Франко Iван Якович


(1856-1916) письменник, вчений, перекладач, фiлософ, громадський дiяч Народився 27 серпня 1856 р. в селi Нагуєвичi (нинi с. Iвана Франка) Львiвськоï областi. Пiсля Дрогобицькоï гiмназiï вступив до Львiвського унiверситету. Через 16 рокiв закiнчує Чернiвецький унiверситет. У 1893 р. захистив у Вiднi докторську дисертацiю. Органiзатор видань "Громадський друг", "Дзвiн", "Молот". Його друкована спадщина сягає 50 томiв "Зiбрання творiв". Вiдомий визначними творами полiтичноï лiрики: "Гiмн", "Каменярi", "Товаришам iз тюрми". У збiрнику "Зiв Їяле листя", "Мiй iзмарагд" переважають мотиви фiлософськоï та iнтимноï лiрики. Автор поем "Панськi жарти", "Смерть Каïна", "Похорон", "Iван Вишенський", "Мойсей", оповiдань "бориславського циклу", повiстей "Борислав смiється", "Захар Беркут", "Для домашнього вогнища", "Перехреснi стежки" та iн. Написав драматичнi твори "Сон князя Святослава", "Кам Їяна душа", "Украдене щастя" та iн. Автор праць з iсторiï та теорiï лiтератури, перекладач творiв з росiйськоï, польськоï, чеськоï, сербськоï, хорватськоï, нiмецькоï, англiйськоï, французькоï, старогрецькоï, римськоï, арабськоï, ассиро-вавилонськоï та iнших мов. Твори I.Франка перекладено багатьма мовами свiту. Окремi поезiï покладено на музику, деякi прозовi твори екранiзовано й iнсценiзовано. Помер I.Франко 28 травня 1916 року. Коли ми думаємо про Iвана Франка, в нашiй уявi постає перш за все титан думки i працi, людина, в якоï дух i тiло рве до бою заради поступу i щастя людського, украïнець, коренi якого сягають глибини народного життя i переходять у дерево, квiт якого величний, щедрий, добрий. Той корiнь бере початок з батькiвськоï хати. Батько Якiв
- вiдомий на всю округу коваль, невтомна у працi мати Марiя. В такiй сiм
Їï найперше привчали до працi, поваги до людей. I, звичайно ж, хотiли, щоб дитина вчилася на радiсть батькам, на добро людям. З шести рокiв хлопець навчається в початковiй школi в сусiдньому селi Ясениця-Сiльна, пiзнiше у Дрогобицькiй нормальнiй школi отцiв- василiан, а ще через деякий час
- у Дрогобицькiй гiмназiï. Михайло Коцюбинський у нарисi про Iвана Франка зазначає, що здiбна дитина в сiльськiй школi навчилася читати украïнською, польською i нiмецькою мовами. Смiялися з Франка в нiмецькiй школi при монастирi. Але "минув рiк, настав екзамен - i малий Франко здивував усiх: вiн опинився першим учеником". 1865 року помер батько. В дiм прийшов вiтчим Гринь Гаврилик, рiпник. На шiстнадцятому роцi Франко залишився круглим сиротою - померла мама. Дорога ж до знань не зупинилася. Пiд час навчання в гiмназiï Франко читає твори Гете, Лессiнга, Шiллера, Расiна, Корнеля та iн., писанi нiмецькою та французькою в оригiналi. Береться й сам за лiтературну працю. Перший вiрш - "Великдень 1871 року" - присвятив батьковi. Перекладає твори Гомера, Софокла, Горацiя, Гейне, а також "Слово о полку Iгоревiм", "Краледворський рукопис" В.Ганки. В гiмназiï Iван Франко обстоює думку, що основою украïнськоï лiтературноï мови повинна бути мова народна. Пiсля Дрогобича юнак ïде у Львiв, вступає до унiверситету. Багато пише, стає найвпливовiшою постаттю в редакцiï журналу "Друг", знайомиться з М.Павликом i I.Белеєм. Iвана Франка цiкавить також фiлософiя, полiтична економiя, соцiологiя. 1877 року Iван Франко переживає перший арешт. Перед цим полiцiя зробила обшук на квартирi, виявивши революцiйну лiтературу. Франка звинувачують у належностi до таємноï соцiалiстичноï органiзацiï. "Протягом дев Їяти мiсяцiв, - писав вiн, - проведених у тюрмi, сидiв я переважно у великiй камерi, де перебувало 18
Ї28 злочинцiв, де зимою нiколи вiкно не зачинялося i де я, слабий на груди, з бiдою добився привiлею спати пiд вiкном - але зате прокидався майже завжди з повним снiгу волоссям на головi". Широта полiтичних i лiтературних уподобань викликала неоднозначну реакцiю у громадськостi. Реакцiйнi кола Галичини доходили навiть до iгнорування його творчостi. Зокрема, в "Зорi" вiдмовилися друкувати оповiдання "Муляр", оскiльки мулярi "найгiршi п Їяницi" i не вартi уваги. Вiдстоювання власних позицiй позначалося й на матерiальних статках. Був час, коли письменник зовсiм не мав коштiв на проживання i змушений був мешкати у робiтника Данилюка. У квiтнi 1881 року Франко ïде в село Нагуєвичi. Крiм лiтературноï працi, виконував i щоденну селянську роботу. Великi надiï на здiйснення полiтичних i лiтературних намiрiв покладав Франко на Киïв, куди вiн прибув наприкiнцi лютого 1885 року. Зустрiчi з О.Кониським i В.Антоновичем не виправдали сподiвань щодо видання газети. Теплий спогад залишили зустрiчi з родинами Лисенкiв, Старицьких i Косачiв. Приïхавши в Киïв наступного року, Франко одружується з Ольгою Хорунжинською. 1892 року Франко виïжджає до Вiдня, щоб закiнчити докторську дисертацiю "Про Варлаама i Йоасафа та притчу про однорожця". Через рiк вiдбувся захист, Франко здобув ступiнь доктора фiлософських наук. 1894 року трапилася нагода посiсти професорську посаду кафедри iсторiï украïнськоï лiтератури i мо-ви Львiвського унiверситету. Хоч пробна лекцiя i мала успiх, однак лiдери народовцiв, "москвофiлiв", польсько-шляхетськi шовiнiсти вдалися до наклепiв i провокацiй, щоб не допустити Франка до професорства. Кандидатуру письменника було забалотовано. Це не могло не засмутити Франка, але й не зупинило його подальшого духовного поступу, яким би важким вiн не був. Не вистачало хiба що фiзичних сил. У 1897 роцi Франко вiд перевтоми захворiв. Подальшi роки також були не з легких. "Сильна, уперта натура, яка цiлою вийшла з житейського бою, - писав про зустрiч з I.Франком у 1905 роцi Михайло Коцюбинський.
- В своïй убогiй хатi сидiв вiн за столом босий i плiв рибацькi сiтi, як бiдний апостол. Плiв сiтi й писав поему "Мойсей". Не знаю, чи попалася риба у його сiтi, але душу мою вiн полонив своєю поемою". 1908 року Франко знов переживає хворобу. Велика перевтома призвела до нервових розладiв, контрактури обох рук i пальцiв. Вийти з цього стану допомогло лiкування в Хорватiï, на берегах Адрiатичного моря. Початок першоï свiтовоï вiйни застав родину Франка в трагiчному становищi. Хвора дружина перебувала в лiкарнi, сини - в армiï. Позбавлений засобiв до iснування, письменник мешкав у домi шкiльного товариша. Невдовзi захворiв, але й, перебуваючи в такому станi, не випускав пера з рук. Помер I.Франко 27 травня 1916 р., поховано його 31 травня на Личакiвському кладовищi у Львовi. Радянське лiтературознавство розглядало творчiсть письменника з позицiй соцiалiстичного реалiзму, уникало оцiнок його поглядiв щодо суверенностi Украïни. У той час нiхто iнший, як Франко, писав: "Все, що йде поза рами нацiï, се або фарисейство людей, що iнтернацiональними iдеалами радi би прикрити своï змагання до панування одноï нацiï над другою, або хворобливий сентименталiзм фанатiв, що радi би широкими i вселюдськими фразами покрити своє духовне вiдчуження вiд рiдноï нацiï". I донинi актуальнi його слова про те, що "ми мусимо навчитися чути себе украïнцями - не галицькими, не буковинськими украïнцями, а украïнцями без офiцiальних кордонiв".
Франко Iван Якович