Дмитро ФалькIвський (1898-1934) Дмитро Никанорович Фалькiвський (справжнє прiзвище - Левчук) народився 3 листопада 1898 року у селi Великi Липеси (тепер Кобринського району Брестськоï областi) в бiднiй селянськiй родинi. Батько працював робiтником у цегельнi. Дмитро спочатку вчився в сiльськiй школi, потiм у гiмназiï в Брест-Литовську, яку не закiнчив, бо 1915 саме там пролiг один з фронтiв Першоï свiтовоï вiйни.


1920 року Д.Фалькiвський добровольцем вступив до Червоноï Армiï, три роки вiдслужив у органах Надзвичайноï комiсiï Бiлорусiï, про що не любив згадувати. Якщо вже заходилося про це, то розповiдав бiльш нiж стримано. Проте чимало його творiв так чи iнакше допомагають зрозумiти цю особливiсть життєвого шляху поета, бо iнших автобiографiчних свiдчень та матерiалiв надзвичайно мало. Демобiлiзувавшись 1923 року за станом здоров'я, переïхав до Києва, де перебував на журналiстськiй i творчiй роботi. З 1924 року друкується на сторiнках журналiв "Червоний шлях", "Життя й революцiя" - "Всесвiт", "Глобус" та iнших. Перша книжка поезiй Фалькiвського "Чабан" вийшла 1925 року. Окремими видання: "Обрiï" (1927) - "На пожарищi" (1928), "Полiсся" (1931). Першi вiршованi публiкацiï молодого автора та його перша поема "Чекiст" (романтизацiя "червоного терору" в якiй на всi лади оспiвувалась класова ненависть, як єдина i незмiнна цiннiсть "iсторично закономiрноï" диктатури пролетарiату) загубилися в масовому вiршованому потоцi. Однак сам дебют Дмитра Фалькiвського було помiчено. Схвальнi вiдгуки на його адресу дав Б.Коваленко, якому iмпонувала "iдейно чiтка" позицiя поета. Не дивно, що Фалькiвський потрапив спочатку до складу киïвськоï фiлiï "Плугу", очолюваноï С.Щупаком, а потiм - до "Гарту". Однак швидко порвав з ними, заперечуючи жорстку обмеженiсть вульгарно тлумаченоï "пролетарськоï лiтератури".
Пробував шукати себе Фалькiвський i в епiчних жанрах ("Краском", "Селькор", "Iоган", "Тов. Гнат", "Чабан"). Але цi твори не задовольняли автора. Свою поетичну стихiю Дмитро Фалькiвський знайшов у лiрицi. Його лiричнi твори - це сповiдь молодоï людини, яка, вiддавши свою першу юнацьку вiру i запал бiльшовизмовi, побачила безглуздiсть жертв i навiки залишилася з комплексом провини та туги за чистою первiснiстю природи. Класова боротьба, якою освячувалися вбивства, у вiршах поета передається як безглузда боротьба батька з сином, яких обох вбиває кулемет справжнього ворога. Романтика революцiйних воєн у творчостi письменника набирає похмурого зловiсного вiдтiнку, позначеного бiльше фаталiзмом, анiж цiлеспрямованiстю в досягненнi мети. Колись убитi ним жертви в уявi змальованого Фалькiвським чекiста постають цiлком iнакше: I жах один, що жертви душу - Подумать тiльки - душу мають... А так - усе до болю просте. Рука пером сiм раз чиркне, I вийде слово просте: "Розстрiл". (Папiр нiмий... мовчить... не крикне).
Фалькiвський стає членом лiтературного угрупування "Ланка" (з 1926 р. - МАРС), де обстоювалися погляди на мистецтво, близькi до поглядiв неокласикiв та ваплiтян. У доброзичливому оточеннi "ланкiвцiв" - Б.Антоненка-Давидовича, Г.Косинки, В.Пiдмогильного, М.Iвченка, Т.Осьмачки та iнших - Д.Фалькiвський написав своï кращi поезiï. Особливо зближується з Є.Плужником. На новому етапi творчостi Фалькiвський прагне показати глибину нацiональноï трагедiï, коли у полум'ï революцiï багато родин по-живому розтиналось на непримиреннi табори. Вiн обертається в рамках небагатьох тем - вiддає перевагу осiннiй меланхолiйнiй тематицi, присмерковим тонам, приглушеним звукам, оспiвує тугу й жаль, зiв'яле листя, що падає з дерев, самоту i сум.
Для радянських iдеологiчних критикiв такий голос був однозначно ворожим. Психологiчна й ландшафтна тема вiршiв Фалькiвського, його суб'єктивно лiричнi настроï iнтерпретувались бiльшовицькою критикою як невiра в соцiальне будiвництво. Мовляв, тодi як увесь пролетарiат, сповнений ентузiазму, самовiддано працює над побудовою соцiалiстичного суспiльства, поет плекає настроï зневiри. Не забарилися й належнi полiтичнi висновки: Дмитра Фалькiвського з лiтератури було усунено. Виïзна сесiя Московськоï Вiйськовоï колегiï Верховного суду СРСР пiд головуванням Ульрiха та за участю Ричкова i @орячова 14 грудня 1934 року засудила Дмитра Фалькiвського (а також Косинку, Буревiя, Влизька та iн.) до розстрiлу. Письменникам iнкримiнувавши ще й участь у терористичнiй дiяльностi. Вирок був виконаний негайно. Твори: Обрiï (К., 1927); На пожарищi (К., 1928); Полiсся (Харкiв - К., 1931).
Дмитро ФалькIвський (1898-1934) Дмитро Никанорович Фалькiвський (справжнє прiзвище - Левчук) народився 3 листопада 1898 року у селi Великi Липеси (тепер Кобринського району Брестськоï областi) в бiднiй селянськiй родинi. Батько працював робiтником у цегельнi. Дмитро спочатку вчився в сiльськiй школi, потiм у гiмназiï в Брест-Литовську, яку не закiнчив, бо 1915 саме там пролiг один з фронтiв Першоï свiтовоï вiйни.