МИКОЛА КУЛIШ (1892 -1937) Микола Гурович Кулiш народився 19 грудня 1892 р. у селi Чаплинцi Днiпровського повiту Таврiйськоï губернiï (зараз - Херсонська область) в бiднiй селянськiй сiм'ï. Закiнчив церковно-парафiяльну школу. 1905 р. на зiбранi односельцями грошi продовжив навчання в Олешкiвському мiському училищi, звiдки Кулiша неодноразово вiдраховували, як вiн писав в автобiографiï, "за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству". В Олешках юнак почав писати: спочатку вiршi, фейлетони, епiграми, гострi статтi, сатиричнi поеми, якi розмiщав в учнiвських часописах "Наша жизнь", "Колючка", "Стрела", "Веселое язычество". За часiв навчання в Олешкiвському мiському училищi Кулiш створив учнiвський драмгурток, в якому був i режисером, i актором, i драматургом. У 1908 р. Микола вступив до Олешкiвськоï прогiмназiï. Але заклад було закрито, тому Кулiш поïхав на Кавказ, де склав екстерном екзамени на атестат зрiлостi. У 1913 р. написав росiйською мовою п'єсу, що не збереглася до нашого часу, - комедiю "На рыбной ловле", яка стала основою для створення комедiï "Отак загинув Гуска". М. Кулiш вступив на iсторико-фiлологiчний факультет Одеського унiверситету у 1914 р., але з початком Першоï свiтовоï вiйни був мобiлiзований на фронт, де зробив вiйськову кар'єру, дослужившись до поручика. 1915 -1917 pp. вiн провiв на передовiй. У 1917р. в армiйськiй газетi надрукував своï вiршi на громадсько-полiтичнi теми. Одним з перших серед офiцерiв полку перейшов на бiк революцiонерiв. У 1919р. М. Кулiш сформував у Херсонi Днiпровський селянський полк, з яким воював проти Денiкiна на боцi Червоноï армiï. Враження вiд цього перiоду вiдбились у драматичнiй поемi "Патетична соната". Завершивши у 1921р. вiйськову службу вiйськовим керiвником Херсонського та Днiпровського повiтових вiйськкоматiв, М. Кулiш перейшов на цивiльну службу. Цього року вiн був заарештований i помилково звинувачений у хабарництвi на посадi члена лiкарськоï вiйськовоï комiсiï, але через кiлька днiв був звiльнений з-пiд арешту. Пiсля цього завiдував Днiпропетровським вiддiлом народноï освiти, редагував газету. Протягом 1921 -1922 pp. Вiн написав лiтературно-публiцистичний твiр "По весям и селам", де вiдбив враження вiд побаченого в цей перiод, у 1922 р. переïхав до Одеси, де працював iнспектором шкiл. В Одесi Кулiш став членом письменницькоï спiлки "Гарт", захопився iдеями лiтературного угрупування М. Хвильового "Урбiно", закiнчив п'єсу "97", яка зробила його знаменитим драматургом. З 1925р. письменник жив у Харковi, тут вiн плiдно спiвпрацював з режисером театру "Березiль" Лесем Курбасом, був обраний другим (пiсля М. Ялового) президентом ВАПЛIТЕ - найбiльшоï на той час лiтературноï органiзацiï, входив до складу редколегiï провiдного часопису Украïни "Червоний шлях". За десятилiття творчоï працi створив понад десять п'єс, якi принесли йому свiтову славу: "97", "Мина Мазайло", "Народний Малахiй", "Патетична соната", "Маклена Граса", а ще "Комуна в степах", "Прощай, село", "Вiчний бунт", "Хулiй Хурина", "Зона", "Закут". Щоб побачити, що вiдбувається в суспiльствi, у 1933р. драматург вирушив з Харкова до рiдноï Херсонщини. Через два тижнi повернувся додому пригнiченим вiд побаченого. У 1934 р. на першому Всесоюзному з'ïздi радянських письменникiв за п'єси "Народний Малахiй", "Мина Мазайло", "Патетична соната" М. Кулiш був звинувачений у буржуазному нацiоналiзмi. У1935 р. на похоронах друга I. Днiпровського вiн був заарештований. Драматурга звинуватили в участi в "контрреволюцiйнiй боротьбист -еькiй органiзацiï", яка нiбито ставила перед собою мету повалити радянську владу в Украïнi. Микола Кулiш розстрiляний 3 листопада 1937 р. на Соловках на вiдзначення 20-ï рiчницi бiльшовицького жовтневого перевороту. На початку творчого життя Кулiш не ставив перед собою великих i масштабних цiлей. Проте досяг найбiльших вершин. Вiн був вiд природи щедро обдарованою особистiстю: талановитим вiйськовим, громадським дiячем, редактором, публiцистом, дiячем украïнськоï освiти, соцiальним педагогом, нарисовцем i прозаïком, полемiстом, естетиком i теоретиком художньоï культури, лiтератури, органiзатором лiтературного процесу в Украïнi. Але насамперед Микола Кулiш ;


- драматург, творчiсть якого вiдкрила новi напрямки в розвитку свiтового драматичного мистецтва XX i XXI столiть. Серед його драматичноï спадщини важливе мiсце посiдає комедiя "Мина Мазайло". Розчарування М. Кулiша в радянськiй дiйсностi посилювалося зростаючою гостротою нацiональноï проблеми. На зламi 20 - 30-х pp. уже було зрозумiло, що полiтика украïнiзацiï згортається. Мiщанство радiло цьому, ставало войовничо-самовдов'оленим. Наприкiнцi 1928 р. Кулiш написав комедiю "Мина Мазайло", темою якоï, за його ж словами, стало "мiщанство i украïнiзацiя". Поява твору вiдразу ж стала подiєю лiтературно-мистецького й духовного життя. Уже навеснi, в березнi та квiтнi 1929 року, комедiю було поставлено в багатьох театрах - у Днiпропетровському театрi iм. Т. Г. Шевченка, Кур-басiвському "Березолi" (Харкiв), театрi iменi Iвана Франка, яким керував Г. Юра (Киïв). Протягом року п'єсу "Мина Мазайло" було надруковано. Спочатку в одному з найбiльш самобутнiх i "європеïстських" украïнських видань кiнця 20-х рокiв XX столiття - гумористично-сатиричному альманасi "Лiтературний ярмарок" (шосте число за 1929 рiк), а пiзнiше, все у тому ж 1929р., п'єса вийшла в Харковi окремою книжкою.
Пiсля постановки й публiкацiï комедiя швидко одержала визнання. Проблематика, художнi реалiï твору жваво обговорювалися у пресi, стали предметом дискусiй, у процесi яких висловлювалося чимало високих i дуже високих оцiнок. Так, масштабний естетик М. Хвильовий оцiнював комедiю "Мина Мазайло" як "епохальне" для украïнськоï лiтератури художнє явище. А Остап Вишня говорив про п'єсу як про "надзвичайноï краси рiч", рiвень же художньоï довершеностi Кулïшевоï роботи у цiй комедiï вважав недосяжним не тiльки для критики, але йдля колег-письменникiв, i вiдзначав: "Про автора не говоритимемо: це вище за нас". Комедiя "Мина Мазайло" вiдрiзняється оригiнальним сюжетом, в якому переплетено культурно-соцiальний та родинно-iнтимний аспекти, мiстить галерею виразних характерiв з iндивiдуалiзованим культурним i нацiональним свiтоглядом (Мина Мазайло, Мокiй, Уля Розсохина, Баронова-Козино, тьотя Мотя, дядько Тарас), насичена дотепними, пародiйними, карикатурними, фарсовими сценами. У творi активно використано широкий дiапазон живоï i тому колоритноï мови, що рельєфно вiдбиває специфiку духовних та нацiональних цiнностей основних персонажiв. Образи Мини та Мокiя, тьотi Мотi та дядька Тараса з моменту ïхньоï появи у творi одразу постають як духовнi антитези.
З перших же рядкiв твору ми дiзнаємось про конфлiкт у сiм'ï Мазайлiв: батько, службовець тресту "Донвугiлля" Мина Мазайло, соромиться свого "малоросiйського" походження, бачить причину всiх своïх негараздiв i нездiйснених мрiй у своєму прiзвищi, тому бажає змiнити його на росiйське. Страждає Мина ще
й тому, що його син Мокiй вдарився в "украïнськi фантазiï", розкопав навiть, що хтось iз його предкiв був Квачем, - а цього Минi терпiти вже зовсiм несила; дочка Рина з матiр'ю прагнуть вплинути на Мокiя та пiдтримати Мину. Розрахунок у Рини простий: подруга Уля зiграє закохану - Мокiй захопиться нею, а захопившись, вiн вiдiйде вiд "своïх украïнських фантазiй", тодi батько оформить собйй родинi нове прiзвище
- вони не будуть соромитися старого, украïнського прiзвища, i конфлiктну ситуацiю в родинi буде знято. Переполох, який учинився в родинi Мини Мазайла у зв'язку з тим, що Мокiя вiдвiдав, як каже його батько, "дур украïнський", втягує у свiй вир дедалi бiльше дискутантiв. З'являється щирий украïнець дядько Тарас зi своïми категоричними судженнями i дискутує з Мокiєм, який для нього - "радянський украïнець", i особливо - з Мотроною Розторгуєвою, яка спецiально приïхала з Курська, щоб "урятувати" свого племiнника Мокiя вiд "украïнських фантазiй". Тьотя Мотя з Курська змальована Кулiшем блискуче: перед нами - живе втiлення великодержавноï пихи. Прикмети ïï украïнофобства (вiд зневажливо-зверхнього тону до демагогiчноï аргументацiï, наприклад, чого вартий хоча б такий аргумент: "этого не може бути, потому шо этого не може буть нiкада") так точно схопленi М. Кулiшем, що й нинi, слухаючи недоброзичливих до украïнськоï незалежностi людей, раз по раз упiзнаєш у ïхнiх словах i манерах... синдром тiєï самоï Кулiшевоï тьотi Мотi з Курська. Отже, як бачимо, велику увагу в творi привертають реплiки й дiалоги персонажiв, наприклад, коли Уля розiгрує з себе завзяту украïнофiлку. Вони дають пiдстави узагальнювати, що "Мина Мазайло" - фiлологiчно вишукана п'єса, в якiй не тiльки подається жива й колоритна розмовна мова, але й вiдкривається невичерпне багатство украïнськоï лексики та мовноï мелодiйностi. Цiлком вмотивованим постає той нюанс, що краса й мелодiйнiсть украïнського слова розкривається у п'єсi Мокiєм, який глибоко вiдчуває поетичнiсть рiдноï мови, ïï розмаïту iнтонацiйну палiтру. Реплiки Мокiя є своєрiдною мiкролекцiєю для читачiв про вiдтiнки й нюанси нацiонального слововжитку. Тому цю комедiю свого часу хтось iз критикiв слiдом за самим Кулiшем i назвав "фiлологiчним водевiлем"
- малося на увазi, що суперечки ïï персонажiв точаться переважно навколо украïнськоï мови, адже украïнiзацiя, що велася з 1923 p., як рентгенiвське промiння, висвiтлила дражливiсть питання про те, наскiльки украïнське -суспiльство готове бути Украïною. Новаторство М. Кулiша-драматурга виявляється ще й у тому, що подiï твору розвиваються за принципом "навпаки": наприклад, поведiнка Улi перестає бути грою i переростає у глибокi iнтимнi почуття, бо iдеï Мокiя виявилися значно бiльш дiєвими, нiж передбачала Рина. Комiчнiсть ситуацiï посилюється тим, iдо Рина не вiдчуває цих змiн i хоче вiрити, що закохався тiльки Mокiй. За;логiкою комiзму,, ïï. нетерпiння щодо якнайшвидшого втiлення свого плану тiльки зростає, i вонаi, звертаючись до подруги, прохає ïï;: "Менi' здається, що вiн закохався:.. Принаймнi, закохується. Тiльки ти, бога ради, поспiши, Улюню, прискор цей процес, розумiєш? Треба щоб вiн взагалi: не украïнською мовою мрiяв,, а тобою, золотко, твоïми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби так, Улю, ну що, тобi стоïть?". Або несподiванiсть розв'язки, коля пiсля довгоочiкуваноï змiни прiзвища Мокiй звiльняється з роботи. Як ми бачимо у фiналi сцену побудовано, i це один iз найулюбленiших прийомiв М. Кулiша, за принципом контрасту: прихильнiш*змiни прiзвища чекають на одну iнформацiю, що ïï: прочитає Губа, а вiн вичитує ту, на яку вони не розраховують. Утворюється несподiвана й шокова)для; певноï; групи персонажiв ситуацiя. Мовчання Мин" Мазайла перегукується з "нiмою сценою" iз Гоголевого "Ревiзора", що пiдкреслює i в'ïдлива реплiка дядька; Тараса. Мотив змiни прiзвища, розпочатий у першiй: єцєнi: комедiï, проходить крiзь усе 4 сюжетне поле й майстерно завершується: в останнiй сценi: п'єси. Трансформацiя гри пов'язана в комедiï "Мина Мазайло" а трансформацiєю iнтонацiй. На початку та в: кульмiнацiйнi моменти розгортання колiзiï "Рина - Уля= - Мокiй" драматург активно використовує комiчно-лукавi тони; й iнтонацiйнi вiдтiнки. У завершальнi епiзоди цiєï лiнiï Кулiш; уводить iнтонацiï мiнор-ностi. Iз жартiвливого розиграшу митець поступово створив нiжну й елегiйну iсторiю про стосунки й: почуття двох молодих людей. Елемент гри персонажiв виконує важливу роль у структурно-композицiйному каркасi: комедiï. Вiн є чинником сюжетноï перспективи, дозволяє змiнювати й регулювати iнтонацiйно-ритмiчну напругу, висвiтлювати духовнi; контури персонажiв:, змальовувати дiйових осiб у непередбаченому й несподiваному розвитку, загострювати конфлiктну динамiку. Гра виступає одним: з основних, художнiх прийомiв:, на яких побудовано рiзноманiтнi аспекти Кулiшевоï комедiï: "Мина Мазайло". А фiнал iнтимноï фабули в п'єсi має ще й фiлософський пiдтекст: любов: може розпочатися з гри, проте гра навряд;чи стане вищою за кохання. Нахил до фiлософiчностi - ще одна вiдмiнна якiсть КулiшевогО' драматургiчного мислення, що з особливого виразнiстю вiдчувається у "Народному Малахiєвi", "Патетичнiй; сонатi", "Вiчному бунтi", "Макленi IГрасi". Бути художником для; Миколи Кулiша означало бути творцем: духовних доль, особистiсних почуттiв, iнтелектуальних сюжетiв та: iнтонацiйних колiзiй. Отже, "Мина Мазайло" - це комедiя, де висвiтлюються рiзнi аспекти такого явища, як украïнiзацiя. Але це є лише найпершим, найочевиднiшим враженням вiд п'єси, враженням, побудованим за "принципом айсбергу", бо "Мина Мазайло" - це ще й фiлософський твiр про трагiкомедiйнiсть життя, про комедiйний трагiзм людських доль, про широкий спектр безпосереднiх i непростих людських характерiв, про вiчну силу кохання. Мав рацiю Лесь Танюк, коли зазначав: "Глядач прочитував Кулiшевий гротеск як полiтичну сатиру на мiщанство в цiлому, на фiлiстерство (тобто обивательську вiдсталiсть) як на духовне явище, як уïдливу критику будь-якоï нацiональноï упередженостi й зверхностi - вiд "хатнього" украïнського нацiоналiзму до великоросiйського шовiнiзму". Автор поставив у п'єсi важливе для Украïни питання: бути чи не бути украïнськiй нацiï? Тому немає нiчого дивного, що для тогочасноï влади цей твiр виявився небезпечним, i як наслiдок - вiн був заборонений, а сам драматург - звинувачений у буржуазному нацiоналiзмi i страчений. ОСНОВНI ТВОРИРИ: Драма "97", трагiкомедiй "Отак загинув Гуска", "Мина Мазайло"; "Народний Малахiй", "Патетична соната", "Маклена Граса". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Застеба М. Про Миколу Кулiша i п'єсу "97" // Украïнська мова i лiтература в школi. - 1993. - - 7. 2. Кузякiна М. Ув'язнений за суворою iзоляцiєю... // Киïв.
- 1993. - - 7. 3. Семенюк С.Ф. Микола Кулiш i становлення украïнськоï драматургiï радянськоï доби, - %., 1991. 4. Толобородько Я. Микола Кулiш: сучасний погляд. - X., 2004. 5. Микола Кулiш //Усе для школи. Украïнська лiтература: програмнi тексти, iлюстрацiï, пояснення, завдання, тексти: 11 кл. - К., Львiв, 2001.
