ГрIнченко Борис Дмитрович (1863-1910) письменник, вчений, публiцист, громадський дiяч Народився Борис Дмитрович Грiнченко 9 грудня 1863 року на хуторi Вiльховий Яр поблизу села Руськi Тишки, тепер Харкiвського району Харкiвськоï областi, в родинi збiднiлих дрiбнопомiсних дворян. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодiти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Вiн багато i натхненно читає. Iнтереси його рiзнобiчнi й грунтовнi. Тонка i вродлива дитяча уява насичувалася вабливим свiтом образiв, заохочувала до творчостi. I скоро, пiд враженням прочитаного, пiдлiток починає писати i сам. Вiн створює "самвидавiвський" рукописний журнал, який заповнює власними оповiданнями та вiршами. З 1874 по 1879 рiк Борис Грiнченко навчається у Харкiвському реальному училищi, де зближується з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештовують i кiлька мiсяцiв тримають в ув


Їязненнi. Пiсля звiльнення Борису Дмитровичу довелося залишити навчання i самому почати заробляти на прожиття. Суворi обставини дiйсностi змушують юнака дбати i про шматок хлiба, i не зрiкатися книжки. Так сталося, що, працюючи в казеннiй палатi, Грiнченко мешкав у сiм Їï шевця. Допитливий i працьовитий, вiн скоро навчився шити чоботи i мав вiд цього невеликий заробiток. Економлячи, обмежуючи себе у всьому, Борис таким чином заощаджував грошi на книги. Здобута самоосвiта дозволила Б.Грiнченку скласти iспити на звання народного вчителя при Харкiвському унiверситетi. З 1881 року починається його освiтньо-педагогiчна дiяльнiсть, яка тривала до 1893 року. Вчителював вiн у селах Харкiвщини, Сумщини, Катеринославщини. Зовнiшнiй бiк його бiографiï в цей час маловиразний, але внутрiшньо це були неймовiрно багатi й насиченi роки. Учителювання Б.Грiнченко поєднував з фольклорно-етнографiчною, культурологiчною, науковою та лiнгвiстичною справами. Багато пише. У цей час його рiзножанровi твори, пiдписанi або власним прiзвищем, або псевдонiмом (П.Вартовий, Василь Чайченко, Б.Вiльхiвський, Iван Перекотиполе), регулярно друкуються в журналах та альманахах. Виходять у свiт його поетичнi збiрки "Пiснi Василя Чайченка" (1884 р.), "Пiд сiльською стрiхою" (1886 р.), "Пiд хмарним небом" (1893 р.), "Пiснi та думи"(1895 р.),"Хвилини" (1903р.). З 1894 року Борис Дмитрович працює в Чернiгiвському губернському земствi. Важка й марудна робота забирала в письменника майже весь вiльний час. Творчi митi потрiбно було викроювати за рахунок сну й вiдпочинку. "На поезiю завжди я мав тiльки хорошi хвилини, вiльнi вiд працi - часом любоï, дорогоï, здебiльшого - нудноï, наймитськоï. Моя пiсня - то мiй ро-бiтницький одпочинок i моя робiтницька молитва-надiя",
- зiзнавався митець. За час роботи у земствi Б.Грiнченко пише дилогiю "Серед темноï ночi" (1901 р.), i "Пiд тихими вербами" (1902 р.), публiкує п
Їєси "Лiснi зорi" (1897 р.), "Нахмарило" (1897 р.), "Степовий гiсть" (1898 р.), "Серед бурi" (1899 р.), "На громадськiй роботi" (1901 р.). Б.Грiнченко був людиною надзвичайно працелюбною. Палка любов до рiдноï землi, до свого народу змушувала його "силуватися знаходити iскру свiту там, де, здавалось, була сама темрява". Саме такими променями справжнього народного єства стало видання його наукових розвiдок "Етнографiчнi матерiали, зiбранi в Чернiгiвськiй i сусiднiх з нею губернiях" у трьох томах (1895 -1899 рр.), "З вуст народу" (1900 р.), "Лiтература украïнського фольклору (1777 -1900)" (1901 р.). У 1902 роцi письменник перебирається до Києва. Тут разом з дружиною Марiєю Загiрною вiн трудиться над укладанням вершинноï своєï працi - чотиритомного "Словаря украïнськоï мови"(1907 -1909рр.). Цю визначну роботу було вiдзначено академiчною премiєю. Пiдiрване задавненим туберкульозом здоров Їя письменника (наслiдки харкiвського ув Їязнення) не витримало такого напруженого, безперервного ритму. Останньою краплею його життєвого випробування стала смерть дочки Настi та ïï малорiчного сина. Рiзке загострення хвороби змусило його вирушити на лiкування до Iталiï, але запiзно - 6 травня 1910 року життя невтомного трударя обiрвалося в м. Оскендалеттi. Поховано Б.Грiнченка в Києвi, на Байковому кладовищi. Життя i дiяльнiсть Б.Грiнченка для багатьох поколiнь служить дiєвим прикладом подвижництва на теренах розвою украïнськоï культури i нацiональноï iдеï. Мабуть, найвлучнiше сказав про нього iнший украïнський письменник Микола Чернявський: "Бiльше працював, нiж жив". I хоч за зрозумiлим змiстом цього визначення криється суттєва неточнiсть - бо саме праця й була найвищим сенсом i покликанням його життя,
- важливо, справдi, усвiдомити широту i неминуще значення творчого подвигу митця. Постать невтомного трудiвника, що беззавiтно вiддав усi сили i час вiтчизнянiй культурi, по праву може стояти поруч з нашими титанами нацiï, як Тарас Шевченко, Iван Франко, Пантелеймон Кулiш, Леся Украïнка. Становлення його як письменника й громадянина вiдбувалося наприкiнцi XIX столiття, в найглухiшу пору суспiльного життя Украïни. То був час жорстоких i безтямних визискiв нацiональноï свiдомостi, коли придушувалися найменшi прояви i спроби самоусвiдомлення i самоствердження себе як народу. То був час тотального витравлення всього украïнського - починаючи зi слова й закiнчуючи iдеєю. Саме в цих умовах на iсторичну арену виходила молода плеяда борцiв за украïнську нацiональну справу, найяскравiшим представником якоï, безперечно, був Борис Грiнченко. Один з його лiтературних псевдонiмiв - Вартовий. Звiсно ж, таким чином письменник свiдомо визначав свою роль i своє мiсце в суспiльних процесах. Борис Грiнченко попри талант письменника мав ще й безсумнiвне обдарування надзвичайно сумлiнного науковця. Матерiалом його захоплень, предметом його дослiджень, полем його дiяльностi стало СЛОВО. Слово
- це та субстанцiя, що акумулює в собi творчу енергетику нацiï. I той, хто сповна розумiє це, - уже неординарна особистiсть. Б.Грiнченко пiшов далi у розумiннi значення цього феномена. Ще влiтку 1891 року ряд нацiонально свiдомих украïнцiв проголосили себе продовжувачами справи великого Кобзаря, створили "Братство тарасiвцiв", яке об Їєднувало студентську молодь та викладачiв киïвських i харкiвських вузiв. У своïй програмi вони проголошували: "Ми мусимо дбати про те, щоб украïнська мова запанувала скрiзь на Вкраïнi: в родинi, в усяких справах, як приватних, так i загально суспiльних, у громадi, у лiтературi i навiть у зносинах з усiма iншими народами, що живуть на Украïнi. Так, кожен з нас, свiдомих украïнцiв, має промовляти в родинi, в товариствi i взагалi скрiзь, де його зрозумiють, по-украïнському". Щоденна наполеглива, натхненна культурно-освiтня праця повинна була прищепити кожному украïнцевi непохитне переконання самоiдентифiкацiï, аби "вiдрiзняти свою нацiю вiд iнших i пiдносити нацiональне питання й право вкраïнськоï нацiï скрiзь, де тiльки можливо". Головним змiстом i смислом життя для Б.Грiнченка стала боротьба за украïнську нацiональну справу. У своïх "Листах з Украïни Надднiпрянськоï", надрукованих у "Буковинi" в 1892-1893 рр., вiн робить критичний огляд тогочасного суспiльного стану, звертається до аналiзування причин занепаду нацiональних змагань та висловлює думи й побажання щодо активiзацiï процесiв вiдродження. Письменник глибоко й повно препарує цi проблеми, керуючись критерiєм iсторичного пiдходу, обмiрковує змiст i суть таких понять, як патрiотизм, нацiональна свiдомiсть, украïнська iнтелiгенцiя, нацiональна лiтература. Його полiтичнi роздуми торкаються й шляхiв розвитку мови, культури, традицiй. Саме через призму формування нацiональноï свiдомостi формує вiн i спадщину деяких украïнських письменникiв та iсторикiв (зокрема Г.Квiтки, М.Костомарова та iн.), з болем пiдсумовуючи ïхню безпораднiсть або ж аморфнiсть у цьому планi. Вiддаючи належне своïм попередникам, вiн не може не втриматися вiд ïдкого зауваження, констатуючи, що в тодiшньому украïнському дiячевi все ще сидiло "двi душi: одна украïнська, а друга
- росiйська", а тому "хотiлося i рiдному краєвi послужити", i не прогнiвити того, хто може пожалувати "Станiслава на шию". Працюючи на нивi просвiтництва, Б.Грiнченко наочно постiйно пересвiдчувався у тiй непоправнiй шкодi, що ïï завдавала русифiкатор-ська полiтика царського уряду. Позбавлений вузькоï нацiоналiстичноï зашореностi, письменник мудро i справедливо зазначав: "Не тодi добре єднається народ з народом, коли вони родичi, хоч би i близькi, а тодi, коли життя ïх укупi - таке, що дає ïм змогу зазнавати в сiй спiлцi найбiльш усякоï користi, якомога бiльшого вдоволення своïх потреб як народу, якомога бiльше щастя". Митець надзвичайноï працездатностi, емоцiйний, палкий, людина дужого iнтелекту, Б.Грiнченко свiдомо клав на вiвтар iдеï i своє життя, i свою подвижницьку творчiсть: Прагне i розум, i серце великоï працi такоï, Щоб i вiкам тим, що будуть, зосталась вона дорогою, Щоб i потомки далекi добра зазнавали вiд неï, Звали того невмирущим, хто силу робить ïï мав - Сьогоднi ми знаємо Бориса Грiнченка як письменника, поета, автора славнозвiсного "Словаря украïнськоï мови", але не слiд забувати, можливо, найголовнiше: вiн один з небагатьох будителiв нацiональноï свiдомостi, один з небагатьох справжнiх будiвничих нацiональноï iдеï, один з небагатьох iстинних патрiотiв Украïни. ** Бувають люди, яких можемо назвати не тiльки витворами, але й творцями свого часу. Час поставив ïх на дорогу, власне, дав ïм певний вихiдний пункт; час показав ïм тiï болi, що на ïх вони мають озиватися; час вложив ïм у руки матерiал, з якого вони лiпитимуть своï витвори. Але лiплять вони з тiєï глини часу самi, самi свiдомо вибирають напрям од вихiдного пункту вперед чи назад i самi ж iдуть наперекiр часiв, вилiплюючи з наданого матерiалу те, що ïм потрiбно, а не те, чого вимагав би вiд ïх всепотужний час. Вони нiколи не йдуть по лiнiï найменшого опору, а немов навмисне, з протесту, вибирають собi найтяжчу дорогу, найбiльш терням закидану та перешкодами обставлену, i простують нею - куди? Ти ж керуй туди спокiйно, Де горить мета твоя, Ївiдповiдає один з найвиразнiших представникiв такого типу людей, наш-таки, украïнський, письменник i громадянин Б.Д.Грiнченко - ЇСправжня бiографiя Грiнченка - то його невсипуща, безупинна, од першого виступу ще юнаком аж до останнього моменту, праця задля рiдного народу, його повсякчасна готовнiсть душу свою положити за трудящий люд. Замiсть сухих хронологiчних дат бачимо в цiй бiографiï довгу низку живих праць, що ними проложив у життi свою путь Грiнченко. Стане тут у ряд - i його педагогiчна робота, i заходи коло розвитку рiдного слова, i студiювання народноï словесностi, й дослiди над життям народним, i популяризаторська робота, i громадська публiцистика, i красне письменство. /**С.Єфремов.**/
ГрIнченко Борис Дмитрович (1863-1910) письменник, вчений, публiцист, громадський дiяч Народився Борис Дмитрович Грiнченко 9 грудня 1863 року на хуторi Вiльховий Яр поблизу села Руськi Тишки, тепер Харкiвського району Харкiвськоï областi, в родинi збiднiлих дрiбнопомiсних дворян. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодiти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Вiн багато i натхненно читає. Iнтереси його рiзнобiчнi й грунтовнi. Тонка i вродлива дитяча уява насичувалася вабливим свiтом образiв, заохочувала до творчостi. I скоро, пiд враженням прочитаного, пiдлiток починає писати i сам. Вiн створює "самвидавiвський" рукописний журнал, який заповнює власними оповiданнями та вiршами. З 1874 по 1879 рiк Борис Грiнченко навчається у Харкiвському реальному училищi, де зближується з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештовують i кiлька мiсяцiв тримають в ув