ГРИГОРIЙ КОСИНКА (1899 -1934) Справжнє iм'я - Григорiй Михайлович Стрiлець. Григорiй Косинка народився 29 листопада 1899 р. в селi Щербанiвка Обухiвського району Киïвськоï областi в родинi малоземельних селян.


У 1908 р. родина виïхала на Далекий Схiд, оселилася на березi Амуру, але скоро повернулась назад. Жити було дуже важко. Тому Григорiю як найстаршому довелося працювати (вiн полов буряки, тягав плуга, був чорноробом на цукроварнi), пiсля закiнчення двокласноï школи в селi Красному, де жив його дiд, працював писарчуком у волостi, потiм вирушив до Києва на заробiтки. Працював чистильником чобiт, канцеляристом i закiнчив вечiрнi гiмназiальнi курси.
Про "революцiйний" перiод у життi Григорiя Косинки майже нiчого невiдомо.
Вiдомо тiльки, що вiн брав участь у громадянськiй вiйнi, сидiв три мiсяцi в тюрмi (можливо, це була муравйовська тюрма, зображена пiзнiше письменником у новелi "Фавст). У 1919 р. Григорiй Косинка опублiкував першi нариси та статтi в газетi "Боротьба" (орган Украïнськоï партiï есерiв-боротьбистiв). Цього ж року в газетi "Боротьба" було надруковано i перший художнiй твiр - невеликий автобiографiчний етюд "На буряки", пiдписаний уже вiдомим iз журналiстських кореспонденцiй псевдонiмом Косинка (його Григорiй Стрiлець взяв за назвою скромних польових квiтiв - червоних косинцiв). У 1920р. вiн став студентом КIНО (Киïвського iнституту народноï освiти). Але через матерiальнi нестатки закiнчити повний курс навчання не змiг. У цей час вiн входив до творчоï групи "Гроно", яка видала однойменний альманах, опублiкувавши в ньому три етюди Косинки - "Пiд брамою собору", "Мент", "За земельку" (гронiвцi cтояли на оновлювальних позицiях у мистецтвi, виступали за синтез усiх найкращих здобуткiв, але серед мистецьких течiй вирiзняли iмпресiонiзм i футуризм). У 1922р. Косинка опублiкував першу збiрку новел "На золотих богiв". Новели цього перiоду дають змогу простежити, як письменник долав ггочаткiвський перiод й прилучався до традицiй модерноï новелiстики саме стефаникiвського типу: Через матерiальну скруту вiн залишив навчання в iнститутi. Працював редактором у рiзних журналах, вiдповiдальним секретарем ВУФКУ, у сценарному вiддiлi Киïвськоï кiнофабрики, актором на радiо. Другу книгу "Новели дезертира" Косинка намагався опублiкувати в 1924 р., але йому вiдмовили в ïï публiкацiï, що стало предметом серйозного занепокоєння автора та лiтературноï громадськостi Харкова. Протягом 1924 -1926 pp. Косинка був членом лiтературного угруповання "Ланка", яке в 1926р. перейменувалось на "Марс" (Майстерню революцiйного слова). Пiсля лiквiдацiï лiтературних органiзацiй у 1932 р. був позагруповим. У 1926 р. вийшла нова книжка новел "В житах". 5 листопада 1934 р. Григорiй Косинка був арештований i звинувачений "в органiзацiï пiдготовки терористичних актiв проти працiвникiв радянськоï влади", а 18 грудня розстрiляний пiсля вироку вiйськовоï колегiï Найвищого суду Союзу РСР в м. Києвi вiд 13 Ї15 грудня цього ж року (сталося це в примiщеннi колишнього Iнституту шляхетних дiвчат, який пiзнiше називався Жовтневим палацом культури, а потiм Мiжнародним центром культури i мистецтв). Письменник був посмертно реабiлiтований 19 жовтня 1957р. Новелiстичнi дебюти Григорiя Косинки в 1920 -1922 pp. одразу ж привернули увагу тогочасних письменникiв i дослiдникiв лiтератури. За життя письменника було надруковано близько двадцяти збiрок новел i оповiдань. Серед них, окрiм першоï "На золотих богiв", найприкметнiшi "В житах", "Полiтика", "Вибранi оповiдання", "Серце". На жаль, деякi новели втрачено назавжди, в тому числi й останню "Перевесло", що була закiнчена саме напередоднi арешту. Уже перша збiрка новел письменника "На золотих богiв" засвiдчила, що вiн не збирався бути речником якоïсь однiєï полiтичноï тенденцiï. Як художник "вiд бога", вiн виступає водночас i "за всiх", i "проти всiх"; йому болять i рани бiдностi найбiльш обкраденого селянина ("На буряки"), i месницькi дiï заблуканого "бандита-дезертира", i кров переконаного партiйця ("Десять", "Темна нiч"), i дрiмуча безпросвiтнiсть декласованих спекулянтiв та "вiчних" мiщан ("Мiсячний смiх-", "Троєкутний бiй"). Власний стиль i "своя" стилiстика сформувались у Косинки дуже швидко. "Вiддавши" на початку творчостi данину iмпресiонiстичним, символiстським i романтичним барвам, вiн уже в другiй новелi "В житах" поставав перед читачем як прихильник реалiстичного письма стефаникiвського типу, в якому поєднались найрiзноманiтнiшi форми художнього мислення. Косинка як художник досяг "своєï сили" в серединi 20-х рокiв. Форма його творiв набувала реалiстичноï "чистоти", а змiст ïх, виростаючи з окремих життєвих мотивiв, ставав всеохоплюючим, полiфонiчним. Це особливо помiтно в новелах, де на перший план виступала третя драма украïнського народу - драма тих, хто вiддав себе на вiвтар комунiстичноï iдеï. Заглиблюючись у характери сiльських бiльшовикiв, письменник показує, що мета в них нiби благородна - покiнчити з бiднiстю й експлуатацiєю, але способи досягнення ïï чомусь ведуть не до гармонiйностi, а до нових кривавих репресiй. Погляд новелiста охоплює не просто проблеми злиднiв та горя, експлуатацiï чи формування полiтичних орiєнтацiй, а всю складнiсть стосункiв мiж людьми будь-яких прошаркiв i будь-яких iдейних переконань. Косинка розмiрковує над волею й рабством, над джерелами добра i зла, над життям, iдеологiчно детермiнованим i незаангажованим, над проблемою особистостi й народу. Тому-то "провладна критика" 20
Ї30-х pp. звинувачувала письменника в аполiтичностi, нечiткостi iдейноï позицiï, бо вимагала чорними фарбами змальовувати так званих ворогiв на-. роду - заможних селян (куркулiв), повстанцiв-петлюрiвцiв i подiбних ïм, а свiтлими - бiднякiв, пролетарiïв, комунiстiв. Оскiльки ж Григорiй Косинка цього не робив, то його назвали апологетом куркульства, поетизаторрм отаманщини й бандитизму. Своєрiдним синтезом художнiх роздумiв Косинки про драматичнi випробування людини й народу в пореволюцiйну добу можна вважати два його твори - "Фавст" (1923) i "Гармонiя" (1933). В обох оповiданнях головнi героï проведенi крiзь горнило тюремних випробувань: муравйовських застiнкiв i бiлогвардiйськоï катiвнi. З оповiданням "Фавст" пов'язана драматична iсторiя: не маючи надiï на опублiкування, письменник навiть не завершив його, i воно тривалий час залишалося в рукописi. Першу публiкацiю оповiдання здiйснив журнал "Украïнський засiв", що протягом кiлькох мiсяцiв у 1942 -1943 pp. виходив в окупованому нiмцями Харковi. Як потрапив рукопис "Фавста" до видавцiв "Украïнського засiву", сказати важко, оскiльки пiсля арешту письменника 1934 р. його майно було конфiсковане. У закiнченому виглядi "Фавст" мiг би бути чи не найглибшим твором письменника i всiєï украïнськоï новелiстики 20-х рокiв. Герой твору подiбно до Фауста Й. Гете шукав життєвоï iстини, але на складних шляхах революцiï. Європейський Фауст, як вiдомо, не знайшов тiєï iстини, але залишив людям спрагу шукань i незнищенну вiру в величезнi духовнi можливостi людства. Таким же, хоч i на суто украïнському теренi, постає в новелi Григорiя Косинки i "Фавст з Подiлля" - Прокiп Конюшина, шукання iстини якого