Михайло ДУБОВИК


Дубовик Михайло Тадейович народився 31 грудня 1900 року в селi Межирiч Лебединськзго повiту на Сумщинi в сiм'ï гончаря.
1927 року закiнчив Днiпропетровський iнститут народноï освiти. Працював учителем, потiм журналiстом у газетах "Зiрка", "Майбутня змiна" (Днiпропетровськ), "Кiно", "Селянська газета", "Лiтературна газета" (Киïв), лiтконсультантом Кабiнету молодого автора при редакцiï газети "Пролетарська правда".
Першi вiршi опублiкував у днiпропетровських газетах та журналi "Зоря". Видрукував поетичнi збiрки "Вежi", "Змагання" (1930), "Тепловiй" (1940), "Багряний листопад" (1941). Належав до лiтературноï органiзацiï "Плуг".
Як пояснює М. Дубовик у власноручно написанiй бiографiï, його все життя морально пригнiчував той факт, що 1919 року, ще учнем Марiупольськоï вчительськоï гiмназiï, вiн потрапив разом зi своïми однокурсниками пiд примусову денiкiнську мобiлiзацiю, хоча невдовзi дезертирував з армiï бiлих i перейшов на бiк Червоноï Армiï. У зв'язку з тим вимушеним i дуже короткочасним перебуванням у бiлих вiн 1924 року був виключений з iнституту, але згодом вiдновлений. Вважаючи себе заплямованим, М. Дубовик часом впадав у песимiзм, що позначилося й на окремих його поезiях.
Арештований у Києвi 25 червня 1941 року.
В обвинувальному висновку, затвердженому наркомом внутрiшнiх справ УРСР Мсшиком, зазначено, що М.Дубовик "упродовж 1939-41 рокiв був учасником контрреволюцiйноï органiзацiï "САД-СУЛА", за завданням якоï складав i надсилав анонiмнi документи рiзко контрреволюцiйного фашистсько-терористичного характеру на адреси письменникiв Украïни, всiляко зводячи наклепи на радянську лiтературу". Окрiм цього, йому iнкримiнувалося, що в 1917 роцi вiн "був активним учасником нацiоналiстичноï органiзацiï "Просвiта", за завданням якоï займався розповсюдженням контрреволюцiйноï нацiоналiстичноï лiтератури".
На основний пункт звинувачення М. Дубовик дав категоричну вiдповiдь: "Нiколи я не писав нiяких антирадянських листiв i нiкому не посилав. Нiколи нi до яких контрреволюцiйних партiй i органiзацiй не належав".
Єдиним доказом вини Миколи Дубовика був акт Киïвського iнституту науково-судовоï експертизи вiд 23 червня 1941 року. Саме вiн i вирiшив долю письменника. У судово-слiдчiй справi зберiгається довiдка про те, що за постановою наркома внутрiшнiх справ УРСР i прокурора УРСР М. Дубовик розстрiляний 7 липня 1941 року.
Пiсля смертi Сталiна на клопотання правлiння Спiлки письменникiв Украïни справу М. Дубовика було переглянуто, постановою судовоï колегiï в кримiнальних справах Верховного суду СРСР вiд 28 вересня 1955 року вiн реабiлiтований посмертно.
Повторна графiчна експертиза, виконана в науково-дослiднiй кримiналiстичнiй лабораторiï Всесоюзного iнституту юридичних наук (акт вiд 27 травня 1954 року), не пiдтвердила авторства М. Дубовика як виконавця документiв, що розповсюджувалися анонiмно в Києвi напередоднi вiйни. Iван Iльєнко ЛУ 25.07.1991
Михайло ДУБОВИК