Наталена Королева (3 березня 1888 - 1 липня 1966)


ДИВОСВIТИ НАТАЛЕНИ КОРОЛЕВОЇ Тiльки в 1988р. ми дiзналися про Наталену Королеву, творчiсть якоï могла б стати окрасою будь-якоï розвиненоï європейськоï лiтератури. На 100-рiччя з дня народження письменницi вiдгукнулися журнали ЇЖовтень Ї, ЇУкраïнська мова i лiтература в школi Ї, ЇРадянське лiтературознавство Ї, газети ЇМолода гвардiя Ї, ЇЛiтературна Украïна Ї. Спiлка письменникiв Украïни провела лiтературний вечiр ЇНаталена Королева - украïнський iсторичний белетрист Ї. Не читавши бiльшостi книжок, не знаючи достеменно навiть життєвого шляху письменницi, нелегко було говорити предметно про ïï творчiсть. В Украïнi донинi не видано жодного твору Н. Королевоï, а випущенi в 30-х роках у Львовi ïï книжки стали справжньою бiблiографiчною рiдкiстю, ïх лiченi примiрники в наукових бiблiотеках закритi для широкого читача. В останнiй рiк життя письменницi у Пряшевi побачили свiт двi ïï повiстi
ЇСон тiнi. 1313 - (1966). Проте вони майже не дiйшли до Украïни. Цьому спричинилися як вiдомi подiï в Чехо-Словаччинi 1968 року, так i чомусь одiозна на той час постать упорядника книги дра Ореста Зiлинського. Кiлька ïï примiрникiв в особистих бiблiотеках письменникiв i бiблiофiлiв не могли створити загальноï думки. Видання не було навiть прорецензоване, i самобутня творчiсть Н. Королевоï пiсля ïï смертi понад двадцять рокiв залишалася забутою.
Останнiм часом зрiс iнтерес до iсторичного минулого, заповнюються прогалини в iсторiï украïнськоï лiтератури i в лiтературний процес повертаються письменники, якi з рiзних причин жили й працювали поза межами Украïни. Iм'я Н. Королевоï також викликає пильну зацiкавленiсть. Н. Королева не належить до украïнськоï емiграцiï. Не украïнка за походженням i освiтою, вона прийшла в украïнську лiтературу, випробувавши своï сили в лiтературi французькiй. Сталося так, що доля зв'язала ïï з украïнським письменником Василем Королiвом-Старим, який уже в зрiлому вiцi схилив талановиту письменницю до украïнськоï лiтератури. Вона все життя була вдячна чоловiковi за те, що вивiв ïï Їз iнших далеких шляхiв на шлях украïнського письменства Ї. Гiрко переживала письменниця свою самотнiсть пiсля смертi В. Королiва-Старого, не могла змиритися iз забуттям, що супроводжувало ïï у 40-i
- на початку 60-х рокiв. Спадщина письменницi не вивчена, частина ïï творiв ще не видана, але i те, що свого часу побачило свiт i доступне нинi для прочитання, свiдчить, що Н. Королева - видатне явище в iсторiï украïнськоï лiтератури. Вона внесла в украïнську прозу новi теми з античного i європейського свiту, успiшно продовживши традицiï Лесi Украïнки. В цьому найбiльша ïï заслуга. Опрацьовуючи iсторичнi та бiблiйнi теми, письменниця свiдомо обходила теми украïнськоï iсторiï, але намагалася бодай якимись невидимими гранями пов'язати свiт стародавнiх Скiфiï, Русi i Украïни з свiтом античностi й середньовiччя. Вона обновила деякi прозовi жанри в украïнськiй лiтературi: довела до класичноï вiртуозностi жанр iсторичноï повiстi, розкувала жанр лiтературноï легенди, вдало поєднавши язичницький, античний, скiфський i староруський свiти з бiблiйним, християнським. В традицiйний стиль i образну мову украïнськоï прози влився свiжий струмiнь європейського письма. Лексика, фразеологiя, точнiсть образу i вислову, навiть синтаксичнi конструкцiï речень вiдрiзняють ïï художнiй текст вiд суто украïнського. Н. Королева знайшла в украïнськiй лiтературi свiй iндивiдуальний художнiй свiт, для якого характерний симбiоз схiдноï i захiдноï культур, язичництва i християнства, синтез романського, арабського, греко-римського, вiзантiйського i слов'янського стилiв. Як вчений-археолог, ерудит, людина новiтньоï європейськоï культури, пишучи твори на свiтовi теми, Н. Королева зовсiм не переслiдувала пiзнавальнi i популяризаторськi цiлi. В центрi ïï уваги - людина, ïï духовний свiт. Героï творiв письменницi
- люди непересiчнi, бiблiйнi, античнi i мiфологiчнi постатi, лицарi, винахiдники, яких об'єднує жадоба знань, пошук iстини, утвердження високих iдеалiв загального добра, братерства i любовi. За зовнiшньою оболонкою свiтових тем творiв Н. Королевоï ми повиннi побачити саме це, основне, що є наслiдком болiсних шукань письменницi, виявом ïï високого благородства, чистоти i шляхетностi. Життя письменницi, може, комусь нагадає фантастично-пригодницьку арабську казку, але насправдi воно було тяжким i тривожним, суголосним тим iсторичним i суспiльним катаклiзмам, свiдком i учасником яких вона була. Наталена Королева народилася 3 березня 1888р. в селi Сан-Педро де Карденья бiля м. Бургос у Пiвнiчнiй Iспанiï. Повне ïï iм'я за старовинним iспанським звичаєм: Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена. Мати майбутньоï письменницi Марiя-Клара де Кастро Лачерда Медiна-селi померла при пологах. Вона походила iз старовинного iспанського роду Лачерда. Батько Наталени
- польський граф Адрiан-Юрiй Дунiн-Борковський - займався археологiєю, жив переважно у Францiï. Родовий маєток його матерi Теофiлi з литовського роду Домонтовичiв знаходився у с. Великi Борки на Волинi. Батько А.-Ю. Дунiна-Борковського Адам Дунiн-Борковський загинув пiд час польського повстання 1863р., його майно було конфiсковане царським урядом. Наталену одразу пiсля народження взяла до себе бабуся Теофiля, у якоï вона жила до п'яти рокiв. Пiсля смертi бабусi дiвчинку забрав до Iспанiï материн брат Еугенiо, старшина королiвськоï гвардiï, згодом католицький священик. Там нею опiкувалась також тiтка Iнеса. Наталену вiддали на виховання в монастир Нотр-Дам де Сiон у французьких Пiренеях, де вона пробула майже дванадцать рокiв. Пiзнiше Н. Королева з великим пiєтетом згадувала монастир Нотр-Дам, де формувалась як особистiсть, вчилася добру, милосердю, самопожертвi. Студiювала мови, фiлософiю, iсторiю, археологiю, медицину, музику, спiви. Часто вона бувала у своïх iспанських родичiв. Вчилася ïздити на конях, фехтувати, стрiляти. Тим часом батько одружився вдруге з Людмилою Лось, що походила iз знатного чеського роду i мала маєток в мiстечку Красне бiля Львова. Оселилися в Києвi, i мачуха забажала, щоб ïï падчерка продовжувала тут навчання. Восени 1904р. сiмнадцятирiчна Наталена приïздить до Києва. На цей час вона вже знала iспанську, французьку, латинську, iталiйську, арабську мови, з дитинства трохи пам'ятала украïнську й польську. В сiм'ï розмовною була французька. Освоïвши росiйську мову, дiвчина вступила до киïвського Iнституту шляхетних дiвчат, який закiнчила через два роки. Програма не була особливо обтяжливою. Насамперед тут мали навчити
Їманiр Ї, Їдоброï поведiнки - та Їмистецтва обертатися в товариствi собi рiвних Ї. Все iнше було другорядним. Пiзнiше, у повiстi ЇБез корiння Ї, письменниця так охарактеризувала життя в цьому iнститутi: ЇОдноманiтне iнститутське життя таке ж далеке ïй (героïнi твору.
- О. М.) i чуже, як i першого дня, коли вона опинилася помiж цими сливе дорослими дiвчатами, якi мали або так часто попадали в психiку дiтей, що були примушенi нудитись у хатi в дощовий день Ї. Наталена стала свiдком справжньоï вiйни мiж вихованками й вихователями, спостерiгала, як Їкласнi дами - ненавидiли й переслiдували своïх учениць. Уже на схилi вiку, у 1962р., в одному з листiв письменниця згадувала про те, Їяк колись жилося в Києвi, як за тi часи виховували дiвчат, як поводились
Їмаючi владу Ї, i доходила невтiшного висновку: ЇНа думку мою - були то кошмарнi часи й звичаï, яких анi навмисне не вигадаєш!
- Та не зважаючи нi на що, молода Н. Королева вийшла чистою й неозлобленою з цього закладу. Мачуха не сприйняла ïï, не хотiла та й не могла побачити в нiй особистостi, що має своï життєвi принципи. Їй готували вторований шлях для дiвчат ïï стану - вигiдне одруження i спокiйне iснування. Батьки пiдшукали й нареченого
- бравого гусара росiйськоï армiï. Наталена й чути не хотiла про одруження i поïхала здобувати вищу освiту. Спочатку вчилася в Петербурзi, закiнчила тут археологiчний iнститут, одержала ступiнь доктора археологiï за працi з литовськоï старовини, потiм зайнялася єгиптологiєю i водночас вчилася в Петербурзькiй мистецькiй академiï, пiсля закiнчення якоï одержала диплом Ївiльного художника Ї, мала своï художнi виставки в Петербурзi й Варшавi. Контакти з батьком i мачухою не налагоджувались, бо вони наполягали на ïï одруженнi з нелюбом. Тодi Наталена йде на нечуваний у шляхетському роду вчинок
- вступає до французького Михайлiвського театру в Петербурзi, а згодом укладає контракт з паризьким ЇTheatre Gymnase Ї, що гастролював тодi в столицi. Незважаючи на успiх на сценi, театральна кар'єра Наталени не вдалася через слабке здоров'я. Вона залишає театр, лiкується на Закавказзi, а потiм виïжджає в Захiдну Європу, де продовжує лiкування, займається улюбленою справою - мистецтвом i археологiєю. Цi роки були чи не найкращими в ïï сповненому тривог життi. Вона побувала в Iспанiï, Францiï, Iталiï, краïнах Близького Сходу, знову виступила в оперних театрах Парижа i Венецiï (спiвала партiю Кармен в оперi Ж. Бiзе), взяла участь в археологiчних розкопках Помпей i в Єгиптi, з 1909р. почала системачно виступати з художнiми творами i науковими статтями у французьких лiтературних i наукових журналах.
Перша свiтова вiйна застає Н. Королеву в Києвi: вона приïхала до хворого батька, який невдовзi й помер. Тут за нею було встановлено полiцiйний нагляд, на квартирi вчинено обшук. Не маючи змоги виïхати (кордони було закрито), вона (через товариство Червоного Хреста) стає сестрою милосердя в росiйськiй армiï. Майже три роки пробула Наталена на вiйнi, одержала солдатський хрест
ЇЗа храбрость Ї, три поранення, тиф i кiлька запалень легенiв. Пiзнiше письменниця згадувала, що хрест ЇЗа храбрость - ïй дали тiльки за те, що пiд час ворожого обстрiлу залишилася з пораненими вояками, виконавши свiй звичайний обов'язок. Особисте життя Н. Королевоï пiд час вiйни склалося драматично. Вона одружилася з офiцером росiйськоï армiï i громадянином Iрану, що служив у
Їдикiй дивiзiï Ї, - Iскандером Гакгаманiш iбн Курушем, який невдовзi загинув пiд Варшавою. Вiдпровадивши домовину з тiлом чоловiка до Iрану, Наталена повернулася до Києва. Зупинилась у мачухи. Вiйна наближалась до кiнця. Разом з мачухою вона записується в групу чеських репатрiантiв i виïжджає до Львова. (В мiстечку Красне бiля Львова жили родичi мачухи, i в цей голодний i холодний час грудня 1919р. вони й вирiшили ïх вiдвiдати). Але тут мачуха захворiла й померла. Наталена ледве добралась до Праги, де почала працювати в системi народного шкiльництва. У Празi вона зустрiлася з Василем Королiвом-Старим, якого знала ще з Києва як письменника, культурно-громадського дiяча i видавця. Вони одружилися, придбали скромний будиночок на околицi мiстечка Мельнiк бiля Праги. Тут i прожили до кiнця днiв своïх. В. Королiв-Старий займався лiтературною, педагогiчною, мистецькою дiяльнiстю. Помер 1941р., пiсля чергового допиту в гестапо. Н. Королева все подальше життя присвятила лiтературнiй працi. Саме тут вона почала писати украïнською мовою. Приïхавши з Києва до Праги, Н. Королева на замовлення мiнiстерства освiти уклала невеличкий шкiльний чесько-украïнський словник, який вийшов пiд редакцiєю професора С. Смаль-Стоцького. Пiзнiше - великий (понад 30 арк.) французько-украïнський словник (залишився недрукованим). Писати художнi твори украïнською мовою почала з 1919р. за порадою В. Королiва-Старого. Перше оповiдання украïнською мовою
ЇГрiх (З пам'ятноï книжки) - було надруковано у вiденському украïнському тижневику ЇВоля - 15 сiчня 1921р. за пiдписом ЇН. Ковалiвська-Королiва Ї. З того часу понад двадцять рокiв усi захiдноукраïнськi, буковинськi, закарпатськi украïнськi журнали, а також журнали, що виходили в Чехо-Словаччинi, вмiщували ïï твори. Вона принципово не вiдмовляла жоднiй редакцiï у друкуваннi своïх творiв, тому ïï iм'я зустрiчаємо в досить строкатому списку украïнськоï перiодики.
У серединi 30-х - на початку 40-х рокiв виходять книжки Н. Королевоï, що принесли ïй широке визнання и популярнiсть: збiрка легенд ЇВо днi они - (1935), повiстi -1313 - (1935), ЇБез корiння - (1936), збiрка оповiдань ЇIнакший свiт - (1936), повiстi ЇПредок - (1937), ЇСон тiнi - (1938), ЇЛегенди старокиïвськi - (1942 - 1943). Пiсля вiйни у Чiкаго випущено ïï повiсть ЇQuid est veritas? - (1961), завершену ще в 1939p. Останнi роки життя письменниця жила самотня, всiма забута, заробляла на прожиття приватними уроками французькоï та iспанськоï мов. Їï намагання встановити контакти з киïвськими видавництвами та Iнститутом лiтератури iменi Т. Г. Шевченка АН УРСР успiху не мали. Н. Королевiй судилося ще побачити вiддрукованi аркушi своєï книги
ЇСон тiнi. 1313 Ї, яка вийшла 1966р. у Пряшевi. Померла письменниця 1 липня 1966р. в Мельнiку. [...]
Олекса МИШАНИЧ Украïнське слово. - Т. 1. - К., 1994.
Заголовок 1 Заголовок 2
Наталена Королева (3 березня 1888 - 1 липня 1966)