закiнчилось божевiллям i смертю в муравйовсько-бiльшовицьких застiнках. Дуже важливою в творчому доробку Григорiя Косинки є новела "Мати", яку М. Рильський називав однiєю з найглибших речей письменника. Написана в 1925 р., вона невдовзi з'являється окремою книжкою. Вiдтодi новела входила майже до всiх збiрок письменника. Невiдомо, що безпосередньо спонукало митця до ïï створення, як довго виношувався задум. Можливо, якийсь подiбний епiзод iз життя, а чи просто тривога за свою згорьовану маму, боязнь втратити ïï. Образ матерi зустрiчається в багатьох творах Косинки ("На буряки", "За ворiтьми", "На золотих богiв"), але новела "Мати" в цьому планi особлива. В нiй образ матерi є не лише центральним, довкола якого вiдбуваються всi подiï. Тут цей образ сприймається двояко: як реальна мати, хоч iснує лише в думках, переживаннях, спогадах, видивах сина, i як наскрiзний образ-символ материнства - основи всього життя на землi, уо соблення вiчного спокою, стабiльностi, захисту душi й тiла. Ко синка смiливо i впевнено перекреслив домiнуючi в мистецтвi тодiшнi стереотипи, накинутi панiвною iдеологiєю: надавати перевагу суспiльному, класовому перед особистим, власним. Бiльшовицька мораль вимагала захищати iнтереси класу, а не родини: стрiляти в кохану, матiр, брата, якщо вони були з ворожого табору, залишати вдома хвору дитину, якщо того потребувало виконання виробничого плану. I те розцiнювалося як подвиг, найправильнiший вибiр. Головний герой Косинки дiє зовсiм по-iншому. Його поведiнка є природною, закономiрною, власне, нормальною, а не сконструйованою автором задля втiлення певноï iдеï. Дiя вiдбувається в короткому часi - вечiр, нiч, ранок. Усе в однотоннiй, густiй, темнiй фарбi, що вiдповiдає основному гнiтючому настрою. У бiднiй селянськiй родинi помирає хвора мати, найстарший син лаштується привезти iз Зеленогаïвки лiкаря, хоч надiй на порятунок мало. Все ускладнюється тим, що довкола йдуть боï мiж бiлополяками, гайдамаками, червоноармiй-цями. В цю криваву фантасмагорiю потрапляє Андрiй. Усе в природi нiби передчуває неминучiсть фатального кiнця: смертi матерi ("надходить велика буря", "чорне сонце, втикане багря-" но-червоними стрiлами на вiтер", насторожено "шумлять придорожнi верби", десь дико "кряче ворон"). По дорозi Андрiй зустрiчається з поляками, якi примушують його.возити на позицiю
снаряди. Вiн мимоволi стає учасником подiй у польському вiйську, але те його не обходить: "Плювати менi, що б'ється в гарячцi армiя, у мене дома так само б'ється мати". Такий моральний вибiр сина. Образ матерi заступає йому весь свiт, наче iснують Їiнше двоє: син i мати. Перед очима постiйно стоïть ïï "розiрвана з гарячки на грудях сорочка", "великi очi, як обваленi копитом ямки на лузi з водою". Вона немовби вже свята - десь глибоко в душi, в уявi. Щоб не порушити ту недоторканну святiсть, Андрiй т зiзнається полякам про мету своïх мандрiв на полi бою: "Хiба можна було сказати цiй потайнiй собацi про смерть моєï матерi?" Усiх довкола вiн сприймає як ворогiв матерi (ворогiв усього святого й свiтлого), i вирiшує помститися - вбити "хоч одного з армiï, що носить житнiй колiр шинелi". Звернiмо увагу: вбити не iдеологiчного противника, а ворога, який заважає порятувати маму. Вже вертаючись додому без лiкаря, в немилосерднiй лютi вiн так i зробить, i вiд того стане "п'яний якоюсь великою радiстю перемоги". Андрiй розумiє: з поразкою бiлополякiв вiн зможе швидше вернутися до матерi. А коли вже буде вдома i довiдається про смерть матерi, бажання помсти знову заполонить його. Вiн захоче вбити пораненого польського графа як уособлення тих темних сил, якi призвели до родинноï бiди. Отже, позаполiтична позицiя письменника, в чому його звинувачувала критика, тiльки допомогла йому не вiдступити вiд життєвоï правди. Поведiнка всiх дiйових осiб невимушена й закономiрна: поляки, якi прийшли визволяти цей народ вiд бiльшовизму, грабують його: забирають коней i пiдводи, зривають iз грудей Андрiя мамин хрестик; простi солдати хочуть додому; а украïнськi селяни стомилися вiд вiйни... Читаємо про все це - i хочеться вiрити слову Григорiя Косинки, хоч нiде вiн не висловлює свого ставлення до зображуваного. Насамперед його цiкавить людина, ïï внутрiшнiй свiт, ïï звичайнi проблеми, а загальнолюдськi вартостi визначають його моральнi оцiнки, що випливають iз самого тексту. Тридцять рокiв твори письменника не перевидавалися, а iм'я замовчувалося або згадувалося в негативному контекстi. Реабiлiтацiя художнiх i публiцистичних творiв письменника вiдбувалася в кiлька етапiв. Учасихрущовськоï"вiдлиги" в 1962р. М. Стельмах i М. Рильський пiдготували збiрку "Новели", куди входили чотирнадцять новел, якi нiбито своïм змiстом не суперечили радянськiй кон'юнктурi i мали, як писав у передмовi до збiрника М. Рильський, "велике пiзнавальне значення i безперечну iдейно-естетичну цiннiсть". Пiзнiше, в 70-х роках, до них у рiзних виданнях несмiливо долучалися "Троєкутний бiй", "Анкета" i "хемна нiч", а вся художня i публiцистична спадщина письменника (без "Фавста" i "Зустрiчi") опублiкована лише в 1988 роцi. Вагоме мiсце в цьому виданнi, що мало назву "Гармонiя", займали твори (вiсiм новел), якi радянська критика вважала найбiльш "ворожими" - бандитськими, не просвiтленими iдейно i т. iн. Насправдi в них iшлося про драму тих заблуканих "лицарiв темноï ночi", якi не могли "вхопити тропи", творили грунт для отаманщини, мiжгрупових чвар тощо. Такими явищами, як вiдомо, завжди (а в Украïнi - особливо) супроводжувались значнi суспiльнi злами та потрясiння, i письменник цiлком закономiрно вiдтворив ïх з великою художньою силою i з великим людським болем. Вiдтодi ми маємо змогу читати твори Григорiя Косинки. Але ще багато нерозкритих сторiнок його життєвоï та творчоï бiографiï чекають на дослiдникiв. Доробок Косинки свiдчить, яку величезну еволюцiю духовного становлення вiн пережив од часу своєï журналiстськоï практики до власне художньоï творчостi. Разом зi смертю письменника практично урвався в украïнськiй прозi художнiй напрям суто реалiстичного, драматичного осмислення життя. Його вiдродження почалось через три десятилiття в творчостi окремих прозаïкiв-шiстдесятникiв (насамперед - Григора Тютюнника). Тодi ж був започаткований i процес поступового повернення в лiтературу гiдного й чесного iменi Григорiя Косинки. ОСНОВНI ТВОРИ: "На буряки", "На золотих богiв", "В житах", "Мати", "Змовини", "Серце", "Фавет", "Пострiл", "Полiтика", "Мiсячний смiх". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Рильський М. Слово Косинки // Косинка Г. Серце: Новели. - К., 1967. 2. Мороз - Стрiлець Т. Голос пам'ятi: Спогади. - К., 1989. 3. Украïнське слово: Хрестоматiя украïнськоï лiтератури та лiтературноï критики XX ст.: В 4 кн. Кн. 2. - К., 2003. 4. Iсторiя украïнськоï лiтератури XX столiття: У 2 кн./ За ред. В.Г. Донченка. Кн. 1. - К., 1998. 5. Кавун Л. Психологiзм як елемент поетики новел Григорiя Косинки // Дивослово.
- 1993. - - 2.
ГРИГОРIЙ КОСИНКА (1899 -1934) Справжнє iм'я - Григорiй Михайлович Стрiлець. Григорiй Косинка народився 29 листопада 1899 р. в селi Щербанiвка Обухiвського району Киïвськоï областi в родинi малоземельних селян.