М. С. Грушевський


АВТОБIОГРАФIЯ, 1926 р.
Я походжу з давньоï (звiсноï з ХVIII в.), але бiдноï духовноï родини Грушiв, пiзнiше Грушевських, що загнiздилася в Чигиринськiм повiтi.
Були се переважно дячки, паламарi, але дiдовi мойому Федоровi вдалось дiйти священства i перейти пiд Киïв, до села Лiсникiв, i се помогло батьку мойому Сергiю вийти на дорогу, хоч вiн рано зiставсь сиротою, але завдяки енергiï й здiбностям осягнув вищу освiту й, не принявши священня, вiддався дiяльности педагогiчнiй, був спочатку "професором" в семiнарiях переяславсько-полтавськiй i киïвськiй, потiм директором народнiх шкiл на Кавказi, а бувши автором одного популярного в Росiï пiдручника слов'янськоï мови, не тiльки мiг забезпечити нам, дiтям, можливiсть, не журячись за хлiбом насущним, вiддаватися науковiй роботi замолоду, а й зiставив по собi досить значний маєток
- в значнiй части призначений ним знов-таки на цiли гуманiтарнi (стипендiï й школу). Мати - Глафiра Опокова (recte* (*Правильно - лат.) Опоцкевич) - походила з широко розгалуженоï в полуднево-захiднiй Киïвщинi священичоï родини. Я був ïх старший син, роджений 17 вересня ст. ст. 1866р. в Холмi, де батько був тодi (дуже коротко) учителем "греко-унiятськоï" гiмназiï. Виростав на Кавказi, куди батько перейшов в 1869р.: в Ставрополi (1870-8), потiм Владикавказi, зрiдка звiдуючи Украïну. Одначе, пiд впливом оповiдань батька, що заховав тепле прив'язання до всього украïнського
- мови, пiснi, традицiï, в менi рано збудилося й усвiдомилося нацiональне украïнське почуття, пiддержуване книжками, тими рiдкими поïздками на Украïну, що малювалася тому в авреолi далекоï "вiтчини", i контрастом чужеплеменноï й чужомовноï "чужини". Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, вiдiрваний вiд грунту, я виростав серед мрiй i фантазiй, замкненим в собi вiдлюдком. В тифлиськiй гiмназiï, куди вiддано мене в р. 1880, я з запалом читав все, що мiг дiстати з iсторiï: iсторiï лiтератури й етнографiï Украïни, i, скрiпивши книжними джерелами те знання украïнськоï мови, яке винiс з дому, став пробувати своï сили в белетристицi - прозi i вiршах. 1884р. вислав я перший транспорт сих своïх проб пера Iв. Сем. Левицькому-Нечую, якого адресу вичитав в Очерках iсторiï укр. лiтератури Петрова. Заохочений ним, я далi працював над виробленням своєï мови й белетристичного хисту; з сих часiв надрукованi були моï оповiдання: "Бех-аль-Джугур", написане на поч. 1885р. пiд впливом справоздань з тодiшньоï Суданськоï кампанiï, пiдогрiтих близшими - кавказькими вражiннями (друк. в "Дiлi", лiтом 1885р.) i "Бiдна дiвчина"
- написане на тлi близьких менi з батькiвських оповiдань обставин сiльського учительства (вони передрукованi в збiрцi моïх оповiдань, тим часом видрукованi против моєï волi й вiдомости першi проби з 1884р. не були в нiм повторенi). Моєю мрiєю в тих часах стає зробитися з часом украïнським лiтератом, видавцем i - ученим. Украïнознавство являєтся для мене будучою спецiяльнiстю, лише я вагався, з котрого боку пiдiйти до нього: чи вiд славистики, чи вiд iсторiï. Монографiï Костомарова, Записки о Южной Руси Кулiша, Збiрники Максимовича i Метлинського, Iсторiя Сiчи Скальковського, Iсторiя слов'янських лiтератур Пипiна, першi рiчники Киïв. Старини, перечитанi мною в pp. 1881 Ї5, послужили провiдними нитками моïх iнтересiв i планiв. Нарештi iсторiя бере гору над славистикою; полємiка про початки Руси, рiжнi теорiï княжоï Руси, полємiка слов'янофiлiв з западниками, теорiï початкiв козацтва, не кажучи про спори украïнофiлiв з централистами, оборону i заперечування прав украïнськоï лiтератури i нацiонального розвитку викликали в менi, гiмназистi V - VII класи, велике зацiкавлення. Я читав з сеï сфери багато, виробляючи собi з сеï лiтератури, без чужого проводу (мiж учителями чи знайомими в Тифлiсi не було кому дати в сiй сферi), певнi провiднi iдеï iсторiï, i, збiраючися в унiверситет, розпоряджав солiдним запасом знання фактичного i теоретичного.
Тим сильнiше мрiяв я, як скорiше попасти до Киïва, що представлявся менi огнищем украïнськоï науковоï й лiтературноï роботи; але батько, боячися мого украïнського запалу, а настрашений тодiшнiми студентськими "iсторiями", довго не годився на се, i дав згоду, тiльки зв'язавши мене обiцянкою, що я не буду брати участи в нiяких студентських гуртках. Тi роки, 1886 Ї90, коли проходив я унiверситетський курс (на фiлологiчному факультетi), належали до сумних часiв росiйських унiверситетiв, i киïвський не робив мiж ними виïмку. На перший план висунено класичну фiлологiю, все инше зiпхнено на другий план, обкраєно i обмежено загальними курсами; сi виклади не багато могли дати по тiм, що приносив з собою добре розвинений i обчитаний в якiйсь спецiяльности гiмназiст. Семiнарiï поставлени були незвичайно слабо. Система нагiнок за всякою вiльнiшою гадкою зi сторони уряду й власних чорносотенцiв витворяла задушливу атмосферу. Найбiльша окраса тодiшньоï украïнськоï науки проф. Антонович робив вражiння чоловiка утомленого сими нагiнками; вiн ухилявся вiд близших зносин з студентами й все бiльше вiдсувався вiд iсторiï в "спокiйнiшi" як на тi поганi часи сфери археологiï, iсторичноï географiï, нумiзматики. Першi роки унiверситету я вiддав працi в семiнарiях (практич. заняттям) i викладам; з тих семiнарiйних праць була видрукувана потiм одна (писана 1887p., а кiлька разiв потiм перероблена): "Южно-русские господарскiе замки в половине XVI века" - моя перша iсторична "праця" (перед тим було кiлька iсторичних i iсторико-лiтературних статей i рецензiй в журналах i газетах - вони вказанi в покажчику "Наукового Збiрника" 1906р.). З курсiв i приватноï лєктури на розвiй мого наукового свiтогляду й iнтересiв мали особливо курси й працi з сфери суспiльноï економiï, економiчноï iсторiï, археологiï, державного права й iсторiï права. На третiм курсi я взявся до бiльшоï працi на предложену факультетом (проф. Антоновичем) тему: "История Киевской Земли от смерти Ярослава до конца XIV века". Праця дiстала золоту медаль, i я був зiставлений при унiверситетi професорським стипендистом по катедрi руськоï iсторiï. Се була вже робота досить дозрiла: викiнчена в 1890 роцi й потiм видана (Киïв, 1891, ст. XVI Ї520), вона викликала дуже похвальнi вiдзиви в наукових сферах, i на ïï пiдставi пiзнiше я був предложений кандидатом на катедру iсторiï у Львовi.
Пiд кiнець унiверситетського курсу я почав бiльше зближатися з людьми, бував в лiтературних i полiтичних украïнських кружках молодiжи, займався ïх органiзацiєю, читав в них виклади, брав участь в заграничних украïнських виданнях (Правдi й Зорi), в укладенню перших книжок Записок Наукового тов. iмени Шевченка. Перша книжка ïх, випущена 1892р., була розпочата моєю статтєю: Громадський рух на Вкраïнi-Руси в XIII вiцi. В украïнських кругах Киïва, де обертався я, прив'язували тодi велике значiння реформi Товариства iм. Шевченка, ждали помочи зi сторони Полякiв украïнському культурному й освiтньому руховi по т. зв. "угодi" украïнських народовцiв Галичини з правительством. З початком 1891р. проф. Антонович, вернувшися з подорожi в Галичину, розповiв менi про план катедри украïнськоï iсторiï на львiвськiм унiверситетi: сю катедру пропоновано проф. Антоновичу, але вiн не хотiв брати на старi плечi сього тягару, й рекомендував мене. План сей був прийнятий мною з ентузiязмом, з огляду на те значiння, яке надавалось тодi в киïвських украïнських кругах галицькому руховi: Кияне сподiвалися сотворити в Галичинi всеукраïнське культурне огнище, лiтературне й наукове, працею письменникiв i учених всеï Украïни, i здобутками його проломити систему заборони украïнського слова й нацiональности в Росiï, пiдняти в нiй нацiональний рух i т.д. Та що заснування катедри украïнськоï iсторiï зiставалося в сферi планiв i навiть пiшло в проволоку, треба було думати про дальшi стадiï академiчного стану, i я ладився до магiстерського iспиту (зданого в 1893р.) та працював над магiстерською дiсертацiєю. Тема - пiддана менi тим же В. Б. Антоновичом - була вибрана досить нещасливо. Прийшлося вложити масу працi, щоб зробити з неï щось вiдповiдне, i хоч в результатi вийшла книга досить цiнна (хоч i дуже спецiяльна) з дуже мало обробленого поля суспiльно-нацiональноï iсторiï Подiлля XIV ЇXVIII в.в. (Барское старовство. Исторические очерки, К. 1904), i два томи актових матерiялiв Архив Юго-Зап. России, ч. VIII, т.т. I i II, виданих разом з працею, але результати роботи розмiрно до вложеноï в неï працi були досить невеликi, i треба було великого завзяття, щоб не кинути сеï роботи серед дороги. Щоправда, дуже тверда школа архивальноï роботи, яку я мусiв для неï перебути, - сотки переглянених актових книг, робота в архивах Киïва, Варшави, Москви не пiшла марно i вiддала своï услуги менi потiм. В маю 1894р. я оборонив ту працю, як дiсертацiю на степень магiстра, a 1/IV того ж року "цiсарським рескриптом" була заснована на львiвським унiверситетi катедра "Всесвiтньоï iсторiï з спецiяльним оглядом на iсторiю Схiдноï Европи" (так змiнено первiсний план заснування катедри украïнськоï iсторiï, а тодiшнiй магiстр Гауч мотивував сю змiну тим, що украïнська iсторiя не може уважатися конкретною наукою - ruthenische Geschichte ist keine konkrete Wissenschaft), i тодi ж на сю катедру iменовано мене (офiцiяльну пропозицiю було зроблено рiк скорше). Докiнчуючи видання дiсертацiï й актiв (останнi глави дiсертацiï й II том актiв вийшли лiтом 1894p.), треба було забратися заразом до приготовлення курсiв викладiв. Я кинувся в сю роботу з молодечим завзяттям, не передчуваючи ще тих розчарувань i трудного положення, яке чекало мене в Галичинi. За приïздом моïм до Галичини слiдом умер проф. Огоновський, i на мене спало, так сказать, наукове представительство галицькоï Украïни. Окрiм унiверситетських курсiв, якi мусiли забирати на перших роках дуже багато часу, я повiв публичнi виклади, взявся за органiзацiю науковоï роботи в недавно зреформованiм, але зовсiм ще не виведенiм на наукову дорогу Науковiм Товариствi iмени Шевченка. Перейняв на себе редакцiю Записок (формальним редактором став з 1895р., фактичним же - скорше), зреформував ïх з однорiчника на квартальник, потiм двомiсячник, сам давав до них багато праць, справоздань i рецензiй, а поруч них заложив (1895р.) в Товариствi иншi, спецiяльнi публiкацiï - Жерела до iсторiï Украïни-Руси, Етнографiчний збiрник й ин., сам займаючися редакцiєю ïх перших томiв. При тiм показалося, що надiï на участь украïнських учених з Росiï в сiй (мовляв так пожаданiй для росiйськоï Украïни i потрiбний) науковiй роботi були марнi: однi обiцяли й не давали нiчого, иншi викручувалися рiжними вимiвками. Навiть книжки чи справки тяжко було допроситися, хоч як смертельно тяжко було працювати в тодiшнiм Львовi, при браку якоï-небудь бiбiлотеки з порядним добором лiтератури й перiодик до украïнськоï iсторiï чи иншоï украïнськоï дiсцiплiни.