МИКОЛА КУЛIШ (1892 -1937) Микола Гурович Кулiш народився 19 грудня 1892 р. у селi Чаплинцi Днiпровського повiту Таврiйськоï губернiï (зараз - Херсонська область) в бiднiй селянськiй сiм'ï. Закiнчив церковно-парафiяльну школу. 1905 р. на зiбранi односельцями грошi продовжив навчання в Олешкiвському мiському училищi, звiдки Кулiша неодноразово вiдраховували, як вiн писав в автобiографiï, "за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству". В Олешках юнак почав писати: спочатку вiршi, фейлетони, епiграми, гострi статтi, сатиричнi поеми, якi розмiщав в учнiвських часописах "Наша жизнь", "Колючка", "Стрела", "Веселое язычество". За часiв навчання в Олешкiвському мiському училищi Кулiш створив учнiвський драмгурток, в якому був i режисером, i актором, i драматургом. У 1908 р. Микола вступив до Олешкiвськоï прогiмназiï. Але заклад було закрито, тому Кулiш поïхав на Кавказ, де склав екстерном екзамени на атестат зрiлостi. У 1913 р. написав росiйською мовою п'єсу, що не збереглася до нашого часу, - комедiю "На рыбной ловле", яка стала основою для створення комедiï "Отак загинув Гуска". М. Кулiш вступив на iсторико-фiлологiчний факультет Одеського унiверситету у 1914 р., але з початком Першоï свiтовоï вiйни був мобiлiзований на фронт, де зробив вiйськову кар'єру, дослужившись до поручика. 1915 -1917 pp. вiн провiв на передовiй. У 1917р. в армiйськiй газетi надрукував своï вiршi на громадсько-полiтичнi теми. Одним з перших серед офiцерiв полку перейшов на бiк революцiонерiв. У 1919р. М. Кулiш сформував у Херсонi Днiпровський селянський полк, з яким воював проти Денiкiна на боцi Червоноï армiï. Враження вiд цього перiоду вiдбились у драматичнiй поемi "Патетична соната". Завершивши у 1921р. вiйськову службу вiйськовим керiвником Херсонського та Днiпровського повiтових вiйськкоматiв, М. Кулiш перейшов на цивiльну службу. Цього року вiн був заарештований i помилково звинувачений у хабарництвi на посадi члена лiкарськоï вiйськовоï комiсiï, але через кiлька днiв був звiльнений з-пiд арешту. Пiсля цього завiдував Днiпропетровським вiддiлом народноï освiти, редагував газету. Протягом 1921 -1922 pp. Вiн написав лiтературно-публiцистичний твiр "По весям и селам", де вiдбив враження вiд побаченого в цей перiод, у 1922 р. переïхав до Одеси, де працював iнспектором шкiл. В Одесi Кулiш став членом письменницькоï спiлки "Гарт", захопився iдеями лiтературного угрупування М. Хвильового "Урбiно", закiнчив п'єсу "97", яка зробила його знаменитим драматургом. З 1925р. письменник жив у Харковi, тут вiн плiдно спiвпрацював з режисером театру "Березiль" Лесем Курбасом, був обраний другим (пiсля М. Ялового) президентом ВАПЛIТЕ - найбiльшоï на той час лiтературноï органiзацiï, входив до складу редколегiï провiдного часопису Украïни "Червоний шлях". За десятилiття творчоï працi створив понад десять п'єс, якi принесли йому свiтову славу: "97", "Мина Мазайло", "Народний Малахiй", "Патетична соната", "Маклена Граса", а ще "Комуна в степах", "Прощай, село", "Вiчний бунт", "Хулiй Хурина", "Зона", "Закут". Щоб побачити, що вiдбувається в суспiльствi, у 1933р. драматург вирушив з Харкова до рiдноï Херсонщини. Через два тижнi повернувся додому пригнiченим вiд побаченого. У 1934 р. на першому Всесоюзному з'ïздi радянських письменникiв за п'єси "Народний Малахiй", "Мина Мазайло", "Патетична соната" М. Кулiш був звинувачений у буржуазному нацiоналiзмi. У1935 р. на похоронах друга I. Днiпровського вiн був заарештований. Драматурга звинуватили в участi в "контрреволюцiйнiй боротьбист -еькiй органiзацiï", яка нiбито ставила перед собою мету повалити радянську владу в Украïнi. Микола Кулiш розстрiляний 3 листопада 1937 р. на Соловках на вiдзначення 20-ï рiчницi бiльшовицького жовтневого перевороту. На початку творчого життя Кулiш не ставив перед собою великих i масштабних цiлей. Проте досяг найбiльших вершин. Вiн був вiд природи щедро обдарованою особистiстю: талановитим вiйськовим, громадським дiячем, редактором, публiцистом, дiячем украïнськоï освiти, соцiальним педагогом, нарисовцем i прозаïком, полемiстом, естетиком i теоретиком художньоï культури, лiтератури, органiзатором лiтературного процесу в Украïнi. Але насамперед Микола Кулiш ;