Володимир ГЖИЦЬКИЙ


Гжицький Володимир Зенонович народився 15 жовтня 1895 року в с. Острiвець на Тернопiльщинi в сiм'ï вчителя. Закiнчив мiсцеву школу, а потiм гiмназiю в Тернополi. 1918 року його було мобiлiзовано до австрiйськоï армiï, а коли Австро-Угорщина розпалася, вiн став офiцером Украïнськоï галицькоï армiï (УГА) 1919 року перейшов Збруч i дiстався до Харкова, де й закiнчив iнститут сiльського господарства й лiсництва. Але працювати довелося в системi Наркомосу УРСР.
Водночас поет - початкiвець вступив до Спiлки селянських письменникiв "Плуг", брав активну участь у створеннi лiтературноï органiзацiï "Захiдна Украïна", до якоï ввiйшло 57 письменникiв, котрi перебралися на Радянську Украïну з пiлсудськоï Польщi. Тодi ж видав першу (i єдину) збiрку вiршiв "Трембiтинi тони" (1924). Згодом Гжицький спробував своï сили в написаннi новел з життя галицького краю. Цi його спроби гаряче пiдтримав П. Тичина як один iз редакторiв журналу "Червоний шлях".
1928 року Гжицький у складi кiнописьменницькоï експедицiï, яку очолював О. Довженко, вирушив на Алтай для вивчення життя тамтешнiх жителiв ойротiв. Наслiдком поïздки став роман "Чорне озеро" (1929), що завоював письменниковi всесоюзне визнання.
Проте постановка гостроï проблеми нацiональних взаємин у Радянському Союзi вже тодi була страктована органами ДПУ як "викривлення полiтики, яку проводив Сталiн щодо нечисельних народностей СРСР". I хоча в 1932 роцi В. Гжицький випустив актуальний роман "Захар Вовгура" про шахтарiв Донбасу, доля письменника була визначена тимчасовим перебуванням у лавах УГА та романом "Чорне озеро".
7 грудня 1933 року в Харкiвському облуправлiннi держбезпеки був виписаний ордер
- 32 на арешт В. Гжицького. У постановi на арешт йому iнкримiнувалася приналежнiсть до контрреволюцiйноï органiзацiï УВО (Украïнська вiйськова органiзацiя) та участь у терористичнiй дiяльностi.
1 сiчня 1934 року на черговому допитi Гжицький змушений був "визнати", що належав до УВО з осенi 1930 року, входив до складу Харкiвськоï групи пiд керiвництвом С. Пилипенка. До того ж осередку нiбито належали А. Панiв, М. Дукин, Д. Грудина та А. Головко.
В обвинувальному висновку оперуповноважений Грушевський i начальник секретно-полiтичного вiддiлу ДПУ УРСР Долинський виносили справу В. Гжицького на розгляд судовоï трiйки ДПУ УРСР i пропонували ув'язнити його на п'ять рокiв у виправне - трудових таборах,
Судова трiйка при колегiï ДПУ протоколом вiд 23 лютого 1934 року постановила: "Гжицького Володимира Зеноновича заслати до виправно-трудового табору термiном на ДЕСЯТЬ рокiв..."
Вiдбував заслання письменник у республiцi Комi. 1946 року спецiальним табiрним судом був знову засуджений на 4 роки ув'язнення. Але й пiсля вiдбуття цього покарання В. Гжицький лишався з тавром контрреволюцiонера, а тому мiг влаштуватися до працi лише в обмежених регiонах краïни.
Пiсля смертi Сталiна засланець Гжицький звернувся до Ради Мiнiстрiв СРСР з проханням переглянути його справу. 17 травня 1954 року старший слiдчий КДБ Гребньов, вивчивши ïï матерiали, дiйшов висновку: заяву про перегляд справи "залишити без задоволення".
Ще два роки потрiбно було всiляких перетрактацiй, поки трибунал Киïвського вiйськового округу на засiданнi вiд 21 лютого 1956 року ухвалив: "Постанову судовоï трiйки при колегiï ДПУ УРСР вiд 23 лютого 1934 року щодо Гжицького Володимира Зеноновича скасувати i справу про нього провадженням припинити за вiдсутнiстю в його дiях складу злочину".
Повернувшись на Украïну, письменник ще 17 рокiв мав змогу творчо працювати. Написав кiльканадцять повiстей та оповiдань, iсторичний роман "Опришки", автобiографiчну трилогiю "У свiт широкий", "Великi надiï", "Нiч i день".
Помер Володимир Гжицький 19 грудня 1973 року. Володимир Мельник ЛУ Ї26 (4435)27.06.1991Обычный (Web)Times New RomanArial Unicode MSВолодимир ГЖИЦЬКИЙВасильев ЕвгенийВасильев Евгений
Володимир ГЖИЦЬКИЙ