<< Главная страница

Роман IВАНИЧУК (рiк народження 1929) Роман Iванович Iваничук народився 27 травня 1929 р. у с. Трач, тепер Косiвського району Iвано-Франкiвськоï областi. У 1954р. у студентському альманасi Львiвського унiверситету, де вiн навчався, опублiкував першу новелу "Скиба землi", яку схвально зустрiла критика. У 1957 р. Iваничук закiнчив фiлологiчний факультет Львiвського державного унiверситету, працював викладачем мови й лiтератури. Протягом 1963


-1990 pp. письменник працював у редакцiï журналу "Жовтень". З 1990 р. завiдував вiддiлом прози журналу "Дзвiн". Цього ж року був обраний народним депутатом УРСР. Р. Iваничук є автором збiрок новел "Прут несе кригу" (1958), "Не рубайте ясенiв", "Пiд склепiнням храму" (обидвi -1961), "Тополина заметiль" (1965), "Дiм на горi" (1969), "Сивi ночi" (1975), трилогiï "Край битого шляху" (1964), повiстей "Мiсто" (1977) i "Сьоме небо" (1985). Наприкiнцi 60-х pp. письменник звернувся до iсторичноï прози, яка швидко принесла йому заслужене визнання: роман "Мальви" (1968), "Черлене вино" (1977), "Манускрипт з вулицi Руськоï" (1979), "Вода з каменю" (1982), "Четвертий вимiр" (1984), "Шрами на скалi" (1987). За роман "Манускрипт з вулицi Руськоï" Р. Iваничук у 1979 р. отримав премiю iм. А. В. Головка; у 1985р. за романи "Вода з каменю" та "Четвертий вимiр"
- Державну премiю УРСР iм. Т. Т. Шевченка. У 90-х pp. письменник збагатив украïнську лiтературу новими творами: "Бо вiйна - вiйною..." (1991), "Орда" (1992), "Ренегат" та "Євангелiє вiд Томи", написав автобiографiчний твiр "Благослови, душе моя, Господа..." (1993), в якому розповiв про своє життя. Як лiтератор Роман Iваничук виховувався на традицiях новелiстики В. Стефаника, яким захоплювався батько письменника, сiльський учитель i перший його лiтературний наставник. Впливало також те, що народився Р. Iваничук недалеко вiд Стефаникового села, теж на Покуттi, що на Коломийщинi, i вчився у Коломийськiй гiмназiï (цей перiод, як i саму гiмназiю, вiн згодом iз любов'ю описав в автобiографiчному творi "Благослови, душе моя, Господа...". У 1968р. Роман Iваничук опублiкував свiй перший iсторичний роман "Мальви", який принiс письменниковi величезний успiх у читачiв i шалену партiйну, iдеологiчну критику, бо в ньому була вперше поставлена проблема збереження нацiональноï самосвiдомостi, яка пiзнiше, з подачi Ч. Айтматова в його романi "I понад вiк триває день" ("Буранний полустанок"), одержала назву манкуртства. Правда, в iнтерпретацiï Iваничука ця проблема скорiше мала назву яничарства, недаремно й первiсна назва роману була "Яничари". Згадаємо, що яничарами в султанськiй Туреччинi називали солдат регулярноï пiхоти, створеноï в XIV ст. з вiйськовополонених, у тому числi з християн, обернених у мусульманство. Iсторiя свiдчить, що напади яничар вiдзначались надзвичайною жорстокiстю. Часто пiсля проходу яничарського вiйська вiд селищ залишались лише груди попелу. Причини такоï жорстокостi психологи пояснюють тим, що захопленi в дитячому вiцi й вихованi без батькiвського тепла, зате в щирiй подяцi Османськiй iмперiï слов'янськi хлопчики в кожному походi демонстрували свою вiдданiсть сулейману. Вони не,могли мати жалостi, бо з дитинства ïм прищеплювали думку про те, що ïхнi родовi коренi - то найбiльшi вороги, яких неодмiнно слiд позбутись. Ось, як про це говорить Р. Iваничук устами героя роману - яничара- Алiма, коли тому здалося, що чаушлар (наглядач за поведiнкою яничарiв у бою) спостерiгав у битвi за його дiями: "...так, чаушлар не зводить саме з нього погляду. I тiльки з нього. А в тому поглядi - старе недовiр'я, а той погляд мовчки вимовляє найогиднiше слово: "Козак, козак, козак!" Алiм вiдчув тепер гострiше, нiж будь-коли, як вiн ненавидить те плем'я, яке його породило!.. Це слово iнодi доводило юнака до сказу, вiн не раз вихоплював ятаган iз пiхви, щоб:.. Та не було пiд руками того козацького племенi, яке хотiлося вирубати дощенту." Дiя в романi "Мальви" вiдбувається у серединi XVII ст. - напередоднi та пiд час нацiонально-визвольноï вiйни пiд проводом Богдана Хмельницького. Це iсторiя життя полонянки з Украïни Марiï, ïï поневiряння на чужинi з дочкою Соломiєю, яку вона вже тут, у Криму, назвала Мальвою, сподiваючись, що виживе дочка, як вижили занесенi вiтрами з украïнських степiв квiти. Попутно Марiя мрiє знайти свого сина, який ще в Украïнi малим хлопцем був викрадений циганами, як i багато iнших слов'ян, з метою продажу на невiльничих ринках Туреччини або Кримського ханства. Але, розшукуючи колись втраченого сина, Марiя втрачає на чужинi й дочку, бо вона, закохавшись, стає дружиною Кримського хана Iслам-Прея. Всi цi подiï змальованi в той час, коли Украïна протистояла двом державам-загарбницям: Османськiй iмперiï та Кримському ханству, що воюють проти Украïни силами ïï дiтей. Якщо уважнiше придивитись до образу Марiï, то можна вiдзначити, що вона є уособленням самоï Украïни, яка оплакує страшну долю своïх дiтей. Автор вибирає iм'я Марiя невипадково, адже воно має нагадати про страждання Божоï Матерi, яка також пережила трагедiю втрати дитини. (Цiкаво, щодо змалювання Украïни в образi матерi на iм'я Марiя звертались багато украïнських поетiв та письменникiв: Т. Шевченко "Марiя", М. Хвильовий "Я (Романтика)", Улас Самчук "Марiя", I. Драч "Чорнобильська мадонна" та багато iнших. Тому використання цього iменi в творi є доволi символiчним.) Завершується роман епiзодом, як Марiя намагається повернутись на рiдну землю: "Пустiть мене, яничари, пустiть свою матiр за мур Пере-копський, в мене грамота вiд хана. Заробляла ж ïï тяжко, усе спродала для неï: Бога свого, дiтей своïх i здоров'я. Мушу вмерти на тiй землi, де коноплi по стелю, а льон по колiна, де мальви вище соняхiв ростуть - бiлi, голубi й червонi...". Спочатку Р. Iваничук назвав свiй роман "Яничари", але така назва могла викликати пiдозру цензури, бо натякала на нацiональний аспект, тому з "маскувальною" метою автор замiнив ïï на "Мальви". Як тiльки роман було надруковано, ще не встигли з'явитися рецензiï, як усна й письмова партiйна критика за спец-завданням "згори" проголосила "Мальви" iдеологiчно шкiдливим "iсторичним романом без iсторiï". Що ж так налякало в романi партiйних працiвникiв? На той час страшним та небезпечним було саме звернення до нацiональноï iсторiï, утвердження iдеï любовi до рiдноï землi i народу як вимiру соцiальноï та моральноï вартостi людини, бо це могло спровокувати в украïнцiв бажання вiдтворити могутню колись Украïнську державу.
У цьому ж 196j8p. P. Iваничуком був написаний iще один роман "Журавлиний крик". Але пiсля скандалу з появою "Мальв" годi було навiть думати про можливiсть його опублiкування, тому твiр дiйшов до читачiв через двадцять рокiв. Роман розповiдає про життя рiзних верств Росiйськоï iмперiï другоï половини XVIII ст., останнi роки iснування Запорiзькоï Сiчi, змальовує образ ïï кошового Петра Калнишевського, показує iсторичнi шляхи Украïни. Утворi зображено багато реальних осiб: Г. Потьомкiн, Г. Сковорода, родина Капнiстiв, О. Радищев, А. Головатий, К. Розумовський, Л. Бетховен та iншi. Одну з провiдних думок твору розкривають такi рядки роману: "Чим житиме народ, коли в нього не стане зброï, а до мислi не привчили? Загине вiн, - каже Сковорода. - А щоб цього не трапилось, учитися треба: кожну мить, кожен день розум свiй будити, - вiн же безмежний. А коли народ матиме його хоча б у головах окремих людей, то уподiбниться вiн кременевi, в якому затаïвся вогонь". У романi "Манускрипт з вулицi Руськоï" показано зародження iдеï визвольноï вiйни, майбутньоï Хмельниччини, у Львовi кiнця XVI
- початку XVII ст., а в творi "Вода з каменю" йдеться про "будителiв" нацiональноï пам'ятi - "Руську трiйцю": Маркiяна Шашкевича, Iвана Вагилевича, Якова Головацького, якi в 30-х pp. XIX ст. уперше в Захiднiй Украïнi стали писати лiтературнi твори народною мовою. Тема суду iсторiï, нащадкiв i власноï совiстi над людиною, ïï життям i вчинками, сповiдi, звiту "iсторичноï" людини перед народом, прийдешнiм, є провiдною i для роману "Шрами на скалi" (1986). У романi поєднано три часовi плани: епоха I. Франка, часи Д. Галицького i сучаснiсть. Остання доба пов'язана з особою автора, який, приïхавши в Урич, колишню твердиню Галйцько-Волинськоï землi, де любив бувати Франко, шукає слiдiв напису на честь Франкового ювiлею i розповiдає про генiального поета. Заглиблення в iсторичне минуле свого народу, спiльнi подiï й героï, символiчнi образи, провiднi iдеï, передовсiм, найголовнiша
- iдея любовi до рiдноï землi й народу як смислу iснування людини об'єднують усi романи Р. Iваничука в один цикл, в один великий роман про рiдну iсторiю. Людина в його творах духовно пов'язана з тим часом, в якому вона живе, пронизана його плином, i вiн зумовлює ïï поведiнку i ïï мету. Саме через випробування в досягненнi цiєï мети людина й розкривається в творах Романа Iваничука. У цiлому iсторичнiй прозi письменника притаманнi гостросю-жетнiсть, оригiнальнiсть стильових прийомiв, поєднання елементiв художньоï фантастики, корiння якоï слiд шукати в нацiональному фольклорi, з правдивiстю та iсторичною достовiрнiстю. Окремi романи й повiстi Романа Iваничука перекладено росiйською, бiлоруською, литовською, грузинською, вiрменською, таджикською, болгарською, польською, чеською, словацькою, угорською, румунською, нiмецькою, французькою, англiйською мовами, що, безперечно, свiдчить про надзвичайну цiкавiсть i важливiсть його творiв. ОСНОВНI ТВОРИ: Повiстi "Мiсто", "Сьоме небо", романи "Мальви", "Черле-не вино", "Манускрипт з вулицi Руськоï", "Вода з каменю", "Четвертий вимiр", "Шрами на скалi", "Бо вiйна - вiйною...", "Орда", "Ренегат", "Євангелiє вiд Томи", автобiографiчний твiр "Благослови, душе моя, Господа...". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Дончик В. Зупиненi митi. - К-, 1989. 2. Слабошпицький М. Роман Iваничук. Лiтературно - критичний нарис. - К., 1989. 3. Андрусiв С. Роман Iваничук //iсторiя украïнськоï лiтератури XX столiття. У 2 кн. / За ред. В.Г. Дончика. - К.., 1998. - Кн. 2. 4. Федорiв Р. Магiя старого пергаменту // Федорiв Р. Танець Чугайстра.
- Львiв, 1984. 5. Жулинський М. Якi ж вимiри людськоï пам'ятi? //Жулинський М. Наближення.
- К-, 1986. 6. Дончик В. Переконання романiста // Дончик В. Зупиненi митi. - К., 1989. 7. Iваничук Р. "Благослови, душе моя, Господа..." - Львiв, 1993.
Роман IВАНИЧУК (рiк народження 1929) Роман Iванович Iваничук народився 27 травня 1929 р. у с. Трач, тепер Косiвського району Iвано-Франкiвськоï областi. У 1954р. у студентському альманасi Львiвського унiверситету, де вiн навчався, опублiкував першу новелу "Скиба землi", яку схвально зустрiла критика. У 1957 р. Iваничук закiнчив фiлологiчний факультет Львiвського державного унiверситету, працював викладачем мови й лiтератури. Протягом 1963


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация