ГРIНЧЕНКО БОРИС ДМИТРОВИЧ 1863 (27.11) 1910(23.04 Вперше почув я про Б. Грiнченка вiд луганського скульптора Iлька Овча-ренка десь у 1964 роцi. Вiн тiльки-но закiнчив роботу над портретом Козака Лу-ганського i вже марив образом Грiнченка. У його майстернi збирався невеликий гурток свiдомих украïнцiв, серед яких найшановнiшим був вiдомий письменник Микита Чернявський. Саме вiд них дiзнався про тернистий i подвижницький життєвий шлях Бориса Дмитровича Грiнченка, про його вчителювання в Олексiï-вцi, в народнiй школi X. Д. Алчевськоï. У тi часи не могло бути й мови про вста-новлення пам'ятника письменнику, бо з новою силою працювала ярликова iдео-логiя, насувалась чергова хвиля украïнофобства, одна за одною закривалися на Луганщинi украïнськi школи. Та, незважаючи на цi гнiтючi обставини, I. Овчаре-нко збирав по крихтах необхiдний йому матерiал, читав i перечитував Грiнченкiв словник, робив першi скульптурнi ескiзи. Як релiквiю тих часiв, зберiгаю одну з таких моделей напiвфiгури письменника, який тримав Словник i мов iконою благословляє свiт. Оте перше знайомство з подвижницьким життям та творчiстю Б. Грiнченка у майстернi Iль-ка Овчаренка стало для мене подiєю, яка остаточно пробудила мою нацiональну самосвiдомiсть. Тодi ж пощастило менi придбати у букiнiста Грiнченкiв Сло-вник пiд редакцiєю академiка Сергiя Єфремова та Андрiя Нiковського. Три томи того Словника було випущено в свiт видавництвом "Горно" у 1927 -1928 роках. Четвертий том свiту не побачив, бо редакторiв звинуватили у причетностi до неiснуючоï "Спiлки визволення Украïни" i розстрiляли...


Недовгий, але славний i плiдний життєвий шлях пройшов Борис Дмитрович Грi-нченко. Вiн прожив лише 46 рокiв, але його лiтературна, наукова та педагогiчна спадщина вражає не тiльки своïм колосальним обсягом, а й своєю фундамента-льнiстю i це останнє уявляється менi найбiльш дивовижним, особливо ж, коли зважити на те, що вiн, не маючи унiверситетськоï освiти, досяг вершин людсько-го духу та наукових знань виключно завдяки самоосвiтi. Майже сiм рокiв життя /1887 -1894/ Б. Грiнченка пов'язанi з Олексiïвкою, що у Перевальському районi на Луганщинi, куди запросила його вчителювати вiдома просвiтителька Христина Данилiвна Алчевська. То був найбiльш плiдний перiод його життя. Саме тут, в Олексiïвцi, Борис Дмитрович написав i надрукував 196 творiв рiзноманiтних жанрiв. Друкувалися вони у галичанських виданнях, бо в росiйськiй Украïнi слово украïнське було заборонене. Крiм повiс-тей "Сонячний промiнь", "На розпуттi" та драми "Хатнє лихо", вiн написав чи-мало оповiдань з життя сiльських дiтлахiв, здiйснив прозовий переклад "Слова про полк Iгорiв" та написав серiю нарисiв про життя славетних. ... Вперше я вiдвiдав Олексiïвку рокiв п'ятнадцять тому, коли з кiногру-пою обласного телебачення ми готували для "Лiтературноï карти Украïни" мате-рiали про перебування Грiнченка в Олексiïвцi. Пiсля тих перших вiдвiдин Олек-сiïвки буваю там частенько й у будь-яку пору року, i завжди радiсно менi милу-ватися мальовничими краєвидами тiєï мiсцевостi. ... З прадавнiх часiв несе цiєю землею своï тихi води до Луганi, а з нею
- до Сiверського Дiнця, рiчечка з нехитрою назвою Бiла. З мосту, що перетинає ïï на трасi Луганськ-Алчевськ, вiдкривається краєвид зеленоï долини iз старими вер-бами. По лiвому берегу над рiчкою здiймаються скелястi кручi. Правий берег рi-чки вiд самоï води неспiшне пiдiймається вгору, i аж бiля обрiю переходить у широкий степ з типовим представництвом донбасiвськоï степовоï флори i фауни. А перед рiчкою, над квiтучим вишневим буйством де-не-де виступають дахи добротних селянських домiвок. Коли у надвечiр'ï затихає потiк вантажiвок на ав-тотрасi, у тих загiнних садках можна почути, як "хрущi над вишнями гудуть".
Це i є Олексiïвка. Увагу кожного на в'ïздi в село привертає одноповерхова будiвля з сi-рого плитняка, що допитливими вiкнами-очима ось вже 115 рокiв вдивляється в довколишнiй свiт. Зовнiшнiй вигляд будiвлi майже не змiнився з тих часiв, коли тут вчителював Б. Грiнченко.
От тiльки дзвоник... Тодi був ще той, старовинний, з дзвiнким, радiсним i щасливим голосом, а зараз запрошує дiтей на уроки електричний /саме таким си-гналом сповiщають про початок та кiнець роботи в офiцiйних установах, конто-рах/. Якось напровеснi, коли по яругах ще лежав снiг, а пагорби вже звiльнили-ся вiд нього, приïхав я до Олексiïвки у справах пiдготовки до 125-рiчного ювi-лею Б. Д. Грiнченка. Була велика перерва. Бiля школи, на пагорбi, весело мету-шилися дiти. Поки мiй супутник, вельми досвiдчений у фотографiï, фотографував школу, я пiдiйшов до хлоп'ят, привiтався з ними i запитав про Б. Д. Грiн-ченка. Дiти якось знiяковiли, а хлопчисько рокiв дванадцяти несмiло вiдповiв за всiх: "То, мабуть, той, що був директором до Ольги Iванiвни" /О. I.
- теперiш-ня директор школи/. Вiдразу зауважу, що пiсля вiдкриття пам'ятника пись-меннику та шкiльного музею, який одержав звання народного, сьогоднi не тiльки старожили Олексiïвни, а й кожний школяр не тiльки знав Грiнченка, а й може, при нагодi, стати досвiдченим гiдом, який з радiстю проведе вiдвiдувача музею стежиною Грiнченка. Але тодi, ранньою весною, вiдповiдь знiяковiлого хлопчиська мене не по-радувала, бо чекав iншоï, знаходячись у мiсцевостi, де все нагадувало про Грiн-ченка: та ж школа з блокiв сiрого плитняка, тiльки вкрита не фарбованим у зеле-ний колiр залiзом, а сучасним сiрим шифером. З шкiльного подвiр'я можна поба-чити й знамениту скелю, що описав ïï Борис Дмитрович у свiтлiй романтич-нiй повiстi "Соняшний промiнь". :
А неподалiк, крiзь мереживо верхiвок саду бiлiє одноповерхова бу-дiвля. Iду до неï. Тут у 1887 -1894 роках мешкав Б. Д. Грiнченко. У тi часи будиночок мав вигляд флiгеля, збудованого, як i школа, з сiрого плитняка. Зараз до флiгелю прибудовано примiщення ковальнi, а там, де жив письменник, роз-ташувалась контора: вся будiвля пофарбована вапном. До речi, вiдомий на Луганщинi украïнознавець i дослiдник життя т творчостi Грiнченка Богдан Васильович Пастух розповiдав менi, що знайшов у киïвських лiтературних архiвах лист письменника до дружини, в якому вiн не тiльки з по-дробицями змальовує своє мешкання у Олексiïвцi, а й наводить креслення з розташуванням у кiмнатi меблiв. Отже маємо чудовий фактичний матерiал для реконструкцiï помешкання Бориса Дмитровича. Вуличка, на якiй стоïть будинок, зовсiм коротенька й виводить на широ-ку, переорану пiд городи, леваду. ...Через напоєну вологою рiллю прямуємо до рiчки Бiлоï, що хвилястою стрiчкою стелиться вздовж широкоï балки. Ось, нарештi, вкрита тогорiчним лис-тям стежка, вона в'ється понад самою рiчкою. У тихiй водi вiдзеркалюється сiре небо, задумливi верби, осокори та старi в'язи. Унизу, аж понад самiсiнькою рiчкою, поросли бiльшi дерева, а помiж ïх вилася в холодку стежка; вона доводила аж до мiстка, що зроблено було через рiчку у панський сад" /читай
- парк Алчевських - Ю. Є./. Саме цi рядки згадав я, iдучи стежкою, що довела мене... до мiстка. Так, i мiсток є! Звичайно той, грiнченковський не зберiгся, але сучасний мiсток iз ме-талевих конструкцiй стоïть на тому ж мiсцi. Блукаючи стежинами понад Бiлою, згадав я i про те, що до Олексiïвки Борис Грiнченко прибув, коли йому минуло тiльки 23 роки. Але вже тодi, зовсiм молодий, без унiверситетськоï освiти, вiн був своєрiдним епiцентром гро-мадськоï думки й потужним генератором украïнськоï iдеï на теренах зру-сифiкованоï Украïни. До Олексiïвки йшли листи видатних дiячiв украïнськоï культури, з молодим педагогом шукають зустрiчi, щоб порадитись з питань вiдродження нацiональноï школи. Його першi публiкацiï жваво обговорювалися у студентському середовищi Харкова, Києва та Львова. Пiд час перебування у Олексiïвцi його вiдвiдують В. Самiйленко, I. Липа та Т. Зiнькiвський. Вiдомо, що I. Липа та Т. Зiнькiвський зiбрали рiзножанровий фольклорний матерiал, який передали Грiнченку до його тритомного видання "Этнографичес-кие материалы". Один з найбiльш плiдних дослiдникiв науковоï спадщини Б. Грiнченка, викладач Луганського педагогiчного iнституту iменi Т. Г. Шевченка Олекса Не-живий, розповiв менi, що стосунки мiж Грiнченком та Зiнькiвським були бiльш нiж товариськими. Останнiй раз вони зустрiлися восени 1891 року в Олексiïвцi. В тому ж роцi Трохим Аврамович . Зiнькiвський помер у 30-рiчному вiцi. Пiсля смертi друга Б. Грiнченко видав двотомник "Писання Трохима Зiнькiвсь-кого", який невдовзi було заборонено царською цензурою, бо твори небiжчика мали позитивний вплив на розвиток нацiональноï свiдомостi украïнського наро-ду.
Саме це пiдкреслив Грiнченко, завершуючи життєпис Зiнькiвського сло-вами: "... ось через що з великим жалем спиняємося ми перед Зiнькiвського до-мовиною, ось через що сумуючи дивимося навкруги,шукаючи, хто мiг би стати замiсть його, хто мiг би так, як вiн, жити одним - любов'ю до рiдного краю". Життєвi принципи небiжчика вiдповiдали поглядам самого Грiнченка, тому стають зрозумiлими ïх дружнi взаємини. Коли у 1892 роцi Iван Липа, у майбутньому вiдомий дiяч Центральноï Ради УРН, вiдвiдав Олексiïвку, вiн отримав вiд Бориса Дмитровича фото на згадку про зустрiч iз таким пророчим написом: "Запевне прийде той день, що воскресне рiдна краïна. Ми вiддамо свою силу на те, щоб сей день прийшов якомога швидше. Будемо жити - будемо пра-цювати на користь рiдному краєвi; будемо вмирати - умремо з. його iм'ям на вустах. Невiдомих одного одному особисто єднає нас служiння нашiй невмиру-щiй великiй iдеï". (Джерело:Ю.Єненко. Промiнь добра. Нарис-есе. ЇЛуганськ, 1994)
ГРIНЧЕНКО БОРИС ДМИТРОВИЧ 1863 (27.11) 1910(23.04 Вперше почув я про Б. Грiнченка вiд луганського скульптора Iлька Овча-ренка десь у 1964 роцi. Вiн тiльки-но закiнчив роботу над портретом Козака Лу-ганського i вже марив образом Грiнченка. У його майстернi збирався невеликий гурток свiдомих украïнцiв, серед яких найшановнiшим був вiдомий письменник Микита Чернявський. Саме вiд них дiзнався про тернистий i подвижницький життєвий шлях Бориса Дмитровича Грiнченка, про його вчителювання в Олексiï-вцi, в народнiй школi X. Д. Алчевськоï. У тi часи не могло бути й мови про вста-новлення пам'ятника письменнику, бо з новою силою працювала ярликова iдео-логiя, насувалась чергова хвиля украïнофобства, одна за одною закривалися на Луганщинi украïнськi школи. Та, незважаючи на цi гнiтючi обставини, I. Овчаре-нко збирав по крихтах необхiдний йому матерiал, читав i перечитував Грiнченкiв словник, робив першi скульптурнi ескiзи. Як релiквiю тих часiв, зберiгаю одну з таких моделей напiвфiгури письменника, який тримав Словник i мов iконою благословляє свiт. Оте перше знайомство з подвижницьким життям та творчiстю Б. Грiнченка у майстернi Iль-ка Овчаренка стало для мене подiєю, яка остаточно пробудила мою нацiональну самосвiдомiсть. Тодi ж пощастило менi придбати у букiнiста Грiнченкiв Сло-вник пiд редакцiєю академiка Сергiя Єфремова та Андрiя Нiковського. Три томи того Словника було випущено в свiт видавництвом "Горно" у 1927 -1928 роках. Четвертий том свiту не побачив, бо редакторiв звинуватили у причетностi до неiснуючоï "Спiлки визволення Украïни" i розстрiляли...