Гоголь Микола Васильович (1809-1852) письменник, драматург Народився Микола Васильович Гоголь 20 березня 1809 року в селi Великi Сорочинцi (тепер Миргородського району) на Полтавщинi. Батько його був праправнуком полковника козацького вiйська часiв Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Пiзнiше знаменитий нащадок звеличить його до легендарноï постатi й оспiває в образi Тараса Бульби. Дитинство майбутнього письменника минуло в с. Василiвцi (тепер Гоголеве) в маєтку батькiв. З 1818 по 1819 р. навчався в Полтавському повiтовому училищi, а з 1821 по 1828 р. - у Нiжинськiй гiмназiï вищих наук. Мовно-музична культура рiдноï землi знаходила свiй вияв у виховнiй практицi бабусi Тетяни Семенiвни, маминоï мами. Любов до мови, вiдчуття слова закладалися у юного Миколи Гоголя уже з дитячих лiт. Згодом вiн захопиться збиранням украïнських народних пiсень, прислiв Їïв та приказок, готуватиме матерiали до украïнсько-росiйського словника. Пiзнiше вiн так писав про украïнську пiсню: "Якби наш край не мав такоï скарбницi пiсень, я б нiколи не зрозумiв iсторiï його, тому що не збагнув би минулого..." "Моя радiсть, життя моє! Як я вас люблю! Що всi холоднi лiтописи, в яких я тепер риюся, перед цими дзвiнкими, живими лiтописами! Як менi допомагають в iсторiï пiснi!.." "Це народна iсторiя, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу". Ще в студентськi роки, глибоко переймаючись соцiальними негараздами, внутрiшньо противлячись найрiзноманiтнiшим виявам зла, вболiваючи за всю державу i свою "милу Украïну", М.Гоголь настроювався на таку дiяльнiсть, "щоб бути по-справжньому корисним для людства". Загалом же всю творчiсть великого письменника було спрямовано на "очищення серця", "розумiння серцем", щоб досягти хоч якоïсь подоби суспiльноï гармонiï. "Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрiбним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що менi перепинять шлях, завдавши менi глибокого суму. Я поклявся жодноï хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага",


- писав палко настроєний на самопожертву юнак. У 1828 роцi М.Гоголь переïжджає до Петербурга. Там у 1829 р. вiн публiкує свiй перший твiр
- поему "Ганц Кюхельгартен". Через рiк у журналi "Отечественные записки" з
Їявляється повiсть "Басаврюк, або Вечiр проти Iвана Купала", перша з циклу "Вечори на хуторi бiля Диканьки". Романтична спрямованiсть, опоетизованiсть життя надавали творам М.Гоголя особливого колориту. @рунтовнi знання усноï народноï творчостi дозволяли майстру виводити картини дiйсностi у глибокому взаємопереплетеннi з вимислом, але мовби на реальному грунтi життя. Особливо привабливим був лiризм, проникливiсть i любов автора до зображуваного, що неминуче справляло враження на читача, захоплюючи його уяву. Туга за батькiвщиною, за мальовничою Украïною, змусила М.Гоголя наприкiнцi 1833 року клопотатися про мiсце професора iсторiï в Киïвському унiверситетi св. Володимира. Спонукала до цього ще й дружба з М.Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, iсториком, ботанiком, майбутнiм ректором Киïвського унiверситету. "Я захоплююся заздалегiдь, коли уявляю, як закиплять труди моï в Києвi. Там скiнчу я iсторiю Украïни й пiвдня Росiï i напишу всесвiтню iсторiю. А скiльки зберу там легенд, повiр Їïв, пiсень! Якими цiкавими можна зробити унiверситетськi записки, скiльки можна умiстити в них подробиць, цiлком нових про сам край!" - переповнювався творчими планами письменник. "Туди! Туди! До Києва! Там, або навколо нього, звершалися дiяння вiковiчностi нашоï... Багато можна буде зробити добра", - писав вiн про своï сподiвання М. Максимовичу. У цей же час вiн працює над книгами "Арабески", "Миргород" (1835 р.). Розраду вiд нездiйснених планiв письменник шукав i знаходив у творчостi. Тепер вiн остаточно пориває з педагогiчною дiяльнiстю. "...вже не дитячi думки, не обмежене коло моïх знань, а високi, сповненi iстини й жахливоï величi думки хвилювали мене". З другоï половини 30-х рокiв подальший розквiт таланту М.Гоголя пов
Їязаний з його драматургiєю. Етапною навiть в iсторiï театру стала його соцiальна комедiя "Ревiзор" (1836 р.) Невдовзi пiсля прем Їєри п Їєси М.Гоголь виïжджає на досить тривалий час за кордон. Вiн вiдвiдує Нiмеччину, Швейцарiю, Францiю, Iталiю. У 1842 роцi з Їявляється друком знаменита поема-роман "Мертвi душi". Останнi роки життя письменника сповненi драматичних пошукiв себе в Iстинi. Прямим пiдтвердженням тому було видання "Вибраних мiсць з листування з друзями" (1847 р.). У 1848 роцi письменник повертається на батькiвщину, посилено працює над другим томом "Мертвих душ", але незадовго перед смертю спалює рукопис. Тяжка хвороба обiрвала життя неповторного майстра слова 21 лютого 1852 року. Для бiльшостi сучасникiв i пiзнiших поцiновувачiв його творчостi Микола Васильович Гоголь є непохитним авторитетом письменника, що дошкульною сатирою на iснуючий лад забезпечив собi довiчне i почесне мiсце серед класикiв свiтовоï лiтератури. Це сталося завдяки iдеологiчно нав Їязаному i свiдомо спрощеному сприйняттю його творчого доробку. Тiльки останнiм часом нам вдалося вiдкрити для себе справжнього М.Гоголя - великого мислителя, публiциста, аскета, духовного подвижника. Життя Миколи Васильовича Гоголя ще з найранiших дитячих рокiв мало чiтко визначене духовне спрямування. Середовище, в якому довелося йому зростати, було дуже сприятливим для цього. Мати, Марiя Iванiвна, завжди вiдзначалася особливою побожнiстю. Прадiд по батьковiй лiнiï був священиком; дiд закiнчив Киïвську духовну академiю; батько - Полтавську семiнарiю. Поняття про Бога запали в дитячу душу i знайшли навiть не зацiкавлення, а палку вiру. Згодом, в одному з листiв до матерi, вiн напише: "...Благословляю тебе, священна вiро! У тобi тiльки я знаходжу джерело втiхи i втолюю своï печалi!.. Прилиньте так, як я прилинув до Всемогутнього". Родина Гоголiв не була винятком у тогочасному украïнському суспiльствi. У серединi XVII столiття Павло Алеппський, побувавши у наших краях, так описував своï враження: "По всiй землi козакiв ми помiтили чудесну рису, що покорила нашу уяву: всi вони, за незначним винятком, навiть бiльшiсть жiнок i дiвчат, умiють читати i знають порядок церковних служб, церковнi наспiви; окрiм того, священики навчають сирiт i не лишають ïх тинятися вулицями напризволяще". Тiльки знаючи найголовнiше, внутрiшнє, визначальне спрямування творчостi великого письменника, можна належно поцiнувати все ним зроблене, по-новому поглянути на моральнi уроки, не кажучи вже про загальне сприйняття всього масиву творчостi. "Гоголь
- перший пророк повернення до цiлiсноï релiгiйноï культури, пророк православноï культури... вiн вiдчуває як основну неправду сучасностi ïï вiдхiд вiд Церкви, i основний шлях вiн бачить у поверненнi до Церкви i перебудовi всього життя в ïï дусi", - так важає В.Зеньковський. Уся творчiсть М.Гоголя, по сутi, є пошуком шляхiв людського вдосконалення. Якщо у своïх раннiх творах вiн намагався наблизити людину до Бога через виправлення ïï вад, викриття суспiльних обставин, що провокують або спонукають до них, то пiзнiше вiн переключається на самого себе, спрямовує рушiйну силу очищення на свою душу i серце, вбачаючи там причину багатьох спокус. Сам Гоголь в "Авторськiй сповiдi" говорить про тi пошуки: "З цього часу людина i душа стали, бiльше нiж будь-коли, предметом спостережень. Я облишив на деякий час усе сучасне; я звернув увагу на пiзнання тих вiчних законiв, якими живе людина i людство взагалi. Книги законодавцiв, душознавцiв i спостерiгачiв за природою людини стали моïм чтивом... i на цьому шляху невiдчутно, майже не знаючи як, я прийшов до Христа, побачивши, що у Ньому ключ до душi людини..." Пiсля перших тяжких нападiв страшноï недуги письменник ще вимогливiше почав ставитися до себе, сприймати i цiнувати час. Його все бiльше цiкавить стан його душi, готовнiсть до вищого звiту, полонить прагнення якнайкраще i найповнiше вiдповiдати образу духовноï людини. "Та хай не думають, що Гоголь мiнявся у своïх переконаннях, - навпаки, з юнацьких лiт вiн залишався ïм вiрним. Але Гоголь iшов постiйно вперед, його християнство ставало чистiшим, твердiшим; високе значення мети письменника яснiшим; суд над самим собою суворiшим", - так писав про нього С.Аксаков. Люди, якi близько знали письменника, вiдзначали навiть зовнiш-нi змiни в його виглядi. П.Анненков, який зустрiчався з ним у 1846 роцi в Парижi, згадував: "Гоголь постарiв, але набрав особливого роду краси, яку не можна визначити iнакше, окрiм назвавши красою мислячоï людини. Обличчя його поблiдло, схудло; глибока, напружена робота думки поклала на нього ясний вiдбиток виснаженостi i втоми, але загальний вираз його здався менi якимось свiтлiшим i спокiйнiшим за попереднiй. Це було обличчя фiлософа". У цей час письменник багато читає. Здебiльшого це книги духовного змiсту: твори святих отцiв Церкви, iсторiя Церкви, богословськi трактати. Згодом увесь свiй духовний досвiд М.Гоголь втiлив у один з найкращих зразкiв духовноï прози "Роздуми про Божественну Лiтургiю". Письменник хотiв зробити це видання масовим, за найнижчою цiною, без авторства, аби воно стало доступним для найширшого загалу. Актуальнi питання буття - вiд побутових до духовних - М.Гоголь сприймав крiзь призму релiгiйно-морального смислу. З часом переконання його перетворилися у глибоку вiру, що змiнити iснуючий порядок речей, який викликав часом у нього активний внутрiшнiй спротив, можна лише змiнивши людину, а не суспiльний устрiй. Прагнення зробити людину людиною у вищому, горньому розумiннi цього слова стало для нього питанням питань. З цим пов Їязанi його роздуми i про поняття значно ширшi, якi з часом, здається, лише набувають своєï вагомостi. "Суспiльство утворюється само собою, суспiльство складається з одиниць. Потрiбно, щоб кожна одиниця виконала повиннiсть свою... Потрiбно згадати людинi, що вона зовсiм не матерiальна худобина, а високий громадянин високого небесного громадянства. Поки вiн хоч скiльки-небудь не стане жити життям небесного громадянина, до того часу не прийде до порядку i земне громадянство". У цих словах, здається, сконцентровано абсолютно все, що треба знати сучаснiй людинi про саму себе. Генiальний митець допомагав, допомагає i, безсумнiвно, допомагатиме нам у справдженнi цiєï iстини. ** Я з усiх сил намагаюся як новину сказати те, що сказав Гоголь. /**Л.Толстой.**/

Гоголь Микола Васильович (1809-1852) письменник, драматург Народився Микола Васильович Гоголь 20 березня 1809 року в селi Великi Сорочинцi (тепер Миргородського району) на Полтавщинi. Батько його був праправнуком полковника козацького вiйська часiв Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Пiзнiше знаменитий нащадок звеличить його до легендарноï постатi й оспiває в образi Тараса Бульби. Дитинство майбутнього письменника минуло в с. Василiвцi (тепер Гоголеве) в маєтку батькiв. З 1818 по 1819 р. навчався в Полтавському повiтовому училищi, а з 1821 по 1828 р. - у Нiжинськiй гiмназiï вищих наук. Мовно-музична культура рiдноï землi знаходила свiй вияв у виховнiй практицi бабусi Тетяни Семенiвни, маминоï мами. Любов до мови, вiдчуття слова закладалися у юного Миколи Гоголя уже з дитячих лiт. Згодом вiн захопиться збиранням украïнських народних пiсень, прислiв Їïв та приказок, готуватиме матерiали до украïнсько-росiйського словника. Пiзнiше вiн так писав про украïнську пiсню: "Якби наш край не мав такоï скарбницi пiсень, я б нiколи не зрозумiв iсторiï його, тому що не збагнув би минулого..." "Моя радiсть, життя моє! Як я вас люблю! Що всi холоднi лiтописи, в яких я тепер риюся, перед цими дзвiнкими, живими лiтописами! Як менi допомагають в iсторiï пiснi!.." "Це народна iсторiя, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу". Ще в студентськi роки, глибоко переймаючись соцiальними негараздами, внутрiшньо противлячись найрiзноманiтнiшим виявам зла, вболiваючи за всю державу i свою "милу Украïну", М.Гоголь настроювався на таку дiяльнiсть, "щоб бути по-справжньому корисним для людства". Загалом же всю творчiсть великого письменника було спрямовано на "очищення серця", "розумiння серцем", щоб досягти хоч якоïсь подоби суспiльноï гармонiï. "Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрiбним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що менi перепинять шлях, завдавши менi глибокого суму. Я поклявся жодноï хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага",