<< Главная страница

Василь Еллан-Блакитний (1894-1925) Василь Михайлович Елланський народився 12 сiчня 1894 року у родинi священика в селi Козлi (тепер - Михайло-Коцюбинське) на Чернiгiвщинi. Михайло Елланський - батько письменника - рано помер i залишив трьох синiв i дочку на утриманнi матерi. Почалося тяжке, нужденне життя, в якому єдиним джерелом iснування була материна пенсiя. Дiтей треба було вчити, тому за два роки до початку революцiï 1905 року сiм'я Елланських переïхала до Чернiгова. Спершу жили в дешевiй найманiй квартирi в Холоднiм Яру, на околицi мiста. 1906 року з допомогою родичiв матерi вдалося купити невеличкий будинок, що мiстився в глухому завулковi на вулицi Селюка, - 24-а. Тут i прожив Василь аж до вiд'ïзду в Киïв, тобто до осенi 1914 року. Та й пiсля того частенько навiдувався вiн сюди, а 1917 року майже цiлий рiк разом з родиною мешкав у Чернiговi. Ще за життя, батько Василя категорично запевняв, що не пустить дiтей попiвською стежкою. Тiєï ж думки була й мати, але матерiальнi умови були такi злиденнi, що вона мусила вiддати дiтей до духовноï школи, де ïм було гарантоване безкоштовне навчання. Старший брат Василя, що жив у Чернiговi при бурсi, захворiв i помер. Тому, оселившись у Чернiговi, мати тримала Василя при собi. Вчитись Василь почав рано, але до духовноï семiнарiï вступив лише в десять рокiв, бо мати, пригнiчена смертю старшого сина, тремтiла над слабим на здоров'я Василем. У школi вiн вчився погано i двiчi залишався в одному класi. Перешкоджало навчанню погане здоров'я, а ще бiльше - читання книжок. Навiть обiдаючи, вiн мав коло себе книжку.


З 1910 року письменник навчається у Чернiгiвськiй духовнiй семiнарiï, яку щиро не любить. Вiдвiдує знаменитi "суботи" у вiтальнi М.Коцюбинського, де його першi вiршi сприйнятi з доброзичливою увагою майстра. По закiнченнi четвертого класу (1914) вступає на економiчне вiддiлення Киïвського комерцiйного iнституту, де вже навчався його давнiй, ще з бурси, приятель - П.Тичина. Соцiально-економiчнi дисциплiни, що викладалися тут, були до душi молодому В.Елланському. Проте iнститут вiн теж не закiнчив: "сурмами свiтовими 17-й рiк заграв" (В.Сосюра) i недавнiй студент з головою пiрнув у революцiйну роботу: революцiйнi гуртки, товариства "Просвiти", участь в органiзацiï повiтового селянського з'ïзду на початку лiта 1917 року... Все це закономiрно приводить В.Елланського до партiï украïнських есерiв. Вiн стає ïï активiстом, а незабаром i головою ïï Чернiгiвського губернського комiтету. За часiв Центральноï Ради Василь Михайлович потрапляє до Лук'янiвськоï в'язницi за антиурядове звернення "До робiтникiв i селян Украïни". В неспокiйнi революцiйнi роки В.Елланський бере участь у створеннi пiдпiльноï друкарнi в Одесi, керує повстанням проти гетьмана в Полтавi, пiд час наступу Денiкiна, переховуючись у сторожцi на Байковому цвинтарi, керує киïвським боротьбiстським пiдпiллям. Пiсля злиття украïнських комунiстiв-боротьбистiв з КП(б)У веде неухильну боротьбу проти шовiнiстичних та нацiонал-нiгiлiстичних тенденцiй у партiï й державi ("опозицiйна" промова В.Блакитного на конференцiï КП(б)У в листопадi 1920 року), кидає всi своï сили й енергiю на органiзацiю культурного вiдродження в УРСР. Перший i незмiнний редактор урядовоï газети "Вiстi" та додатка до неï - "Лiтература. Наука. Мистецтво" (пiзнiша назва - "Культура i побут"). Заснував i редагував журнали "Всесвiт", "Червоний перець". Певний час є головою колегiï Державного видавництва Украïни. Органiзатор i керiвник першоï спiлки пролетарських письменникiв "Гарт", що мало фiлiï у багатьох мiстах Украïни i навiть у Канадi. До "Гарту" входили вже вiдомi на той час письменники - Павло Тичина, Микола Хвильовий, Володимир Сосюра, Майк Йогансен, Микола Кулiш, Валерiан Полiщук та iн. Тяжка недугу серця, яку з раннього дитинства мав Еллан-Блакитний, спричинилася до його смертi на 32-му роцi життя. 4 грудня 1925 року Василь Михайлович помер. Згодом iм'я поета було приречене на довготривале забуття: його було проголошено "буржуазним нацiоналiстом", "бандитом" i посмертно винесено вищу мiру покарання.
1934 року було демонтовано пам'ятник В.Еллану-Блакитному, поставлений його друзями в Харковi. Твори письменника були забороненi, а всi його товаришi по партiï боротьбистiв розстрiлянi чи засланi на сибiрську каторгу. В.Еллан почав писати вiршi з 1912 року. 1917 року поет пише вiрш "Вперед" ("Нi слова про втому!"), що став у поезiï Василя Еллана-Блакитного тiєю вiхою, що позначила вступ автора у перiод творчоï зрiлостi. Образний свiт його поезiï (основна частина його лiрики написана 1917-1920 рокiв) - це свiт "яким бачить його революцiонер, що визнав за закон свого життя боротьбу й саможертовнiсть з усiм ïï аскетизмом i "неувагою" до "простих" життєвих реалiй тих самих "мiльйонiв", за якi вiн бореться. Свiт, чиï просторовi координати простягаються "вiд тюремноï камери оберегiв" i киïвськоï вулицi - до Кремля, Будапешта, Парижа, цiлоï Європи i, зрештою, всiєï планети! У свiтi поета "кожен день мобiлiзацiï й черги, з остюками хлiба крайки", але в якому навiть це притишене визнання супроводжується застережливим окриком лiричного героя, точнiше, його другого, непiддатного хитанням i панiцi, "я": "Хто там спiває тужливi пiснi? Хто там спiває?" ("На обважнiм
Ї") Такi основнi мотиви його лiричноï збiрки "Удари молота i серця" (Киïв, 1920 р., 24 стор.) Пiсля 1921-1922 рокiв лiричний голос В.Еллана поволi стихає. На ситуацiю в краïнi i мiжнародне життя вiн реагує переважно сатиричною поезiєю. Протягом 1924-1925 рокiв вiн видає три книги вiршованоï газетноï сатири: "Нотатки олiвцем", "Радянська гiрчиця", "Державний розум". В доробку письменника низка новелiстичних етюдiв та начеркiв ("Фабрична", "Лист без адреси", "Нашi днi" та iн.) i значна за обсягом публiцистична проза полiтичноï та загальнокультурноï тематики, а також низка вагомих статей i виступiв iз питань лiтератури й мистецтва. Микола Зеров назвав Еллана автором "веселих i влучних пародiй на украïнських поетiв". Василь Елан - один з перших теоретикiв i критикiв украïнськоï лiтератури, будiвничий новоï Украïни та ïï нацiональноï культури. Вiн закликав зробити украïнську мову "мовою Жовтня", тобто впровадити ïï в усi сфери державного й суспiльного життя. Як згадував Микола Бажан у книзi "Удари серця", - "вся суть його свiтлого, талановитого, бойового, революцiйного життя найповнiше вiдбилась в його вiршах, в глибоких i ясних озерцях, над якими задумливо схиляється майбутнiсть". Твори: Твори у 2 т. (К., 1958); Поезiï (К., 1967); Поезiï (К., 1983).
Лiтература: Адельгейм Є. Василь Еллан (К., 1959).
Василь Еллан-Блакитний (1894-1925) Василь Михайлович Елланський народився 12 сiчня 1894 року у родинi священика в селi Козлi (тепер - Михайло-Коцюбинське) на Чернiгiвщинi. Михайло Елланський - батько письменника - рано помер i залишив трьох синiв i дочку на утриманнi матерi. Почалося тяжке, нужденне життя, в якому єдиним джерелом iснування була материна пенсiя. Дiтей треба було вчити, тому за два роки до початку революцiï 1905 року сiм'я Елланських переïхала до Чернiгова. Спершу жили в дешевiй найманiй квартирi в Холоднiм Яру, на околицi мiста. 1906 року з допомогою родичiв матерi вдалося купити невеличкий будинок, що мiстився в глухому завулковi на вулицi Селюка, - 24-а. Тут i прожив Василь аж до вiд'ïзду в Киïв, тобто до осенi 1914 року. Та й пiсля того частенько навiдувався вiн сюди, а 1917 року майже цiлий рiк разом з родиною мешкав у Чернiговi. Ще за життя, батько Василя категорично запевняв, що не пустить дiтей попiвською стежкою. Тiєï ж думки була й мати, але матерiальнi умови були такi злиденнi, що вона мусила вiддати дiтей до духовноï школи, де ïм було гарантоване безкоштовне навчання. Старший брат Василя, що жив у Чернiговi при бурсi, захворiв i помер. Тому, оселившись у Чернiговi, мати тримала Василя при собi. Вчитись Василь почав рано, але до духовноï семiнарiï вступив лише в десять рокiв, бо мати, пригнiчена смертю старшого сина, тремтiла над слабим на здоров'я Василем. У школi вiн вчився погано i двiчi залишався в одному класi. Перешкоджало навчанню погане здоров'я, а ще бiльше - читання книжок. Навiть обiдаючи, вiн мав коло себе книжку.


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация