi полiпшення загального стану сприяли сплескам творчого пiднесення, але несподiвана смерть вiд розриву аорти 20 червня 1895 року обiрвала життя великого вченого i громадського дiяча. Похований М.Драгоманов у Софiï. Громадська дiяльнiсть i творча спадщина М.Драгоманова забезпечили йому особливе мiсце в iсторiï суспiльно-полiтичноï i правовоï думки не тiльки Украïни. Його можна назвати творцем своєрiдноï конституцiоналiстичноï теорiï, палким прихильником збагачення вiтчизняноï полiтики й права цiнностями свiтового досвiду. "Драгоманов перший iз росiйських публiцистiв дав росiйськiй демократiï широку i ясну програму... перший блискуче й доступно пояснив змiст i значення конституцiйного ладу, особливо прав особи та принципiв самоуправлiння..." - оцiнюючи дiяльнiсть М.Драгоманова, зазначив П.Струве. Ще ширше означив рiзнобiчну дiяльнiсть М.Драгоманова на користь украïнського суспiльства I.Франко, називаючи його "духовним батьком", "великим критиком i бистрим, iсторично вишколеним умом", "найбiльшим публiцистичним талантом нашоï нацiï", "могутньою постаттю" i "правдивим учителем". Своєрiднiсть М.Драгоманова як прогресивного полiтичного i громадського дiяча криється перш за все в його широкому, полiаспектному пiдходi до такого важливого поняття, як "конституцiоналiзм", яке вiн нерiдко доповнював, збагачував, iнколи навiть ототожнюючи його з поняттям полiтичноï свободи. Драгомановське розумiння конституцiоналiзму включало в себе такi чинники, як полiтична свобода суспiльства i особистостi, що реалiзувалася через народне представництво в центрi, самоуправлiння на мiсцях, дотримання прав i свобод людини. Великого значення з огляду на iсторичну перспективу i розвиток нинiшньоï суспiльно-полiтичноï ситуацiï у свiтi набуває уявлення М.Драгоманова про визначальний критерiй i мету всiх рiзноманiтних суспiльних вiдносин: "Основними для формування тих вiдносин... повиннi бути поперед усього основнi права чоловiка - свобода думки й слова, зборiв та коалiцiй, толеранцiя полiтичних та релiгiйних переконань... вiри й безвiрства". Виваженим, дiалектично та iсторично обгрунтованим було переконання вченого, що попри все тi вiдносини "нiколи в цiлiм свiтi не будуть шанобливо однаковi...". Драгоманов чiтко окреслив i можливостi загальних революцiйних процесiв. Вiн був упевнений, що будь-яка революцiя має в основi своïй полiтичний характер, мiняє полiтичнi форми панування, але "...не має сили сотворити новий лад суспiльного життя, бо сей мусить органiчно i звiльна виростати з попереднiх, як дерево з даного грунту, а продиктувати його нiякими едиктами не можна". Послiдовно i твердо вiн вiдстоював еволюцiйну правоту будь-якого розвитку, вважаючи революцiï явищами спонтанними й короткочасовими, хоча все в тому ж загальному тонi iсторичного поступу. Як точно i правильно пiдмiтив I.Франко, "Драгоманов - еволюцiонiст, вiрив у ненастанний органiчний розвiй не лише в сферi матерiальних явищ, але також у сферi духу, вiри, лiтератури й етики. Властивим плодючим елементом у тiй еволюцiï вважав людське - iндивiдуум, його душу, волю й iнтелiгенцiю (розум)". Сила iсторичного методу М.Драгоманова в тому, що вчений i публiцист умiв органiчно сприймати в єдностi конкретного iсторичного процесу загальне й осiбне, нацiональне i вселюдське, iндивiдуальне й суспiльне у ïх найтiснiшому взаємозв Їязку. Керуючись принципами культурного синтезу нацiонального та iнтернацiонального, Михайло Петрович Драгоманов показав, теоретично обгрунтувавши, що в такому поєднаннi нема суперечностi, i провiв цей принцип через проблеми конституцiоналiзму, полiтичноï свободи, прав людини, нацiонального самовизначення, мiсцевого самоврядування, полiтичноï боротьби, подав порiвняльний нарис полiтичних iдей, намiтив вiхи поступу на майбутнє i створив всебiчну i повну картину свого сьогодення. "Своïм писанням, зарiвно як i прикладом свого життя, вiн дав нам високий взiрець неустрашеного i незламного борця поперед усього за свободу думки, дослiду, критики та розвою людськоï одиницi й народiв i через те все буде предметом гордостi i честю для народу, що видав такого чоловiка",
- писав I.Франко, не зайво нагадуючи украïнському люду про його достойника. Унiкальнiсть постатi М.Драгоманова як ученого не тiльки, вiрнiше не стiльки в площинi полiтичноï публiцистики, як у сферi власне полiтологiï. Його можна вважати засновником нацiональноï полiтологiï, iсториком полiтичних учень. Саме вiн створив нариснi добiрки про розвиток полiтичних iдей у краïнах Захiдноï Європи, всебiчно розглянувши теорiю освiченого абсолютизму, лiбералiзму, i, запозичивши ряд основних прогресивних положень iз декiлькох напрямкiв, подав концентроване обгрунтування своєï конституцiйно-правовоï доктрини. "Вся практична мудрiсть людська може бути в тому, щоб убачити напрямок духу свiтового, його мiру, закон i послужитись тим рухом. Iнакше рух той пiде проти нас, роздавить нас", - так виводив вiн своє розумiння пошуку шляхiв розвитку. Найвищий прояв мудростi
- осягнути закон об Їєктивного розвитку iсторiï, вiдчути його, пiдлаштуватися пiд нього, вiдповiдати його вимогам i потребам, а це значить - єдино правильно визначити своï можливостi i докласти максимум зусиль для ïх реалiзацiï. У цiй мудростi концентрується увесь вiковий досвiд нацiï, а тому надзвичайно важливо скористатися ним якомога повнiше. Звiсно, розумiння i пiзнання цих законiв М.Драгомановим позначалося як зовнiшнiми обставинами, так i внутрiшнiм вiдчуттям. Найкраще ж пояснення - виправдання тому зробив I.Франко, оцiнюючи багатогранну дiяльнiсть видатного вченого: "Вiн не написав анi одного слова, котре б не вiдносилося до живих людей, до живих обставин i до тих питань, котрi так чи iнакше порушують думки i чуття окружаючоï його громади. Оте живе чуття, той бистрий погляд, що завсiгда добачує потреби хвилi i вмiє найти для них вiдповiдний вираз i вiдповiдне заспокоєння, найлiпше характеризує нам самого Драгоманова". Вияви тоï мудростi - i сьогоднi серед дороговказних орiєнтирiв суспiльного поступу.
** Це була натура ясна... прозора. Глибока щирiсть i рiдкiсна чеснiсть душi
- це були в нього риси, що впадали в очi. Нiчого вiн не ховав i нi з чим не ховався - його слова та вчинки були достеменним вiдбитком його душi. /**Д.Овсянико-Куликовський.**/
** Для Украïни Драгоманов справдi був тим "апостолом правди i науки", що його з такою тугою виглядав народ перед смертю Шевченка. /**С.Єфремов.**/
** Народ, що не шанує своïх великих людей, не варт звання освiченим народом... Драгоманов для нас є чимось бiльше, як заслуженим чоловiком. Ми в нiм шануємо друга, вчителя, провiдника... Голос єго був для нас заохотою, осторогою, вказiвкою, куди йти, голосом сумлiння... /**I.Франко.**/ ** М.Драгоманов, що був великим украïнським душоловом, тримався i в лiтературi, i в полiтицi, i в приватному життi тiï засади, що "чистое дело требует чистых средств", i тримався ïï до кiнця з великою завзятiстю i невмолимiстю... /**Леся Украïнка.**/
Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895) публiцист, iсторик, лiтературознавець, фольклорист, економiст, фiлософ, громадський дiяч Народився Михайло Петрович Драгоманов 18 вересня 1841 року в Гадячi на Полтавщинi. Батьки, дрiбнопомiснi дворяни, нащадки козацькоï старшини, були освiченими людьми, подiляли лiберальнi для свого часу погляди. "Я надто зобов


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация