СмIху Iскорки яснI...



Їх залишив по собi класик сучасного украïнського гумору, справдi-бо народний улюбленець Павло Глазовий Знаю: славi, що прийшла до нього, вiн не прагнув запобiгати. Пошуковцем посад, звань, нагород нiколи не був. Тим надiйнiшою постає ця слава тепер. А народна шана - це передовсiм природне вiдлуння на добро, яке нiс Павло Глазовий у свiт...
Високий, поставний, з красивим вiдкритим обличчям, що ледь-ледь (наче здалеку) пiдсвiчувала тепла усмiшка, навiть на людях вiн здавався самiтником, зосередженим на своïх думках - наче над отiєю книгою, що кожен Майстер пише все життя. Павло Глазовий створив у своïх творах строкату й рiзноманiтну галерею персонажiв, що самi промовляють за себе, живуть своïм життям, постають такими, якими є: не кращими й не гiршими, але скрiзь - справжнiми. Котрi, то на жаль, то на радiсть, втiлюють риси, характернi для свого часу i свого народу.
У гумористицi Павла Глазового, в єдностi вiршованих iсторiй, ситуативних подробиць, постає широка картина народного життя та його особливостi: духовнi, моральнi, етичнi й побутовi... Про все це автор веде мову з усмiшкою, iронiєю, часом легким сарказмом (гуморист!). Але ширше й важливiше - з великим i щирим уболiванням за людину. Їï життя, мову, Батькiвщину... З гарячими думками про майбутнє: чи збережуть украïнцi своє рiдне - слово, культуру, пам'ять, звичаï?
Цi тривоги чим далi сильнiше переймали старого-старого письменника, поставали у нових i нових вiршах.Вiн поспiшав i - встиг! Останнє десятилiття стало прощальним злетом. Благословенна доля берегла пам'ять, талант, гострий розум, зацiкавлення до сущого навколо - i до останнiх днiв на землi. Вiсiмдесятидволiтнiй мудрець (не лише письменник, а й великий читач з назавжди для душi обраним Шевченком) Павло Прокопович пам'ятав усе життя: "Раз добром зiгрiте серце вiк не прохолоне..." ...Нехай цi слова завжди звучать услiд добрiй пам'ятi про нього, хай вплiтаються у них "смiху iскорки яснi", якi Павло Глазовий лишив по собi. Добрий чоловiк - добрим людям. Життя ж - вогонь. У тiм вогнi Серця людськi палають, А смiху iскорки яснi Над полум'ям лiтають: Смiшнi пригоди i слова, Подiï та картини. Я сам згоряю у вогнi Й збираю тi iскрини. Якби не мiг збирати я Веселого й смiшного, Давно розпалась би душа Пiд тягарем страшного. Сонце нашоï свободи Йде все вище й вище, Вiльно дихаєм сьогоднi - Аж у носi свище... Нам недавно комуняки Дихать не давали, А жiнки й дiвчата груди в пазусi ховали. I до чого ж були справдi Нерозумнi люди! Не дай Боже, якась дiвка Оголила б груди, - Їй би всипала матуся Ще й додав би тато. Чи не тому й дiтей колись Родилось багато? Там, де влада потрапляє в благороднi руки, Розвиваються мистецтва, Буяють науки, А як вискочать угору Бовдури й нахаби, Їх нiчого не цiкавить, крiм голоï баби... (Фрагмент) Анатолiй Скрипник

СмIху Iскорки яснI...