<< Главная страница

ГригорIй Косинка (1899-1934) Григорiй Михайлович Косинка (справжнє прiзвище - Стрiлець) народився 29 (17) листопада 1899 року в селi Щербакiвка Обухiвського району Киïвськоï областi. Батьки - малоземельнi селяни - намагалися полiпшити своє злиденне життя десь за Уралом, бiля Байкалу, але й там добра не знайшли. Повернулися назад до села i перебивалися батькiвським пiдробiтком на цукровому заводi в сусiдньому селi Григорiвка. Рано довелося йти на заробiтки й малому Григорiю - працювати в панських економiях. З чотирьох рокiв навчився грамоти вiд дiда, закiнчив двокласну школу в селi Красний кут. Особливо заохочував малого Григорiя до навчання брат матерi, згодом - вiдомий прозаïк Калiстрат Анищенко. Коли Григорiю минуло 14 рокiв, вiн вирушив до Києва, сподiваючись кращими заробiтками якось пiдтримати матiр, що пiсля смертi батька залишилася з п'ятьма малими дiтьми на руках.


У Києвi Косинка працює чистильником чобiт, канцеляристом i вiдвiдує вечiрнi гiмназiальнi курси. Творчий дебют прозаïка вiдбувся 1919 року, коли в одному з лiтнiх чисел киïвськоï газети "Боротьба" з'явилося його перше оповiдання - "На буряки". Публiкацiï 1920-го року чисельнiшi: в киïвському альманасi "Гроно" з'являються оповiдання "Пiд брамою собору", "Мент", "За земельку", а 1922-го - перша книжка новел та оповiдань "На золотих богiв". Про неï Сергiй Єфремов вiдгукнувся так: "побут б'є з них, iскриться своïми типовими рисами й дає справжнiй образ сьогочасного, може, не глибокий, трохи одноманiтний, але свiжий, живий, яскравий. Велика наших часiв боротьба знайшла в Косинцi вдумливого спостережника, - саме оця боротьба, а не дрiбний щоденний побут, i через те деяка плiвка героïчностi, молодого романтизму лежить на цих коротеньких, але обточених нарисах-малюнках. Боротьба ця в свiдомостi Косинки не приходить одразу, раптом, - автор подає своï спостереження в перспективi, немов пiдготовляє заздалегiдь читача". Ця збiрка - коротка, прагматично об'єктивна iсторiя страдницького народу, який втягнуто в вир революцiï та громадянськоï вiйни, що стає жертвою завойовницьких погромiв, розперезаних хижацьких iнтересiв". Григорiй Михайлович, як художник "вiд Бога", виступає водночас "за всiх" i "проти всiх", йому болять i рани бiдностi найбiльш окраденого селянина ("На буряки"), i кров переконаного партiйця ("Десять", "Темна нiч"), i безпросвiтнiсть декласованих спекулянтiв та "вiчних" мiщан ("Мiсячний смiх"). Обраний Григорiєм об'єктивно-драматичний загальнолюдський погляд на вiдтворювану дiйснiсть не обiцяв йому, звичайно, спокiйного життя в лiтературi, яку новонароджена офiцiйна критика (за допомогою цензури) дедалi активнiше штовхала на шлях ортодоксальноï одновимiрностi. Зовсiм не випадково Євген Григорук лякав письменника, що коли той буде пропонувати бiльшовицькiй пресi новели такого плану як "На золотих богiв", то "рукопис пiде до ЧК". На початку 1920-х молодий письменник навчається у Вищому iнститутi народноï освiти - таку назву мав тодi Киïвський унiверситет. Його iм'я стає вiдомим, особливо полюбляють слухати оповiдання письменника в авторському виконаннi: дзвiнко, чiтко карбуючи слова, письменник емоцiйно збагачує своєю дикцiєю дiалоги. Через матерiальнi нестатки Косинка не змiг закiнчити повний курс навчання, але студентськi роки (1921-1923) важили для нього дуже багато: вiн здобув певнi iсторико-фiлологiчнi знання, чiтко визначився у своïх свiтоглядних орiєнтацiях. Другу книгу письменника - "Новели дезертира" - 1924 року вже вiдмовилися друкувати. Це стало предметом занепокоєння автора та лiтературноï громадськостi Харкова. Микола Хвильовий у листi до Миколи Зерова писав про цей факт, як про кричуще порушення лiтературноï етики, а Григорiю Михайловичу Косинцi не залишалось нiчого iншого, як працювати над новими творами. До наступноï книги новел - "В житах" (1926) - увiйшли кiлька творiв з першоï збiрки, однак бiльшiсть з них була написана протягом 1923-1925 рокiв. В новiй книзi Косинка постає перед читачем вже сформованим майстром реалiстичного стилю. Об'єктивнiсть художнього письма Косинки i гострота вiдтворюваних ним життєвих конфлiктiв викликали здивування серед критикiв, а вiдвертi вульгаризатори з-помiж них навiть публiчно звинуватили письменника в поетизацiï ворожих радянськiй дiйсностi сил, в прихильностi до куркульства, бандитизму i т.п. Володимир Коряк писав, що з новел Косинки не ясно, з ким вiн i проти кого. Я.Савченко вважав, що з усiх сучасних йому письменникiв Косинка є "найкривавiший", а Степан Щупак та Олександр Полторацький квалiфiкували Григорiя Косинку як куркульського агента в радянськiй лiтературi. Натомiсть високу оцiнку творам письменника дали Мирослав Iрчан, Максим Рильський, Сергiй Єфремов та iн. М.Рильський наголошував, що новели Косинки "з часом у певну гармонiю злившись, дадуть епопею революцiï". Цензура раз-у-раз затримує його твори, а в пресi чимдалi бiльше лунають погрози. Не маючи змоги жити з лiтератури, Косинка заробляє на життя у сценарному вiддiлi Киïвськоï кiнофабрики. На початку 30-х рокiв випускає збiрку "Серце", яку в останнiй момент затримав Головлiт. "Цькування, мислю я, повинно мати якiсь межi, а виходить, що нi, що я помиляюсь ЇВсе-таки я держуся. Не втрачаю Aрунту пiд ногами, хоч його давно вже можна було б згубити, бувши на моєму мiсцi", - пише Косинка 16 квiтня 1932 року.
1934 року в харкiвському будинку письменника була проголошена "настановча" доповiдь Iвана Кулика, який говорив про завдання письменникiв у зв'язку з перемогою Сталiна. В дискусiï виступив i Косинка. Замiсть того, щоб обмежитися трафаретними словами вимушених заяв, як це робили iншi, вiн вибухнув зливою скарг, нарiкань, протестiв. З рiзкою i запальною люттю вiн говорив, що в умовах "соцiального замовлення", коли людину взяли за горлянку, вона не може творити. То була не промова, то був крик вiдчаю в самотнiй порожнечi пiтьми. Зала завмерла вiд страху; кiнець промови комунiсти вкрили свистом, вигуками обурення, погрозами, а гальорка аплодувала. 4 листопада 1934 року письменника було заарештовано. З в'язницi вiн писав до дружини: "Пробач, що так багато горя принiс тобi за короткий вiк. Прости, дорога дружино, а простивши - прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобi здоров'я. Побачення не проси, не треба! Передачу, коли буде можливiсть, передавай, але не часто. Оце, здається, все. Я дужий, здоровий!" 15 грудня 1934 року, "виïзна сесiя Вiйськовоï колегiï засудила Григорiя Косинку-Стрiльця до розстрiлу". Косинка гордо зустрiв вирок у якому говорилося, що "бiльшiсть обвинувачених (письменника засудили разом з 28 iншими представниками украïнськоï iнтелiгенцiï) прибули в СРСР через Польщу, а частина через Румунiю, маючи завдання по вчиненню на територiï УРСР ряду терористичних актiв. При затриманнi у бiльшостi обвинувачених забранi револьвери i ручнi Aранати". Зрозумiло, що судова аргументацiя була повною нiсенiтницею. Нiхто з розстрiляних за цим вироком - нi Григорiй Косинка, нi Дмитро Фалькiвський, нi Олекса Влизько або Роман Шевченко, за винятком Крушельницьких (батька й синiв) нiколи в життi не були анi в Польщi, анi в Румунiï. Що ж до Крушельницьких, то вони стали жертвою своєï довiрливостi. Вони були комунiстами, й прибули в Украïну за запрошенням совєтського уряду.
Твори: Новели (К., 1962); Серце (К., 1967); Твори (К., 1972); Гармонiя (К., 1988); Заквiтчаний сон (К., 1989). Лiтература: Наєнко М. Григорiя Косинка (К., 1989).
ГригорIй Косинка (1899-1934) Григорiй Михайлович Косинка (справжнє прiзвище - Стрiлець) народився 29 (17) листопада 1899 року в селi Щербакiвка Обухiвського району Киïвськоï областi. Батьки - малоземельнi селяни - намагалися полiпшити своє злиденне життя десь за Уралом, бiля Байкалу, але й там добра не знайшли. Повернулися назад до села i перебивалися батькiвським пiдробiтком на цукровому заводi в сусiдньому селi Григорiвка. Рано довелося йти на заробiтки й малому Григорiю - працювати в панських економiях. З чотирьох рокiв навчився грамоти вiд дiда, закiнчив двокласну школу в селi Красний кут. Особливо заохочував малого Григорiя до навчання брат матерi, згодом - вiдомий прозаïк Калiстрат Анищенко. Коли Григорiю минуло 14 рокiв, вiн вирушив до Києва, сподiваючись кращими заробiтками якось пiдтримати матiр, що пiсля смертi батька залишилася з п'ятьма малими дiтьми на руках.


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация