Iван ГНАТЮК


Гнатюк Iван Федорович народився 27 липня 1929 року в с.Дзвиняча Кременецького повiту Волинського воєводства (нинi Збаразького району Тернопiльськоï областi) у бiдняцькiй селянськiй сiм'ï.
Восени 1944 року батько майбутнього письменника був мобiлiзований до радянського вiйська i в останнiй день Берлiнськоï битви загинув, залишивши дружину з чотирма неповнолiтнiми дiтьми. Ставши напiвсиротою, I.Гнатюк по закiнченнi сiльськоï школи вступив до Кременецького педагогiчного училища, але на початку другого курсу навчання був раптово заарештований. Щоправда, по дорозi до в'язницi вiн утiк i невдовзi подав документи в Бродiвське педучилище, що на Львiвщинi. Проте й там не пощастило йому пробитися "в люди". 27 грудня 1948 року його знову заарештували i пiсля чотиримiсячного слiдства засудили за зв'язок з ОУН на 25 рокiв неволi з вiдбуванням покарання в спецтаборах так званого Берлагу на Колимi.
Першим концтабором, де йому було призначено каратися, стала зловiсно знаменита Аркагала, в якiй за десять рокiв перед тим загинув вiдомий украïнський поет Михайло Драй-Хмара. Маючи непокiрну вдачу, Iван Гнатюк не мiг довго протриматися на одному мiсцi, бо табiрна адмiнiстрацiя намагалася чим скорiше позбутися такого в'язня. За сiм рокiв, проведених на Колимi, йому довелося побувати у багатьох концтаборах: в Аляскiтово, Дебенi, де мiстилася центральна колимська лiкарня для зекiв, на Холодному, Днiпровському, iменi Бєлова та iменi Матросова, з якого 6 лютого 1956р. вiн був звiльнений "на основании определения Магаданского облсуда от 10 ноября 1955г. как страдающий тяжелым недугом".
Полiтичних в'язнiв, звiльнених iз-за Aрат за станом здоров'я, випускали на волю лише за умови, що хтось iз рiдних через союзне Мiнiстерство внутрiшнiх справ давав письмову згоду взяти приреченого на своє утримання як iнвалiда i доглядати до самоï смертi. Таку довiдку-згоду дала Iвановi Гнатюку його майбутня дружина, з якою вiн пiсля ïï звiльнення з концтабору випадково познайомився у 1954 роцi. Одначе, коли I.Гнатюк приïхав до Борислава, де вона мешкала, органи держбезпеки буквально вигнали його за межi Захiдноï Украïни, мотивуючи своє рiшення тим, що в сусiднiй Угорщинi неспокiйно (це ж був 1956 рiк!).
Два роки поневiряння в несприятливих для хворих на сухоти пiвденних степах, куди I.Гнатюк переïхав до своєï матерi, злиднi та моральне пригнiчення не могли не позначитися на його здоров'ï. Побачивши очевидну приреченiсть вчорашнього полiтв'язня, пiдтверджену головним лiкарем миколаïвськоï обласноï тублiкарнi, органи держбезпеки дозволили йому повернутися з дружиною та двома немовлятами до Борислава. Та Iван Гнатюк вмирати не квапився. Навпаки: тяжко хворий, вiн, як i в сталiнських концтаборах на Колимi, де потай писав "захалявнi" вiршi, знову береться за перо.
I творчiсть додає йому сил боротися iз тяжкою недугою. Тим паче, коли його вiршi стали з'являтися на шпальтах газет та журналiв.
Проте друга книжка "Калина" (1966) завдала авторовi бiльше лиха, нiж радощiв. На одному iз засiдань ЦК комсомолу Украïни вона була визнана нацiоналiстичною, i це, безперечно, позначилося на подальшiй долi ïï автора. Коли ж I.Гнатюка того року було прийнято до Спiлки письменникiв, тодiшнiй секретар Львiвського обкому партiï Маланчук на зiбраннi письменникiв-комунiстiв заявив, що не простить ïм того, то вони "контрабандою прийняли нацiоналiста до Спiлки". Звичайно, Iван Гнатюк вiдразу потрапив у неласку властьiмущих чиновникiв од лiтератури i лише завдяки своïй наполегливостi зрiдка заявляв про себе то якоюсь публiкацiєю вiршiв у перiодицi, то невеличкою книжечкою, як правило, немилосердно покастрованою цензорами рiзних мастей. За два з половиною десятки рокiв вiн видав (разом iз трьома перевиданнями) п'ятнадцять збiрок поезiй, якi були навмисно замовчанi критикою.
Останнiми роками, украïнськi художньо-лiтературнi журнали та письменницька газета стали щедро друкувати його вiршi, писанi в колимських концтаборах. 1990 року вони виданi, окремою книжкою "Нове лiточислення". З-пiд його пера, крiм вищезгаданих, вийшли такi збiрки поезiй: "Повнява" (1968), "Жага" (1970), "Життя" (1972), "Барельєфи пам'ятi" (1977), вибране "Дорога" (1979), "Чорнозем" (1981), "Турбота" (1983), "Осiння блискавка" (1986), "Благословенний свiт" (1987) та книжечка для дiтей "Хто найдужчий на весь свiт" (1989). Олекса Мусiєнко ЛУ 28 (4437) 11.07.1991
Iван ГНАТЮК