<< Главная страница

ЛЕОНIД ГЛIБОВ (1827 -1893) Лiтературнi псевдонiми - Простодушний, Непостоянный Сотрудник, Капитан Ботвиван. Леонiд Iванович Глiбов народився 5 березня 1827р. у селi Веселий Подiл на Полтавщинi в родинi управителя помiщицьким маєтком. Дитинство його минало в селi Горби Кременчуцького повiту, куди переïхав батько разом зi своïм паном. Проживаючи неподалiк вiд панського маєтку, малий Леонiд бiгав туди гратися й iнодi ставав свiдком жорстоких розправ пана над крiпаками, часто заступався за них


- i на все життя зненавидiв насилля й деспотизм. Початкову освiту Леонiд здобув удома: на сьомому роцi читати навчила мати, писати - пан Родзянко, мiсцевий священик - арифметики, латинськоï i грецькоï мов i, звичайно ж, Закону Божого. У 1840 р. Леонiда вiдвезли до Полтавськоï гiмназiï. Вiдiрваний вiд родини, вiн сумував за батьками, рiдною домiвкою. Туга виливалася в поезiï. Так народився перший твiр - вiрш "Сон". У 1847р. у Полтавi вийшла перша збiрка поетичних творiв пiд назвою "Стихотворения Леонида Глебова". Радiсть гiмназиста-шестикласника була короткою: розлючений iнспектор гiмназiï не змiг пробачити хлопцевi, що той посмiв друкуватися без його дозволу. Невдовзi Леонiд захворiв i повернувся до батькiв. Гiмназiя залишилася незакiнченою. Улiтку 1848р. Л. Глiбов перебував в рiднiй Хорольщинi. Саме в цей час до рук йому потрапили двi книжки - "Кобзар" Тараса Шевченка та "Приказки" Є. Гребiнки. Вражений прочитаним, вiн почав писати украïнською мовою. Цього ж лiта в його зошитi з'являються байки "Вовк i Ют", "Лебiдь, Щука i Рак", "Зозуля й. Пiвень", якi були надрукованi аж у 1853 роцi. У 1849 р. Леонiд вступив до Нiжинського лiцею вищих наук. Тут були добрi традицiï та мудрi високоосвiченi вчителi. Однак нещасливий випадок змусив Глiбова перервати навчання: його батько, переïжджаючи через Днiпро, провалився пiд лiд, застудився й раптово помер. Невдовзi померла й мати. Закiнчив лiцей Леонiд Глiбов уже одруженим чоловiком i знаним байкарем у 1855р. Потiм вiн учителював: викладав iсторiю та географiю у дворянському, училищi мiстечка Чорний Острiв на Подiллi, згодом переïхав до Чернiгова, де дiстав посаду вчителя географiï в чоловiчiй гiмназiï. Леонiд Глiбов був талановитим педагогом, захопленим своïми предметами, делiкатною, висококультурною людиною. Вiн цiкаво вiв уроки, нiколи не карав своïх учнiв.
З 1861 р. вiн почав видавати газету "Черниговский листок": йому доводилося бути i редактором, i автором, i коректором. Глi-бов-редактор порушував у газетi важливi проблеми того часу, зокрема жiночоï освiти, викладання рiдною мовою тощо. Своï дописи вмiщував пiд псевдонiмом Простодушний. "Черниговский листок" проiснував до 1863 p., коли Валуєвським циркуляром було заборонено украïнську мову. Спецiальним указом Валуева було заборонено "Черниговский листок" у 1863р. Письменник залишився безробiтним, за ним було встановлено суворий нагляд полiцiï, який тривав понад п'ятнадцять лiт. I саме цього року вийшла його збiрка "Байки Леонiда Глiбова". Наказом попечителя Киïвського округу 500 примiрникiв видання було спалено на книжковому складi як "вредное издание, которое не должно иметь места в народном училище". У цей же час Глiбов пережив смерть улюбленоï доньки Лiди. Сам захворiв так, що нiхто й не сподiвався на одужання, а коли одужав, майже втратив зiр. Безробiтний i хворий, вiн поïхав у Нiжин до батькiв дружини, де мешкав два роки. Незабаром, Глiбова спiткало ще одне горе - померла його дружина. I пiсля всiх цих бiд поет надовго замовк,
У 1867р. Леонiд Глiбов отримав посаду завiдувача Чернiгiвськоï земськоï друкарнi, яку обiймав до кiнця свого життя. Протягом 60 Ї70 pp. вiн писав мало, загалом прозово-поетичнi фейлетони росiйською мовою пiд псевдонiмом "Непостоянный Сотрудник" та гумористичнi вiршi за пiдписом "Капiтан Ботви-ван", став душею лiтературно-мистецького життя Чернiгова. Його щотижневi "четверги" охоче вiдвiдували приятелi та шанувальники, лiтератори й актори. Вiн виявляв великий iнтерес до театрального мистецтва, брав дiяльну участь у роботi аматорського театру. Лiтературна дiяльнiсть Леонiда Глiбова активiзувалась наприкiнцi 80-хрр.: налагодились зв'язки з дитячим журналам "Дзвiнок", де вiн публiкував своï вiршi, загадки, байки й жарти. У 1891р. у Чернiговi вiдбулося урочисте вшанування Глiбова
Їз нагоди 50-рiччя його лiтературноï дiяльностi. Листи, телеграми, вiтання, ювiлейнi свята на честь митця свiдчили про високе визнання його поетичного таланту. Це вшанування надихнуло поета: вiн написав новi байки. У 1893 р. стан здоров'я Глiбова значно погiршився. Зi спогадiв друзiв вiдомо, що з початку цього року вiн уже не виходив з дому, друкарнею керував через сина Олександра, твори ж продовжував писати пiд лiнiйку з лупою. За п'ять днiв до смертi поет продиктував близькому приятелевi останню байку "Огонь i Гай", якiй судилося стати своєрiдним заповiтом байкаря. Леонiд Глiбов помер 10 листопада 1893р. Похований у Чернiговi поблизу Троïцького монастиря. Завдяки Л. Глiбову, одному з найкращих представникiв рiзночинноï демократичноï iнтелiгенцiï, украïнська байка досягла найвищого розвитку. З його iм'ям пов'язане остаточне утвердження в украïнському письменствi жанру реалiстичноï байки. Вихований на кращих зразках росiйськоï i украïнськоï лiтератур, Глiбов виступив не тiльки талановитим продовжувачем байкарських традицiй своïх попередникiв. Вiн був художником-новатором, який вiдкрив справдi нову сторiнку iсторiï розвитку цього жанру в украïнськiй лiтературi. Не випадково I. Франко назвав Л. Глiбова "найкращим украïнським байкописом", а його байки вважав "головним титулом заслуги сього талановитого поета".
Першi байки Глiбова (50-тi роки) були, по сутi, перекладами творiв I. Крилова. А на початку 60-х рокiв Глiбов уже писав й оригiнальнi твори - "Вовк i Вiвчарi", "Вовк та Ягня", "Лящi" та iн. Деякi вiн, використовуючи сюжет байок Крилова, докорiнно переробляв, змiнював ситуацiï, вводив лiричнi вiдступи (що стало однiєю з особливостей Глiбова-байкаря), пейзажнi зарисовки, по-новому формулював мораль, в iнших - творчо використовував лише криловську тему, окремi мотиви, образи тощо. У творах цього перiоду Глiбов узагальнено зображував типовi явища дореформеноï крiпосницькоï дiйсностi. Сатиричне вiстря його байок спрямовувалось проти насильства й деспотизму помiщикiв, проти несправедливостi й беззаконня ("Вовк i Кiт", "Вовк i Вiвчарi", "Вовк та Ягня", "Лящi" та iн.). У кращiй iз них
- "Вовк та Ягня" - в яскравих алегоричних образах розкрито взаємини мiж помiщиками й крiпаками. Лейтмотив байки сформульований у вступi: На свiтi вже давно ведеться, Що нижчий перед вищим гнеться. А бiльший меншого кусає та ще й б'є - Затим що сила є... Написана за фабулою вiдомого Криловського твору "Волк и Ягненок", байка Глiбова в умовах посилення помiщицького гнiту набувала бiльшоï антикрiпосницькоï загостреностi, дiєвостi. Характеризуючи Вовка як соцiального хижака, Глiбов надiляв його й вiдповiдними визначеннями: "страшенний", "здоровенний",
- а безправнiсть Ягняти пiдкреслював емоцiональними епiтетами: "сердешне", "бiдне". З цiєю ж метою - глибше вiдтiнити гiрке становище людини - в заключнiй частинi твору, пiсля того як Вовк "Ягнятко задавив", додано характерний лiричний акорд: Нащо йому про теє знати. Що, може, плаче бiдна мати Та побивається, як рибонька об лiд: Вiн Вовк, вiн пан... йому не слiд... Лiризм - особлива iндивiдуальна риса Глiбова-байкаря. Лiричнi мотиви зустрiчалися також у Крилова i Гребiнки ("Утята та Степ"). Проте тiльки у Глiбова лiризм набирав характеру тенденцiï, вiн спрямований передусiм на поглиблення основного смислу байки. Глiбов показав у рядi байок, що за нових соцiально-економiчних умов, пiсля реформи 1861 p., огиднi явища феодально-крiпосницького суспiльства були ще досить живучi. Залишились тi самi хижаки-помiщики. Але тепер пани грабують селян "по-новому", з "позицiй" запроваджених земств ("Громада", "Вед-мiдь-пасiчник", "Вовк та Зозуля", "Собака й Кiнь" та iн.). Нищiвну характеристику дає Глiбов у байках "Щука", "Пан на всю губу", "Лисиця i Ховрах" тогочасному судочинству, де вiн показав продажнiсть i пiдступнiсть суду. У кращiй частинi свого доробку Л. Глiбов виявив себе уважним художником, знавцем суспiльних явищ сучасноï йому дiйсностi, зумiв засобами поетичного слова передати значнi змiни, що вiдбувалися в соцiально-економiчному життi краïни напередоднi та пiсля реформи, зокрема класове розшарування на селi, занепад помiщицьких господарств. Яскраву картину банкрутства крiпосникiв, приреченостi дворянства вiдтворив вiн у байцi "Мiрошник", де вiстря своєï сатири спрямував проти недбайливих панiв, якi в умовах занепаду крiпосницькоï системи терплять повне банкрутство. Мораль байки - осуд не тiльки одного Хоми, а всiєï тогочасноï розтлiнноï системи, за якоï пани "без дiла сотнi всюди сують. А за недогарок вони людей i лають, i мордують". У цих словах велика правда тогочасного життя та й нинiшнього, бо скiльки безгосподарних iмущих правитимуть краïною, стiльки не вибратись ïй з руïни. З нещадною iронiєю письменник сказав про них: "Та й диво, що у ïх хазяйство пiде все на смiх!" У байках, написаних протягом 70 Ї90-х рокiв, Глiбов поряд зi старими темами порушував i новi. Поглиблювалось його свiтобачення, урiзноманiтнювалась галерея образiв, засоби реалiстичного зображення дiйсностi, змiцнювався зв'язок з народною творчiстю. Байкарський доробок Глiбова цього перiоду органiчно вливався в загальне рiчище розвитку украïнськоï лiтератури. Байкар розкривав жорстокiсть урядовцiв, тупiсть титулованих царських чиновникiв, помiщикiв-самодурiв ("Лев на облавi", "Жаби", "Кундель" та iн.), гостро висмiював владу "золотого мiшка" ("Скоробагатько", "Сила"), суспiльний iндиферентизм консерваторiв i ретроградiв ("Мальований Стовп"). Засуджуючи