<< Главная страница

БОРИС ГРIНЧЕНКО (1863 - 1910)


Б. Грiнченко був активним поетом, прозаïком, драматургом, перекладачем, лiтературним критиком. Вiдомий вiн i як мовознавець ("Словарь украïнськоï мови"), фольклорист та етнограф ("Этнографические материалы, собранные в Черниговской й соседней с ней губерниях"), педагог, публiцист, органiзатор видавничоï справи, бiблiограф. Письменника шанували I. Франко, М. Коцюбинський, Леся Украïнка, П. Грабовський та iншi видатнi сучасники.
Народився Борис Дмитрович Грiнченко (псевдонiми В. Чайченко, Iван Перекотиполе, Вiльхiвський Б., Вартовий П. та iн.) 9 грудня 1863р. на хуторi Вiльховий Яр на Харкiвщинi (тепер Сумськоï областi) у збiднiлiй дворянськiй родинi. У 1874
- 1879рр. вiн вчився у Харкiвськiй реальнiй школi, але з п'ятого класу був виключений за зв'язки з пiдпiльною народницькою органiзацiєю. Пiсля двомiсячного ув'язнення Грiнченко працює дрiбним канцеляристом у Харкiвськiй казеннiй палатi, а невдовзi, склавши iспит на народного вчителя, "якимсь чудом", як сам згадував, влаштовується вчителювати. За винятком 1886 - 1887рр., коли Грiнченко працював статистиком у губернському земствi на Херсонщинi, освiтнiй нивi вiн вiддав понад десять рокiв (1881 - 1894). Мiсцями його педагогiчноï дiяльностi були Села Введенське Змiïвського повiту, Нижня Сироватка (нинi Сумщина), Олексiïвка, де вiн протягом шести рокiв вчителював у приватнiй школi вiдомоï просвiтительки X. Д. Алчевськоï. У 1894р. Грiнченко переïздить до Чернiгова. Тут, працюючи у губернському земствi, вiн органiзовує видання змiстовноï бiблiотечки народнопросвiтнiх книжок, стає одним з керiвникiв нелегальноï "Чернiгiвськоï Громади", разом iз дружиною - письменницею М. Загiрньою упорядковує музей украïнськоï старовини В. Тарновського. З 1902р. Грiнченко живе в Києвi. У 1905р. вiн редагує першу украïнську щоденну газету "Громадська думка" (згодом "Рада"), а в 1906р. - журнал "Нова громада"; того ж 1906р. стає керiвником киïвського товариства "Просвiта". В останнi роки життя, з настанням реакцiï, посилюються переслiдування Грiнченка властями. Письменник зазнає недовгочасного арешту. Жандарми доводять до смертi його дочку - революцiонерку Настю. Змучений туберкульозом, на який захворiв ще в шiстнадцять рокiв у харкiвськiй в'язницi, Грiнченко виïздить на лiкування до Iталiï i там 6 травня 1910р. у мiстi Оспедалеттi помирає. Похований письменник на Байковому кладовищi у Києвi. Друкуватися Б. Грiнченко почав у 80-тi pp. Написав чимало вiршiв (збiрки "Пiснi Василя Чайченка" (1884), "Пiд сiльською стрiхою" (1886), "Хвилини" (1903) та iн.), близько п'ятидесяти оповiдань, чотири великi повiстi ("Сонячний промiнь" (1890), "На розпуттi", "Серед темноï ночi" (1900), "Пiд тихими вербами" (1901)), декiлька п'єс, чимало статей - етнографiчних, iсторичних, мовознавчих, педагогiчних, публiцистичних. Багато перекладав творiв росiйськоï та зарубiжноï класики. Редагував рiзноманiтнi видання, провадив значну видавничу дiяльнiсть. Цiкавими є його педагогiчнi розвiдки: "Яка тепер народна школа на Украïнi" (1896), "Народнi вчителi i украïнська школа" (1906) та iн. Значну вагу мало видання "Украïнськоï граматики", першоï книги для читання украïнською мовою "Рiдне слово" та iнших пiдручникiв. I. Франко так охарактеризував лiтературно-громадську дiяльнiсть письменника: вiн належав до "неспокiйних, вихроватих" натур, котрi "кидаються на всi боки, заповняють прогалини, латають, пiднiмають повалене, валять те, що поставлене не до ладу, будують нове, шукають способiв пiдняти до роботи бiльше рук". Цю оцiнку можна застосувати до всiєï лiтературноï дiяльностi письменника. Адже його поезiя, проза, драматичнi твори, лiтературознавчi працi, пiдготовлений i виданий Б. Грiнченком "Словарь украïнськоï мови" (1907
- 1909), етнографiчнi та фольклористичнi дослiдження, переклади з iнших мов сприяли всьому подальшому розвитковi украïнського письменства.


Заголовок 1 Заголовок 2
БОРИС ГРIНЧЕНКО (1863 - 1910)


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация