<< Главная страница

Микола КулIш (1892-1937) Микола Кулiш - один з найяскравiших та найбiльш оригiнальних украïнських драматургiв першоï половини минулого столiття. Розквiт його творчоï активностi припав на 20-тi - початок 30-х рокiв - перiод вiдродження, розвитку та трагедiï Украïни. М.Кулiш - один з засновникiв украïнськоï модерноï драматургiï. Його п'єси нiчим не поступаються кращим свiтовим зразкам. Їх постановка у "Березолi" Леся Курбаса дала можливiсть двом корифеям украïнського театру в синтезi тексту i режисерського таланту показати найболючiшi проблеми тих рокiв. Микола Гурович Кулiш народився 6 грудня 1892 року в селi Чаплинка Херсонськоï областi. Родина його батькiв жила бiдно: батько майже все життя провiв у наймах, мати вiд важкого життя (теж у наймах) передчасно померла. Миколi з дитинства довелося служити у панських економiях. "Люблю - голоту. Серцем ïï люблю", - напише згодом драматург. Матерiальнi нестатки, життя в сирiтському будинку все ж не перешкодили здiбному хлопцевi закiнчити сiльську школу (1901-1905). 1905 року мiсцева iнтелiгенцiя, зважаючи на неординарнi здiбностi Миколи та його прагнення до навчання, зiбрала грошi i послала хлопця вчитися у вищу початкову школу в Олешкiв (тепер - Цюрюпiнськ). Але коштiв на закiнчення навчання не вистачило, i Микола опинився в притулку олешкiвського благодiйного товариства. Через його бунтарський дух М, Кулiша 1908 року виключили зi школи. Тут вдруге на допомогу майбутньому драматурговi приходить прогресивна iнтелiгенцiя. Завдяки турботам молодих вчителiв Микола Гурович вступає до громадськоï чоловiчоï гiмназiï. Вiн виявляє себе як талановитий та всебiчно розвинений юнак. Випускає рукописний журнал, пише вiршi, ставить аматорськi вистави. В гiмназiï Микола знайомиться i починає товаришувати з I. Шевченком (гiмназiйна кличка "Жан"), майбутнiм драматургом i прозаïком, вiдомим пiд iм'ям Iвана Днiпровського. 1913 року гiмназiю було закрито, i Микола, маючи надiю таки отримати атестат про закiнчення гiмназiï, ïде на Кавказ, де було легше скласти екзамени екстерном. Пiдготовку до вступу в унiверситет (Микола хотiв навчатися в Одеському унiверситетi, куди i приïхав пiсля закiнчення гiмназiï) перервала свiтова вiйна. М. Кулiш пiшов у Одеську школу прапорщикiв. Закiнчивши ïï 1915 року, ïде на фронт. Незважаючи на загрозу трибуналу, вiн залишає вiйськову частину i ïде до Олешок, щоб заручитися i попрощатися зi своєю дiвчиною Антонiною. Вже на фронтi вiн знаходить можливiсть взяти з нею шлюб.


Штабскапiтан Кулiш добровiльно зголошується залишити штаб i пiти на передовi позицiï. Навiть пiд час вiйни письменник продовжує писати вiршi, а також одноактовi п'єси для солдатського драмгуртка. У 1917 р. Кулiша, як найавторитетнiшого i найпрогресивнiшого офiцера, обрано депутатом на вiйськовий з'ïзд Захiдного фронту, що проходив у Луцьку. 1918 року Микола Гурович Кулiш прибуває до рiдних Олешок i вiдразу з головою поринає в культурно-громадське життя. Вiн очолює виконком мiськоï Ради робiтничих, селянських i червоноармiйських депутатiв, у Днiпровському повiтi органiзовує культурно-полiтичне украïнське товариство "Просвiта" i стає його головою. Намагається вирiшити й питання економiчного плану, щоб дати товари i заробiток населенню, скасовує царську тюрму в Олешках з намiром перетворити ïï на майстерню. Того ж року вступає до Комунiстичноï партiï.
Коли на Олешки почали наступати десантники Антанти, що знищували всiх причетних до украïнськоï революцiï, Директорiя наказала всiм вiдступати без бою. Незважаючи на це, М. Кулiш у Херсонi збирає пiвтори тисячi олешкiвських утiкачiв, сформувавши таким чином "Перший Украïнський Днiпровський Полк" (iснує версiя, що цей полк формально належав до вiйськ отамана Григор'єва-Тютюнника, якi скинули в море вiйська Антанти). З цим полком Микола Кулiш, як начальник штабу, проходить шлях вiд Херсона до Києва. Юрiй Яновський у своєму романi "Вершники" описав полк Кулiша пiд назвою "олешкiвського батальйону Шведа", а сам Микола Гурович став прототипом комiсара Данила Чабана, якого Яновський характеризує як "майбутнього письменника". До речi, коли роман "Вершники" (1935) вийшов друком, сам Кулiш перебував уже на Соловецькiй каторзi - Влiтку 1919 року, пiд час другого наступу Денiкiна, Кулiш перебуває у пiдпiллi.
Коли Радянська влада знов утвердилася на схiднiй Украïнi, Кулiш знову повертається до рiдних Олешок. Тут, аж до переïзду в Одесу, вiн редагує газету, завiдує повiтовим вiддiлом народноï освiти. Вiн сприяє вiдкриттю украïнських шкiл та дитячих притулкiв, пише буквар "Первинка". В той час драматургу довелося вперше потрапити за Aрати, адже його дiяльнiсть пiд час вiйни "не зовсiм спiвпадала з iнтересами бiльшовицькоï армiï" (зi слiв дружини письменника Антонiни Кулiш полк Миколи змальований у романi Ю. Яновського "Вершники", зовсiм не "сповiдував" бiльшовицькоï полiтики). Олешкiвський виконком бере Кулiша на поруки. Перебуваючи на посадi, яка вимагала постiйних поïздок по району, Микола Кулiш на власнi очi бачив страшну трагедiю голоду 1921 року. Побачене спонукало драматурга до написання першого твору - драми "97".
1922 року Кулiш переïжджає до Одеси. Там вiн працює в губнаросвiтi i остаточно закiнчує драму "97" (1924 р.). Цього ж 1924 року Кулiш висилає в тодiшню столицю Украïни Харкiв п'єсу, а 9 листопада в театрi iм. Франка вiдбувається ïï прем'єра. 1925 року, лише за рiк пiсля написання, "97" було поставлено в Нью-Йорку та iнших мiстах США. Проте фiнал твору, в якому автор на вимогу цензури змушений був врятувати вiд смертi головного героя Мусiя Копистку, не задовольняв М. Кулiша. "Фiнал може бути тiльки один, - писав вiн у Днiпровському 10 грудня 1924 року, - загибель комнезаможу на селi пiд добу голоду. I коли хтось переробить фiнал - внутрiшня будова п'єси буде порушена". Двi сили зiткнулися в сюжетi п'єси, одна народжена iншою - революцiя та голод. I обидвi вони мертвотнi, i сiяти можуть лише смерть. Тема села та його знищення знаходить своє мiсце в драмах "Комуна в степах" (1925, 1931) та "Прощай село!" (1933). У п'єсах Кулiша часто переплiтаються комедiйне та трагедiйне начало. У п'єсi "Отак загинув Гуска" (1925) головний герой осмислюється i як комедiйний, i як трагедiйний персонаж. "Хулiй Хулина" (1926) - теж комедiя, хоча й "сатира - без найменшого проблиску. Радянська Украïна - якась суцiльна божевiльня" - пише про неï один з тогочасних "полiтрецензентiв": двоє шахраïв, що вдають iз себе за партiйних босiв, протягом певного часу дурять цiле мiстечко на чолi з мiсцевими партiйними чиновниками. П'єсу пройнято атмосферою трагiчноï сатири, яка оголює iдею абсурдностi буття у мертвому полi радянськоï офiцiйноï дiйсностi, яку зображено в формi балагану. В мелодрамах "Зона" (1926) та "Закут" (1929) драматург безпосередньо звертається до теми переродження революцiйноï iдеï, катастрофи фанатизму, висвiтленоï у попереднiх п'єсах.
Комуни, партократизм, комунiстичний фанатизм набувають чiтко окресленоï думки про соцiалiзм як "хвору мрiю", утопiчний й небезпечний соцiально-психологiчний експеримент у "Народному Малахiï" (1927). Головний герой, Малахiй Стаканчик, пройнявшись iдеєю морального вдосконалення людства, врештi-решт втрачає розум. Фанатична вiра в "голубую даль" призводить до його загибелi. Прем'єра цiєï резонансноï п'єси вiдбулася на сценi "Березолю" 31 березня 1928 року, але була нищiвно розкритикована та з часом знята з репертуару. На той час М. Кулiш був президентом ВАПЛIТЕ. Але починався процес знищення новiтньоï украïнськоï лiтератури. На початку 1927 року Микола Кулiш та iншi члени ВАПЛIТЕ на вимогу ЦК КП(б)У змушенi були виключити з органiзацiï Хвильового, Ялового та Досвiтнього. 25-28 сiчня 1927 року з метою створення новоï лiтературноï "пролетарськоï" органiзацiï ВУСПП (Всеукраïнська Спiлка Пролетарських Письменникiв), що мала стати опозицiєю до ВАПЛIТЕ. було проведено з'ïзд пролетарських письменникiв вiд ЦК КП(б)У. Це був початок кiнця. Не допомогли навiть виправдання i покаяння Хвильового, Ялового та Досвiтнього. I за Резолюцiєю Загальних зборiв ВАПЛIТЕ вiд 14 сiчня 1928 року в мiстi Харковi бiльшiстю голосiв (утримався О. Громов) спiлка, яка об'єднувала найталановитiших письменникiв (I. Днiпровський, Майк Йогансен, Микола Кулiш, Петро Панч, Юрiй Смолич, Павло Тичина, Юрiй Яновський та iн.), самолiквiдувалась.
1934 року М. Кулiша виключають з Комунiстичноï партiï за написання "антипартiйних нацiоналiстичних п'єс". А 8 грудня пiд час похорону найближчого друга - I. Днiпровського - М. Кулiша прямо з вулицi енкаведисти забирають у свiй "воронок". Вилучена пiд час обшуку п'єса "Такi" (рукопис) зникла в архiвах КДБ. З кiносценарiю "Парижком" залишився лише уривок. Рукопис роману згорiв пiд час вiйни в окупованому Харковi. На закритому судовому слуханнi 27-28 березня 1935 року велику групу "нацiоналiстiв", серед них i М. Кулiша, засудили на 10 рокiв спецтаборiв. Окрiм стандартних у таких випадках звинувачень Кулiшевi iнкримiнували ще й членство в ОУН. Пiд час вiдбуття покарання М. Кулiш, як "особливо небезпечний злочинець", утримувався в спецiзоляторi. Його нiхто не бачив, що призводило до iснування рiзних чуток щодо його iснування та смертi в таборi. Iз архiвних документiв вiдомо, що "особлива трiйка" УНКВД Ленiнградськоï областi постановою ч. 83 вiд 9 жовтня 1937 року засудила видатного драматурга до розстрiлу. 3 листопада 1937 року Миколу Кулiша розстрiляли разом iз великою групою украïнськоï iнтелiгенцiï лiсi пiд Сандармохом (Карелiя).
Твори: П'єси (К., 1960); Твори (К.,1968); П'єси. Листи (К., 1969); Твори, т.1-2 (К.,1990). Лiтература: Н.Кузякiна. П'єси Миколи Кулiша (К., 1970).
Микола КулIш (1892-1937) Микола Кулiш - один з найяскравiших та найбiльш оригiнальних украïнських драматургiв першоï половини минулого столiття. Розквiт його творчоï активностi припав на 20-тi - початок 30-х рокiв - перiод вiдродження, розвитку та трагедiï Украïни. М.Кулiш - один з засновникiв украïнськоï модерноï драматургiï. Його п'єси нiчим не поступаються кращим свiтовим зразкам. Їх постановка у "Березолi" Леся Курбаса дала можливiсть двом корифеям украïнського театру в синтезi тексту i режисерського таланту показати найболючiшi проблеми тих рокiв. Микола Гурович Кулiш народився 6 грудня 1892 року в селi Чаплинка Херсонськоï областi. Родина його батькiв жила бiдно: батько майже все життя провiв у наймах, мати вiд важкого життя (теж у наймах) передчасно померла. Миколi з дитинства довелося служити у панських економiях. "Люблю - голоту. Серцем ïï люблю", - напише згодом драматург. Матерiальнi нестатки, життя в сирiтському будинку все ж не перешкодили здiбному хлопцевi закiнчити сiльську школу (1901-1905). 1905 року мiсцева iнтелiгенцiя, зважаючи на неординарнi здiбностi Миколи та його прагнення до навчання, зiбрала грошi i послала хлопця вчитися у вищу початкову школу в Олешкiв (тепер - Цюрюпiнськ). Але коштiв на закiнчення навчання не вистачило, i Микола опинився в притулку олешкiвського благодiйного товариства. Через його бунтарський дух М, Кулiша 1908 року виключили зi школи. Тут вдруге на допомогу майбутньому драматурговi приходить прогресивна iнтелiгенцiя. Завдяки турботам молодих вчителiв Микола Гурович вступає до громадськоï чоловiчоï гiмназiï. Вiн виявляє себе як талановитий та всебiчно розвинений юнак. Випускає рукописний журнал, пише вiршi, ставить аматорськi вистави. В гiмназiï Микола знайомиться i починає товаришувати з I. Шевченком (гiмназiйна кличка "Жан"), майбутнiм драматургом i прозаïком, вiдомим пiд iм'ям Iвана Днiпровського. 1913 року гiмназiю було закрито, i Микола, маючи надiю таки отримати атестат про закiнчення гiмназiï, ïде на Кавказ, де було легше скласти екзамени екстерном. Пiдготовку до вступу в унiверситет (Микола хотiв навчатися в Одеському унiверситетi, куди i приïхав пiсля закiнчення гiмназiï) перервала свiтова вiйна. М. Кулiш пiшов у Одеську школу прапорщикiв. Закiнчивши ïï 1915 року, ïде на фронт. Незважаючи на загрозу трибуналу, вiн залишає вiйськову частину i ïде до Олешок, щоб заручитися i попрощатися зi своєю дiвчиною Антонiною. Вже на фронтi вiн знаходить можливiсть взяти з нею шлюб.


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация