КавалерIдзе Iван Петрович (1887-1978) скульптор, кiнорежисер, драматург Народився 14 квiтня 1887 року на хуторi Ладанському (тепер село Новопетрiвка Роменського району Сумськоï областi). Походив вiн iз давнього грузинського роду, батько його, Васо Кхварiдзе, був переселений росiйською владою у серединi ХIХ столiття, пiсля закiнчення Кавказькоï вiйни, на Полтавщину. Дитинство Кавалерiдзе минало в селi Талалаïвцi, де вiн навчався у початковiй земськiй школi. 1899 року, пiсля трьох рокiв навчання в земськiй школi, його забрав до Києва дядько, художник i археолог, хранитель скiфського вiддiлу Киïвського археологiчного музею Сергiй Мазаракi. Вiн добре знав I.Рєпiна, приятелював з А.Куïнджi, в його домi часто бували артисти Киïвського оперного театру, художники П.Мартинович, О.Сластьон, I.Селезньов, С.Василькiвський, С.Свiтославський, Ф.Красицький, I.Труш. Творча атмосфера в домi Сергiя Мазаракi сприяла формуванню смакiв i творчих захоплень юнака. У Києвi Кавалерiдзе спочатку понад шiсть рокiв навчався у приватнiй гiмназiï Валькера, яку змушений був залишити через переслiдування полiцiєю за участь у студентських заворушеннях 1905 року. 1906 року Кавалерiдзе вступає до Киïвського художнього училища в клас архiтектури, потiм переходить у клас лiплення скульптора Ф.Балавенського. Щоб добути кошти на прожиття та навчання в училищi, Кавалерiдзе мусив вечорами працювати статистом у Киïвському оперному театрi, де познайомився з Ф.Шаляпiним, з якого 1909 року лiпить погруддя. У 1909 -1910 роках Кавалерiдзе навчається у Петербурзькiй Академiï мистецтв, у 1910


-1911 - у Парижi, в майстернi вiдомого скульптора Н.Аронсона. У Парижi Кавалерiдзе знайомиться з багатьма дiячами культури Францiï, вiдвiдує майстерню славетного скульптора Огюста Родена. 1910 року Кавалерiдзе одержує першу премiю в конкурсi, оголошеному Вiйськово-iсторичним товариством на кращий пам
Їятник княгинi Ользi, i разом iз скульптором П.Снiткiним, своïм однокурсником, та архiтектором В.Риковим (художнiм керiвником був Ф.Балавенський) виконав проект пам Їятника, в якому вилiпив постать княгинi Ольги та просвiтителiв Кирила i Мефодiя. Пам Їятник вiдкрито в серпнi 1911 року. Того ж року Кавалерiдзе почав працювати на московськiй кiнофабрицi П.Тiмана та Ф.Рейнгардта, де був гримером i скульптором у фiльмi "Ключi щастя" (1912) та картинi Я.Протазанова "Вiдхiд великого старця", для якоï створив портрет Л.Толстого. З 1911 по 1915 рiк Кавалерiдзе створює скульптури "Святослав у бою", "Борис Годунов", "Хокеïст", портрети Я.Протазанова, О.Волкова, О.Пушкiна, М.Гоголя, М.Мусоргського та iн. У 1915
-1917 роках Кавалерiдзе служить у царськiй армiï. З 1918 по 1928 рiк скульптор живе в Ромнах, працює у вiддiлi наросвiти, викладачем ма лювання в школах, режисером повiтового театру. В цi роки створює пам Їятники Т.Шевченку i Героям революцiï в Ромнах, Григорiю Сковородi в Лохвицi, Артему в Бахмутi i Слов Їяногiрську, Т.Шевченку в Полтавi та Сумах та iн. Як режисер поставив "Наталку Полтавку", "Трактирницю", "Лiсову пiсню" та iн. У 1928 -1933 роках працює режисером на Одеськiй кiнофабрицi, у 1934 -1941 роках - на Киïвськiй кiностудiï "Украïнфiльм". У 1944 -1948 роках Кавалерiдзе - старший науковий спiвробiтник вiддiлу монументальноï скульптури Академiï архiтектури УРСР, створює скульптури "Григорiй Сковорода", "Козак на конi", "Святослав", пам Їятники Дзержинському та Ленiну та iн. У 1949 -1957 роках створює портрети I.Павлова, Л.Толстого, М.Горького, Ф.Шаляпiна, скульптури "Кобзар", "А.Бучма в ролi Задорожного" та iн. У 1957 -1962 роках Кавалерiдзе - режисер Киïвськоï кiностудiï iм. О.Довженка, створює пам
Їятник Б.Хмельницькому у Кобеляках, скульптури "М.Кропивницький", "Тарас Шевченко на засланнi" та iн. 1962 року вiдбулася персональна виставка творiв I.Кавалерiдзе. 1966 року - прем Їєра п Їєси Кавалерiдзе "Вотанiв меч" у Тернопiль-ському музично-драматичному театрi iм.Т.Шевченка, 1967 роцi - п Їєси "Перекоп" у Харкiвському театрi iм.Т.Шевченка. 1969 року I.Кавалерiдзе присвоєно звання народного артиста Украïни. 1970 року - прем Їєра п Їєси "Перша борозна" у Сумському i Тернопiльському музично-драматичних театрах. Створив проекти пам Їятникiв Лесi Украïнцi, горельєф "Богдан Хмельницький" та iн. Помер Iван Кавалерiдзе 3 грудня 1978 року в Києвi, похований на Байковому кладовищi. 1987 року в с. Новопетрiвцi вiдкрито художньо-меморiальний музей Кавалерiдзе, 1989 року
- галерею його скульптур у Сумському художньому музеï, 1991 року
- музей-майстерню у Києвi, на Андрiïвському узвозi. Iван Кавалерiдзе прожив велике творче життя й залишив помiтний слiд в украïнськiй культурi як видатний скульптор, талановитий режисер кiно й театру, драматург. Людина енциклопедичноï обiзнаностi й рiзнобiчноï обдарованостi, вiн легко й вiльно творив у цих галузях мистецтва й у кожнiй створив твори, якi залишилися в iсторiï украïнськоï культури серед ïï кращих надбань. Навiть пiсля того, як митець пiшов з життя, деяким з них судилося народитися вдруге, як пам Їятникам Григорiю Сковородi, княгинi Ользi, Ярославу Мудрому, встановленим в останнi десятирiччя в Києвi. Творчiсть Iвана Кавалерiдзе як скульптора вирiзняється великим жанровим i тематичним розмаïттям. Майстер творив в усiх видах i жанрах скульптури, мистецька спадщина його величезна й нерiвноцiнна, проте є в нiй видатнi твори, якi становлять визначнi вiхи не лише в творчiй бiографiï митця, а й в усьому образотворчому мистецтвi. Насамперед це твори монументальноï скульптури, зокрема пам Їятник Т.Шевченковi у Ромнах (1918), який є першим пореволюцiйним пам
Їятником Кобзаревi в Украïнi, якщо не враховувати тимчасового погруддя роботи Ф.Балавенського, встановленого у Києвi 1918 року. Кавалерiдзе ще в студентськi роки в Петербурзькiй Академiï мистецтв 1911 року одержав заохочувальну премiю за конкурсний проект пам Їятника Шевченковi в Києвi. Пiзнiше автор, окрилений подiями нацiонального вiдродження в Украïнi, розбудовою украïнськоï культури в час Украïнськоï Народноï Республiки та Украïнськоï держави Павла Скоропадського, зумiв надати образовi нового емоцiйного звучання. "У першому ескiзi, - писав Кавалерiдзе, - Шевченко сидiв похнюплений, сумний. На перший план виступав мотив гiркоï думи; у роменському ж пам Їятнику - в посадцi голови, в жестi стиснутоï руки, що покоïться на колiнi, в усьому силуетi постатi, органiчно злитоï з п Їєдесталом у формi пагорба, - я прагнув передати незбориму внутрiшню силу поета, його нерозривний зв
Їязок з рiдною землею". Кавалерiдзе хотiв, щоб вирiшення пам Їятника вiдповiдало глибиннiй сутностi глибоко народноï творчостi Кобзаря, й уникнув поширеноï в тi роки надмiрноï монументалiзацiï, викликаноï революцiйними суспiльними змiнами. Вiдкриття пам Їятника Т.Шевченковi в Ромнах 27 жовтня 1918 року перетворилося на грандiозне свято. На вiдкриттi виступив 90-рiчний вчений Г.Вашкевич, фiлолог, спiвробiтник "Киевской старины", який знав Шевченка i брав участь у виданнi "Кобзаря". Пам
Їятник великому просвiтителю Григорiю Сковородi Кавалерiдзе створив у традицiйнiй реалiстичнiй манерi, але знову вирiшив його на низькому постаментi. Струнка постать фiлософа з натхненно пiднесеною головою вима-льовується легким i виразним силуетом у навколишньому просторi. Сковорода зображений босонiж, з торбиною та свиткою, перекинутою через плече. Вiн немов простує до людей, постава його вирiшена просто й без надуживання зовнiшнiми ефектами - саме так розумiв Кавалерiдзе сутнiсть творчостi Сковороди, його життєву позицiю, позбавлену суєтностi й марнославства i виражену в його кредо: "Щастя не залежить нi вiд неба, нi вiд землi, а вiд самоï людини".У цих двох ключових у творчiй бiографiï майстра скульптурах найбiльш повно вiдбився його своєрiдний стиль, позначений звертанням до класичних традицiй скульптури, якi вiн перейняв у своïх вчителiв Ф.Балавенського та О.Родена. Монументальнiсть скульптур вiн розумiв не як щось велике й вражаюче за розмiром. Насамперед у нього
- це вираження величностi духу, поетичноï сили, яким пiдпорядковано форми скульптури. Використовуючи традицiйнi класичнi засоби реалiстичноï пластики, вiн водночас звертався до народноï скульптури, яка дала йому вмiння гранично ясно й лаконiчно вирiшувати задум. Про використання Кавалерiдзе засобiв народноï рiзьби по дереву свiдчать i експресивнi, вирiшенi у дещо геометризованiй суворiй формi народноï карпатськоï рiзьби пам
Їятники Артему та Олеко Дундичу. Це ж можна сказати й про проект пам
Їятника Ярославу Мудрому, що мав бути встановлений свого часу на територiï Софiйського заповiдника у Києвi й лише кiлька рокiв тому знайшов своє мiсце бiля Золотих ворiт. Для нього характерна лiнiйно-ритмiчна експресiя i монолiтнiсть узагальнених об Їємiв, що свiдчить про творче переосмислення скульптором традицiй украïнськоï народноï рiзьби. Такою традицiйнiстю позначенi й усi фiльми Кавалерiдзе, в яких вiн незмiнно прагне достовiрно вiдтворити iсторичну атмосферу доби. Зокрема у фiльмi "Григорiй Сковорода" (1958) впадає в око гранична, немов скульптурна виваженiсть образiв. Протягом дiï Сковорода говорить мало, але кожне його слово, кожен жест промовистi й символiчнi, а драматургiя вiд цього не втрачає емоцiйностi й дiєвостi. Особливо цiкавi сцени, де Сковорода показаний у Петербурзi, при дворi росiйськоï iмператрицi. Режисер вдало вiдтворює холодну свiтську атмосферу царських покоïв, де люди здаються бездушними манекенами, серед яких Григорiй, хоч i почуває себе врiвноважено й гiдно, зовсiм чужий i непотрiбний. Його душа лине до берегiв Днiпра, до Києва. У кожнiй мiзансценi фiльму, в кожнiй масовцi Кавалерiдзе прагнув створити гранично наповненi образи, задля чого вiн вдається до лаконiчноï, промовистоï стилiстики, яка перегукується зi стилiстикою фiльмiв Довженка. Навiть маленька роль корчмаря, яку дуже характерно зiграв Максим Рильський, не менш промовиста, нiж головнi ролi картини. Останнiм фiльмом, створеним I.Кавалерiдзе, була стрiчка "Повiя" (1961) за однойменним романом Панаса Мирного, яку високо оцiнила тогочасна критика. На вiдмiну вiд попереднiх робiт у кiно й театрi, режисер вдається до глибшого психологiзму, бiльшоï точностi характеристик, високоï культури режисури, завдяки чому глядач глибоко переживає трагедiю знедоленоï жiнки. Автори картини знайшли ключ, що дозволив створити не iлюстративний, а оригiнальний, глибокий кiнофiльм. Режисер i сценарист Нiна Капельгородська вiдiбрали з роману найважливiшi моменти, чiтко окреслили драматичну лiнiю, пов
Їязану з долею Христi. Режисер головну увагу придiляв не зовнiшнiм аксесуарам, одягу, пейзажу, фольклорним сценам, а вiдтворенню глибоких самобутнiх характерiв. Таким само традицiйно добротним у майстерностi i водночас глибинним i скерованим на психологiчне вирiшення образу постає Кавалерiдзе у кращих своïх п
Їєсах "Вотанiв меч" (1966), "Перекоп" (1967), "Перша борозна" (1970). А його фiльми-опери "Наталка Полтавка" (1936) та "Запорожець за Дунаєм" (1937), у яких головнi ролi виконували славнозвiснi М.Литвиненко-Вольгемут та I.Паторжинський, i нинi є кращими кiноекранiзацiями видатних творiв I.Котляревського та С.Гулака-Артемовського. ** У тебе неабиякий талант до скульптури i всi данi, щоб сказати все в цiй галузi, але для цього необхiдна серйозна праця. Вiддати себе всього мистецтву, працювати над самовдосконаленням i самоосвiтою - це найголовнiше. Скажу тобi, щоб володiти грунтовно засобами мистецтва, навчитися говорити по-своєму, необхiдно багато свiдомо працювати i бути людиною розумною. Потрiбно наполегливо йти раз обраним шляхом... Служiння мистецтву або науцi - це служiння суспiльству... /**С.Мазаракi в листi до I.Кавалерiдзе. 1900-тi рр.**/ ** Подiбно до майстрiв Вiдродження, Кавалерiдзе - багатогранний митець, художник-мислитель. /**А. Нiменко. 1967.**/

КавалерIдзе Iван Петрович (1887-1978) скульптор, кiнорежисер, драматург Народився 14 квiтня 1887 року на хуторi Ладанському (тепер село Новопетрiвка Роменського району Сумськоï областi). Походив вiн iз давнього грузинського роду, батько його, Васо Кхварiдзе, був переселений росiйською владою у серединi ХIХ столiття, пiсля закiнчення Кавказькоï вiйни, на Полтавщину. Дитинство Кавалерiдзе минало в селi Талалаïвцi, де вiн навчався у початковiй земськiй школi. 1899 року, пiсля трьох рокiв навчання в земськiй школi, його забрав до Києва дядько, художник i археолог, хранитель скiфського вiддiлу Киïвського археологiчного музею Сергiй Мазаракi. Вiн добре знав I.Рєпiна, приятелював з А.Куïнджi, в його домi часто бували артисти Киïвського оперного театру, художники П.Мартинович, О.Сластьон, I.Селезньов, С.Василькiвський, С.Свiтославський, Ф.Красицький, I.Труш. Творча атмосфера в домi Сергiя Мазаракi сприяла формуванню смакiв i творчих захоплень юнака. У Києвi Кавалерiдзе спочатку понад шiсть рокiв навчався у приватнiй гiмназiï Валькера, яку змушений був залишити через переслiдування полiцiєю за участь у студентських заворушеннях 1905 року. 1906 року Кавалерiдзе вступає до Киïвського художнього училища в клас архiтектури, потiм переходить у клас лiплення скульптора Ф.Балавенського. Щоб добути кошти на прожиття та навчання в училищi, Кавалерiдзе мусив вечорами працювати статистом у Киïвському оперному театрi, де познайомився з Ф.Шаляпiним, з якого 1909 року лiпить погруддя. У 1909 -1910 роках Кавалерiдзе навчається у Петербурзькiй Академiï мистецтв, у 1910