Iван Котляревський (1769 - 1838)


Iван Петрович Котляревський народився 9 вересня (29 серпня ст. ст.) 1769 року в родинi дрiбного дворянина, що служив канцеляристом у Полтавському магiстратi. Тут, у Полтавi, серед мальовничоï природи над Ворсклою, в обстановцi, дуже близькiй до сiльськоï, i минули дитячi та шкiльнi роки Котляревського. Полтава в тi часи спочатку була "полковим" мiстом, а потiм (з 1796p.) стала повiтовим центром малоросiйськоï губернiï. Лише з 1802 року, коли було утворено Полтавську губернiю, мiсто починає зростати i впорядковуватися.
Певних вiдомостей про початкову освiту Котляревського немає. Гадають, що першi знання хлопець мiг дiстати у парафiяльнiй школi, яка iснувала в Полтавi ще з XVII столiття i в якiй за тодiшнiми звичаями дiтей навчав дяк. Згодом, у 1780
- 1789 роках, Котляревський вчиться у Полтавськiй духовнiй семiнарiï.
1789р. Котляревський залишає семiнарiю, не закiнчивши ïï повного курсу; напевно, життєрадiсного, жвавого юнака нiяк не приваблювала духовна кар'єра. Спочатку вiн служив чиновником у рiзних полтавських канцелярiях, пiзнiше був домашнiм учителем у помiщицьких родинах на Полтавщинi. Саме на цей час - середина 90-х рокiв XVIII ст. - i припадає початок роботи Котляревського над поемою "Енеïда".
Дванадцять рокiв (1796 - 1808) перебував Котляревський на вiйськовiй службi. Сiверський полк, в якому вiн служив, брав участь у задунайському походi росiйськоï армiï 1806
- 1807 pp. пiд час росiйсько-турецькоï вiйни. За виявлену хоробрiсть у боях та за умiле виконання дипломатичних доручень його було декiлька раз нагороджено, надано чин капiтана. Але i в перiод вiйськовоï служби Котляревський продовжував писати: про це свiдчить його "Пiсня на новий 1805 год князю Куракiну", написана у 1804 роцi. Слiд зауважити, що на початку XIX ст. Котляревський уже був широко вiдомий як письменник, як автор поеми "Енеïда", першi три частини якоï з'явилися двома виданнями (1798 i 1808 pp.) навiть без його вiдома i згоди. I хоч Котляревський був незадоволений цими дiями видавця - конотопського помiщика Максима Парпури, що проживав тодi у Петербурзi (про це свiдчать i висловлювання автора в передмовi до видання поеми 1809p., пiдготованого вже ним самим, i згадки про "якусь особу мацапуру" в доданiй строфi третьоï частини твору), проте iнiцiатива Парпури у виданнi "Енеïди" заслуговує лише схвалення. Крiм того, поема поширювалася i в численних рукописних списках.
Пiшовши у вiдставку i не влаштувавшись на службу в Петербурзi, Котляревський через деякий час оселяється у Полтавi i займає в 1810р. посаду наглядача в Будинку для виховання бiдних дворян. Коли почалася Вiтчизняна вiйна 1812 року, Котляревському як офiцеровi було доручено сформувати 5-й козачий полк. Правда, йому не довелося брати безпосередньоï участi в боях. I пiсля розгрому наполеонiвськоï армiï Котляревському не раз давалися вiдповiдальнi доручення воєнного характеру: вiн виïжджав з депешами у ставку росiйськоï армiï, що мiстилася в Дрезденi, двiчi ïздив у Петербург (1813р.) та в Кременчук (1818p.). Повернувшись знову до Полтави, Котляревський iз запалом вiддається театральнiй дiяльностi. Вiн бере участь у влаштуваннi любительських вистав, виконуючи ряд комiчних ролей в популярних тодi п'єсах Княжнiна. У 1816p. його було призначено директором Полтавського театру. Зрозумiвши, який величезний талант у актора-крiпака Щепкiна, що виступав у складi гастролюючоï в Полтавi трупи Штейна, вiн близько сходиться з ним, допомагає викупити актора з крiпацтва. В цей час Котляревський пише п'єси "Наталка Полтавка" i "Москаль-чарiвник", якi й були з успiхом поставленi в 1819p. Спiльна театральна дiяльнiсть Котляревського i Щепкiна протягом чотирьох рокiв (1818 - 1821) дає вiдчутнi результати: Полтавський театр стає провiдним на Украïнi, про нього шириться добра слава. Взагалi Котляревський у цi роки був глибоко обiзнаний з культурно-мистецьким життям краïни, пiдтримував тiснi зв'язки з рядом письменникiв, журналiстiв, науковцiв. Вiн дуже добре знав пам'ятки старовини, прекрасно розбирався в украïнському фольклорi та етнографiï. Котляревський багато допомагав вченим-iсторикам i етнографам - Б. Бантишу-Каменському, авторовi кiлькатомноï "Истории Малой России", I. Срезневському, В. Пассековi. У 1821р. його було обрано почесним членом "Вiльного товариства любителiв росiйськоï словесностi". В останнi роки життя Котляревський майже не виïжджає з Полтави. У 1827р. йому довелося зайняти ще й посаду попечителя "богоугодного заведения" (так називалися тодi лiкувальнi заклади, притулки i богадiльнi). У 1835р. через хворобу Котляревський залишає службу i йде у вiдставку. Останнi роки життя вiн зовсiм мало виходив з дому, але його безперервно вiдвiдували друзi й знайомi. Незадовго перед смертю вiн вiдпустив на волю двi сiм'ï своïх крiпакiв i роздав родичам та знайомим усе своє майно. Помер Котляревський 29 жовтня 1838 року. На похорон зiйшлося населення всього мiста, виявляючи свою глибоку шану великому письменниковi i простiй, щирiй, гуманнiй людинi. Згодом на його могилi було споруджено пам'ятник у виглядi невисокоï колони iз позолоченим хрестиком, що спиралася на чотиригранний постамент, де на мiднiй дошцi було зроблено напис: "Майор И. П. Котляревский, сочинитель "Энеиды на малорусском наречии". 30 серпня 1903 року в Полтавi було урочисто вiдкрито пам'ятник першому класиковi новоï украïнськоï лiтератури, виконаний вiдомим скульптором Л. В. Позеном. У своïй промовi на цьому святi М. Коцюбинський, характеризуючи роль I. П. Котляревського в розвитковi украïнськоï культури, пiдкреслив, що "занедбане й закинуте пiд сiльську стрiху слово, мов фенiкс з попелу, воскресло знову... i голосно залунало по широких свiтах" iз його творiв. Цi слова М. Коцюбинського перегукувалися з поезiєю Т. Г. Шевченка "На вiчну пам'ять Котляревському": Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди; Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть!


Iван Котляревський (1769 - 1838)