<< Главная страница

Коцюбинський Михайло Михайлович


(1864-1913) письменник, перекладач, громадський дiяч Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 вересня 1864 року у Вiнницi в сiм
Їï дрiбного службовця. Вихованням хлопця в основному займалася мати, "добра, надзвичайно любляча, здатна на самопожертву Ї". Саме завдяки ïï старанням хлопець мав можливiсть долучитися до зразкiв високого мистецтва ще з юних лiт. Вона допомагала йому сформувати добрий естетичний смак, прищеплювала "нахил до всього гарного та любов i розумiння природи". Ази освiти Михайло осягав удома. З 1875 року навчався у Барськiй початковiй школi, а в наступнi п Їять рокiв - у Шаргородському духовному училищi. Як згадував один iз його ровесникiв, "Михайло Коцюбинський був тодi повновидий, невисокого зросту хлопчик, з темним, трохи кучерявим волоссям, завжди чепурний i чисто вдягнений. Вчився вiн добре, був дуже уважний i старанний. Знав завжди лекцiï краще за нас усiх, був узагалi зосереджений i серйозний не на своï лiта. Учитель нiколи не карав його - не бив лiнiйкою по руцi, не становив навколiшки, як це бувало з iншими. До товаришiв ставився гарно, до всiх однаково уважно, не розрiзняючи з-помiж них нi євреïв, нi руських, нi полякiв". Пiд час навчання у духовному училищi хлопець не обмежується вивченням лише обовЇязковоï програми. З особливим захопленням вiн знайомиться з творчiстю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Генрiха Гейне, Миколи Гоголя, Олександра Пушкiна.
Готується до вступу в унiверситет. Але сувора проза дiйсностi по-своєму вiдкоригувала тi мрiï. Хвороба матерi, втрата роботи батьком, опiкування меншими дiтьми - все це змусило юнака рано пiти на свiй хлiб. Протягом 1882-1892 рр. М.Коцюбинський вчителює, дає приватнi уроки, займається репетиторством для дiтей iз заможних родин Вiнницi та навколишнiх сiл. Пiзнаючи народне життя, вiн вiдкривав i себе. Реалiï життя й багата уява спонукали до творчостi. У 1890 роцi у львiвському часописi "Дзвiнок" друкується його вiрш "Наша хатка". А невдовзi побачили свiт оповiдання "Харитя", "Ялинка", що виразно свiдчили про непересiчний талант молодого автора. З 1892 року, за рекомендацiєю вiдомого бiблiографа М.Комарова, М.Коцюбинський працює в експедицiï, яка боролася з виноградною хворобою по селах Бессарабiï. Серед робiтникiв фiлоксерних загонiв було чимало украïнських студентiв з Киïвського, Харкiвського, Одеського унiверситетiв. Тут письменник близько знайомиться з членами пiдпiльного товариства "Братство тарасiвцiв", що створювалося з палким бажанням вiдстоювати право самобутностi украïнськоï нацiï "скрiзь, де тiльки можливо".
Глибокi враження вiд життя молдаван, а пiзнiше - i кримських татар лягли в основу оповiдань "Для загального добра", "На каменi" та iн. З 1898 року письменник оселяється в древньому Чернiговi, отримавши роботу в земськiй управi. З 1900 по 1911 рiк працює в статистичному бюро губернського земства. Цей перiод життя i творчостi М.Коцюбинського особливий. Приходить усвiдомлення значущостi й вагомостi слова, його соцiальноï цiнностi. З Миколою Чернявським вони розсилають украïнським письменникам звернення-заклик розширити тематичнi межi своєï дiяльностi, працювати над збагаченням художнiх прийомiв, вiдстоювати рiднiй мовi право на лiтературне життя. Навколо нього гуртується чернiгiвська iнтелiгенцiя, заохочена й наснажена прикладом дiєвого життя Михайла Михайловича. У 1903 роцi як член Чернiгiвськоï губернськоï ученоï архiвноï комiсiï вiн побував у Полтавi на вiдкриттi памЇятника I. Котляревському. Зустрiчi з вiдомими дiячами украïнськоï культури справили на нього надзвичайне враження. З 1899 року у Львовi починає виходити зiбрання його творiв, що було завершено сьомим томом у 1913 роцi. У 1905 роцi М.Коцюбинський подорожує краïнами Центральноï та Захiдноï Європи, вiдвiдує Австрiю, Нiмеччину, Iталiю, Швейцарiю. Пiсля повернення вiн багато працює. Оповiдання, новели, повiсть "Fata morgana" є своєрiдним осмисленням шляхiв подальшого розвитку украïнського суспiльства. Останнi роки життя великого письменника позначенi рiзким по-гiршенням здоровЇя, загостренням хвороби серця. З 1909 по 1912 рiк М.Коцюбинський тричi вiдвiдує Iталiю, куди виïздив на лiкування. Там близько знайомиться з Максимом Горьким, на вiллi якого, на островi Капрi, вiн жив. Улiтку 1910 року, повертаючись з-за кордону, М.Коцюбинський заïхав у карпатське село Криворiвню. Враження, якi охопили вiд знайомства з побутом, людьми, мовою, традицiями цiєï землi, заворожили його. Згодом вiн ще двiчi приïжджатиме у цей край, а своï враження увiчнив чудовим твором "Тiнi забутих предкiв" (1911 р.). Здається, це були останнi свiтлi й щасливi митi життя, яке невпинно знесилювалося пiдступною недугою. Йому не допомагає лiкування в унiверситетськiй клiнiцi Києва, i 25 квiтня 1913 року полумЇяне серце неповторного майстра слова битися перестало. Поховано Михайла Михайловича Коцюбинського на Болдинiй горi в Чернiговi, де вiн так любив вiдпочивати, милуючись красою Придесення.
Михайла Михайловича Коцюбинського сучасники часто називали сонцепоклонником. Знайомство з його творчiстю наочно пiдтверджує надзвичайно тонку й точну цю характеристику. Висока художнiсть, вражаюче багатство, свiтла простота думки й справдi мовби пронизують читача життєдайним сонячним промiнням, звеличуючи й наснажуючи для добра i творення. Його творчiсть непомiтно, але неминуче допомагала людинi ставати людиною. Можливо, саме це й мав на увазi, узагальнюючи його значення як митця, М.Горький, коли писав: ЇУ ньому кипить органiчна гидливiсть до поганого. В нього тонко розвинена естетична чуйнiсть до доброго, вiн любить добро любов Їю художника, вiрить в його переможну силу, i в ньому живе почуття громадянина, якому глибоко i всебiчно зрозумiле культурне значення, iсторична вартiсть добра. Проникливi, витонченi, гiднi подиву соцiально-психологiчнi новели й повiстi майстра - одне з найвищих художнiх досягнень не тiльки украïнськоï прози. Народ, однiєю з основних рис якого завжди виступала естетична витонченiсть, любов до прекрасного, не мiг не дати свого спiвця, що вiдзначився б саме цими чеснотами у своïй творчостi. Яких би тем не торкався мудрий i вимогливий письменник, вони набирали особливого, неповторного звучання правди i краси, що, зрештою, означатиме кiнцеве торжество життя. Саме любов до нього i спонукала шукати надiйних шляхiв до кращих, вiльнiших i радiснiших його проявiв. Iз спогадiв М.Чернявського М.Коцюбинський саме i постає великим життєлюбом, що вбачав сенс буття в розкриленнi кращих природних якостей людини, в утвердженнi високогуманних вiдносин, при яких нiхто нiколи не знатиме насильства, буде "поступатися своïм правом тiльки тодi, коли iмпульсом до того буде власне бажання чи переконання". Сучасники М.Коцюбинського з дивовижною одностайнiстю вiдзначали рiдкiсний збiг мiж вишуканою досконалiстю й красою творiнь та особистiстю автора. Мовби iлюструючи те твердження, М.Лозинський писав: "Я нiколи не шукаю знайомств з великими людьми. Для мене досить, що вони дають менi твори свого великого духа. Бо поза ним - "дух бодр, плоть же немощна". Коли людина творець, тодi ïï дух пiдноситься до найвищих вершин i, бачачи тi плоди духа, ми поклоняємося великому синовi землi. Але годi все держатися на вершинах, великi люди - також люди. I коли ми ïх зустрiчаємо в щоденнiй обстановцi життя, переконуємося, що вони тiльки люди. I той дисонанс мiж плодами ïх духа i ними самими викликає розчарування - А шукати ïх знайомства значить шукати свiдомо розчарування, - пощо? Вiн (Коцюбинський. - Авт.) був винятковою появою, в якiй не було того дисонансу мiж його великим духом i його людською особою. Щодалi знайомство з ним вiдкривало новi гранi його творiв, людина й великий дух доповнювались взаємно i зливалися в чудову гармонiю". Унiкальнiсть такого збiгу робила його ще бажанiшим i жаданiшим для спiлкування. Адже людина завжди шукає нагоди долучитися до омрiяних зразкiв чистоти, доброти, краси. I ще рiдкiснiшим є явище, коли нашi взаємини не затьмарюються пересторогою, а виступають природно й довiрливо. "Вiн був один iз тих незвичайних людей, що при першiй же зустрiчi з ними викликають милостиве почуття задоволення: саме цю людину ти давно чекав, саме для неï у тебе є якiсь особливi думки!" - згадував про М.Коцюбинського М.Горький. Безсумнiвно, так сприйматися може тiльки людина, яку попри всi ïï достоïнства було надiлено головним природним даром - любов Їю до людей. Митець за покликанням, М.Коцюбинський мрiяв створити лiтопис добра. В епоху ж реакцiï, столипiнських кривавих перетворень, час визискiв i жорстокостей письменник змушений був творити лiтопис всенародного горя, поневiрянь i випробувань. Але надiя, як i мрiя, не покидала письменника. Свiтле i тверде переконання у неминуче справдження кращоï долi пронизує кожне слово митця, кожну його iнтонацiю. Хiба не про це вiн сказав: "Яка сила життя! Ми звикли до нього i не помiчаємо перемоги живого над мертвим, дiйового над iнертним, i ми нiби не знаємо, що сонце творить квiти й плоди з мертвого каменю, не бачимо, як всюди торжествує живе, щоб бадьорити й радувати нас. Ми повиннi усмiхатися свiтовi дружньо".
Людина - найцiкавiше для нас явище тому, що вона змiнюється, ховає в собi всякi несподiванки, не задовольняється жодною формою щастя. М.Коцюбинський. Любов i краса - це тi дiаманти, якi вiн шлiфував iз непоказних камiнчикiв та заховував у вiчний скарб нашоï нацiональноï культури. В.Гнатюк. Полiг великий майстер рiдного слова, що в огненному горнi свого творчого духу переливав його в самоцвiтнi кришталi i, як великий будiвничий, виводив ïх, своï мистецькi твори, повнi великого художнього смаку, глибокоï задуми i безмiрно широкоï любовi до людей Панас Мирний. У мЇяких, сердечних тонах вiн завжди говорив про людей. Найбiльш любив говорити про Украïну, про ïï природу, про украïнський народ, сумував з приводу його малописьменностi, але був переконаний, що незабаром все змiниться М.Стражеско. Вiн залишив усiм нам - найвищий заповiт: нiколи не розминатися з людиною i завжди бути вiрним рiдному народовi, правдi, соцiальнiй справедливостi й свободi. П.Тичина.
Коцюбинський Михайло Михайлович


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация