<< Главная страница

IВАН ФРАНКО


(1856-1916) Псевдонiми - Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремiнь, Марко, Вiршороб Голопупенко та iншi (близько 100 псевдонiмiв i криптонiмiв). Iван Франко народився 27 серпня 1856 р. у селi Нагуєвичi Дрогобицького повiту в Схiднiй Галичинi (тепер Львiвська область) у родинi коваля Якова Франка та Марiï Кульчицькоï-Франко. Протягом 1862-1864 pp. вiн навчається в початковiй школi вс. Ясениця Сiльна, у 1864-1867 pp. - у школi при василiанському монастирi в Дрогобичi. Батькова смерть у 1865р. була для Iвана непоправною втратою. У 1867-1875 pp. вiн навчається у Дрогобицькiй гiмназiï. У гiмназiï Франко починає писати власнi твори. Перший його вiрш називався "Великдень" i був присвячений пам'ятi батька, який помер у Великодню нiч.
У 1872 р. померла його мати. У багатьох оповiданнях ("Грицева шкiльна наука", "Олiвець", "У столярнi") художньо передано окремi моменти з цiєï пори життя I. Франка. Навчаючись у гiмназiï, Франко виявив феноменальнi здiбностi: мiг майже дослiвно повторити iнформацiю, яка подавалася вчителями на заняттях, глибоко засвоював змiст прочитаних книжок. Читав дуже багато: твори європейських класикiв, культурологiчнi, iсторiософськi працi, популярнi книжки на природничi теми. Iнтенсивнiй самоосвiтi гiмназиста сприяла зiбрана ним бiблiотека, в якiй нараховувалося близько 500 книжок украïнською та iншими європейськими мовами. Досконало володiючи нiмецькою i польською мовами, Франко у вiршовiй формi написав кiлька драматичних сцен на сюжети з всесвiтньоï iсторiï, переклав украïнською мовою окремi твори античних i новiтнiх авторiв.
У 1874 р. його раннi вiршi була надрукуванi на сторiнках львiвського студентського журналу "Друг". 1875р. I. Франко вступив на фiлософський факультет Львiвського унiверситету, увiйшов до складу редакцiï журналу "Друг", 1876 р. з'явилася перша збiрка вiршiв Франка "Баляди i розкази". Наступного року вiн почав друкувати оповiдання з широко задуманого циклу "Борислав". У 1878 р. поета вперше заарештували. Франковi iнкримiнують соцiалiстичну агiтацiю i пропаганду. Iз його спогадiв: "Дев'ять мiсяцiв, пробутих в тюрмi, були для Мене тортурою. Мене трактовано як звичайного злодiя, посаджено мiж самих злодiïв i волоцюг. А що вiкно задля задухи мусило бути день i нiч отворене i до дверей продувало, то я щодня будився, маючи на головi повно снiгу, навiяного з вiкна". Проте в тюремнiй камерi вiн написав нищiвну сатиру "Сморгонська академiя", епiграми на реакцiйних москвофiльських лiдерiв - Богдана Дiдицького, Венедикта Площанського. Пiсля звiльнення разом з Михайлом Павликом I. Франко засновує новий журнал "Громадський друг" (у 1878р. вийшло тiльки два номери), а пiсля його заборони видає у цьому ж роцi два збiрники журнального типу - "Дзвiн" i "Молот", якi були своєрiдним продовженням часопису. В цих виданнях побачили свiт такi його твори, як "Товаришам з тюрми", "Каменярi", гостро полемiчнi статтi "Критичнi письма о галицькiй iнтелiгенцiï", "Лiтература, ïï завдання i найважнiшi цiхи". Франко в цей час також багато перекладає з рiзних лiтератур, публiкує переклади в серiï книжок "Дрiбна бiблiотека" (1878 - 1880). Письменника втомлювала повсякденна праця, перервалася довголiтня дружба з Ольгою Рошкевич, яка змушена була пiд тиском батькiв вийти замiж за iншого.
Драматичне розгортання взаємин з дiвчиною вiдбилося в лiричному циклi "Картка любовi" (1878 - 1880). У 1880р. його вдруге заарештували. I. Фран-ко був три мiсяцi ув'язнений в коломийськiй тюрмi. Письменника звинувачували в пiдбуреннi мiсцевих селян проти "законного порядку". В тюрмi Франко написав поетичний цикл "Думи проле-тарiя". Враження вiд коломийського ув'язнення переданi утворi "На днi". З 1881 р. у Львовi за найактивнiшоï участi Франка виходить журнал "Свiт". У ньому друкується його роман "Борислав смiється". У цей же час вiн створює повiсть "Захар Беркут", перекладає трагедiю "Фауст" @ете, поему "Нiмеччина" Гейне, рецензує збiрку "Хуторна поезiя" П. Кулiша, пише низку статей про Т. Шевченка.
З 1883 р. Франко працює у львiвському журналi "Зоря", входить до складу редакцiï газети "Дiло".
1885 року вiдбулася перша поïздка Iвана Франка до Києва. Вiн знайомиться з Ольгою Хоружинською i 1886 р. одружується з нею. У 1887 р. Франко створює поетичну збiрку "З вершин i низин", яку присвятив О. Хоружинськiй. Два роки потому поета заарештовують втретє, ув'язнюють на два мiсяцi за зв'язок з групою киïвських студентiв, прибулих до Галичини.
У 1890 р. з iнiцiативи Франка та М. Павлика засновується Русько-украïнська радикальна партiя. Зi сторiнок ïï органу - двотижневика "Народ" - Франко веде просвiтництво серед селянства.
У 1893р. у Вiденському унiверситетi I. Франко захистив дисертацiю "Варлаам i Йоасаф. Старохристиянський духовний роман". Того ж року вiн створив соцiально-психологiчну драму "Украдене щастя". За допомогою дружини Франко протягом 1894-1897 pp. видає журнал "Житє i слово", а потiм органiзовує "Лiтературно-науковий вiсник", котрий об'єднав навколо себе письменникiв, критикiв, публiцистiв з усiєï Украïни.
У 1896 р. створено поетичну збiрку "Зiв'яле листя", у 1897 - "Мiй Iзмарагд". Наступного року вiдбулося святкування 25-лiт-нього ювiлею лiтературноï дiяльностi I. Франка. У 1900 р. письменник створив поетичну збiрку "Iз днiв журби", роман "Перехреснi стежки". Харкiвський унiверситет присвоює Франковi у 1906р. науковий ступiнь доктора росiйськоï словесностi, виходить поетична збiрка "Semper tiro".
У 1908 р. письменник зазнав першого нападу важкоï хвороби. У 1911 р. виходить поетична збiрка "Давнє i нове". 1914р. - поетична збiрка Iз лiт моєï молодостi. Святкування 40-лiтньо-го ювiлею творчоï дiяльностi I. Франка. Важкими були останнi роки письменника. Свiтова вiйна принесла лихо мiльйонам, зруйнувала й Галичину, й Надднiпрянщину. Вiйна розкидала i родину Франка: синiв забрали до цiсарського вiйська, дочка опинилася по другий бiк фронту, в Києвi дружина лежала з нервовою хворобою в лiкарнi. До фiзичних страждань додавалися й моральнi, адже пiсля окупацiï Львова росiйською армiєю люто переслiдувалися будь-якi украïнськi нацiональнi прояви. Iван Франко помер 28 травня 1916 р. Похований на Личакiвському кладовищi у Львовi.
У 1933 р. на його могилi було споруджено знаменитий пам'ятник з символiчним образом каменяра, який розбиває скелю, прокладаючи шлях до нового життя.
Iм'я Франка носять Львiвський унiверситет, Дрогобицький i Житомирський педагогiчнi iнститути, Львiвський оперний та Киïвський драматичний театри, бiблiотеки, вулицi багатьох мiст. У будинку, де жив письменник, створено музей. Твори Франка видавалися сотнi разiв i в Украïнi, i за кордоном. Перу I.Франка належать понад 100 оповiдань, десять повiстей та романiв надзвичайно широкоï тематики. I.Франко написав близько 15-ти драматичних творiв, видав талановитi книги для дiтей: "Коли ще звiрi говорили" (1889), "Лис Микита" (1890), "Пригоди Дон-Кiхота" (1891), "Коваль Бассiм", "Абу-Касимовi капцi" (1895) та iншi. I. Франко перекладав з 14-ти мов твори свiтових класикiв: Гомера, Данте, Шекспiра, @ете, Золя, Пушкiна, Лєрмонтова, Мiцкевича, Яна Неруди та багатьох iнших.
Украïнське лiтературознавство I. Франко збагатив сотнями праць, серед них 5-томне фундаментальне видання "Апокрифи i легенди з украïнських рукописiв" (1896-1910), "Карпато-руське письменство XVII ЇXVIII ст." (1900), "Нарис iсторiï украïнсько-руськоï лiтератури до 1890р." (1910), "З секретiв поетичноï творчостi" (1898), "Теорiя i розвiй iсторiï лiтератури" (1899), "Iван Вишенський i його твори" (1891) та багато iнших. Вiн є автором низки праць з питань мовознавства, фольклористики, полiтичноï економiï, суспiльно-полiтичноï думки, загальноï iсторiï.
У казцi "Фарбований Лис" в образi лиса Микити засуджено хитрiсть та пристосовництво людини. В iсторичнiй поемi "Iван Вишенський" висвiтлено постать Iвана Вишенського як видатного украïнського мислителя, полемiста XVII ст.
В iсторичнiй повiстi "Захар Беркут" змальовано героïчну борот
Їьбу русичiв проти монголо-татарських нападникiв. Героï твору понад усе люблять рiдну землю, готовi жертвувати задля ïï порятунку навiть власним життям. Тема народу, його минулого й майбутнього, iсторичного призначення i мiсця серед iнших народiв - одна з провiдних у творчостi митця. Особливо могутньо прозвучала ця тема в поемi "Мойсей", написанiй I. Франком у 1905 роцi. За жанром "Мойсей" - фiлософська поема, яка складається з прологу i 20 пiсень (роздумiв). Поштовхом до створення образу Мойсея була скульптура Мiкеланджело - образ бiблiйного Мойсея, яку побачив I. Франко, перебуваючи в 1904 р. в Iталiï. Пролог був написаний пiсля закiнчення поеми, i в ньому поет закликав сучасникiв i потомкiв до духовноï єдностi.
Пролог написано терцинами, якi вперше застосував Данте в "Божественнiй комедiï". Це строфа з трьох рядкiв п'ятистопного ямба. Перший рядок в терцинi римується з третiм, а середнiй - з першим i третiм рядком наступноï строфи. Виникає своєрiдний ланцюг рим: аба, бвб, вгв. Рими у Франковому творi тiльки жiночi (з наголосом на передостанньому складi). Терцини заучать урочиста, пiднесено, патетично. Поема розкриває глибоку вiру поета в невичерпнi сили народу, в те, що попри тяжкi поневiряння, украïнський народ матиме щасливе майбутнє. В основу поемi "Мойсей" Франко поклав бiблiйний сюжет. Вiн не переспiвує бiблiйноï iсторiï, а використовує лише один ïï фрагмент: поет вперше ставить своïх героïв перед очi читачевi вже пiсля сорока рокiв ïх блукання пустелею, у той момент, коли iзраïльтяни на чолi з Мойсеєм наблизилися до обiцяно ïземлiв Палестинi. Саме тепер Мойсей поступово втрачає авторитет: народ нарiкає й бунтується у забуває про Божi заповiдi та обiцянки. Датан i Авiрон забороняють Мойсеевi промовляти до народу" погрожуючи закидати його камiнням. Пророк, втративши вiру в Божий промисел, карається Богом:
А що ти усумнивсь на момент Щодо волi моєï, То, побачивши сю вiтчину.
Сам не вступиш до неï. Але зi смертю Мойсея не вмерли: його, iдеï та намiри: Єгошуа, "князь конюхiв", продовжує справу пророка i провадить iзраïльтян до обiцяноï землi. Велику увагу при розглядi твору, безперечно; привертає пролог, який, на перший погляд, має цiлком вiддалену сюжетну тему; I справдi, у пролозi I.. Франко звертається не до iзраïльського, а до украïнського народу. За характером вислову пролог подiляється на двi частини: у першiй переважають риторичнi запитання, якi викликають сумнiви в державотворчих задатках украïнського народу, у його гiдностi та честi. У другiй частинi сумнiв долається, а замiсть нього зЇявляється вiра е спроможнiсть народу вiднайти себе: Та прийде час, i mи огнистим видом Засяєш у народiв вольних колi, Труснеш Кавказ, впервжишся Бескидом, Покотиш Чорним морем гомiн волi. I глянеш, як хазяïн домовитий, По своïй хатi i по своïм полi. Таку ж структуру має i сама поема: iзраïльський народ сумнiвається в можливостi здобуття обiцяноï землi, але зрештою знаходить ïï. Цiкавою є й постать Мойсея, за ним певно добачаємо самого Франка, який, як i пророк, бере на себе вiдповiдальнiсть за долю народу, хоч у хвилини розпачу i пiддається сумнiвам: Та нам, знесиленим журбою, Роздертим сумнiвами, битим стидом, - Не нам тебе провадити до бою! Отже, без прологу поема "Мойсей" сприймалась би зовсiм по-iншому, пролог поглиблює змiст твору, надає йому ознак притчi-оповiдi з подвiйним сенсом, коли за наявним сюжетом приховується глибший, потаємний змiст. Особливе мiсце в творчостi Iвана Франка посiдає соцiально-психологiчна повiсть "Перехреснi стежки". Назва твору символiзує "перехрещенi" життєвi шляхи персонажiв. Кожен iз героïв цього твору є носiєм сформованого свiтогляду, має власнi плани, iнтереси, правила й норми. Перед нами - героï рiзних статей, рiзних соцiальних верств, професiй, врештi - рiзних нацiональностей. Житейськi перехрестя залишають свiй вiдбиток на ïх внутрiшньому свiтi. У цьому творi
Франко порушує соцiальнi проблеми: украïнського селянства та iнтелiгенцiï, взаємостосунки мiж рiзними суспiльними групами, проблеми влади та пiдлеглих, зневiр'я i затурканостi селян, проблеми тодiшнього судочинства, проблеми подружнiх стосункiв безправ'я жiнки в суспiльствi. Прототипом Євгенiя Рафаловича послужив Євген Олесницький - адвокат i громадський дiяч, який був чудовим промовцем. Усi подiï в повiстi вiдбуваються навколо головного героя.
Автор намагався показати знедоленим людям шляхи захисту своïх прав. Вкладаючи своï думки в уста адвоката Рафаловича, I. Франко нiби пiдштовхує народ до полiтичноï боротьби за соцiальнi й нацiональнi права. Сюжет "Перехресних стежок" має два плани - любоз i боротьба. Обидвi лiнiï пов'язанi з молодим адвокатом Євгенiєм Ра-фаловичем, який приïжджає працювати в одне з мiст Галичини. До жорстокоï протидiï з боку влади Євгенiй готував себе заздалегiдь, проте вiн не мiг передбачити, що "перехреснi стежки" життя зведуть його з Регiною - юнацькою любов'ю, тепер - замiжньою жiнкою, приреченою на приниження й безстрокову домашню тюрму.
Така зав'язка сюжету Франкового твору. Розв'язок в ньому двi: любовна лiнiя закiнчується трагiчним фiналом (смерть Регiни); лiнiя ж боротьби має обнадiйливу перспективу. Рафаловичу вдається певною мiрою вплинути на обставини. Автор подає правдиву, глибоко психологiчну характеристику "руського", тобто украïнського села, жителi якого - люди темнi, затурканi, заляканi, безправнi. Неосвiченi, наïвнi та довiрливi селяни не вмiють захистити себе, не знають, кому вiрити. До свого пана вони так само звикли, як вiл до ярма, i тепер не розумiють, як без пана, самi, вони могли б керувати майном, прибутками. Втiм, письменник не вважає селян людьми нижчого сорту. Очима Рафаловича вiн бачить ïхнi розумнi погляди, чує розсудливу й дотепну мову. Цi якостi найяскравiше розкриваються пiдчас селянського вiча. Для селян вiче - школа полiтичного життя, самозахисту, можливiсть згуртувати сили. Виступ Рафаловича перед селянами - свiдчення щирого вболiвання за ïхнi iнтереси. "Браття селяни! - говорив Євгенiй. - Покажiм, що ми не дiти, що не дамо водити себе за нiс. Не даймо загарбати собi своєï кервавицi. Пiднесемо грiмкий голос проти всього панського замаху на наше добро..." Зрозумiло, що в подiбних епiзодах твору устами Євгена Рафаловича промовляв до читачiв сам I. Франко.
Отже, Iван Франко по праву займає особливе мiсце в украïнськiй лiтературi. Вiн вiдомий за межами Украïни не тiльки як поет, письменник, драматург, але й лiтературознавець, фольклорист, iсторик, перекладач. Iз щедроï Франковоï криницi черпають творчу наснагу новi поколiння письменникiв, живописцiв, композиторiв. "Якi прекраснi сходи дає в нашi днi те насiння, що його разом з iншими сiяв i наш Франко", - писав Олесь Гончар.

ОСНОВНI ТВОРИ Поетичнi збiрки "З вершин i низин", "Зiв'яле листя", "Мiй Iзмарагд", поеми "Мойсей", "Iван Вишенський", повiстi "Перехреснi стежки", "Захар Беркут", казка "Фарбований лис", драма "Украдене щастя".

ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА 1. Басе I.I., Каспрук А.А. Iван Франко: життєвий i творчий шлях. - К., 1983. 2. Гаєвська Л.О. Iван Франко. Романтизм? Натуралiзм? Реалiзм? //Проблеми iсторiï та теорiï реалiзму украïнськоï лiтератури XIX - початку XX ст. ЇК., 1991. 3. Денисюк I.О. Розвиток украïнськоï малоï прози XIX - поч. XX ст. - Львiв,- 1999. 4. Усе для школи. Украïнська лiтература: програмнi тексти, iлюстрацiï, пояснення, завдання, тести: 10 кл. - К., Львiв, 2001. 5. Горак Л. Тричi менi являлася любов. Повiсть-есе. ЇК.,1987.
IВАН ФРАНКО


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация