Микола Iванович Костомаров (1817 - 1885)


Костомаров Микола Iванович [псевдонiми i криптонiми - Iєремiя Галка, Иван Богучаров, Николай Н., Равви, Н. К., Н. К-ва та iн.]
- украïнський i росiйський iсторик, громадсько-полiтичний i культурний дiяч, письменник, публiцист, критик, етнограф i фольклорист, член-кореспондент Петербурзькоï АН з 1876р. Народився 4(16) травня 1817р. в слободi Юрасовцi, тепер Ольховатського р-ну Воронiжськоï областi в сiм'ï росiйського помiщика, мати
- украïнка з крiпакiв. Закiнчив 1837р. iсторико-фiлологiчний ф-т Харкiвського унiверситету. Пiд впливом украïнських фольклорних збiрникiв захопився збиранням та вивченням народноï поезiï, 1844р. захистив магiстерську дисертацiю "Об историческом значении русской народной поэзии". По закiнченнi унiверситету деякий час служив юнкером в уланському полку, потiм викладав iсторiю в гiмназiях Харкова, Рiвного, Києва, зокрема 1845р. - ст. учитель Першоï киïвськоï гiмназiï, з 1846р.
- ад'юнкт-професор кафедри росiйськоï iсторiï Киïвського унiверситету. У 1845 - 46 рр. разом з М. Гулаком i В. Бiлозерським заснував Кирило-Мефодiïвське братство, де брав активну участь у складаннi програмних документiв
- "Книг буття украïнського народу", "Статуту Слов'янського товариства св. Кирила i Мефодiя", вiдозв "До братiв-украïнцiв", "До братiв-росiян", "До братiв-полякiв"; автор записки про об'єднання слов'янських народiв.
Весною 1847р. Костомарова арештовано. Пiсля рiчного ув'язнення в казематi "Третього вiддiлу", а потiм у Петропавловськiй фортецi його вислано до Саратова. Тут вiн служив (1848 - 1857) у Статистичному комiтетi; у 1848 - 1850 рр. був перекладачем при губернському управлiннi, редактором неофiцiйноï частини "Саратовских губернских ведомостей", близько зiйшовся з М. Чернишевським, О Пипiним, Д. Мордовцем. 1856р. Костомарова амнiстовано.
З 1858р. жив у Петербурзi. В 1859 - 1862 рр. - екстраординарний професор кафедри росiйськоï iсторiï Петербурзького унiверситету. Влаштовував лiтературнi "вiвторки", куди сходилися земляки-украïнцi (П. Кулiш, О. Стороженко, В Горленко та iн.). Пiдтримував тiснi зв'язки з М. Добролюбовим, В. Стасовим, М. Ге, О. Бодянським; спiвробiтничав у журналах "Современник", "Вестник Европы" (один iз його засновникiв), "Отечественные записки", "Русское слово", "Русская старина", "Киевская старина" та iн. Виступив iз статтєю "Украïна" у журналi "Колокол". Брав дiяльну участь у створеннi журналу "Основа", у виробленнi його нацiонально-культурноï програми. На початку 1862р. залишає працю в унiверситетi i зосереджується на науковiй роботi.
Був членом-редактором Киïвськоï археографiчноï комiсiï; за його редакцiєю у 1863 - 1884 рр. видано 12 томiв "Актов Южной и Западной России" з iсторiï Украïни i Бiлорусiï 14 Ї17 ст. Показуючи близькiсть iсторичноï долi i культурного життя украïнського та росiйського народiв у ст. "Две русские народности" (1861), Костомаров розрiзняв визначальнi риси нацiонального характеру украïнцiв та росiян. Автор праць з iсторiï: "Начало Руси" (1860), "Мысли о федеративном начале в древней Руси" (1861), "Севернорусские народоправства во времена удельно-вечевого уклада" (1864), "Вече и вечевое устройство в древней Руси" (1864) та iн. Написав "Русскую историю в жизнеописаниях ее главнейших деятелей" (т. 1
Ї7, 1873 - 88). Працi з iсторiï Украïни присвяченi здебiльшого перiодовi 15
Ї17 ст.: "Иван Свирговский, украинский гетман XVI века" (1855), "Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России" (1857), "Черты народной южнорусской истории" (1861), "Южная Русь в конце XVII века" (1867), "Руина" (1879
- 80), "Мазепа" (1882) та iн. Науковi дослiдження Костомарова здобули широке визнання, його обрано почесним членом Югослов'янськоï академiï наук i мистецтв, сербського вченого товариства "Друшество" й iн. Iсторичнi працi вченого вiдзначаються образнiстю викладу. В iсторiю украïнськоï лiтератури Костомаров увiйшов як письменник-романтик: вiршовi збiрки "Украинские баллады" (1839), "Вiтка" (1840), iсторичнi п'єси.
Поезiя Костомарова характеризується широкою проблематикою i розмаïттям жанрових форм: вiршi-балади, в основу яких покладено народнi вiрування, легенди та iсторичнi перекази ("Стежки", "Посланець", "Мана", "Брат з сестрою", "Ластiвка", "Явор, тополя й береза" та iн.); ремiнiсценцiï на iсторичнi теми (вiршi "Згадка", "Могила" та iн.), вiршi-пiснi романсового характеру, стилiзацiï народноï лiричноï пiснi ("Стежки", "Поцiлунок", "Рожа", "Горлиця", "Голубка", "Нiчна розмова", "Вулиця", "Зозуля"), особистiсно-психологiчна лiрика з ïï нарiканням на життя, тугою за недосяжним щастям, молодiстю ("Туга", "Дiвчина", "Сон", "Ой iшов козак...", "Зiрка", "Зорi" та iн.). Громадянська лiрика Костомарова пройнята мотивами боротьби з тиранiєю, поетизацiєю козацькоï слави Украïни ("Давнина", "Дiти слави, дiти слави!", "На добранiч"). Твори на iсторичнi теми нерiдко у формi алюзiй спроектованi на проблеми сучасностi ("Юпитер светлый плывет по зеленым водам киммерийским", "Спiвець Митуса" та iн.). Костомаров одним з перших в украïнськiй поезiï запровадив гекзаметр (вiрш "Эллада") та елегiйний дистих (вiрш "Нiчна розмова"), п'ятистопний ямб. Особливостями його вiрша є багатство ритмiки, вiдсутнiсть регулярноï строфiки, чергування коломийкового вiрша з говiрним вiршем. Для громадянськоï лiрики характернi ораторсько-публiцистичнi iнтонацiï, риторичнi засоби.
Костомаров - автор iсторичних трагедiй "Сава Чалий" (1838) i "Переяславська нiч" (1841), якi вiдзначаються новизною проблематики. Романтичнi драми "Кремуций Корд" (1849), "Эллины Тавриды" (1883), "Украинские сцены из 1649 года" (незакiн.) позначенi тираноборчими мотивами. Костомаров вiдомий як прозаïк: повiсть "Сорок лет" (1840, переробл., доп. й видана 1902р. Л. Толстим), "Казка про дiвку-семилiтку" (1840; опубл. 1860), лiтературнi казки "Торба" й "Лови" (обидвi - 1843), повiсть з часiв повстання С. Разiна "Сын" (1865), iсторична хронiка з часiв Iвана Грозного "Кудеяр" (1875), повiстi "Холуй" (1878), "Черниговка" (1881)
- з украïнського життя 17 Ї18 ст. По смертi Костомарова 1886р. вийшла в Петербурзi збiрка його прозових творiв "Рассказы И. Богучарова (Николая Костомарова)". М. I. Костомаров переклав частину "Краледворського рукопису", окремi твори Дж. Байрона, В. Шекспiра (пiсня Дездемони з трагедiï "Отелло"), з чеськоï ("Ягода", "Рожа") i польськоï ("Панич i дiвчина") народноï поезiï.
Костомаров - один з перших украïнських лiтературних критикiв. З його iсторичних i суспiльних поглядiв випливає розумiння народноï поезiï як втiлення нацiонального духу, а також iндивiдуальноï творчостi як продовження фольклорного процесу на новому рiвнi (ст. "Об историческом значении русской народной поэзии", 1843; рецензiя на "Кобзар" Т. Шевченка, 1860). З дiяльнiстю Костомарова пов'язана поява в Украïнi культурно-iсторичноï школи у лiтературознавствi. Ст. "Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке" (1843) є по сутi першою професiйною критичною працею в украïнському лiтературознавствi. Костомаров придiляв увагу проблемi самобутностi украïнськоï лiтератури, ïï народностi, з'ясуванню iдейно-естетичних функцiй комiчного в лiтературi - на прикладi творчостi I. Котляревського i М. Гоголя ("Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке"; рецензiя на росiйський переклад "Народних оповiдань" Марка Вовчка, 1859; "Воспоминание о двух малярах", 1861; "Слово о Сковороде по поводу рецензии на его сочинения в ЇРусском слове Ї", 1861; "Малороссийская литература", 1871, та iн.). Костомаров знав Т. Шевченка з 1846р. У рецензiï на "Кобзар" (1860), "Воспоминании о двух малярах" (1861), книзi "Поэзия славян. Сборник лучших поэтических произведений славянских народов в переводах русских писателей" (1871) та в "Споминках про Шевченка" в празькому виданнi "Кобзаря" (т. 2, 1876) оцiнював творчiсть Т. Шевченка як всенародний скарб. У численних публiцистичних статтях ("Ответ на выходки газеты ЇCzas - и журнала ЇRevue Contemporaine Ї"; "Правда полякам о Руси: по поводу статьи в ЇRevue Contemporaine Ї", "Правда москвичам о Руси", усi - 1861; "Мысли южно-русса", 1862; "О преподавании на народном языке в Южной Руси", 1863, та iн.), спрямованих проти реакцiйноï полiтики росiйських i польських шовiнiстичних кiл, Костомаров вiдстоював iсторичне право украïнськоï мови на самобутнiй розвиток. Але у перiод заборони украïнського друкованого слова в 70 - 80-i pp. та звинувачень Костомарова в "украïнофiльствi" й "сепаратизмi" вiн приєднується до слов'янофiльськоï концепцiï "лiтератури для домашнього вжитку". Цим вiн "можливо спрощував i звужував украïнську проблему,
- писав М. Грушевський, - стараючися пропхнути ïï через урядове вухо" (Науково-публiцистичнi i полiтичнi писання Костомарова. К., 1928, с. XVIII). Помер Микола Костомаров 7(19) квiтня 1885 року в Петербурзi. 150-рiччя вiд дня народження М. I. Костомарова за рiшенням ЮНЕСКО широко вiдзначено у всьому свiтi.

Микола Iванович Костомаров (1817 - 1885)