<< Главная страница

Грушевський Михайло СергIйович (1866-1934) iсторик, громадський i державний дiяч; голова Центральноï Ради (1917-1918)


Народився Михайло Сергiйович Грушевський 29 вересня 1866 року в м. Хелмi. Виростав на Кавказi - спочатку в Ставрополi, а потiм у Владикавказi. Навчався у Тифлiськiй гiмназiï, Киïвському унiверситетi (iсторико-фiлологiчний факультет). Працював в унiверситетi пiд керiвництвом Володимира Антоновича. Активний член киïвськоï Громади, голова Наукового товариства iм. Т.Г.Шевченка у Львовi, редактор "Наукових записок" цього товариства. З березня 1917 по квiтень 1918 року - голова Украïнськоï Центральноï Ради. Автор багатотомноï працi "Iсторiя Украïни-Руси", "Нарис iсторiï украïнського народу", "Iсторiя украïнськоï лiтератури" та iн. Помер у Кисловодську 25 листопада 1934 року. Тiло Грушевського перевезено до Києва. Похований на Байковому кладовищi. "Я походжу з давньоï (звiсноï з XVIII в.), але бiдноï духовноï родини Грушiв, пiзнiше Грушевських, що загнiздилася в Чигиринськiм повiтi. Були се переважно дячки, паламарi, але дiдовi мойому Федоровi вдалось дiйти священства i перейти пiд Киïв, до села Лiсникiв, i се помогло батьку мойому Сергiю вийти на дорогу, хоч вiн рано зiставсь сиротою, але завдяки енергiï й здiбностям осягнув вищу освiту й, не прийнявши свячення, вiддався дiяльностi педагогiчнiй, був спочатку "професором" в семiнарiях переяславсько-полтавськiй i киïвськiй, потiм директором народнiх шкiл на Кавказi, а бувши автором одного популярного в Росiï пiдручника слов Їянськоï мови, не тiльки мiг забезпечити нам, дiтям, можливiсть, не журячись за хлiбом насущним, вiддаватися науковiй роботi замолоду, а й зiставив по собi досить значний маєток - в значнiй части призначений ним знов-таки на цiли гуманiтарнi (стипендiï й школу)", - читаємо в автобiографiï, написанiй Михайлом Грушевським. Середовище, про яке з теплотою згадує Михайло Сергiйович, звичайно ж, вiдкривало доленоснi обшири, привчало до наполегливоï, клопiткоï працi. Так, уже на третьому курсi М.Грушевський пише наукову роботу "История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века", яку було удостоєно золотоï медалi. Михайла залишили при унiверситетi на кафедрi росiйськоï iсторiï. У 1890 -1894 рр. Грушевський працює при Киïвському унi-верситетi як професорський стипендiат. Подальша його доля по-в Їязана з Галичиною, викладанням у Львiвському унiверситетi. На по-чатку першоï свiтовоï вiйни Грушевський приïхав до Києва. Влада була вороже настроєна до вченого - засилає його до Симбiрська як украïнського сепаратиста i "мазепинця". Волю принесла Лютнева революцiя в Петроградi. 4 березня в Ки-євi утворюється Украïнська Центральна Рада, головою якоï заочно обрано Михайла Грушевського. Викликаний телеграмою, 12 березня вiн повертається з Москви до Києва. Центральна Рада дiяла протягом 14 мiсяцiв. Першим Унiверсалом було проголошено автономiю Украïни в складi Росiйськоï федеративноï республiки. Третiм Унiверсалом Центральна Рада проголосила Украïнську Народну Республiку, а 22 сiчня 1919 Четвертим Унiверсалом - повну полiтичну незалеж-нiсть Украïни вiд Росiï. 29 квiтня 1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського Президентом Украïнськоï Народноï Республiки. Пiсля падiння Центральноï Ради Грушевський перебував деякий час у Кам Їянцi-Подiльському, де редагував газету "Голос Подiлля", пiзнiше
- у Празi, Вiднi, Женевi. У березнi 1924 року Грушевський iз сiм Їєю приïжджає до Києва. Через шiсть рокiв його обирають дiйсним членом Академiï наук СРСР. Зi змiною полiтичних орiєнтирiв у державi радянська влада посилює цькування талановитого вченого. У монографiï Р.Я.Пирога "Життя Михайла Грушевського: останнє десятилiття (1924 -1934)" глибоко розкрито трагiзм цього перiоду. В архiвах, зокрема, збереглися пiдготовчi матерiали до доповiдi Затонського, в яких виписано способи викриття Михайла Грушевського. Найперше у ньому вбачали одну з центральних постатей украïнського нацiоналiзму, пiдтасовувалися матерiали про Грушевського як лiберального демократа, про кадетську орiєнтацiю, ворожнечу до всього великоруського тощо. Зверталася увага на iгнорування диктатури пролетарiату. У сiчнi 1934 року Затонський виступив на сесiï ВУАН, зробивши основний акцент на критицi академiка Грушевського. Близькiсть до росiйських кадетiв, орiєнтацiя на нiмецький iмперiалiзм у боротьбi з "навалою бiльшовизму", звинувачення у дворушництвi, сумнiвнiсть науковоï порядностi - далеко не повний перелiк "грiхiв", якi посипалися на вченого. Наприкiнцi 1934 року Грушевський вiдпочивав у одному з кисловодських санаторiïв i несподiвано захворiв на карбункул. Втрутилися хiрурги. Однак хвороба тiльки посилилася, оскiльки лiкування було неквалiфiковане. Грушевський помер. Наступного дня газета "Вiстi" вiд Ради Народних Комiсарiв УСРР вмiстила повiдомлення про смерть. У постановi Раднаркому зазначалося: "Зважаючи на особливi науковi заслуги перед Радянською Соцiалiстичною Республiкою академiка Грушевського М.С., Рада Народних Комiсарiв УСРР постановила: Поховати академiка Грушевського М.С. в столицi Украïни - Києвi. Похорон взяти на рахунок держави. Для органiзацiï похорону утворити урядову комiсiю в такому складi: тт. Порайко (голова), Богомолець, Палладiн, Корчак-Чепуркiвський. Призначити сiм Їï академiка Грушевського М.С. персональну пенсiю 500 крб. на мiсяць". Такий, можна сказати, несподi-ваний був кiнець гонiнь на iсторика. Не варто говорити про мотиви, якi спонукали владу так повернути справу (це тема для окремих дослiджень). В той же час для радянськоï влади впродовж наступних десятилiть вiн залишався нiким iншим, як "украïнським буржуазним iсториком, одним з головних iдеологiв i ватажкiв буржуазно-нацiоналiстичноï контрреволюцiï на Украïнi". Тiльки в незалежнiй Украïнi iм Їя Михайла Грушевського знайшло справжнє визнання. Високiстю духу, благородством помислiв вiн заклав найглибшi iдейнi пiдвалини нацiонального вiдродження, очолив перший у XX столiттi прорив украïнського народу до самостiйностi. За своє життя Грушевський зробив i написав так багато, що про його творчу i полiтичну дiяльнiсть створено величезну лiтературу, склався окремий мiждисциплiнарний напрямок, який має назву грушевськознавство. Михайло Грушевський
- це вчений свiтового рiвня, творча спадщина якого вражає своïм тематичним дiапазоном, енциклопедичнiстю, фундаментальнiстю. Йо-го перу належить близько двох тисяч праць з iсторiï, соцiологiï, лiтератури, етнографiï, фольклору. Ще й досi неповною мiрою дослiджено його публiцистику, епiстолярний доробок.Та насамперед вiн увiйшов у вiтчизняну iсторiю як ïï великий лiтописець, автор фундаментальноï "Iсторiï Украïни-Руси", справедливо названоï метрикою нашого народу. Створена ним цiлiсна концепцiя украïнського iсторичного процесу увiбрала в себе кращi здобутки сучасноï йому свiтовоï украïнськоï науки, була осяяна високою свiдомiстю i тому стала стрижневою iдеєю украïнського вiдродження. Михайло Грушевський
- блискучий, неперевершений органiзатор наукового життя, голова Наукового товариства iменi Шевченка, Украïнського наукового товариства, iсторичноï секцiï Всеукраïнськоï Академiï наук, керiвник унiверситетськоï та академiчноï кафедр, засновник львiвськоï i киïвськоï наукових шкiл, якi складають цiлу епоху у вiтчизнянiй iсторiографiï. Михайло Грушевський - видатний громадський i державний дiяч, визнаний лiдер нацiонально-демократичноï революцiï. Вiн належить до тих полiтикiв, якi сповна пiзнали велич i насолоду трiумфу i гiркоту поразки, але до кiнця залишилися вiрними iдеï усього життя
- самоствердженню свого народу. Однiєю з провiдних лiнiй концепцiï нацiонального державотворення Михайла Грушевського виступає iдея соборностi украïнських земель. Вiн наголошував: "Народнiсть i територiя стрiлися саме на порозi iсторичного життя нашого народу i утворили першу пiдставу його розвою". Тривала подвижницька праця Михайла Грушевського у Галичинi i Надднiпрянщинi, у Львовi i Києвi стала живим уособленням єднання захiдних i схiдних теренiв Украïни. Не менш важливе значення для сучасностi має всебiчно обгрунтована ним iдея суверенностi украïнського народу, або, як казав Михайло Сергiйович, "право самому порядкувати на власнiй землi". Зрозумiло, стверджувати, що вiн завжди був радикальним самостiйником, було б вiдступом вiд iсторичноï правди. Проте не можна не бачити, що його автономiстськi i федералiстськi погляди пройшли суттєву еволюцiю, визначалися конкретно-iсторичними обставинами. Про це свiдчать, зокрема, такi промовистi документи, як Унiверсали Центральноï Ради, де авторська участь Грушевського не тiльки незаперечна, а й визначальна. Становлення демократичноï, правовоï Украïнськоï держави також є одним з лейтмотивiв iдейноï спадщини Михайла Грушевського. Вiн показав, що еволюцiя людства, попри всi складнощi, має тенденцiю до встановлення справедливого демократичного ладу. Влада у державi має належати особам, обраних народом на демократичних засадах, працювати для народу, спиратися на волю його бiльшостi. Очоливши Центральну Раду, вiн був глибоко переконаний, що нова украïнська державнiсть має базуватися на принципах демократiï i закону. Своєю працею М.Грушевський закладав мiцнi пiдвалини украïнськоï державностi. Пам
Їять про нього вiчна, науковi працi - невичерпне джерело мудростi на всi вiки.
Грушевський Михайло СергIйович (1866-1934) iсторик, громадський i державний дiяч; голова Центральноï Ради (1917-1918)


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация