ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА


(1863-1942) Ольга Кобилянська народилася в мiстечку @ураТумора (сучасна назва @ура-Гуморулуй) на пiвднi Буковини (тепер - територiя Румунiï) 27 листопада 1863 р. у родинi дрiбного службовця. Батько, Юлiан Кобилянський, народився в Галичинi. Вiн належав до шляхетного роду, який мав герб i походив iз Надднiпрянщини. Мати Ольги, Марiя Вернер, походила з нiмецькоï родини, яка дала нiмецькiй лiтературi поета-романтика Захарiя Вернера. Будучи сполненою нiмкенею, з любовi до свого чоловiка Марiя Вернер вивчила украïнську мову, прийняла греко-католицьку вiру та виховувала дiтей у пошанi й любовi до свого украïнського корiння. У багатодiтнiй родинi (семеро дiтей) Ольга була четвертою дитиною. У 1868 р. Ю. Кобилянського переводять до Сучави, згодом родина Кобилянських переïздить до Кiмполунга, де серед розкiшноï природи минули дитинство та юнiсть Ольги. У Кiмполунзi дiвчина вiдвiдує початкову народну школу, де навчання здiйснювалося виключно нiмецькою - офiцiйною мовою тогочасноï Буковини. I хоча доводилося жити в нiмецько-румунському оточеннi, батько подбав, щоб дочка приватно вивчала й украïнську мову, ще одна мова - польська - постiйно звучала вдома. У школi на О. Кобилянську значний вплив мала ïï вчителька панi Мiллер, яка прищепила дiвчинцi любов до книг, а у бесiдах про лiтературу стала для неï старшою подругою. З народноï школи Ольга перейшла до дiвочоï "нормальноï" школи, в якiй навчалася лише до п'ятого курсу, бо для оплати подальшого навчання' доньки в батька не вистачало грошей - гарну освiту важливо було дати насамперед синам. Але з таким станом справ Ольга не могла змиритися i продовжила навчання самостiйно, згодом ставши однiєю з найосвiченiших жiнок свого часу. До уподобань Ольги можна додати захоплення музикою, безмежну й незрадливу любов до якоï Кобилянська пронесла крiзь усю свою творчiсть.
Тодi ж вона мала й ще одне хобi, про яке згадувала в щоденнику, - це пристрасть до верховоï ïзди, що дарувала ïй вiдчуття повноï свободи. Ще одним захопленням письменницi було малярство, але, не маючи вiдповiдноï для малювання школи, Ольга вiдмовляється вiд цього заняття. У вiцi 13-14 рокiв майбутня письменниця пише вiршi нiмецькою мовою. У 1880 р. написане перше нiмецькомовне оповiдання О. Ко-билянськоï - "Гортенза, або Нарис з життя одноï дiвчини", у 1883 р. - "Воля чи доля". Потiм були створенi алегоричнi замальовки "Видиво" (1885), "Голубка i дуб" (1886), оповiдання "Вона вийшла замiж" (1886-1887).
Умовно названий "кiмполунзький" перiод ранньоï творчостi О. Кобилянськоï знаменний i переломом у ïï свiтоглядi, який спричинило знайомство письменницi-початкiвця iз Софiєю Окуневською, донькою повiтового лiкаря. Саме вона, а згодом i ïï своячка Наталя Кобринська, прочитавши першi твори Ольги, переконливо радили ïй писати украïнською. Як згадує сама письменниця, С Окуневська першою заговорила до неï украïнською мовою, вона ж навчала ïï фонетики, а разом з Н. Кобринською дiставала для неï кращi твори з украïнськоï лiтератури, якi мали допомогти майбутнiй письменницi виробити гарний стиль. О. Кобилянська старанно опановувала закони рiдноï мови, хоча це давалось нелегко. Будучи вже вiдомою письменницею, вона часто просила украïнських митцiв виправляти мову ïï творiв. У 1888 р. О. Кобилянська почала писати нiмецькою мовою повiсть "Лореляй", яка в 1896 роцi була опублiкована украïнською мовою пiд назвою "Царiвна". Саме завдяки цiй повiстi з О. Кобилянською як письменницею знайомиться Леся Украïнка, яка прочитала рукопис й вiдтодi пильно стежила за ïï творами. Ю. Кобилянський вийшов на пенсiю у 188Э р. i оселився з родиною в с. Димцi Серетського повiту. Для О. Кобилянськоï розлука з улюбленим краєм була важкою та болiсною, там, за ïï словами, вона залишала "велику частку своєï душi i своïх почуттiв, багато образiв, уяви i своєï сили":
Через хворобливiсть матерi та через молодших братiв Ольги, якi закiнчували навчання, родина у 1891 р. переïжджає до Чернiвцiв ' Ї' - мiста, в якому О. Кобилянська житиме до самоï смертi. Для письменницi почався новий перiод життя. Iз приïздом до Чернiвцiв - "серця Буковинськоï Украïни" - для неï вiдкривається новий свiт, широкий i багатий для творчоï працi. Тут Кобилянська входить у коло прогресивноï iнтелiгенцiï, глибше знайомиться з украïнським лiтературним життям. Тут вона могла
читати лiтературнi та мистецькi журнали,, знайомитися з творами сучасноï украïнськоï лiтератури, спiлкуватися з освiченими людьми, iнтелiгенцiєю.. Вiдтак життя письменницi,, стаючи дедалi розмаïтiшим i багатшим на подiï,, дає новi, додатковi iмпульси для творчих пошукiв.
У 1892р. письменниця пише працю "Рiвноправнiстьжiнок", того ж року виступає в журналi "Народ" iз нарисом "Жiноча вистава в Чикаго". Наступного року бере участь у виданнi альманаху "Наша1 доля", вмiщуючи в ньому оглядову статтю про жiночий рух у краïнах Європи. У 1894 р. друкує в журналi "Зоря" повiсть "Людина" (присвячена Н. Кобринськiй
- вiдомiй у Галичинi письменницi й громадськiй дiячцi, iнiцiаторовi створення Товариства руських жiнок, яке розгорнуло широкий фемiнiстичний рух), робить прилюдну доповiдь "Дещо про iдею жiночого руху"! опублiковану згодом у газетах, вiдкриває бiблiотеку, навчає дiтей грамоти,. Упродовж наступних рокiв О. Кобилянська. активно пише повiстi та оповiдання "Вiн i вона" (1895), "Царiвна" (1896)* "Що я любив" (1896), а далi "Нiоба", "Некультурна", "Природа", (1898), "Земля", "У недiлю рано зiлля копала", "Через кладку", "За ситуацiями", "Апостол чернi" та багато iнших творiв, в яких не тiльки вiдтворила глибиннi процеси соцiального i суспiльного буття, а й виробила модерну неоромантично-символiстську стилiстику з вражаючим iмпресiонiстичним розкриттям психiчного стану людини. У 1902р. письменниця написала соцiально-психояогiчну повiсть "Земля". У 1903р. Ольга зiбралася вдруге поïхати до Києва - на ювiлей М. Лисенка. Та важко захворiла маги, i вона змушена була залишитися вдома. Тяжка праця по господарству, а також простуда викликали хворобу в самоï О. Коб-илянськоï. Наприкiнцi 1903 р. ïï розбив частковий паралiч. I хоча лiкування на нiмецьких та чеських курортах до певноï мiри знешкодили наслiдки недуги, починаючи з 1903р. вона постiйно хворiла, а коштiв на систематичне лiкування не вистачало. Приблизно в той самий час, на початку 1900-х pp. О. Кобилянська переживає драму особистого життя, пов'язану з iменем Осипа Маковея. Значення О. Маковея в долi письменницi неможливо недооцiнити: саме вiн,, здавна приятелюючи з О. Кобилянською, стимулював ïï творчiсть,, був першим проникливим професiйним критиком;, саме Маковейна сторiнках редагованих ним видаяь уводив-майбутню письменницю в культурне середовище. Тривалi дружнi стосунки, якi виникли мiж ними iз взаємноï симпатiï переросли в почуття кохання. О. Кобилянеька мрiяла про одруження, i навiть першою заговорила про це. Проте О. Маковей несподiвано одружився з iншою жiнкою. Такий невмотивований учинок з боку коханоï людини боляче вразив письменницю: до кiнця життя О. Кобилянська залишалася самотньою.
У 1909р. письменниця написала лiрико-романтичну повiсть "В недiлю рано зiлля копала", взявши за основу пiсню Марусi Чурай "Ой не ходи, Грицю",
Протягом 1915 -1923 pp. О. Кобилянська пише низку оповiдань, новел, нарисiв, у яких розкриває трагiчну безвихiдь, страждання, розпуку i бiль, викликаних драматизмом ситуацiï, породженоï Першою свiтовою вiйною - "Лист засудженого вояка до своєï жiнки", "Назустрiч долi", "Юда" (усi
- 1917р.), "Сниться" (1922), "Зiйшов з розуму" (1923), якi увiйшли до збiрки "Але Господь мовчить..." (1927). У 1926 -1929 pp. уХар-ковi виходить дев'ятитомне зiбрання творiв письменницi.
У 1941 р. румунська воєнна жандармерiя встановлює нагляд за О. Кобилянською, готуючи судову розправу над нею. О. Кобилянська померла 21 березня 1942р. Окупацiйна влада заборонила публiкувати некролог украïнською мовою та виголошувати промови над могилою.
У Чернiвцях в будинку, де жила письменниця, у 1944 вiдкрито меморiальний музей, до 100-рiчного ювiлею Кобилянеькоï ïï iм'я присвоєно Чернiвецькому театровi, вулицям у мiстах Буковини. У 1973р. вiдкрито музей письменницi в с. Димка, де вона влiтку вiдпочивала. Повiсть О. Кобилянеькоï "Людина" є першою в украïнськiй лiтературi спробою розкрити проблему емансипацiï жiнки. Твiр присвячений приниженому становищу жiнки в тодiшньому суспiльствi. Ще в 1887 р. Кобияянська зважилася опублiкувати оповiдання "Вона вийшла замiж", але редактор альманаху "Перший вiнок" I. Франко вiдхилив його через "солодкаво-сентиментальний" стиль. Авторка уважно переробила твiр: переклала його з нiмецькоï мови на украïнську, поглибила ситуацiï, пов'язанi з долею героïнi, чiткiше окреслила ïï образ, а головне - по-новому розв'язала порушену проблему, що, зокрема, виявилося i в змiнi назви. У центрi повiстi - молода дiвчина Олена Ляуф-лер, дочка лiсового радника, вона повстає проти традицiйного трактування суспiльством ролi жiнки, iнтереси якоï обмеженi трьома нiмецькими "К": Kinder, Kjrche, Kuche (дiти, церква, кухня). Iероïня повiстi багато читає "серйозних книг", тонко вiдчуває красу природи, людини, творiв мистецтва. ïï глибоко хвилює музика, котра здатна розкрити найтоншi переживання людини, ïй душно в оточеннi обивателiв, вся ïï сутнiсть перейнята тугою за iншим, високодуховиим, цiлеспрямованим життям, де б вона могла бути незалежною, творити власну долю, а не бути лише дружиною та матiр'ю, придатком i прикрасою чоловiка. Олена обстоює своє право бути Людиною, мати право на саморозвиток i зростання, на особистий вибiр, i мати змогу реалiзувати це своє право. Дiвчину пiдтримував тiльки студент-медик Лiєвич, котрий навчався у Швейцарiï i звiдти привiз новi погляди на суспiльне життя, на мiсце жiнки в ньому. Обiзнаний з новiтнiми фiлософськими iдеями, вiн доводив, що майбутнє жiнок - у ïхнiх руках, що освiта спрямує ïх на новi шляхи. Та доля була немилосердною до дiвчини: студент помер, i знову вона залишилася самотньою. А свiт, якому вона протистояла, виявився надто сильним, i врештi-решт пiд тягарем суспiльних та родинних обставин вона змушена ïм скоритися: щоб врятувати батькiв вiд повного розорення i знайти якусь опору в життi, вона виходить замiж за духовно убогу, чужу ïй людину. Отже, повiсть "Людина" - один з перших творiв Ольги Кобилянськоï, що засвiдчив неабиякий хист письменницi до зображення тонких порухiв людськоï душi. Одним з центральних творiв нашоï лiтератури стала повiсть "Земля", в якiй Кобилянська на основi реальноï трагедiï братовбивства, що сталася восени 1894 р. в селi Димка поблизу Чернiвцiв, порушила вiчну тему влади землi над селянином. Трагедiя жахає насамперед тому, що сталася в родинi добрих, працьовитих, порядних господарiв. Iвонiка й Марiйка, поки стали власниками свого поля, багато витерпiли. Тепер вони також важко працюють, але втома поєднується з радiстю, бо хлiборобство приносить достаток, заспокоює серце. Тому Федорчуки навiть гадки не мають про якийсь спочинок, вони, "наче чорнi воли", тягнуть свого плуга з ранку до ночi, аби вiддячити землi-годувальницi за хлiб i щастя, якi вона дає. Праця на землi - це сенс ïхнього життя. Найщирiшi сподiвання батькiв пов'язанi з тим, щоб i обидва сини так само шанували землю, ревно працювали на нiй. Та вони серцем вiдчувають, що цим надiям не здiйснитися, бо молодший Сава не хоче йти ïхнiм шляхом. Помiтивши, що Сава байдуже ставиться до господарювання, до покликання хлiбороба, батько переймається тривогою. Все ж вiн плекає надiю, що син помудрiшає, навернеться до землi. Вiдповiдно до вироблених селянством моральних, соцiальних норм Iвонiка намагається вплинути на непутящого сина найголовнiшим стимулом Їправом власностi на землю. Батько застерiгає Саву, що при такiй його поведiнцi вiн може залишитися без власноï ниви. Тому в свiдомостГСави визрiває план: якщо залишитися єдиним сином, то батькова земля перейде йому в спадок, що б там не було. Письменниця поступово, але неухильно обAрунтовує можливiсть злочину, акцентуючи на вiдповiдних психiчних якостях Сави. Той без будь-яких хвилювань мiг застрелити зайця чи птаха, вбити без будь-якоï потреби, отже, звикав до пролиття кровi. Докори брата Михайла за зв'язок iз злодiйкуватою Рахiрою розлютовують Саву, до того ж i Рахiра заявила парубковi, що без землi ïхнє щастя неможливе. Тепер Сава опинився перед вибором. Щоб не втратити Рахiри, вiн iде "стежкою" бiблiйного Каïна, зважившись на страшний злочин братовбивства. Трагедiя одним махом зруйнувала родину Федорчукiв, принесла всiм нечуванi страждання. З головною темою влади землi пов'язана тема солдатчини, дослiджувана в повiстi у традицiйному рiчищi, прокладеному народними пiснями, творчiстю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Юрiя Федьковича, Iвана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного. Звiстка про "цiсарську службу" приголомшила Iвонiку. Щоб вiдкупити сина Михайла, свою єдину надiю, вiн продає воли, дає хабаря урядовцевi, та все ж не врятовує Михайла вiд солдатчини. Важко переносить службу парубок: "Щохвилi чути - там один умер, тут побив кiнь якогось на смерть... Там якийсь стратився... Ми нiчого iншого як собаки!" - гiрко скаржиться батьковi Михайло на свою недолю. Кобилянська з винятковою силою психологiзму передає виболене впродовж багатьох поколiнь ставлення украïнського селянства до служби в армiях чужих йому держав. Тому Iвонiка не вiрить словам чиновника, що цiсарське вiйсько допоможе юнаковi побачити свiт i набратися "науки". Батько серцем вiдчуває, що вiддати сина в солдати означає "стратити його", якщо не назавжди, то на довгi роки, означає приректи його на страждання. I хоча темi землi було присвячено дуже багато творiв, як в украïнськiй, так i в свiтовiй лiтературi, саме в "Землi" всебiчно розкрито характер процесу мислення хлiбороба, тiльки в цьому творi вперше висвiтлене його нелегке життя в триєдиному вимiрi - Соцiальному, нацiональному й психологiчному. ОСНОВНI ТВОРИ: Повiстi "Людина", "Земля", "В недiлю рано зiлля копала", "Царiвна".
ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Слово зворушеного серця. Щоденники. Автобiографи. Листи. Статтi та спогади.
ЇК-, 1982. 2. Гундорова Т.А. Неоромантичнi тенденцiï творчостi О. Кобилянськоï//Радянське лiтературознавство. -1988. - - II. 3. Погребенник Ф.П. Ольга Кобилянська. - К., 1988. 4. Дорошко А. Влада землi - зло чи благо. //Слово i час. -1992. - - 8. 5. Ковальчук О. Письменницька позицiя в повiстi О, Кобилянськоï "Земля"// Украïнська мова i лiтература в школi. -1993. - - 2. 6. Усе для школи: Украïнська лiтература: програмнi тексти, iлюстрацiï, пояснення, завдання, тести: 10 кл. ЇК-, Львiв, 2001.
ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА