Роман Iваничук (1929 р. нар.)


Роман Iваничук - автор багатьох збiрок новел та оповiдань, повiстей "Мiсто", "Сьоме небо", "На перевалi", "Зупинись, подорожнiй!" ("Спрага"). Але найбiльшу популярнiсть вiн здобув як iсторичний романiст. Його "Мальви", "Черлене вино", "Манускрипт з вулицi Руськоï", "Вода з каменю", "Четвертий вимiр", "Шрами на скалi", "Журавлиний крик", "Бо вiйна вiйною", "Орда" - це рiзнi часи, рiзнi географiчнi терени, рiзнi жанровi пiдвиди iсторичного роману. Як лiтератор Iваничук виховувався в атмосферi новелiстичноï школи Стефаника, яким захоплювався батько письменника, сiльський учитель i перший його лiтературний наставник. Та й народився Р. Iваничук недалеко вiд Стефаникового села, теж на Покуттi, - у с. Трач, що на Коломийщинi, i вчився у тiй самiй Коломийськiй гiмназiï (цей перiод, як i саму гiмназiю, вiн згодом iз любов'ю опише в автобiографiчному творi "Благослови, душе моя, господа...", 1993). Уже перший опублiкований твiр Р. Iваничука - новелу "Скиба землi", видрукувану 1954р. в студентському альманасi Львiвського унiверситету, де вiн навчався на фiлологiчному факультетi, схвально зустрiла критика. Великий успiх випав на долю його першоï збiрки малоï прози "Прут несе кригу" (1958). Сюжети перших творiв Р. Iваничука не є власне новелiстичними, "новина" тут пов'язана не з екстраординарними ситуацiями чи драматичними моментами в життi героïв; це найчастiше "новина" настрою героя-оповiдача. Самовимогливiсть, самокритичнiсть i невтомну працьовитiсть, властивi Iваничуковi, добре iлюструє його перший роман "Край битого шляху" (1962). Кожна з наступних частин цiєï трилогiï (опублiкована "Прапором" повiсть "Зупинись, подорожнiй!" - у першому журнальному варiантi "Спрага" - мала б бути четвертою частиною, а роман - тетралогiєю) вирiзнялась зростанням майстерностi, професiоналiзму, хоча загалом твiр не став значним явищем лiтератури. Виразно окресленi генетичнi зв'язки новели з повiстями письменника "Мiсто" (1977), "Сьоме небо" (1985), "На перевалi" (1981). В усiх трьох дiють тi ж самi героï, хiба на рiзних - головнiших чи другоряднiших - ролях. У "Мiстi" кiнорежисер Нестор на вершинi слави приïжджає в мiсто своєï юностi за ïï пiдтвердженням або запереченням: привозить на суд землякiв свiй новий фiльм. У повiстi "На перевалi" той самий Нестор iз групою акторiв потрапляє у незвичайну ситуацiю, яка висвiчує кожного з них. У "Сьомому небi" головними героями виступають другоряднi персонажi "Мiста": Несторiв гiмназiйний учитель на прiзвисько Страус, щоб скоротати тюремний час у фашистськiй в'язницi й подолати страх, розповiдає спiвкамерникам про себе та своïх друзiв. Усi три повiстi - як три аспекти проблеми випробування, роздiли бiльшого твору, до якого вони рухаються своєю проблематикою, сюжетними лiнiями, життєвим матерiалом i долями героïв. Зрештою, те саме спостерiгатиметься i в iсторичних романах: кожен, лишаючись суверенним, завершеним твором, водночас сприймається як частина епопеï, за якою - вся iсторiя нашого народу. У жанрi iсторичного роману Р. Iваничук дебютував 1968р. "Мальвами". Ще не встигли з'явитися рецензiï, як усна й письмова "партiйна" критика за спецзавданням "згори" проголосила "Мальви" iдеологiчно шкiдливим "iсторичним романом без iсторiï". Оргвисновки, безумовно, вдарили не тiльки по твору.
Що ж крамольного знайшли в "Мальвах" iдеологiчнi чини? Крамольним на той час було вже саме звернення до нацiональноï iсторiï, утвердження iдеï любовi до рiдноï землi i народу як вимiру соцiальноï та моральноï вартостi людини. Роман (першоназва "Яничари" знята автором з "маскувальною" метою) влучно бив у те явище, яке значно пiзнiше було назване "манкуртством". Дiя в романi "Мальви" вiдбувається у серединi XVII ст. - напередоднi та пiд час нацiонально-визвольноï вiйни пiд проводом Богдана Хмельницького. Це iсторiя життя полонянки з Украïни Марiï, ïï поневiряння на чужинi з дочкою Соломiєю, яку вона вже тут, у Криму, назвала Мальвою, сподiваючись, що виживе дочка, як вижили занесенi вiтрами з украïнських степiв квiти. А Украïна протистоïть двом державам-загарбницям: Османськiй iмперiï та Кримському ханству, що воюють проти Украïни силами ïï дiтей. Роман "Черлене вино" (1977) переносить читача у XV ст., в галицькi й волинськi землi, над якими нависла загроза полонiзацiï. Циклiчнiсть, зчепленiсть кожного роману з наступним надає ïм безперервностi вiчного часу, куди входять i видатнi подiï, i маловiдомi; i видатнi люди, i невiдомi офiцiйнiй iсторiï ïхнi однодумцi, без кого й великi не стали б великими. Тому письменник намагається реставрувати цi невiдомi постатi
- встановити справедливiсть, "вирiвняти" iсторiю. Тенденцiя до демократизацiï останньоï, властива сучасному iсторичному романовi, проймає концепцiю часу в творах Р. Iваничука. Тому вiн вибирає з потоку народноï iсторiï не так саму видатну подiю, як ïï соцiально-психологiчнi передумови.
У романi "Манускрипт з вулицi Руськоï" (1979) показано зародження iдеï визвольноï вiйни, майбутньоï Хмельниччини, у Львовi кiнця XVI
- початку XVIII ст. А в романi "Вода з каменю" (1982) зображено будителiв нацiональноï пам'ятi
- "Руську трiйцю" - Маркiяна Шашкевича, Iвана Вагилевича, Якова Головацького, що в 30-х роках XIX ст. уперше в Захiднiй Украïнi стали писати лiтературнi твори народною мовою.
"Четвертий вимiр" (1984) - це фiлософське осмислення категорiï пам'ятi (четвертого вимiру дiйсностi) через долю Шевченкового однодумця i друга М. Гулака, одного з кириломефодiïвцiв, що пiсля ув'язнення в Шлiссельбурзькiй фортецi був засланий до "теплого Сибiру"
- на Кавказ, де серед грузинiв i азербайджанцiв знайшов другу батькiвщину й заслужив добру пам'ять своєю подвижницькою роботою для розвою ïхнiх культур.
Тема суду iсторiï, нащадкiв i власноï совiстi над людиною, ïï життям i вчинками, сповiдi, звiту "iсторичноï" людини перед народом, прийдешнiм, провiдна i для роману "Шрами на скалi" (1986). У романi поєднано три часовi плани: епоха Франка, часи Данила Галицького i сучаснiсть. Остання доба пов'язана з особою автора, який, приïхавши в Урич, колишню твердиню Галицько-Волинськоï землi, де любив бувати Франко, шукає слiдiв напису на честь Франкового ювiлею i на очах читача творить розповiдь про генiального поета.
Концептуальний центр роману "Журавлиний крик" (1988) - трiада: Воïн-Меч (кошовий отаман Петро Калнишевський), Фiлософ-Слово (Павло Любимський, Сковорода) i Митець (маляр Шалматов, Iван Котляревський). "Чим житиме народ, коли в нього не стане зброï, а до мислi не привчили? Загине вiн,
- каже в романi Сковорода. - А щоб цього не трапилось, учитися треба: кожну мить, кожен день розум свiй будити, - вiн же безмежний. А коли народ матиме його хоча б у головах окремих людей, то уподiбниться вiн кременевi, в якому затаïвся вогонь". По сутi, така трiада присутня в кожному iсторичному творi письменника, але незмiнно найважливiшим ïï компонентом виступає Слово, першопочаток усього сущого, матерiального й духовного, соцiального й морального. На жаль, право Украïни на своє Слово впродовж столiть оплачувалось розправами, репресiями й концтаборами, незчисленними людськими жертвами ("Бо вiйна
- вiйною...", 1991; "Орда", 1992). Людина в романах Iваничука духовно порiднена iз символiчно акцентованими простором i часом. Вона пронизана його плином, i вiн зумовлює ïï поведiнку i ïï мету. Саме через сюжет випробування цiєï мети людина й розкривається в цих творах, якi є в певному сенсi iдеологiчними романами випробування, де важливим жанрово-композицiйним чинником виступає усвiдомлення iдеï чи доростання до неï. Об'єднують усi романи Iваничука в один цикл, в один великий роман про рiдну iсторiю не тiльки сам матерiал, iсторiя, спiльнi подiï й героï, наскрiзнi образи-символи, а й наскрiзнi iдеï, передовсiм найвизначальнiша
- iдея любовi до рiдноï землi й народу як смислу iснування людини.


С. Андрусiв Iсторiя украïнськоï лiтератури ХХ ст. - Кн. 2. - К.: Либiдь, 1998.

Роман Iваничук (1929 р. нар.)