Iван КАЛЯННИК


Калянник (Калянников) Iван Iванович народився 12 березня 1911 року в с. Дятьково (тепер райцентр Брянськоï обл.) в сiм'ï службовця. Коли хлопцевi минуло 11 рокiв, родина переïхала до Харкова. Тут вiн здобув середню освiту. Пiсля закiнчення профшколи став працювати розмiтником на Харкiвському паровозобудiвному заводi, був активним членом заводськоï лiтературноï студiï, друкував статтi та вiршi в багатотиражнiй газетi "Харкiвський паровозник", у рукописному журналi "Новий цех".
Спершу писав росiйською мовою, друкуючись у газетi "Брянский рабочий", журналах "Огонек" i "Красная новь". 1930 року стрiвся з Павлом Тичиною, який порадив для украïнських робiтникiв писати ïхньою рiдною мовою. Поет-початкiвець змiнив прiзвище, а невдовзi в харкiвськiй перiодицi почали з'являтися його твори украïнською мовою, якi одразу ж привернули увагу читачiв i лiтературноï критики.
"Першi статтi про Iвана Калянника, - згадував пiзнiше Микола Нагнибiда, - були сповненi надiєю i пророцтвом - в украïнську поезiю йшов обдарований i самобутнiй поет".
1931 року I. Калянник вступив до Харкiвського технiкуму сходознавства та схiдних мов. На практику ïздив до Таджикистану, звiдки привозив новi цикли вiршiв, якi опiсля ставали книгами. Видав збiрки поезiй; "Бригадир", "Риси обличчя", "Струм" (1931), "Висока путь" (1932), "Поезiï" (1932), "Майдан", "Схiднi новели", "Товариш Карий" (1934), "Гордiсть" (1936) та iн.
Калянник належав до лiтературного угруповання "Пролеткульт", був членом СП СРСР.
Спiвробiтник Харкiвського обласного управлiння НКВС Замков розглянув матерiали, якi нiби свiдчили про те, що Iван Калянник "був учасником контрреволюцiйноï фашистськоï терористичноï органiзацiï, яка мала мету боротися з Радянською владою", i ухвалив тримати його "пiд вартою в спецкорпусi
- 1", щоб вiн "не змiг ховатися вiд суду i слiдства", його заарештували 4 листопада 1936 року в Харковi.
На допитах, якi вiв слiдчий Лисицький, Калянник не визнавав за собою нiякоï вини. Термiн утримування його за Aратами продовжували п'ять разiв. 13 квiтня 1937 року його перевели в спецкорпус Киïвськоï тюрми, де скоро змусили визнати свою належнiсть до контрреволюцiйноï органiзацiï. На закритому судовому засiданнi 14 липня 1937 року Вiйськова колегiя Верховного Суду СРСР засудила письменника до найвищоï мiри покарання - розстрiлу.
Вирок виконано 15 липня 1937 року.
При додатковому розслiдуваннi справи Калянника позитивнi характеристики йому дали Сергiй Борзенко, Терень Масенко, Микола Нагнибiда. "Iван Калянник, - пiдкреслив С. Борзенко, - був прекрасним поетом, а найголовнiше - справжньою радянською людиною".
Вiйськова колегiя Верховного Суду СРСР 21 сiчня 1958 року скасувала вирок щодо поета i справу припинила через вiдсутнiсть складу злочину.
Iван Калянник реабiлiтований посмертно. Олександр Мукомела ЛУ 34 (4443) 22.08.1991
Iван КАЛЯННИК