Василь Еллан-Блакитний (1894 - 1925)


Поет, журналiст, полiтичний i державний дiяч, публiцист, редактор урядовоï газети "Вiстi ВУЦВК" та деяких iнших видань вiн, за визнанням М. Зерова, був "сильною, впливовою постаттю" на лiтературному полi. В. М. Елланський (лiтературнi псевдонiми - Василь Еллан, В. Блакитний, Валер Проноза, А. Орталь та iн.) народився 12 сiчня 1894р. в с. Козел (тепер - Михайло-Коцюбинське) на Чернiгiвщинi в родинi священика. Вчився Василь у Чернiгiвськiй бурсi, а потiм - у духовнiй семiнарiï, якоï щиро не любив. По закiнченнi четвертого класу (1914) вступив на економiчне вiддiлення Киïвського комерцiйного iнституту (де вже навчався його давнiй, ще з бурси, товариш - П. Тичина). Але iнститут не закiнчив: "сурмами свiтовими 17-й рiк заграв" (В. Сосюра), i недавнього студента захопив вир революцiï. А до того, ще в Чернiговi, були вiдвiдини разом з П. Тичиною та iншими знаменитих "субот" у вiтальнi М. Коцюбинського, першi вiршi та доброзичлива увага майстра.
Вiд революцiйних гурткiв, вiд товариств "Просвiти" та участi в органiзацiï повiтового селянського з'ïзду на початку лiта 1917р. В. Елланський приходить до партiï украïнських есерiв, стає ïï активiстом, а незабаром головою ïï Чернiгiвського губернського комiтету. На початку 1918р. значна частина членiв УПСР за активноï участi В. Блакитного пориває з основним ïï ядром i створює партiю украïнських лiвих есерiв. За назвою свого центрального органу - газети "Боротьба", редактором якоï був В. Блакитний, - ïï члени стали називати себе боротьбистами, пiзнiше - украïнськими комунiстами-боротьбистами. Вони, без сумнiву, були однiєю з найлiвiших партiй украïнськоï революцiйноï демократiï, у 1919
- 1920 pp. спiльно з бiльшовиками входили до складу радянських урядiв Украïни, маючи свiй вiдмiнний вiд бiльшовицького погляд на нацiональне питання. У березнi 1920p. боротьбисти об'єдналися з КП(б)У, а в 30-тi роки майже всi були знищенi фiзично i оббрiханi, очорненi морально, - посмертно цiєï долi не уникнув, зокрема, i В. Еллан-Блакитний.
В. Блакитний був безпосереднiм учасником багатьох подiй в Украïнi як активiст "лiвоï орiєнтацiï". У мирнi роки своï службовi пости й досить високе становище в державних органах В. Блакитний використовує переважно для збирання сил украïнськоï лiтератури, культури загалом. Декого з майбутнiх вiдомих письменникiв, як, скажiмо, Остапа Вишню, вiн витяг з пiдвалiв ЧК i залучив до роботи в "Вiстях", багатьом допомiг у ïхньому творчому й громадському становленнi. З його iменем пов'язане створення тижневика-додатка до "Вiстей" - "Лiтература. Наука. Мистецтво" (згодом - "Культура i побут"), журналiв "Всесвiт" i "Червоний перець". Одне з перших лiтературних об'єднань пiсля 1920p. в Украïнi - спiлка пролетарських письменникiв "Гарт" - теж було засноване з iнiцiативи В. Блакитного, який його i очолив. До "Гарту" входили вже вiдомi на той час письменники - П. Тичина, М. Хвильовий, В. Сосюра, М. Йогансен, I. Кулик, В. Полiщук та iн.
З раннього дитинства В. Еллан-Блакитний хворiв на тяжку недугу серця, яка й звела його в могилу на 32-му роцi життя - 4 грудня 1925p. Згодом iм'я поета було надовго приречене на забуття, лише пiсля 1956p. знову почали видавати його твори. Повсякденна напруга життя революцiонера, одного з "перших хоробрих", спади й пiднесення боротьби, сувора й знадлива романтика "червоних зiр", iлюзорнi, хоча й поширенi свого часу, сподiвання на свiтову революцiю - без усього цього не збагнути нi пафосу поезiï В. Еллана, нi самоï його кипучоï натури. Син своєï драматичноï доби, ïï романтик, а почасти, в душевних глибинах, i ïï трагiк - таким вiн був у життi й творчостi. У раннiх вiршах В. Еллана (вони вiдомi вiд 1912р.) ще легко помiтити популярнi поетизми тих часiв i досить вiддаленi вiдгомони таких поетiв, як М. Вороний, О. Олесь, Г. Чупринка. Рiзнотонна й мозаïка мiнливих юнацьких настроïв, проте невдовзi в нiй починають домiнувати характернi вольовi оптимiстичнi мотиви
- "Той не буде плазом долi, хто гартується в огнi!" ("Юний лад").
У лютому 1917р. написана поезiя в прозi "Украïнi (Зi старих зшиткiв)"
- твiр цiлком своєрiдний в тогочаснiй украïнськiй поезiï, хоча, звичайно, не все в ньому сприйме сучасний читач. В своєму поривi до соцiалiстичного iдеалу молодий поет виявляв такий безоглядний максималiзм
- "Хай зникне Минуле в iм'я Будучини!", - на догоду якому ладен був вирубати вишневi садки i висадити в повiтря старовиннi церкви, хоча апологетом такого тупого нищення вiн насправдi нiколи не був.
Про вплив, який мала поезiя В. Еллана-Блакитного в пореволюцiйнi роки, свiдчить автобiографiчний вiрш М. Бажана "Дебора". Революцiйна романтика, яка в Уманi 1920
- 1921 pp. захмелювала майбутнього поета i його друзiв, асоцiювалася головним чином з iменами трьох украïнських спiвцiв своєï доби: "...Вчать нас нечуваних нами пiсень Тичина, Блакитний, Чумак". Поезiя В. Еллана
- це твори високоï вольовоï напруги, що iмпонували сучасникам своïми рвучкими гаслами й конденсованими образними "формулами" соцiальних переживань: Муром затято обрiй. Вдарте з розгону: р-раз... Ми - тiльки першi хоробрi, Мiльйон пiдпирає нас. ("Удари молота") Образний свiт В. Еллана (основна частина його лiрики була написана в 1917
- 1920 pp., склавши збiрку "Удари молота i серця") - це свiт, яким бачить його революцiонер, що визнав за закон свого життя боротьбу й саможертовнiсть (з усiм ïï аскетизмом i... неувагою до "простих" життєвих реалiй тих самих "мiльйонiв", за якi вiн бореться). Свiт, що має широкi просторовi координати: вiд тюремноï камери ("До берегiв") i киïвськоï вулицi до Кремля, Будапешта, Парижа, цiлоï Європи i, зрештою, планети! Свiт, в якому "кожен день мобiлiзацiï й черги, з остюками хлiба крайки", але в якому навiть це притишене визнання супроводжується застережливим окликом лiричного героя, точнiше, його другого, непiддатного хитанням i панiцi, "я": "Хто там спiває тужливi пiснi? Хто там спiває?" ("На обважнiлi..."). Поетичнi уявлення про дiйснiсть концентруються в цьому свiтi здебiльшого навколо новiтньоï соцiальноï символiки й близькоï до неï системи понять-образiв. Тут i такi характернi для В. Еллана "зорi", зрозумiло, червонi, i "комуна", i рiзнi "буруни" та "бурi", i Кремль, як антитеза "Бастiлiям", i знов-таки суто елланiвськi "удари молота" в такт з "ударами серця". Символiчна червона барва взагалi домiнує в творах В. Еллана (хоча в його раннiй лiрицi превалюють романтичнi блакитна та синя барви, недарма перша з них стала псевдонiмом поета). Широку популярнiсть принесли В. Еллану такi вiршi, як "Вперед", "Пiсля Крейцеровоï сонати", "Червонi зорi", "Удари молота", "На чатах", "В розгулi" та iн., сповненi високоï й водночас щиро-лiричноï патетики.
Але є у В. Еллана i вiршi конкретно-розповiдноï тональностi, i серед них
- "Повстання", один з найкращих у його спадщинi. Щойно згадану iнтонацiйну експресiю змiнюють у "Повстаннi" неквапнi оповiднi ритми; майже емблематичну символiку - докладнi предметнi описи з виразними деталями; "монохромну" бадьорiсть
- гiркувата сполука невимовного жалю з утвердженням, освяченням героïчного подвижництва: ...А надвечiр - все укрив туман, Снiг лягав (так м'яко - м'яко танув...) На зацiплений в руках наган, На червоно-чорну рану. ("Повстання") Все це знов i знов пiдносить дуже важливе для всiєï тогочасноï поезiï питання про взаємовiдношення особистого й загального, iнтимно-людського та соцiального в духовному свiтi. Найбiльш загострено ця проблема була окреслена у вiршi "Пiсля Крейцеровоï сонати" з його знаменитими першими рядками: "Покласти б голову в колiна... Вiдчути б руку на чолi..." Сентиментальнiсть! Хай загине i пам'ять нiжних на землi". Але, незважаючи на категоричнiсть цього присуду, конфлiкт мiж серцем i розумом поета тут цiлком очевидний, так чи так вiн присутнiй в iнших поезiях В. Еллана - аж до кiнця його життя. Пiсля 1921 - 1922 pp. творча активнiсть В. Еллана в галузi лiричноï поезiï поволi спадає. Дехто пояснює це тим, що поет, розчарований, за певними припущеннями, непом, "заморозив" (М. Зеров) чи навiть "повiсив" (М. Хвильовий) у собi лiрика. Часто цитований у цьому зв'язку вiрш "На обважнiлi, розпатланi нерви..." (1922) справдi свiдчив про дисонанси в свiдомостi поета, викликанi загальною ситуацiєю в краïнi, на явища якоï вiн вiдтепер реагує переважно сатиричною поезiєю. Один з небагатьох виняткiв є й "Ранок" (1923), який можна назвати поетичним заповiтом В. Еллана: Ясним поглядом очей у очi прямо I гучним, бадьорим криком-спiвом: - Го-го-го... Приходьте, Повоюймо! ("Ранок") Як редактор "Вiстей" В. Блакитний, часто виступав i в "амплуа" Валера Пронози
- поета-сатирика, який по-своєму коментував i роз'яснював подiï внутрiшнього й мiжнародного життя. Протягом 1924 - 1925 pp. вiн видав три книжки цiєï вiршованоï газетноï сатири
- "Нотатки олiвцем", "Радянська гiрчиця", "Державний розум". Тiсна прив'язанiсть до "злоби дня", а часом i кваплива приблизнiсть лiтературного виконання полишають сьогоднi за значною частиною цiєï сатиричноï поезiï головним чином iсторико-лiтературне i, сказати б, iсторико-соцiологiчне значення. Але було у Валера Пронози й чимало талановитого, дотепного ("Чванько", "Пiсенька з прозаïчним кiнцем", "Лулу", "Тиша в Гамбурзi", "Героïчна поема", "Патрiотична присяга"). Автором "веселих i влучних пародiй на украïнських поетiв" назвав Еллана (тут
- Маркiза Попелястого) М. Зеров. Справдi, вiн умiв iронiчно "перевтiлюватись" в Я. Мамонтова, Я. Савченка, Н. Кибальчича, В. Тарноградського та iнших авторiв, комiчно акцентуючи найхарактернiше в ïхнiх стильових манерах.
Творчу багатограннiсть В. Блакитного-письменника засвiдчують i низка його новелiстичних етюдiв та начеркiв ("Фабрична", "Лист без адреси", "Нашi днi" та iн.), i значна за обсягом публiцистична проза полiтичноï та загальнокультурноï тематики, а також низка вагомих статей i виступiв iз питань лiтератури й мистецтва. В. Блакитний був одним з перших теоретикiв i критикiв украïнськоï лiтератури. Визначальною в його естетико-лiтературних мiркуваннях була iдея соцiальноï ролi мистецтва. Водночас вiн пiддавав критицi пролеткульт, з остаточною яснiстю квалiфiкувавши його 1925р. як "революцiйну" манiловщину, в основi якоï лежить "вiра у всемогутню силу кабiнетного плану, декрету, тез чи резолюцiï". Оволодiти "всiм цiнним iз здобуткiв попереднiх поколiнь, не замикаючись у рамках якоïсь "своєï", специфiчно пролетарськоï культури", - так мислив В. Блакитний магiстральну лiнiю пожовтневого культурного розвитку.
В. Еллан-Блакитний нiколи не забував i про нацiональну культуру. Закликаючи зробити украïнську мову "мовою Жовтня", вiн мав на увазi широке ïï впровадження в усi сфери державного й суспiльного життя: досить смiливе бажання для 1922р., коли "Вiстi" лише недавно перестали бути "Известиями", а центральний орган КП(б)У - газета "Коммунист" - виходив росiйською мовою!

Л. Новиченко Iсторiя украïнськоï лiтератури ХХ ст. - Кн. 2. - К.: Либiдь, 1998.

Василь Еллан-Блакитний (1894 - 1925)