Ще прикрiше було переконатися, що тi надiï на прихильнi обставини для украïнського культурного й спецiяльно-наукового розвою, на прихильнiсть до нацiональноï украïнськоï iдеï зi сторони правительства й Полякiв, з яким я йшов до Галичини, покладаючися на запевнення лiпше обiзнаних з галицькими обставинами Киян старшоï генерацiï, - опираються на фальшивих запевненнях зi сторони Полякiв, якi дорогою "угоди" i цiною деяких подачок на культурно-iсторичному полi хотiли задавити всякий опозiцiйний, свободолюбний рух серед "галицьких Русинiв". Скоро прийшлося переконатися, що моï киïвськi приятелi глибоко помилялися в своïх симпатiях до "угоди" й "угодовцiв", що Поляки нiчим не хочуть поступатися в своïм пануванню й не розумiють инших вiдносин до Русинiв, як вiдносини пануючоï народности до служебноï. На сiм пунктi прийшлося менi бiльше або менше рiзко розiйтися навiть з найблизшими приятелями, зблизившися з кругами рiзкоопозiцiйними. З другого боку, вiдносини до польськоï унiверситетськоï колегiï, якi хотiли мати в менi покiрного послушника польського панування, скоро зiпсувалися вповнi i давали чимало прикростей. Я сильно з того всього захворiв, так що ледве мiг працювати. На полi суспiльно-полiтичнiм я вкiнцi рiзко виступив проти угодовцiв i зблизившися до елементiв радикальних, разом з ними взяв участь в реформi галицького народовецтва в дусi бiльше радикально-поступовiм. Реформа була переведена з кiнцем 1899р., i разом з кiлькома виднiшими радикалами я увiйшов в екзекутивний комiтет реформованоï партiï, як мiстоголова (головою зiстався старий проводир народовцiв пос. Романчук). Одначе, переконавшися скоро, що переведена реформа не увiльнила народовецьку партiю вiд ïï старих прикмет, я по кiлькох мiсяцях виступив з комiтету, разом з д-ром Франком, вiдсунувся вiд участи в партiйнiй дiяльности народовцiв, i не раз виступав против похибок ïх полiтики, являючися разом з д-ром Франком й молодшими товаришами репрезентантами лiвiшого напряму, який заступав заснований в 1898р. журнал ЛНВiсник. Спецiяльно поведена в 1904 - 5 р. кампанiя против грання деяких людей на нацiональних струнах суспiльности стягнула на мене тяжкi громи зi сторони офiцiяльних проводирiв народовцiв. В польських кругах становище моє в унiверситетськiй справi, близкiсть до украïнськоï унiверситетськоï молодiжи i рiшучiсть, з якою я проводив iдею нацiональноï рiвноправности украïнського елементу з польським (i росiйським), накликали на мене особливо сильнi атаки пiд час боротьби за унiверситет 1901 - 3 pp., коли польськi нацiоналiсти обсипали мене рiжними iнсiнуацiями в уличнiй пресi, жадали усунення з унiверситету, вiддання пiд суд i ин. Одночасно московфiльськi й слов'янофiльськi "дiячi" киïвськi й львiвськi мастили мене з свого боку, як проводиря украïнського сепаратизму, вказуючи, напр., на мiй пiдпис пiд манiфестом реформованого народовства, що ставив оконечною цiлею нацiональноï програми полiтичну самостiйнiсть Украïни, i т. д. На ново пiдогрiв сi напади виданий в 1904р. в Росiï "Очерк истории украинского народа", в якiм вороги украïнства справедливо добачили iсторичне оправдання нацiональних украïнських змагань та програми украïнськоï автономiï, i статтi, якi з початком визвiльного руху в Росiï я друкував по росiйських газетах по украïнському нацiональному питанню. В сих роках приятелi з офiцiяльних росiйських кругiв остерегли мене, що менi не можна приïздити до Росiï, i я кiлька лiт не приïздив, аж до р. 1905, i се було дуже прикро i трудно для мене (весь час свого львiвського професорства я зiстававсь росiйським пiдданим i за росiйським паспортом приïздив, звичайно 2
- 3 рази до року для наукових занять i громадських зносин). В такiй трiвожнiй воєвничiй атмосферi не легко було вести наукову роботу, що вимагає спокою й скуплення. Тим часом ïï не убувало, а прибувало. З початком 1897р. я став головою Товариства iмени Шевченка (проводив ним фактично вiд часу свого приïзду), i заразом далi зiставався головою його iсторичноï секцiï й археологiчноï комiсiï та редактором "Записок", куди вкладав багато працi й редакторськоï, й авторськоï. Окрiм викладiв i семiнарiйних занять, на унiверситетi (до семiнарiйних занять прив'язував я все особливу вагу, стараючися впровадити здiбнiших слухачiв в самостiйнi науковi заняття), вiв я приватнi науковi заняття по-за унiверситетом з студентами - своïми слухачами i стороннiми (роздавав книжки до рефератiв i оцiнок, потiм вiдчитувано тi реферати, розбiрано, а по оправленню друковано котрi лiпшi). Тим способом вправлялися охочiшi слухачi до науковоï роботи, переходячи вiд рефератiв в бiблiографiчнiм вiддiлi Записок Наук. Тов. iм. Шевченка до самостiйних оцiнок, вiд дрiбних праць в Miscellanea до самостiйних розвiдок. Хоч галицькi обставини зводили в значнiй мiрi сю роботу до роботи Данаiд, бо пiдхованi молодi адепти iсторичноï науки мусiли потiм iти в глуху провiнцiю, i часто якраз науковi надiï, якi вони подавали, служили мотивом для предержащих властей держати ïх в чорнiм тiлi, все-таки з мого семiнара i з тих privatissima повиходило чимало людей, якi полишили де-який, а часом i досить значний слiд в науковiй роботi, а де-якi роблять науково й далi, не вважаючи на тяжкi обставини (iдучи в хронологiчнiм порядку, були то: Омел. Тер-лецький, Д. Коренець, Мир. Кордуба, Стеф. Томашiвський, Стеф. Рудницький, Ол. Целевич, Юр. Кмiт, Зен. Кузеля, Ос. Чайкiвський, Вас. Герасимчук, Ол. Сушко, Фед. Голiйчук, Iв. Джиджора, Iв. Кревецький, Iв. Крипякевич й ин.). З кiнцем 1897р. пiднiс я справу зреформовання iлюстрованого тижневика "Зоря" на лiтературно-науковий мiсячник; проект був прийнятий вiддiлом Наук. Тов. iм. Ш., i з 1898р. почав виходити "Лiтературно-Науковий Вiсник", а в число редакторiв вступив вiд початку i я (заразом з Маковеєм i Франком, пiзнiше з Гнатюком i Франком). Брав у нiм дiльну участь, особливо в перших роках, коли видавництво ставилося на ноги i менi приходилося грати ролю головного редактора (сам я мiстив статтi по лiтературi i суспiльно-полiтичнi огляди), i в останнiх, 1905
Ї6, - коли писав в нiм публiцистичнi статтi в рiжних питаннях дня. При кiнцi 1898p., з нагоди святкування столiття украïнськоï лiтератури, я виступив з проєктом заснування осiбного видавничого товариства, головно для публiкацiй белєтристичних i популярно-наукових, що не входили в круг дiяльности Наук. Тов. iм. Шевченка. Товариство мало бути завязане в формi акцiйноï спiлки, щоб оперти видання украïнських книжок не на жертвах i субвенцiях, як звичайно видавано ïх дотепер, а на доходах розпродажi. Коли сума акцiй дiйшла 3 тисяч гульденiв, завязано весною 1899р. "Украïнсько-руську видавничу спiлку"* (*Украïнсько-руська видавнича спiлка - популяризувала кращi твори свiтовоï та украïнськоï лiтератури. До 1912р. працiвниками й редакторами ïï були I. Франко та В. Гнатюк. З 1899р. по 1917р. випустила понад 300 видань белетристичноï i науково-популярноï лiтератури) - товариство, яке пiд формою акцiйноï, промисловоï органiзацiï все змагало до просвiтних i культурно-нацiональних цiлей i згодом стало найбiльшою украïнською видавничою iнституцiєю, перейнявши в 1904р. i "Лiтературно-Науковий Вiсник" (якому фiрма Наукового Товариства iм. Шевченка - науковоï iнституцiï, пiдпомаганоï субвенцiями краю i мiнiстерства, не рiдко ставала на завадi в свобiднiм висловi своïх гадок). В сiй Спiлцi я з початку займав мiсце голови надзорчоï ради, а пiзнiше, коли надзорчу раду злучено з дирекцiєю, - голови дирекцiï, й брав i досi беру дiяльну участь в видавничiй i в адмiнiстрацiйнiй дiяльности. У власнiй науковiй роботi, окрiм поменших наукових статтей, рецензiй, бiлших або менших матерiялiв, мiщених головно в Записках, я з початку львiвського життя багато вiддавав часу археографiï, продовжуючи архивнi заняття, веденi в попереднiх роках. Засновуючи в Наук. Тов. iм. Шевченка археографiчну комiсiю, я предложив ïй план видань, i з того плану забрався до видання люстрацiй i iнвентарiв королiвщин Захiдньоï Украïни XVI в. - незвичайно важного джерела для iсторiï суспiльних, економiчних i нацiональних вiдносин того часу. Для сього вiдбув я в 1895р. нову подорож по архивах i починаючи з року 1895 видав чотири томи в серiï: "Жерела до iсторiï Украïни-Руси", що мiстять люстрацiЇ 1564 Ї5 i 1570 p.p. королiвщин галицьких, холмських i подiльських; зiбрана-ж мною тодi-ж колекцiя iнвентарiв в переважнiй части зiсталася невиданою, за браком часу: видав я з неï лише кiлька найстарших iнвентарiв в Записках Наук. Тов. iм. Ш. Вiдiрваний иншою роботою - головно коло Iсторiï Украïни-Руси, я вернувся до архивальних занять потiм, збираючи матерiял для огляду суспiльно-економичного життя Украïни в XV
ЇXVI в. i разом з друком V т. Iсторiï випустив перший випуск тих матерiялiв.
Написання суцiльноï iсторiï Украïни рано, ще в киïвських часах, стало моєю задушевною гадкою, до певноï мiри питанням чести своєï й свого поколiння, супроти того, що й найвиднiшi репрезентанти украïнськоï iсторiографiï старшоï генерацiï тодi ще вважали се рiчею, для якоï час iще не наспiв, бракує матерiялу, зiстаються величезнi прогалини i т. д. В своïх гадках мав я тодi написання iсторiï короткоï й загально-приступноï, в трьох невеликих томиках, якi-б обiймали старий, литовсько-польський, i новий перiод. Зайнявши катедру, я сiм семестрiв з ряду (1894 - 7) читав загальний курс iсторiï Украïни. Повторений потiм вдруге ще раз в р. 1898 - 1901, курс сей мав послужити мов би скелетом тоï задуманоï iсторiï. Кажу: скелетом передовсiм тому, що курс сей слiдив лише провiдну нитку полiтичноï iсторiï, не вдаючися в iсторiю культурну, огляди устрою, економiчного життя i т. д., що потiм зайняли таке важне мiсце в остаточнiй реалiзацiï плану. (Курс сей вiдповiдає в томi I гл. З, 5 i 6 i 1 екскурсу, в т. II гл. - 1 - 3, в т. III гл. 2 - 3, цiлому т. IV, потiм наступала iсторiя козачини до знесення автономiï Украïни; а гл. 1 - 2, 4 i другий екскурс тому I, гл. 4 - 7 тому II, гл. З i 4 тому III i цiлi т. v i VI зовсiм або майже зовсiм не входили тоди, а й те, що потiм увiйшло в Iсторiю, увiйшло в далеко повнiшiй i детальнiшiй формi). Близше розглянувшися, прийшов я скоро до переконання, що розпочати дiло треба не такою популярною й короткою, а ширшою й строго-науковою iсторiєю Украïни, яку-б потiм можна переробити в коротку й популярнiшу. З початком 1897р. я приступив до занять для сього курсу, вiйшовши в менше звiснi менi перед тим сфери передiсторичноï колонiзацiï Украïни, iндо-европейськоï гльотики i старинностей та слов'янськоï праiсторiï. Протягом 1897 i 1898р. був написаний I том i при кiнцi 1898р. був видрукований - вихiд його припав на час грандiозного, як на тодiшнi галицькi обставини, i поважного святкування ювiлею украïнського вiдродження, урядженого Наук. Тов. iм. Шевченка, в органiзацiï якого я брав дуже дiяльну участь, i, як казали, мав велике вражiння зробити своєю промовою на комерсi на тему ваги моменту й потреби iнтензивноï нацiональноï поступовоï роботи.
В Галичинi сей початок Iсторiï був прийнятий з великим заiнтересуванням, можна сказати, з ентузiязмом. Але на прозьбу про допущення до Росiï вiдповiддю була абсолютна заборона. В наукових кругах росiйських i польських книгу грунтовно замовчано, як i взагалi цiлу Iсторiю; та i з украïнських iсторикiв-спецiялiстiв нiхто не дав оцiнки чи навiть статтi про неï. Не вважаючи на се, я вiв з цiлим напруженням розпочати дiло i протягом 1899р. був написаний i виданий т. II, протягом 1900р. - том III, що закiнчував собою давнiй перiод украïнськоï iсторiï. Цiлiсть зпочатку я надiявся вложити в 5 - 6 томiв, пiзнiше, коли на сам давнiй перiод пiшло три, - числив на 7 до 8, аж доки огляд суспiльно-полiтичного, економiчного й культурного життя XV - XVII в.в., розрiсшися на цiлi два томи, не переконав мене, що ще багато томiв буде потрiбно, аби довести iсторiю Украïни до початкiв XIX в.
Супроти сеï роботи, яку я вважав, так казать, задачею свого життя, вiдсував я все, що можна було вiдсунути; але не можна було вiдсунути роботи в Наук. Тов. iм. Шевченка, Записках i ЛНВiснику, а хвиля приносила часом i иншi роботи. Так, коли в 1899р. мав вiдбутися в Киïвi археологiчний з'ïзд з участю також галицьких учених, я видвигнув i поставив ребром питання про допущення рефератiв на украïнськiй мовi. Було то перше гостре поставлення украïнського питання на росiйськiм грунтi (воно й дало привiд всiм ворогам украïнства в Росiï вилляти потоки яду й помий на мене, як провiдника в сiй справi), i треба було задокументувати, що за сими претензiями на признання науковоï украïнськоï мови стоïть i дiйсна наукова робота. Для того органiзоване було бюро в Наук. Тов. iм. Ш., зiбрано 30 наукових рефератiв, якi по недопущенню украïнськоï мови на з'ïздi в цiлости або в резюме були видрукованi в Записках (в двох спецiяльних великих томах i в инших книжках Записок), а в тiм було й власних моïх кiлька бiльших рефератiв, окрiм дрiбнiших комунiкатiв. З другого боку, богато спокою й нервовоï сили забрали непорозумiння, якi виникли в р. 1901 в Наук. Тов. iм. Ш. зi сторони людей невдоволених чи то концентрацiєю засобiв i енергiï Наук. Тов. iм. Ш. в тiм науковiм планi, який був переведений в попереднiх роках, чи то подражненних рiжними особистими моментами. Атака була поведена на людей, близьких менi, яким я хотiв за помiчю дрiбних подмiг i занять в Товариствi забезпечити можнiсть науковоï роботи; розжалений тим, я скинувся лiтом 1901р. головства й инших занять в Товариствi. Але коли показалося, що опозицiя зовсiм не має охоти забратися сама до органiзацiï науковоï роботи хоч би по свойому плановi i почала мене просити вернутися, а до сього також нахиляли мене й голоси Украïнцiв з рiжних бокiв, вернувсь я знову до роботи в Товариствi, постановивши не звертати по можливости уваги на виходки опозицiï; що, правда, супроти пiддержки, яку давала менi переважна маса членiв, ся опозицiя потiм значно слабла з року на рiк, зчаста повторюючи зрештою, що против мене самого нiчого не має. За всiм тим дало се багато прикрого, а певною компензатою служила менi лише моральна опора, яку давала сiм'я i кружок iнтелiгентних i характерних людей, спiвробiтникiв в науковiй, культурнiй i громадськiй роботi, що окружив мене i пiддавав духа в роботi для культурного подвигнення украïнськоï народности. Серед описаних клопотiв написаний був протягом 1901р. IV том Iсторiï i розпочатий V (1902); четвертий том я хотiв видати разом з п'ятим, по укiнченню його. Але 1903р. принiс рiжнi иншi справи й плани. З початком того року я дiстав вiд вiльноï росiйськоï школи в Парижi запросини прочитати в нiй курс з украïнськоï iсторiï. Я прийняв радо сю пропозицiю: в менi в тих роках виросло переконання про крайню потребу популяризувати й манiфестувати украïнську наукову роботу й ïï результати супроти умисного iгнорування, яким, очевидно, надiялися ïï на смерть замовчати неприхильники украïнства, та дорогою видань на инших мовах постаратися проломити заборону наукових украïнських публiкацiй в Росiï. З тою цiлею вже в 1900p. i пiзнiше удававсь я до рiжних нiмецьких видавничих фiрм з пропозицiєю нiмецького видання своєï Iсторiï, але незвичайнiсть предмета (порiвняти аргумент Гауча!) i великi розмiри працi ставали на перешкодi
- видавцi вiдповiдали вiдмовою. Тепер пропозицiя паризькоï школи вiдогрiла сi плани i гадки, i я постановив прочитати в паризькiй школi короткий загальний курс украïнськоï iсторiï, i слiдом обробити його для видання в росiйськiй i якiйсь европейськiй - напр., французькiй - мовi, а заразом використати сю подорож для завязання особистих зносин для популяризацiï украïнськоï iдеï (так я заразом дiстав запросини прочитати вiдчит в Берлiнi в товариствi росiйськоï молодiжи i т. и.) Сi надiï на популяризацiю украïнства вiдчитами мало справдилися; молодь росiйська iнтересувалася питаннями економiчними й полiтичними, а украïнська iсторiя й украïнство для неï були рiчами мало цiкавими; але навязанi були деякi зносини в Парижi й Лондонi, уложенi умови про французьке видання малоï iсторiï й нiмецьке великоï (щоправда - на мiй кошт). Вернувшися з подорожи в травнi 1903р. (вiдчити в Парижi читалися в квiтнi i початок травня, потiм я був ще в Лондонi, Липську й Берлiнi), я засiв з завзяттям за оброблення росiйського курсу украïнськоï iсторiï, якому дав назву "Очерка истории украинского народа"; протягом лiта вiн був написаний майже весь. Але сю amore* (*Любов (iт.)), в надiï великоï користи для зросту украïнськоï iдеï, написану роботу стрiли зараз всякi трудности - з перекладом на французьке i з виданням росiйського тексту. Видавцi не хотiли брати такоï непевноï з цензурного i навiть нецензурного погляду книжки. Один з дуже лiберальних видавцiв вiдмовлявся побоюванням, що схема украïнськоï iсторiï, розходячися рiзко з принятою схемою руськоï iсторiï (напр., включення давньоï Руси), накличе на книжку некорисий осуд зi сторони росiйських наукових кругiв. Нарештi по довгих митарствах я рiшив друкувати й Очерк на свiй риск; лiтом 1904р. вiн був видрукуваний i завдяки тому, що пiд той час зачалася "весна" Святополка-Мирського,
- був випущений i в свiт, з огляду - як зазначила резолюцiя цензури - на спокiйний i обєктивний тон, яким був висловлений сам на собi нецензурний змiст. Пiдкинчуючи "Очерк", я в осени 1903р. взявся до перегляду I тому Iсторiï для нового видання (перше, друковане лише в 600 примiрниках, розiйшлося вже в 1901р.),
- тому що треба було зачинати нiмецький переклад - з справленого тексту другого видання. Була се тяжка робота, бо бiльшу половину тому переробив майже наново (в зв'язку з рiжними доповненнями i використанням нового або в I вид. не використаного матерiялу). Вона зайняла цiлу зиму й весну 1903 Ї4 року; за той же час було написано кiлька статей з цiлею популяризацiï украïнськоï науковоï роботи: статтi для петербурського академiчного збiрника, у редакцiï якого я допросився, що ïх надруковано украïнською мовою, i статтi про Наук. Тов. iм. Шевченка для Журнала Мiн. Нар. Просв. i Archiv'a fьr slav. Phil.* (*Архiв слов'янськоï фiлософiï (нiм.)), та де-якi дрiбнi працi. Лiто 1903 року зайняли публичнi курси, урядженi у Львовi, головно в iнтересах украïнськоï молодi, що мала прибути - й дiйсно прибула з Росiï. Тодi ж випустив я IV том Iсторiï i взявся до V-го. Кiнець 1904p. принiс менi радiсну вiстку - допущення до Росiï Iсторiï, наслiдком горячого й рiзкого листу, написаного мною до тодiшнього мiнiстра Святополк-Мирського. Але се допущення задавало нову роботу; тт. II i III Iсторiï розiйшлися, треба було ладити нове видання, яке я хотiв основно переглянути. Стративши надiю докiнчити т. v, я переглянув i дописав глави, що мiстили в собi огляд суспiльно-полiтичного устрою украïнських земель пiд польсько-литовським режiмом i випустив ïх як першу частину тому п'ятого весною 1905р.; за тим пiшло нове видання II тому, а з кiнцем року - III тому. Тим часом хвилi визвiльного руху в Росiï пiдiймалися все вище й вище. В Галичинi з кiнцем 1904p. розпочав я був в Л.-Н. Вiснику кампанiю з проводирями украïнськоï нацiонально-демократичноï партiï, яку пiдозрiвано тодi в планах нового компромiсу з польськими панами ситуацiï. Виступив против занедбування реальних потреб украïнськоï людности, заслiплювання суспiльними ефектовними фаєрверками, що закривали очi на тi потреби (притоку дала справа будови театра i закладання приватних шкiл, але полємiка мала загальнiший пiдклад). Але ще частiше тепер став вiдкликатися на питання дня в Росiï, в листах i в статтях - в Л.-Н. В., i в росiйських газетах - в "Синi Отечества" i "Киевских Откликах", по украïнському питанню в Росiï й польсько-украïнським вiдносинам в Галичинi (бiльша стаття: К польсько-украинским отношениям в Галицiи, вийшла осiбно, иншi вичисленi в хронiцi Л.-Н. Вiсника за той рiк). Тодiж (лiтом 1905р.) приладив я нове видання "Очерка", де розширено огляд новiшоï iсторiï й сучасного стану украïнства (випустив я його в квiтнi 1906, не чекаючи розпродажу старого - бо бажав ним вiдiзватися на питання дня), й статтю про украïнське питання для збiрника Russen ьber Russland. Та нацiональне i спецiяльно украïнське питання не мало симпатiï в росiйських лiберальних кругах, i писати в чужих газетах було трудно: прийшлося стрiнутися з браком спiвчуття у редакцiй i залишити ïх. Вирисувалася крайня потреба в росiйськiм органi для украïнського питання, i сю потребу я дуже пропагував в листах до землякiв, а пiд осiнь 1905p. вибрався на Украïну, щоб позондувати украïнський рух i поагiтувати за заложеням органу. Побувавши в Киïвi, Одесi й Харковi, я набрав надiï на можливiсть зреалiзування сього плану i збiрався виïхати в сiй справi до Петербургу. Але страйки, манiфест 17 жовтня, чорно-сотеннi погроми, вкiнцi (псевдо) лiберальний курс i новi постанови про пресу змiнили зовсiм ситуацiю: на першу чергу виступило заснування украïнських газет, що закладаються з початком 1906p. по рiжних мiстах, а брак усякого порядку, урядовий терор i т. и. та повна непевнiсть завтрiшнього дня не дають iще можности нiякоï трiвкоï органiзацiï. Тому з осiнню 1905p. вернувся я до роботи коло Iсторiï, докiнчив давно розпочату II частину V тому (випущену на початках 1906 року) i прийнявся за том VI вилучивши туди огляд економичного й культурного життя, яке первiсне надiявся змiстити в томi п'ятiм, та спiшачися швидше приступити до часiв i подiй, вiд яких рахують украïнську iсторiю в звичайних поглядах на неï. Пiд початок лiтнього курсу огляд економичного життя, розпочатий ще в 1904р. i потiм залишений, був скiнчений. Разом з тим займався я органiзацiєю роботи коло спорядження корпусу актiв до iсторiï козаччини, неминуче потрiбного супроти того, що вiд кiнця 1880-х pp. перервалася всяка систематична робота на сiм полi. Проект такий був мною предложений в Товариствi iм. Шевченка ще весною 1905р. (видрукований в 24 випуску Хронiки Товариства). Молодi археографи, пiдхованi в моïм семiнарi, мали розiбрати мiж собою поодинокi партiï в iсторiï козаччини й зайнятися призбиранням до них актового матерiялу в невикористаних або мало використаних рукописних збiрках Киïва, Харкова, Петербурга, Москви, Кракова, Варшави i т. и. Вiд лiта 1905р. органiзовано археографичнi експедицiï до Харкова, Москви, Кракова, Варшави, Петербурга, а члени ïх мали приступити слiдом до оброблення й приготовання до друку тих колєкцiй. Велика честь i утiха в тiм часi стрiла менi зi сторони моïх ученикiв i прихильникiв, що з нагоди десятилiття моєï науковоï й громадськоï працi в Галичинi пошанували мене виданням розкiшного збiрника: задуманий вiн був в осени 1904, коли десятилiття скiнчилося, а вийшов в лютiм 1906р. i на комерсi в тiснiшiм кружку ученикiв i товаришiв був менi доручений. Припало се як раз на вихiд II частини V тому i першого тому нiмецького видання Iсторiï.
Львiв, 1906, березень З 1906р. дiяльнiсть Грушевського стала все бiльше переноситься на Велику Украïну, до Киïва. З трiвогою помiтивши, що новонароджена тамошня преса не досить використовує зроблене за останню чверть столiття на галицькiм грунтi спiльними силами робiтникiв цiлоï Украïни i замикається в тiснiшiм крузi мiсцевих iнтересiв, Гр. агiтував за перенесення до Киïва "Лiт.-Наук. Вiсника" й инших видань, вiдкриття в Киïвi вiддiлу львiвськоï книгарнi Наук. Тов. iм. Шевченка, переселення до Киïва молодих галицьких публiцистiв i дослiдникiв, а також старався i про вiдновлення i поширення своïх персональних зв'язкiв з новим полiтичним рухом. Лiтом 1906р. Гр. виïхав до Петербургу, де тодi засiдала Перша Державна Дума, брав живу участь в життю Укр. Фракцiï, Укр. Клуба i в редакцiï заснованого тодi "Украинскаго Вестника". Статтi, друкованi в тих роках, 1905 Ї6, вiн випустив слiдом осiбною книжкою п. з. "Освобожденiе Россiи и украинскiй вопрос", i окремими вiдбитками. З кiнцем 1906р. видання "Лiт.-Наук. Вiсника" було перенесене до Киïва, i в нiм звичайно щокнижки появлялись статтi Гр. на тему украïнського життя та будили чималий iнтерес. Статтi з попереднiх рокiв (1905
Ї6) на сi теми вiн видав також пiд заг. "З бiжучоï хвилi". Брав якийсь час близьку участь також в редакцiï щод. часописи "Рада". З органiзацiєю Украïнського Наукового Товариства в Киïвi (весною 1907р.) був вибраний його головою i дбав про можливо тiсний контакт обох наукових товариств, львiвського i киïвського, котрих був головою i редактором, або спiвредактором видань. Тогож (1907) року, на бажання петербурського добродiйного товариства написав популярну iсторiю Украïни "Про старi часи на Украïни", яка з того часу багато разiв передруковувалась i перекладалась на иншi мови. Захопившися в тих роках украïнським i свiтовим мистецтвом, став пiдготовляти видання iлюстрованоï iсторiï Украïни - котре випустив потiм, 1911р., i воно мало великий успiх: протягом пiвроку розiйшлося перше видання в 6 тис. примiрникiв, i було повторене слiдом, ще з бiльшою скiлькiстю iлюстрацiйного матерiялу. Паралєльно готовив книгу з iсторiï европейськоï культури, в формi подорожнiх замiток (друкувалися в Лiт.-Наук. Вiснику пiд заголовком "По свiту"), задумуючи так само багато iлюструвати ïï - але сей план розбила вiйна. Вернувся також до белєтристичних iнтересiв своєï молодости, друкуючи в Лiт.-Наук. Вiснику пiд iнiцiялами М. З. короткi начерки й оповiдання, котрi пiзнiш, в 1918р., зiбрав у двох серiях "Sub Divo" i "З старих карток". Серед сих рiжноридних iнтересiв i занять i частих переïздiв i подорожей головне наукове дiло "Iсторiя Украïни-Руси" посувалось в дещо помалiшiм темпi. В 1907p. вийшов том шестий - присвячений економичному й культурному життю; 1909p. том семий
- з iсторiєю козаччини до р. 1625; перша частина VIII тому (pp. 1625
- 1638) - тiльки 1913. Сi останнi томи вимагали iнтензивноï архивальноï роботи; крiм того багато часу було вiддано перерiбцi для нового видання т. iv (1907) i т. I (третє видання 1913р.), а також перекладам. Помiчаючи, що його украïнське видання не поширюється в наукових кругах росiйських i всiх тих, що звикли черпати своï вiдомостi тiльки з росiйських видань, Гр. почав видавати в перекладi поодинокi частини "Iсторiï Украïни". 1910 випустив п. з. "Кiивская Русь" частину першу I тому, далi, в pp. 1913 - 14 два томи "Исторiя Украинскаго Казачества" (переклади з VII i VIII тому, до р. 1623); редакцiя сих перекладiв забирала багато часу. Випустив в сих роках також два переробленi i доповненi видання "Очерка iсторiи Украинскаго Народа" (1911 i 1913). Далi займався також популяризацiєю ("Про батька козацького Богдана Хмельницького" в вид. "Лану", в р. 19), а в pp. 1911 - 12 з гуртком молодших популяризаторiв (Ю. Сiрий, Г. Терниченко й ин.) видавав тижневик для селян "Село"* (*"Село" - украïнська щотижнева iлюстрована газета. Видавалася в Києвi з вересня 1909р. по лютий 1911р. На базi "Села" з березня почала виходити газета "Засiв" (1911 - 1912 рр.)). Своï статтi, друкованi там 1912р., випустив окремою книжкою п. з. "Про украïнську мову й укр. школу", яка була арештована цензурою, але випущена постановою Киïв. Судовоï Палати. Випустив тогож року розкiшно видану i багато iлюстровану старим украïнським графiчним матерiялом, популярну перерiбку вiдповiдних роздiлiв своєï iсторiï п. з. "Культурно-нацiональний рух на Украïнi XVI i XVII вв.", що мав чималий успiх, завдяки також композицiям В. Г. Кричевського, що брав дiяльну участь в iлюстрацiï сих видань. Одночасно не переставав займатися галицькими справами, рiзко виступаючи против опортунiстичного курсу нац.-демократiв. Статтi на сю тему випустив весною 1911р. пiд заголовком "Наша Полiтика", яка викликала доволi сильне вражiння, але була прийнята за виразний casus belli* (*привiд для вiйни (лат.)) провiдниками нац.-демократiв, якi всевладно правили львiвською укр. громадою. Доходячи в тiм часi новоï угоди з польськими кругами, вони рiшили за всяку цiну зробити Гр-го "нешкiдливим" i дали йому битву на грунтi "Наук. Тов. iм. Шевченка". На загальнi збори весною 1913р. була випущена анонiмна брошюрка, наповнена фантастичними цифрами i вимислами, i зiбрано всiх, хто стояв пiд керуванням тих н.-дем. провiдникiв. Гр-го обрано головою, але всiх його спiвробiтникiв з попереднiх рокiв провалено. Гр. прийняв вибiр на кiлька мiсяцiв, щоб докiнчити де-якi розпочатi видання, i в осени зрiкся головства i редакторства, скiнчивши на 116 т. "Записок". З огляду на такi прикрi вiдносини, постановив зрiктися також катедри в унiверситетi, коли скiнчиться 20 лiт служби: 1 вересня 1914 року, се дасть йому право на зменшену пенсiю, i змогу вповнi перенести свою роботу до Киïва. В зв'язку з сим запроєктував Киïвському Науковому Товариству використати юбiлейний - 1914 рiк (столiття народин Шевченка) для поширення своєï науковоï органiзацiï. Тому, що новий видiл Н. Тов. iм. Шевченка рiшив своï "Записки" з наук. часописи, якою вiв Гр., перетворити на збiрку самих тiльки розвiдок (скасувавши вiддiли хронiки i бiблiографiï), Гр. запроєктував Киïвському товариству приступити до видання наукового трьох-мiсячника украïнознавства п. з. "Украïна" i взяв на себе редакцiю (вiдповiдальним редактором згодився стати К. П. Михальчук, технiчну редакцiю взяв Д. I. Дорошенко). Також рiшено було приступити до видавання матерiялiв археографiчних i етнографiчних. Пок. Семиренко, що рiкрiчно пiдтримував видання Товариства грiшми, згодився збiльшити на се свою пiдмогу. Але тут прийшла вiйна i поруйнувала всi плани. Вона застала Гр-го на лiтнiм спочинку в Карпатах, вiдти, не моючи змоги нi виïхати до Киïва нi вернутись до Львова, вiн виïхав iз сiм'єю до Вiдня; виïхавши потiм до Iталiï, списався з киïвською рiднею i знайомими, i рiшив через Румунiю виïхати до Киïва. Але вже з початком вiйни був виданий секретний наказ: коли-б приïхав, обшукати i без огляду на результати трусу вислати на Сибiр. Коли в серединi листопаду Гр. приïхав з сiм'єю до Киïва, Гр. арештовано, помешкання ошукано, а потiм, в груднi дано наказу обшукати також i помешкання у Львовi - що був тодi в росiйськiй окупацiï. Хоч сi труси не дали нiяких обтяжуючих вислiдiв, в лютiм 1915р. Гр. призначили на висилку етапом на Сибiр, але петербурським знайомим, як iронiзувало "Н. Время" в останнi хвилi вдалось "вставити букву М": замiсть до Сибiри призначено на висилку до Симбiрська i пiд охороною городового вивезено i вiддано симбiрськiй полiцiï, а слiдом виïхала туди-ж його родина. В Симбiрську Гр. прожив до осени того р.,
- за проханням росiйськоï академiï восени його переведено до Казани, як мiста бiльш придатного до унiверситетських занять, а рiк пiзнiше до Москви, все пiд "явний нагляд полiцiï", що позбавляли його права педагогiчноï i рiжноï иншоï дiяльности. В Симбiрську i Казани Гр. взявся до оброблення популярного курсу всесвiтньоï iсторiï, в двох цiклях узшому (популярнiшому) i ширшому (бiльш науковому). З переводом до Москви мав змогу взятись до продовження своєï "Iсторiï Украïни", яку вiйна перервала на описi Зборiвськоï битви. Оброблену частину, 1638 - 1648, випустив, живучи в Казани, як II частину VIII тому в р. 1916, в Москвi докiнчив iсторiю вiйни 1649р. i довiвши огляд до весни 1650 року видрукував в Москвi, як третю частину VIII тому (видання се було закiнчено вже по виïздi Гр-го з Москви i властиво не вийшло в свiт, i потiм Гр. передрукував, його в Виднi в 1922р., з одинокого примiрника, одержаного з Москви з оказiєю). Почав друк також своєï "Всесвiтньоï Iсторiï", котроï I ч. вийшла в Петербурзi в р. 1916. В Москвi брав участь в редакцiï "Украïнской Жизни" й тижневика "Промiнь", займався органiзацiєю украïн. видавничоï спiлки i наукового товариства. Революцiя визволила Гр-го з сього заслання i перервала сi заняття. Вибраний головою Украïнськоï Центральноï Ради при ïï органiзацiï й викликаний ïï телєграмами до Киïва, Гр. приïхав у березнi, потерпiвши в дорозi нещастя: вагон, в котрiм вiн ïхав, згорiв в дорозi, i в нiм значна частина рукописей i книг. Ще бiльше подiбне нещастя спiткало його рiк пiзнiш, коли фамiльний дiм Гр-х був спалений пiдчас обстрiлу Киïва, i в нiм згорiли всi рукописи, цiннi колєкцiï укр. мистецтва i бiблiотека. Чотирнадцять мiсяцiв iснування Укр. Центральноï Ради (березень 1917
- квiтень 1918), котрого Гр. був весь час головою, наповнили його час перед усiм полiтичною роботою, але поруч того вiн писав i на бiжучi полiтичнi питання, друкуючи статтi (спочатку в час. "Нова Рада", потiм в "Народнiй Волi") й окремi брошюри ("Хто такi Украïнцi i чого вони хотять", "Звiдки пiшло украïнство", "Вiльна Украïна", "Якоï ми хочемо автономiï i федерацiï", "Украïнська Центральна Рада й ïï унiверсал"). Друкував також популярно-науковi рiчи (Всесвiтня Iсторiя, кн. 2 i 3, "Переяславська умова Украïни з Москвою"), та передруковував своï давнiшi писання новими виданнями. Робив се не тiльки з огляду на вимоги моменту, але i для заробiтку, бо стратив всi иншi джерела своïх прибуткiв i жив виключно лiтературним заробiтком, бо праця в Ц. Радi нiякого доходу не давала.
Пiсля гетьманського перевороту Гр. жив у Киïвi iнкогнiто, зчаста мiняючи мiсце прожитку i шукаючи спочинку вiд тяжких переживань в лiтературно-науковiй працi. Виготовив за сей час частини 4, 5 i 6 "Всесвiтньоï Iсторiï", i в ширшiй серiï книги: "Старинна Iсторiя. Античний свiт", "Середнi вiки Европи". З упадком гетьманщини брав участь в засiданнях Наук. товариства, де тодi дебатувалось питання про реорганiзацiю академiï, був вибраний також членом Трудового конгресу. З початком лютого 1919р. виïхав до Камiнця, де редактував якийсь час газету "Голос Подiлля" i займався роботою над укр. пiдручниками (Iсторiя Украïни для трудовоï школи). З кiнцем березня через Галичину виïхав за кордон, в делегацiï вiд партiï укр. соц. революц. на конференцiю II Iнтернацiоналу, i взяв участь в люцернськiй конференцiï (докладне звiдомлення про сю делегатську дiяльнiсть надр. в "Борiтеся поборете" ч. 3). В осени того ж 1919р. виступив з проєктом органiзацiï "Украïнського Соцiологiчного Iнституту" i одержавши деякi кошти для цього занявся цiєю органiзацiєю. Жив у Празi, Берлiнi, Вiднi, Женевi, Парижi; брав участь в органiзацiï часописи Europe Orientale* (*"Схiдна Європа" (фр.)), "Борiтеся поборете", "Наш Стяг", друкував в них багато статтей i окремi брошури. В 1921p. виступив з делегацiєю с-рiв в II Iнтернацiоналу, 1922p. зложив i делегацький мандат, з огляду на принцiпiяльнi розходження, i вiддався виключно науковiй роботi в "Укр. Соц. Iнститутi". Видав в сiм часi книги: Abrege de l ЇHistoire d ЇUkraïne, Antologie de litterature ukraïnienne* (*"Коротка iсторiя Украïни", "Антологiя украïнськоï лiтератури" (фр.)) (спiльно з донькою своєю К. Грушевською), "Початки Громадянства (Генетична Соцiологiя)", "Початки соцiялiстичного руху на Украïнi й женевський соц. гурток" (сюспiльно зi спiвробiтниками), "З iсторiï релiгiйноï думки на Украïнi". З 1922р., оселившися в Баденi, пiд Вiднем, занявся виключно "Iсторiєю украïнськоï лiтератури" - написав чотири томи, з котрих тодi-ж видав три першi у Львовi, четвертий докiнчив i видав уже на Украïнi, в 1925р. Вибраний з кiнцем 1923 року членом Украïнськоï Академiï й, одержавши дозвiл на поворот, в березнi 1924 вернувся на Радянську Украïну, до Киïва, сподiваючись повести iнтенсивну наукову роботу в нових умовах на безпосередню користь украïнських робiтничо-селянських мас та соцiялiстичного будiвництва Украïни. Двохрiчне перебування на Радянськiй Украïнi вповнi доказало можливiсть продуктивноï науковоï працi в сих умовах.

(Iз книги: ЇМихайло Грушевський - - Киïв: ЇБiблiотека украïнця Ї, 1998. - С. 26 - 57.)



За життя Михайла Грушевського в Радянськiй Украïнi, 1928 року, уся його художня проза i його драматичнi два твори були зiбранi докупи в книжцi
ЇПiд зорями Ї, яку критика вiдзначила як дуже визначне явище. Помер М. Грушевський 1934 року.

М. С. Грушевський