соцiальну несправедливiсть, поет продовжував утверджувати чеснiсть i працьовитiсть простих людей, ïхню моральну вищiсть над експлуататорами. Незаперечнi заслуги Глiбова в розвитку поетики байки. Вiн смiливо розсунув ïï жанровi межi, урiзноманiтнив форми, вперше в украïнськiй лiтературi збагатив байку рисами пiснi й балади, демонструючи широкi, невичерпнi можливостi цього найтради-цiйнiшого лiтературного жанру. Байка "Цуцик" вiдноситься до другого перiоду творчостi Глiбова, в якому порушувалися переважно морально-етичнi проблеми. Перо сатирика байкар спрямував на висмiювання паразитизму, лакейства, лицемiрства, прислужництва, егоïзму. Байка "Цуцик" - кращий твiр цього перiоду. Вона побудована на дiалозi двох собак
- Бровка та Цуцика. Цуцик - кiмнатна собачка. Нероба, прислужник, вiн з гордiстю вихваляється перед Бровком своïми лакейськими здiбностями, умiнням вислужуватися. Сите благополуччя отруïло Цуцика чадом погорди, вiн тепер зверху, спесиво дивиться на всiх, бо дуже запанiв, байдужий до страждань свого колишнього друга. Бровко
- дворовий пес. Вiн стереже добро хазяïна вдень i вночi, за це змушений терпiти знущання, ïсти що прийдеться, спати пiд парканом. Вiн усвiдомлює своє рабське становище, якому не може зарадити, але з огидою ставиться до панського лакея. Бровко справедливо називає своє життя "собачим", бо воно повне приниження, голодування, побоïв та тяжкоï працi, але це не вбиває в ньому гiдностi. Перед Цуциком вiн не запобiгає, не лащиться до нього, а навпаки, смiливо нагадує, що той колись був звичайнiсiньким щеням. В алегоричному образi Цуцика автор засудив зрадництво, паразитизм, моральну ницiсть, плазування панських "цуцикiв","якi заради легкого життя втрачають людську гiднiсть i людську подобу, ïм вiн протиставив Бровка, в алегоричному образi якого втiлено риси чесного, щирого, працьовитого трудiвника, з високим
почуттям людськоï гiдностi, у душi якого визрiває протест проти нiкчемних i пiдлих цуцикiв. Але якщо подивитись на проблематику цiєï байки пiд кутом нашоï дiйсностi то не можна не помiтити, що, иа жаль., такi "цуцики" мають мiсце i в нашому "некрiпзць-кому" суспiльствi. Iнтерес до. жанру байки не зник в украïнськiй лiтературi й наприкiнцi XIX
- на початку XX ст. Дiяльнiсть Глiбова- байкаря викликала цiлу плеяду послiдовникiв i наслiдувачiв - Т. Зiнькiв-ський, М. Кузьменко, Олена Пчiлка, Я. Жарко та iи. Але у бiльшостi з них байка втратила виразну сатиричну i соцiальну гостроту, якими вiдзначалися твори Л. Глiбова, i нерiдко набувала, особливо в Олёда Пчiлки, розважального, так би мовити, "дитячого" характеру. ОСНОВНI ТВОРИ: Байки "Жаба й Вiл", "Мiрошник", "Щука", "Громада", "Цуцик", "Вовк та Ягня", "Муха й Бджола", "Жаба i Вiл", лiричнi твори "Журба", "Думка", "У степу" ("Як за лiсом, за пралiсом..."). ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Бондар М. Леонiд Глiбов: негативи, позитиви, маски // Слово i час.
- 1997. - - 1. 2. Деркач Б. Леонiд Глiбов: Життя i творчiсть. ЇК., 1982. 3. Пiльгук I. Леонiд Глiбов (До 150-рiччя з дня народження). ЇК., 1977. 4. Деркач Б., Косяченко В. Жанр байки в украïнськiй лiтературi // Украïнська байка. - К., 1983.
ЛЕОНIД ГЛIБОВ (1827 -1893) Лiтературнi псевдонiми - Простодушний, Непостоянный Сотрудник, Капитан Ботвиван. Леонiд Iванович Глiбов народився 5 березня 1827р. у селi Веселий Подiл на Полтавщинi в родинi управителя помiщицьким маєтком. Дитинство його минало в селi Горби Кременчуцького повiту, куди переïхав батько разом зi своïм паном. Проживаючи неподалiк вiд панського маєтку, малий Леонiд бiгав туди гратися й iнодi ставав свiдком жорстоких розправ пана над крiпаками, часто заступався за них


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация