<< Главная страница

ОЛЕСЬ ГОНЧАР (1918 - 1995)


Олесь Терентiйович Гончар народився 3 квiтня 1918p. Пiсля смертi матерi, коли хлопцевi було 3 роки, iз заводського селища на околицi Катеринослава (тепер Днiпропетровськ) його забрали на виховання дiд i бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавськоï областi. Працьовита i щира в ставленнi до людей бабуся замiнила майбутньому письменниковi матiр. Тридцятi роки в життi Олеся Гончара - перiод формування його як громадянина й митця. До вступу в Харкiвський унiверситет (1938) вiн навчався в технiкумi журналiстики, працював у районнiй (на Полтавщинi) та обласнiй комсомольськiй газетi в Харковi i дедалi впевненiше пробував своï творчi сили як письменник. Раннi оповiдання й повiстi ("Черешнi цвiтуть", "Iван Мостовий" та iн.) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрiчався в життi. 1936р., коли почалася громадянська вiйна в Iспанiï, молодий Гончар гаряче мрiяв потрапити в саму гущу тих подiй. Цьому бажанню тодi не судилося збутися, але через п'ять лiт вiн таки "кинув синiй портфель" i разом з iншими студентами Харкiвського унiверситету пiшов добровольцем на фронт. Воєннi умови (вiн був старшим сержантом, старшиною мiнометноï батареï) не дуже сприятливi для творчостi. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олiвцем та блокнотом. Вiршi, що народжувалися в перервах мiж боями, сам письменник назве згодом "конспектами почуттiв", "поетичними чернетками для майбутнiх творiв". Сьогоднiшнє прочитання ïх переконує, що це справдi так. Лiричний герой "Атаки", "Думи про Батькiвщину", "Братiв" та iнших фронтових поезiй Гончара духовно, емоцiйно близький до героïв повоєнних його романiв i новел, передусiм "Прапороносцiв". Робота над "Прапороносцями" тривала три повоєнних роки. В цей час, правда, Олесь Гончар публiкує ще кiлька новел i повiсть "Земля гуде", завершує навчання в вузi (Днiпропетровський унiверситет, 1946), але головним пiдсумком цих рокiв стає трилогiя "Прапороносцi". На сторiнках журналу "Вiтчизна", а згодом i окремим виданням з'явилися всi три частини роману ("Альпи", 1946; "Голубий Дунай", 1947; "Злата Прага", 1948). Високу оцiнку творовi, вiдзначеному двома Державними премiями СРСР, дали тодi Ю. Яновський, П. Тичина, О. Фадеев, Остап Вишня.
Пiсля завершення роботи над трилогiєю "Прапороносцi" героïка вiйни i далi хвилювала митця. В кiнцi 40-х i на початку 50-х рокiв вiн пише низку новел ("Модри Камень", "Весна за Моравою", "Iлонка", "Гори спiвають", "Усман та Марта" й iн.), багато в чому суголосних з "Прапороносцями". У написанiй тодi ж документальнiй в основi своïй повiстi "Земля гуде" зображено дiяльнiсть молодiжноï пiдпiльноï органiзацiï "Нескорена Полтавчанка", очолюваноï комсомолкою Лялею Убийвовк. Виданi протягом 50-х рокiв книги новел "Пiвдень" (1951), "Дорога за хмари" (1953), "Чари-комишi" (1958), повiстi "Микита Братусь" (1951) i "Щоб свiтився вогник" (1955) присвяченi мирному життю людей, важливим моральним аспектам ïхнiх взаємовiдносин, а романна дилогiя "Таврiя" (1952) i "Перекоп" (1957)
- iсторико-революцiйнiй проблематицi. Якiсна новизна романiв "Людина i зброя" (1960) та "Циклон" (1970) полягала в тому, що акцент у них зроблено на найсокровеннiших питаннях життя i смертi людини, на проблемах незнищенностi ïï. Свiжiсть погляду на свiт, незвичайну заглибленiсть у життя продемонстрував автор "Прапороносцiв" у нових своïх творах, що з'явилися протягом 60
- 70-х рокiв. Серед них - романи "Тронка" (1963), "Собор" (1968), "Берег любовi" (1976), "Твоя зоря" (1980), повiсть "Бригантина" (1972), новели "Кресафт" (1963), "На косi" (1966), "Пiд далекими соснами" (1970), "Пiзнє прозрiння" (1974) та iн. Якщо роман "Тронка" принiс авторовi Ленiнську премiю (1964р.), то доля написаного наприкiнцi 60-х рокiв "Собору" склалася драматично. Першi рецензiï на роман були схвальнi, але невдовзi вульгаризаторська критика пiддала його тенденцiйному остракiзму, i твiр було вилучено з лiтературного процесу на два десятилiття.
Працю на нивi художньоï прози Олесь Гончар постiйно поєднує з лiтературно-критичною творчiстю. Почавши ще в студентськi роки з дослiджень поетики М. Коцюбинського i В. Стефаника, вiн згодом створив десятки статей, якi вже публiкувалися в трьох окремих книгах ("Про наше письменство", 1972; "О тех, кто дорог", 1978; "Письменницькi роздуми", 1980) та входили частково до шеститомного зiбрання творiв письменника. Твори О. Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвiд письменника засвоюється i вiтчизняними, i зарубiжними майстрами слова. Помер письменник 14 липня 1995р.


Олесь Гончар (Народився 3 квiтня 1918)


далее: ОРБIТИ ПОТУЖНОГО СЛОВА >>

ОЛЕСЬ ГОНЧАР (1918 - 1995)
   ОРБIТИ ПОТУЖНОГО СЛОВА


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация