ЯкIв КАЛЬНИЦЬКИЙ


Кальницький Якiв Iсакович народився 23 жовтня 1895 року в колишньому Катеринославi в сiм'ï дрiбного маклера. Належноï освiти здобути не змiг, прогибiв в окопах першоï свiтовоï вiйни понад два роки. А з лютого 1917 року з головою поринув у вир революцiйноï руйнацiï старого свiту, формував дружини Червоноï гвардiï, командував червоноармiйським полком у кривавiй хурделицi громадянськоï вiйни. Певний час служив у ДПУ, затим вступив на навчання до Днiпропетровського металургiйного iнституту.
1924 року опублiкував автобiографiчнi нотатки "От февраля до Октября". Окрилений успiхом, полишив навчання, переïхав до Харкова i цiлком вiддався творчiй роботi. Перу Я. Кальницького належать книжки повiстей та оповiдань "Всякое бывает" (1925), "В багровом кольце" (1927), ,"0строзубая камса" (1928), "Человек, которого убили" (1929), "Сын полка" (1931), "Огни в Арктике" (1934), "Письмо в Америку" (1934), "Остров голубых песцов" (1937), "Новоземельские рассказы" (1938). Остання збiрка мимовiльно стала фатальною в долi ïï автора. Так сталося, що ïï примiрник вiн подарував з автографом своєму давньому знайомому Едуардовi Єнукiдзе, братовi незмiнного секретаря ВЦВК Авеля Єнукiдзе. Та коли брати Єнукiдзе з волi Сталiна були пiдданi репресiям, пiд час трусу в квартирi "запеклого троцькiста", молодшого з них, було знайдено книжку Я. Кальницького з дарчим написом. Для харкiвських служителiв сталiнськоï Фемiди цього виявилося досить, щоб звинуватити ïï автора в приналежностi до "антирадянськоï сiонiстськоï шпигунськоï органiзацiï".
4 червня 1938 року Кальницького було заарештовано. А вже 18 червня його змусили написати розлоге зiзнання в тому, що вiн давнiй i заклятий сiонiстський шпигун i затятий антирадянець.
Як же сталося, що бойовий червоний командир так швидко, за якихось два тижнi перебування за Aратами, вщент морально зломився, збезчестив своє минуле й майбутнє?
Вичерпну вiдповiдь на це запитання дав у листi до Сталiна сам Кальницький. Виявляється, одразу ж пiсля арешту його було кинуто на так звану горiшню "жаровню" - в крихiтну камеру - 53, де на запаскудженiй пiдлозi знемагало в п'ятдесятиградуснiй спецi, в задусi та смородi, без води i ïжi вiсiмнадцятеро в'язнiв. Уже на першому допитi слiдчий Паволоцький iз своïми пiдручними Aрунтовно "ознайомив" колишнього героя громадянськоï вiйни з методами "обробки" непокiрливцiв. I на прощання порадив напiвпритомному письменниковi: "Якби ми хотiли тебе знищити, то розстрiляли б без зайвих розмов. Але нам потрiбно, щоб ти розкаявся, склав зброю. Розколись, що ти сiонiстський шпик, i будеш жити, дихати, може, й писати..."
Вночi перед 18 червня Кальницький прийняв фатальне рiшення. А вранцi попросив у наглядача олiвець i папiр щоб написати "щиросердне зiзнання".
На вiддяку Паволоцький розпорядився перевести податливого в'язня з "жаровнi" до iншоï камери i не мордував, як iнших, нiчними допитами. А сам зайнявся розшуком Шабсая Цвi, рабина з Палестини, який, за свiдченням Кальницького, нелегально приïздив до Харкова. Та збiгали тижнi, минали мiсяцi, а наслiдки були нульовi, аж поки один iз столичних "шерлокхолмсiв" не впiзнав у загадковому рабинi Шабсаï Цвi середньовiчного єврейського лжемесiю Саббатая Цевi, котрий у 1666 роцi проголосив себе намiсником Бога на землi i обiцяв повернути всiх євреïв з вигнання в землю обiтовану й з'єднати ïх iз християнами в єдинiй вiрi.
Цю загадку повнiстю пiдтвердив i викликаний 3 вересня на допит Кальницький. Вiн категорично вiдмовився вiд своïх попереднiх свiдчень, заявивши, що всю оту нiсенiтницю з рабином Шабсаєм придумав "у станi тяжкоï моральноï i фiзичноï депресiï пiд впливом камери i пiд тиском слiдства". I далi: "Я швидше дам себе вбити на допитах, анiж пiдтримуватиму брехливу версiю". Годi слiдчий без зволiкань сфабрикував свiдчення давно стертого на гулагiвську пилюку колишнього мiнiстра в єврейських справах при Петлюрi Пiнсуха Красного, нiбито Красний свого часу особисто завербував Кальницького в антирадянську сiонiстичну терористичну органiзацiю й доручив проводити серед письменникiв розкладницьку агiтацiю. А щоб це свiдчення було пiдперте бодай якимось доказом, зажадав вiд керiвництва Харкiвськоï органiзацiï Спiлки письменникiв характеристику Кальницького, i невдовзi одержав за пiдписом I. Плахтiна, Л. Юхвiда i Ю. Смолича такий документ:
"За час перебування в Харкiвськiй органiзацiï письменникiв член СП Кальницький Я. I. неодноразово на зборах, а також у приватних розмовах висловлював полiтичне шкiдливi, а часом i вiдверто антирадянськi випади... Часто в своïх промовах говорив: "Припустимо, що фашисти переможуть нас..." Таким чином створюючи пораженськi настроï i об'єктивно утверджуючи переконання про можливiсть i невiдворотнiсть воєнноï iнтервенцiï проти СРСР... На зборах Кальницького неодноразово попереджували й критикували подiбнi його випади... Коли парторганiзацiя з активом письменникiв викривала ворога народу Галушку Д. О., Кальницький активно виступав на захист Галушки. В боротьбi нашоï органiзацiï з ворогами народу нiякоï участi не брав, навпаки, як це засвiдчує приклад iз Галушкою, або захищав ïх, або стояв осторонь... Задовго до арешту Єнукiдзе Кальницький мав iз ним тiсне спiлкування: бував у нього на квартирi, дарувавав йому своï книги, користувався автомашиною i постiйно вихваляв Єнукiдзе. Пiд час судового процесу над троцькiстсько-зiнов'євською бандою Кальницький приховав вiд органiзацiï факт своïх зв'язкiв iз вищезгаданим ворогом народу, не допомiг своєчасно викрити ворога народу..."
Крiм цього громадського доносу, Паволоцький долучив до справи показання "об'єктивного" свiдка, якого знайшов в особi прозаïка-фантаста В. Владка, котрий 9 березня 1939 року так охарактеризував свого вчорашнього колегу:
"Впродовж усього свого перебування в СП Кальницький маскувався пiд радянського громадянина i патрiота, носiя революцiйних заслуг... Пiд цiєю машкарою вiн умiло й пiдло приховував своє справжнє обличчя ворога. Те, що ми вважали його "дурiстю", "зривами", насправдi було майстерним проявом ворожоï тактики, скерованоï на те, щоб тишком-нишком, непомiтно шкодити, вести непомiтну з першого погляду, а тому особливо шкiдливу антирадянську, антипартiйну агiтацiю. Я вважаю, що Кальницький є одним iз найумiлiше замаскованих ворогiв, що й допомогло йому так довго триматися невикритим".
13 березня 1939 року Кальницькому пред'явлено обвинувальний висновок про те, що вiн належить до "антирадянськоï сiонiстичноï терористичноï органiзацiï, до якоï був завербований мiнiстром у єврейських справах при Петлюрi Красним".
Проте Кальницький винним себе не визнав i продовжував посилати скарги на iм'я Берiï, Ворошилова, Корнiйчука, Папанiна, Вишинського, Сталiна. Все ж 29 жовтня 1939 року особлива нарада при НКВС винесла вирок (протокол
- 38): ув'язнити Кальницького Я. I. на три роки у виправно-трудовий табiр.
Покарання вiн вiдбував в Онегтабi на ст. Пукса Пiвнiчноï залiзницi. Незважаючи на всi клопотання його i рiдних, рiшення особливоï наради так i не було переглянуто. Вiн повнiстю вiдкалатав строк ув'язнення й повернувся до Харкова за тиждень до початку Великоï Вiтчизняноï вiйни. Проте пера в руки бiльше нiколи не взяв i не писав нi книжок, нi дарчих написiв на них.
Помер у забуттi й нестатках у лютому 1949 року.
Згiдно з Указом Президiï Верховноï Ради СРСР вiд 16 сiчня 1989 року "Про додатковi заходи по встановленню справедливостi щодо жертв репресiй, що мали мiсце в перiод 30-40-х i на початку 50-х рокiв" Кальницький Я. I. повнiстю реабiлiтований. Олекса Мусiєнко ЛУ 34 (4443) 22.08.1991
ЯкIв КАЛЬНИЦЬКИЙ