Iлля ДУБИНСЬКИЙ


Дубинський Iлля Володимирович народився 29 березня 1898 року в селi Бутенки на Полтавщинi в сiм'ï службовця. В 1917 роцi закiнчив Кобеляцьке комерцiйне училище. Наступного року був прийнятий в мiсцеву пiдпiльну бiльшовицьку органiзацiю i добровольцем вступив до партизанського загону пiд командуванням Упиря.
З травня 1919 року воював проти Денiкiна, Врангеля, Петлюри, отаманiв Махна, Тютюнника, Палiя, командував кавалерiйським полком, а затим кавдивiзiєю Червоного козацтва. Був тяжко поранений. З 1924 по 1927 рiк навчався у Вiйськовiй академiï iменi Фрунзе (Москва), пiсля чого служив начальником штабу кав-дивiзiï (Проскурiв), вiйськовим iнспектором Наркомосу Украïни (Харкiв), спецкомiсаром Раднаркому УРСР (Киïв), командиром важкоï танковоï бригади (Киïв), заступником начальника Вищого бронетанкового училища (Казань).
Лiтературна дiяльнiсть Дубинського почалася в 1923 роцi, коли вiн став спiвробiтничати в газетi "Красная звезда" i журналах "Армия и революция", "Война и революция". У 20-30-х роках з'являються друком його книжки, присвяченi ратним подвигам Червоноï Армiï: "Рейды конницы" (1927), "Национальные войска" (1928), "О войне будущего" i "Перелом" (1930), "Залiзнi бiйцi" i "Контрудар" (1931), "Вiдвага" (1932), "Корпус Червоного козацтва" (1932), "Золота Липа" (1933), "Броня Советов" (1936).
У липнi 1937 року був репресований у Казанi у так званiй "справi вiйськових" i заочно засуджений Верховним судом СРСР на п'ять рокiв таборiв суворого режиму. Пiсля вiдбуття покарання зiсланий на безстрокове поселення в Сибiр, де працював трактористом i комбайнером у Танеєвськiй МТС Красноярського краю.
Пiсля смертi Сталiна справу Дубинського було переглянуто Верховним судом СРСР, i в липнi 1956 року вiн був повнiстю вiдновлений у громадянських правах i вiйськовому званнi полковника.
Пiсля звiльнення жив i працював у Києвi.
Помер 7 жовтня 1989 року. Олекса Мусiєнко ЛУ 25.07.1991
Iлля ДУБИНСЬКИЙ