<< Главная страница

Кримський Агатангел Юхимович (1871-1942) сходознавець, славiст, письменник, перекладач Походив з татарського роду. Народився 15 сiчня 1871 року у м. Володимир-Волинський у родинi вчителя iсторiï та географiï. У дитячi роки його батьки переïхали у Звенигородку пiд Києвом. У трирiчному вiцi навчився читати, а через два роки батько вiддав його у мiсцеве училище, де Агатангел провчився п


Їять рокiв (1876 -1881). Пiсля навчання у протогiмназiï в Острозi (1881 -1884) та Другiй киïвськiй гiмназiï (1884 -1885) вступив за конкурсом у Колегiю Павла Галагана (1885 -1889). У тi роки опановує iноземнi мови: польську, французьку, англiйську, нiмецьку, грецьку, iталiйську, турецьку та латинську. У колегiï заприязнився з Павлом Житецьким, Михайлом Драгомановим, якi пробудили в ньому любов до украïнськоï мови, лiтератури, iсторiï, завдяки чому вiн, не маючи й краплини украïнськоï кровi, присвятив своє життя украïнськiй науцi та культурi. 1889 року, по закiнченнi Колегiï Павла Галагана, Кримський вступає до Лазаревського iнституту схiдних мов у Москвi, пiсля закiнчення якого у 1892 роцi його було залишено на кафедрi арабськоï фiлологiï для пiдготовки до професури. Основними дисциплiнами вченого були арабська фiлологiя, iслам та арабська лiтература, перська i турецька мова та лiтература. Протягом 1892
-1896 рокiв Кримський пройшов повний курс славiстичних студiй на iсторико-фiлологiчному факультетi Московського унiверситету пiд керiвництвом мовознавця В.Мiллера, славiста Р.Брандта, знавця iндоєвропейських мов П.Фортунатова. 1896 року молодий вчений склав магiстерськi iспити з арабiстики у Петербурзькому унiверситетi та зi слов Їянськоï фiлологiï у Московському унiверситетi. Крiм того, вiн слухав у Московському унiверситетi лекцiï iз всесвiтньоï iсторiï у професора В.Гер Їє. По закiнченнi Московського унiверситету Кримський одержав вiд Лазаревського iнституту дворiчну стипендiю для поïздки в Сирiю та Лiван. Пiсля повернення з поïздки 1898 року Кримський працює в Лазаревському iнститутi, викладає курси семiтських мов, веде курс перекладу з росiйськоï мови на арабську i навпаки, вивчення Корану, читає лекцiï з iсторiï арабськоï лiтератури. З 1901 року очолює кафедру арабськоï лiнгвiстики, стає професором арабськоï лiтератури та iсторiï мусульманського Сходу. За час викладання в Лазаревському iнститутi схiдних мов написав i видав цiлу бiблiотеку академiчних пiдручникiв з фiлологiï та iсторiï Близького Сходу, про Коран, мусульманство, курси iсторiï i лiтератури арабiв, персiв i туркiв. У 1918 роцi переïхав до Києва, де став секретарем заснованоï гетьманом Павлом Скоропадським Украïнськоï Академiï наук. У Києвi Кримський був творцем украïнського сходознавства. В Академiï наук вiн також очолював iсторико-фiлологiчний вiддiл, кабiнет арабо-iранськоï фiлологiï, комiсiю словника живоï мови, комiсiю iсторiï украïнськоï мови, дiалектологiчну та правописну комiсiï. З 1921 року вiн також був директором Iнституту украïнськоï науковоï мови. У 1918 -1921 роках працює професором всесвiтньоï iсторiï у Киïвському унiверситетi. Водночас вiн був редактором "Записок Iсторично-фiлологiчного вiддiлу Украïнськоï Академiï наук", головою Киïвського фiлiалу Всесоюзноï асоцiацiï сходознавства. У Києвi Агатангел Кримський плiдно працював лише у 1918 -1928 роках. З 1929 року його почали переслiдувати, позбавляти посад. 20 липня 1941 року Кримського заарештовують, вивозять до Казахстану. 25 сiчня 1942 року вчений помер у кустанайськiй в Їязницi. Агатангел Кримський був учений надзвичайного обдаровання i широти наукового дiапазону. Про нього важко сказати, який був його головний фах: орiєнталiст, знавець великоï кiлькостi схiдних мов (вiдомо тепер, що знав вiн ïх понад тридцять), iсторик Сходу, вiн був водночас одним з найкращих знавцiв украïнськоï мови та лiтератури, белетрист, автор популярного роману "Андрiй Лаговський" та збiрки екзотичних лiричних поезiй "Пальмове гiлля". Завдяки своïй феноменальнiй пам Їятi Кримський був винятковим ерудитом i часто скаржився знайомим, що "не може нiчого забути". Фiзично немiчний, хворобливий, майже незрячий, бо втратив зiр через постiйне читання, вiн, проте, мав палку й пристрасну вдачу. Кримський добре розумiвся на мистецтвi, знав сучасну європейську лiтературу, зокрема французьку, i дуже любив музику. Цiкаво, що вiн перший помiтив талант молодого тенора, спiвака хору в трупi Миколи Садовського, i пророкував йому велике майбутнє. Цим хористом був згодом всесвiтньо вiдомий тенор Леонiд Собiнов. Кримський не мав щастя в особистому життi й був самiтником, протягом життя нiжно, таємно й безнадiйно кохаючи талановиту письменницю. На його шiстдесятирiчному ювiлеï в примiщеннi теперiшньоï президiï Академiï наук Украïни Павло Тичина прочитав присвячений Кримському вiрш, де згадувалася "вiчно мрiйна Леся Украïнка", що розкрило цю таємницю. Його особисте життя було заповнене клопотами про брата i сестру, а пiзнє одруження не принесло щастя й родини. Напiвслiпий, немiчний самiтний вчений потребував допомоги секретаря, читця або коректора. Таким помiчником був для нього Микола Левченко, якого вiн усиновив i який з часом став дослiдником, завiдував академiчною друкарнею. Коли 1929 року почалися арешти, якi завершилися iнспiрованим НКВС процесом над Спiлкою Визволення Украïни, Левченка разом з багатьма iншими спiвробiтниками Академiï було репресовано. Перед цим вiн своïм свiдченням врятував Кримського вiд арешту. Пiсля заслання Левченка залишилася його вагiтна дружина, i, щоб дати дитинi iм
Їя, Кримський одружився з нею. Такий жертовний вчинок не принiс йому особистого щастя, хоч вiн палко любив свого названого сина. Впродовж 10 рокiв Кримський фактично керував Академiєю. Помiж спiвробiтниками ходив навiть жарт про "кримську" Академiю, що мало пiдстави. Першим президентом Академiï, заснованоï 14 липня 1918 року гетьманом Павлом Скоропадським, був В.Вернадський, але на початку 1920 року вiн виïхав до Петрограда й очолив Радiоiнститут. Обраний на його мiсце В.Липський, чудовий ботанiк, не мав адмiнiстраторського хисту, тому фактичним господарем великоï установи був Агатангел Юхимович, неодмiнний секретар Академiï. Найтяжчим для Академiï був 1919 рiк, коли в лютому Киïв зайняли бiльшовики, що принесли червоний терор i голод, розстрiли та переслiдування вчених. А 31 серпня того ж року в Киïв увiйшла Добровольча армiя на чолi з генералами Бредовим та Драгомировим, якi почали боротьбу з усiма виявами украïнськоï культури, зняли вивiску з примiщення Академiï й оголосили ïï фiлiєю Росiйськоï академiï наук. У груднi 1919 року прийшли бiльшовики, потiм на короткий час украïнськi та польськi вiйська, потiм знову бiльшовики. Пiд час цього лихолiття Кримський виявляв велику гнучкiсть i дипломатичнi здiбностi, не даючи Академiï загинути на початку свого iснування. Вiн випрошував у влади пайки та одяг для спiвробiтникiв, домiгся, щоб Академiï видiлили дiлянку землi, де вченi розводили городи й заготовляли дрова, оскiльки в примiщеннi Академiï на Володимирськiй, 54, колишньому пансiонi Левашовоï, не опалювалося й чорнило замерзало. Але там, у холодних кiмнатах, збиралися напiвголоднi ентузiасти, якi складали плани розбудови украïнськоï науки. На зворотних сторiнках календарiв та старих театральних афiшах, чорнилом - розчиненими у водi хiмiчними олiвцями, вони писали своï твори. З часом завдяки старанням i наполегливостi Кримського та його спiвробiтникiв Академiя обростала рiзними установами, до неï приєдналися вже iснуючi заклади
- Археографiчна комiсiя, Iсторичне Товариство Нестора-лiтописця, Юридичне товариство, музей Ханенка. Установи та приватнi особи передавали ïй своï книгозбiрнi. Першою передала цiннi книги вдова професора В.Антоновича, пiзнiше до Академiï передали своï книгозбiрнi А.Кримський, В.Модзалевський, О.Левицький та iн. Полiпшувався й матерiальний стан установи, Академiя одержала великi примiщення на розi Фундуклеïвськоï та Володимирськоï, славетну колись лаврську друкарню, де друкувалися науковi записки, працi всiх наукових вiддiлiв, окремi монографiï, зокрема й працi А.Кримського. Сам Агатангел Юхимович був вiдповiдальним редактором переважноï бiльшостi видань i вiддавав видавничiй дiяльностi багато часу, нерiдко на шкоду власнiй науковiй роботi. Таким чином, Академiя ставала осередком нацiонального та громадського життя Украïни до 1929 року, коли почалися репресiï, пов
Їязанi з процесом над СВУ. Того року Кримського не затвердили неодмiнним секретарем, позбавили адмiнiстративних функцiй, через що вiн тяжко переживав. Заарештовано i вислано багатьох спiвробiтникiв, зокрема академiкiв С.Єфремова, М.Слабченка, О.Леонтовича, а замiсть них прийшли партiйцi М.Скрипник, О.Шлiхтер, М.Яворський. 1934 року було скасовано гуманiтарний вiддiл, окремi комiсiï було лiквiдовано, спiвробiтникiв звiльнено. З 1939 року, пiсля приєднання захiдноукраïнських земель до Радян-ськоï Украïни, коли у Львовi почали створюватися науковi установи, Кримський ïде до Львова, де виступає з науковими доповiдями, спогадами, вiрячи у краще майбутнє украïнськоï науки. У сiчнi 1941 року урочисто святкувався ювiлей вченого, i вiн одержав орден Ленiна. На початку червня 1941 року Кримський повернувся зi Львова, де вiдбувалася сесiя Академiï наук, i ïде зi своïм прийомним сином Василем до Ялти, де його застало оголошення вiйни. Вiн поспiшив з Криму до Звенигородки, щоб там перебути лiто. Його дуже непокоïла доля численних рукописiв, що залишилися у Києвi. Наприкiнцi червня почалася поспiшна евакуацiя цiнностей та установ. На початку липня було евакуйовано Академiю наук до Уфи. За кiлька днiв пiсля того до Звенигородки приïхало авто з енкаведистами, й Кримському наказано було негайно збиратися. Постановою НКВС вiд 20 липня 1941 року вiн оголошується "iдеологом украïнських нацiоналiстiв, який протягом ряду рокiв очолював нацiоналiстичне пiдпiлля". Пiсля цього вiн, разом з iншими украïн-ськими патрiотами - Л.Старицькою-Черняхiвською, О.Стешенко, I.Черкаським, О.Ярошевичем
- опиняється у Казахстанi, де помирає 25 сiчня 1942 року в лiкарнi кустанайськоï в Їязницi, що славилася своïм жорстоким режимом та витонченими тортурами. Iм
Їя украïнського академiка Агатангела Кримського 1970 року було занесене у затверджений XVI сесiєю Генеральноï Асамблеï ЮНЕСКО перелiк видатних дiячiв свiту. ** Незвичайна поява серед украïнцiв, незвична своєю енергiєю, пристрасною любов Їю до Украïни i рiзностороннiстю знання й таланту, се Агатангел Кримський. Фiлолог iз фаху, орiєнталiст iз замилування, вiн виявив себе високоталановитим поетом, дуже оригiнальним повiстярем. /**I.Франко. 1910.**/ ** Жоден iз нових iсторикiв Османськоï iмперiï не мав такоï ерудицiï, як Агатангел Кримський. /**О.Прiцак. 1996.**/
Кримський Агатангел Юхимович (1871-1942) сходознавець, славiст, письменник, перекладач Походив з татарського роду. Народився 15 сiчня 1871 року у м. Володимир-Волинський у родинi вчителя iсторiï та географiï. У дитячi роки його батьки переïхали у Звенигородку пiд Києвом. У трирiчному вiцi навчився читати, а через два роки батько вiддав його у мiсцеве училище, де Агатангел провчився п


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация